Постанова Тернопільський апеляційний суд № 601/3041/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 601/3041/25Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А. Провадження № 22-ц/817/349/26 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючої - Храпак Н.М. Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., з участю секретаря - Хоміцька С.О. та сторін: позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Сагайдака В.В., відповідача ОСОБА_2 , її преставника - адвоката Булави О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 601/3041/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сагайдак Володимир Васильович на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2025 року, ухваленого суддею Коротичем І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: у жовтні 2025 року адвокат Сагайдак В.В., що діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить, з урахуванням доповнених позовних вимог, визнати недостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності та честі, інформацію, розповсюджену 12 вересня 2025 року ОСОБА_2 , в приміщенні Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації щодо наявності у ОСОБА_1 психічних вад та потреби у їх лікуванні. Зобов`язати ОСОБА_2 , спростувати поширену нею недостовірну інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 психічних вад та потреби у їх лікуванні та стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 100000 гривень. В обґрунтування позову зазначив, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є співробітниками Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації. Тривалий час відповідач через особисту неприязнь вчиняє дії, спрямовані на дискредитацію позивача та зниження цінності її особи в очах оточуючих та суспільства - шляхом насмішок, безпідставних звинувачень та поширення недостовірної інформації, що принижує її честь та гідність. При цьому, згадані дії відповідач вчиняє в тому числі у робочий час. На будь-які усні зауваження щодо непрофесійної поведінки відповідач абсолютно не реагує. Так, 12 вересня 2025 року приблизно о 15:20 годині відповідачем в черговий раз прямо у робочий час було принижено честь та гідність позивача, проте, цього разу в присутності сина позивача, а також колег, співробітників Кременецького РК БТІ, зокрема бухгалтера ОСОБА_3 . Через робочі потреби (необхідність роздрукувати певні документи) позивач прямувала до сусіднього кабінету, де якраз перебувала відповідач. Відповідач, як тільки-но побачила позивача, чудово усвідомлюючи напруженість у їхніх стосунках та присутність у приміщенні сторонніх осіб, завідомо, з метою знецінення позивача в очах колег та дитини, назвала її «нечистою силою», театрально та показово вчинила насмішку, чим завдала позивачу глибокого психологічного дискомфорту. Коли ж позивач покинула кабінет, відповідач на все приміщення Кременецького РК БТІ закричала, що позивач начебто має психічні розлади та потребує лікування («слаба на голову, йди лікуйся»). Після такої зневаги 15.09.2025 позивач звернулася до начальника Кременецького РК БТІ Наталії Яськевич зі скаргою на дії відповідача. З метою розгляду згаданої скарги були скликані збори працівників Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації, за результатами яких складено протокол від 16.09.2025 та повідомлення № 508 від 16.09.2025. Збори визнали наявність конфлікту між позивачем та відповідачем, однак через поверхове дослідження фактичних обставин та небажання віддавати перевагу жодній зі сторін, обом сторонам було оголошено усне попередження за порушення трудової дисципліни. Під час зборів працівників відповідач запевняла, що її висловлювання на адресу позивача мали емоційний характер, спричинений переляком, та не були свідомою образою. Однак, якщо першу фразу («нечиста сила») ще можна списати на стан афекту, то подальші театральні та показові насмішки мали явно персональне спрямування та мали на мені образити позивача. Аналогічно, не можна вважати емоційною реакцією і слова про психічні вади та хвороби, оскільки були сказані відповідачем в кінці спірної ситуації та конкретно стосовно позивача. Зазначає, що відповідач дійсно поширила неправдиву та оманливу інформацію стосовно позивача, що підтверджує довідка №128, видана Комунальним некомерційним підприємством «Кременецька опорна лікарня» Кременецької міської ради. Згідно з даною довідкою позивач не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, на момент огляду психо-симптоматику не продукує. Також зазначає, що подібні випадки приниження честі та гідності позивача зі сторони відповідача траплялися уже неодноразово. Жодні усні зауваження результату не дали, навіть після подання офіційної скарги та розгляду конфлікту зборами працівників Кременецького РК БТІ відповідач спростування озвученої неправдивої інформації не зробила. Разом із тим, такі висловлювання сильно знижують цінність особи позивача як професіонала в очах робочого колективу та сім`ї, а відтак позивач змушена звернутися до суду для відновлення своїх порушених прав, свобод та законних інтересів. Оскільки діями відповідача їй також завдана моральна шкода, що полягає в поширенні недостовірної інформації, що порушило її гідність, честь та ділову репутацію, тому просить також стягнути і моральну шкоду. