Постанова 4818 № 635/1173/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 635/1173/22 Головуючий суддя І інстанції Даниленко Т. П. Провадження № 22-ц/818/1835/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про відшкодування шкоди, з них П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Холод М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року, у цивільній справі № 635/1173/22, за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної територіальної громади, третя особа - депутат Височанської селищної ради Благовестова Миколи Олександровича, про відшкодування моральної шкоди органом місцевого самоврядування, в с т а н о в и в : У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Височанської селищної територіальної громади, третя особа - депутат Височанської селищної ради Благовестов Микола Олександрович, про відшкодування моральної шкоди органом місцевого самоврядування. Позовна заява мотивована тим, що він звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до депутата Височанської селищної ради Благовестова М.О. Водночас, ОСОБА_2 не надав відзив на позовну заяву, чим завдав моральних страждань позивачу. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 660 000,00 грн моральної шкоди, завданої депутатом Височанської селищної ради Благовестовим М.О. за порушення інтересів позивача на своєчасний розгляд судової справи №520/13053/21 на підставі основних засад судочинства. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказав, що він 28.03.2025 подав до суду заяву щодо залучення іншого відповідача, з посиланням на те, що Височанська селищної територіальна громада Харківської області не мала номера ЄДРПОУ, але виключно при наявності рішення мешканців територіальної громади про передачу йому права на управління майном, яке оформлено рішенням місцевого референдуму або протоколом загальних зборів громадян. Суд, проводячи підготовче судове засідання та закриваючи його ухвалою суду від 25.04.2025, призначивши справу до судового розгляду, проігнорував його заяву щодо залучення належного відповідача, навіть не відмітивши її наявність у справі. Зазначив, що встановлення судом, що у зазначеній справі відповідачем є Височанська селищна рада здійснено на підставі висловлень представника Височанської селищної ради, який не є учасником судового розгляду у цій справі. Письмовим доказом того, що Височанська селищна рада є відповідачем у цій справі є не пояснення невідомого представника цієї ради, а документ, що підтверджує факт передачі Височанській селищній раді повноважень управляти та розпоряджатись майном Височанської територіальної громади Харківської області, відповідно до ст.143 Конституції України, тому суд визначаючи відповідачем у цій справі Височанську селищну раду повинен був отримати та вивчити відповідні документи. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду повністю відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що19.07.2021 Рибалко Є.О. звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до депутата Височанської селищної ради Благовестова Миколи Олександровича. 16.11.2021 при відкритті провадження суд зобов`язав ОСОБА_3 у строк не більше 15 днів з дати одержання ухвали про відкриття провадження, подати до суду, разом з направленням позивачу: відзив на позов, усі докази на підтвердження висловлених аргументів, та на висвітлення обставин спору, письмові пояснення та докази з приводу поважних причин ненадання відзиву на позов, про неможливість подання доказів повідомити суд протягом 5 днів з дня вручення ухвали. ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не надав, чим завдав моральних страждань позивачу. 04 листопада 2025 року від представника Височанської селищної ради Мороз О.В. через систему «Електронний суд» надійшла заява, у якій зазначено, що в даній справі пред`явлено позов до Височанської селищної територіальної громади, яка не є юридичною особою та не зареєстрована в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань і, відповідно, не має ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. Також, повідомив суд про дострокове припинення повноважень депутата Височанської селищної ради VIIІ скликання ОСОБА_2 , у зв`язку з його особистою заявою. Рішення LІІІ сесія VIІІ скликання Височанської селищної ради від 18 квітня 2025 року «Про дострокове припинення повноважень депутата Височанської селищної ради VIIІ скликання ОСОБА_2 » розміщено на офіційному сайті ради. Відповідно до приписів ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Тож в даному випадку позов пред`явлено з порушеннями вимог ст. 48 та ст. 173 ЦПК України, а саме в позовній заяві не зазначено повне найменування юридичної особи її місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (а.с.132-135). У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України). У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61 -2417сво19). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких: моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом; шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України). Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 459/274/17 (провадження № 61-25576сво18) зроблено висновок, що "тлумачення статей 2, 11, 172, 1167, 1173 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Тобто боржником є відповідний орган місцевого самоврядування, яка бере участь у справі як відповідач". Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу, його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі, належному відповідачеві. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18)). Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Звертаючись до суду першої інстанції ОСОБА_1 посилався на те, що йому завдано моральну шкоду протиправними діями депутата Височанської селищної ради Благовестова М.О., яка полягає у тому, що ОСОБА_2 не надав відзив на позовну заяву, чим завдав моральних страждань позивачу. За змістом статті 1174 ЦК України за вимогами про відшкодовування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадовою або службовою особи органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, належним відповідачем є саме відповідний орган місцевого самоврядування. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, за встановлених у цій справі обстави, не підлягають до задоволення, оскільки позивачем належна для захисту прав позивача вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особи органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень має бути заявлена до відповідного органу місцевого самоврядування, тобто до Височанської селищної ради. Однак в даній справі в якості відповідачів зазначено Височанську селищної територіальну громаду, третя особа - депутат Височанської селищної ради Благовестов Микола Олександрович. При цьому фактично спір ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди органом місцевого самоврядування існує із селищною радою Височанська селищна рада Харківського району Харківської області. Доводи скарги про те, що ОСОБА_1 подано заяву про проведення підготовчого судового засідання у його відсутність та залучення відповідача, колегія суддів не приймає. Як вбачається з матеріалів справи, дійсно 28 березня 2024 року ОСОБА_1 подано заяву про проведення підготовчого судового засідання у його відсутність та заяву про вирішення питань у підготовчому судовому засіданні, щодо залучення відповідача, проте ОСОБА_1 не зазначено (а.с.36-37), якого саме відповідача повинен був залучити суд. У ухвалі суду від 25 квітня 2025 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті було зазначено про подану заяву ОСОБА_1 (а.с.93-94). Крім того, розгляд справи тривав з 14 березня 2024 року (відкриття провадження у справі) до 07 листопада 2025 року (ухвалення судового рішення), у позивача було вдосталь часу для подання уточненої позовної заяви до суду Таким чином, до суду першої інстанції ОСОБА_1 не звертався з клопотанням про залучення до участі у справі саме Височанської селищної ради. Таким чином, установивши, що позов пред`явлено до неналежного кола осіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволення позову з цих підстав. Водночас ОСОБА_1 не позбавлений права на пред`явлення позову до суду до належного відповідача. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належного відповідача (постанова КЦС ВС від 22.01.2025 № 760/18179/23). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, з якими погоджується апеляційний суд. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року-залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 31 березня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді колегії Ю.М. Мальований О.В. Маміна.