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2025 року в позові ОСОБА_4 , що діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сагайдак Володимир Васильович, просить рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції у рішенні виснував, що під час суперечки 12.09.2025 між відповідачем та позивачем висловлювалися оціночні судження, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що наведена відповідачем інформація є фактичним твердженням та, що вказані слова висловлювалися в брутальній, принизливій чи непристойній формі, а також не доведено факт спричинення їй моральної шкоди. Разом з тим судом не враховано, що інформація, яку відповідач поширювала щодо позивача, має різко негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про начебто наявність у позивача психічних вад та хвороб, які потребують лікарського втручання. Дана інформація не є оціночним судженням, адже доносить конкретну інформацію про позивача (начебто її проблеми з психічним здоров`ям, внаслідок яких вона поводиться неадекватно), яка була спростована позивачем шляхом надання відповідної медичної довідки. Попри стилістичне забарвлення, з огляду на контекст події дане висловлювання також має виражену принизливу та брутальну форму, що однак абсолютно безпідставно проігноровано судом першої інстанції. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивача, спричинило зниження цінності її особи. Поширенням вказаної інформації відповідач створила негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих. Зокрема, принизила її роль і авторитет як професіонала перед колективом комунального бюро технічної інвентаризації, також зневажила сприйняття важливості, цінності її професії для сім`ї, порушивши таким чином честь та гідність позивача. Також зазначають, що звернення позивача до суду спричинене поширенням відповідачем щодо наявності у неї психічних вад та потреби у їх лікуванні, а не висловленням «нечиста сила». Як було вказано у позовній заяві, дані слова позивач цілком може списати на стан афекту. Однак, подальші театральні й показові насмішки мали явно персональне спрямування, були спрямовані на образу позивача. Аналогічно, не можна вважати емоційною реакцією і слова про психічні вади та хвороби, оскільки були сказані відповідачем в кінці спірної ситуації та конкретно стосовно позивача, тобто були свідомими висловлюваннями та діями. Однак, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув. Таким чином, у оскаржуваному рішенні присутні викривлення фактичних обставин, ознаки упередженості суду першої інстанції при вирішенні спірної ситуації. Стосовно твердження відповідача про те, що позивач у позовній заяві посилається лише на випадок, який відбувся 12.09.2025, зазначають, що як було вказано у позовній заяві та підтверджено показаннями свідка ОСОБА_5 , між позивачем та відповідачем уже тривалий час панують напружені відносини та систематично спалахують конфлікти. У оскаржуваному рішенні тяглість конфлікту між сторонами також не заперечується. Разом із тим, посилання позивача на конкретний випадок здійснено виключно через те, що дана ситуація була закріплена у письмових документах, зокрема, у протоколі зборів працівників від 16.09.2025 та повідомленні №508 від 16.09.2025. Систематичність подібних дій зі сторони відповідача принижує честь та гідність позивача, однак при розгляді справи №601/3041/25 судом протиправно розглядався даний конкретний одиничний випадок без врахування контексту ситуації та доводів сторін, зокрема, позивача. Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Булави О.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Кременецького районного суду від 29 грудня 2025 року у справі № 601/3041/25 залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу вказує, що позивач продовжує наполягати, що відповідач повідомила третім особам про наявність у неї психічних вад та хвороб, які потребують лікарського втручання. Поширенням вказаної інформації відповідач нібито створила негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих. Зокрема, принизила її роль і авторитет як професіонала перед колективом комунального бюро технічної інвентаризації, також зневажила сприйняття важливості, цінності її професії для сім`ї, порушивши таким чином честь та гідність позивача. Однак, відповідач жодним чином не поширювала медичну інформацію про стан здоров`я позивачки. Вислів «слаба на голову» був емоційною реакцією та відповідь на образи зі сторони саме ОСОБА_1 . Так, під час надання пояснень суду ОСОБА_1 підтвердила, що проходячи повз кабінет відповідача, між сторонами виникла словесна суперечка під час якої позивач сказала, що ОСОБА_2 «слаба на голову». Після чого ОСОБА_2 також сказала, що позивач «слаба на голову та їй треба лікуватися». Дані події підтвердила у своїх показах свідок ОСОБА_3 . Зокрема, за словами свідка, ОСОБА_1 сказала в адрес ОСОБА_2 що «сама ти нечиста сила, йди лікуйся». Ці слова також сказала і ОСОБА_2 . Тобто, в судовому засіданні було підтверджено, що конфлікт між сторонами виник саме з ініціативи позивача у справі, а відповідь на образи ОСОБА_1 була саме емоційною реакцією ОСОБА_2 на провокацію. В протоколі зборів працівників РК БТІ від 16.09.2025 року вказано, що конфлікт виник через суб`єктивне сприйняття висловів, а реакція ОСОБА_2 була несвідомою, тоді як подальше загострення ситуації мало свідомий характер з боку ОСОБА_1 . Таким чином, під час конфлікту заявниця першою вжила на адресу відповідача образливий вислів: «слаба на голову, лікуйся» і спровокувала емоційну реакцію. Слово «слаба на голову» є вираженням оцінки/упередженої думки, а не твердженням конкретного факту, який можна перевірити. Висловлювання стало відповіддю на попередню образу ОСОБА_1 , тобто виникла реакція на її провокативні дії. З огляду на характер висловлювання, його емоційний характер, не систематичність, короткочасність це не є порушенням честі та гідності в розумінні законодавства та судової практики. Позивач не надала доказів того, що внаслідок висловлювання відповідача її честь, гідність чи ділова репутація були реально знижені у сприйнятті інших осіб або доказів щодо заподіяння моральної шкоди. Також заявниця стверджує, що причиною її звернення до суду стало поширення відповідачем інформації про наявність у неї психічних вад та потреби у їх лікуванні. Вислів «слаба на голову» не містить жодного конкретного твердження про наявність у позивача психічного розладу, встановленого у порядку, передбаченому Законом України «Про психіатричну допомогу». Зазначений вислів є оціночним судженням побутового характеру, що відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості. Крім того, термін «психічні вади» не визначений у чинному законодавстві України, що виключає можливість вважати вказане формулювання поширенням юридично значущої інформації про стан здоров`я особи. Враховуючи наведене, вважають, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належних та допустимих доказів, що наведена відповідачем інформація є фактичним твердженням, вказані слова висловлювалися в брутальній, принизливій чи непристойній формі, а також не доведено факт спричинення їй моральної шкоди. Кременецький районний суд вірно зазначив про те, що інформація є висловлюванням, яке не містить фактичних даних, зокрема є критичною оцінкою, а є суб`єктивною думкою відповідача, тому не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Сагайдак В.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених у ній та просили її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Булава О.П. в судовому засіданні апеляційної скарги не визнали, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 15.09.2025 позивач звернулася до начальника Кременецького РК БТІ Наталії Яськевич зі скаргою на дії відповідача, в якій зазначила, що 12 вересня 2025 року приблизно о 15:20 годині відповідачем, в черговий раз, у робочий час було принижено честь та гідність позивача, проте, цього разу в присутності сина позивача, а також колег, співробітників Кременецького РК БТІ, зокрема бухгалтера ОСОБА_3 . Через робочі потреби (необхідність роздрукувати певні документи) позивач прямувала до сусіднього кабінету, де якраз перебувала відповідач. Відповідач, як тільки-но побачила позивача, чудово усвідомлюючи напруженість у їхніх стосунках та присутність у приміщенні сторонніх осіб, завідомо, з метою знецінення позивача в очах колег та дитини, назвала її «нечистою силою», театрально та показово вчиняла насмішки. Коли ж позивач покинула кабінет, зібрала речі та разом з сином була у своєму кабінеті, відповідач на порозі кабінету і коридору почала кричати «слаба наголову, іди лікуйся» . На ці слова вона відповіла, що «туди їй дорога». Ці вислови завдали позивачу глибокого психологічного дискомфорту. З метою розгляду згаданої скарги були скликані збори працівників Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації, за результатами яких складено протокол від 16.09.2025 та повідомлення № 508 від 16.09.2025. Збори визнали наявність конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їм обом було оголошено усне попередження за порушення трудової дисципліни. В протоколі зазначено, що в процесі обговорення між сторонами виникали взаємні звинувачення. ОСОБА_1 наполягала, що образи пролунали публічно та принизили її перед колегами. ОСОБА_2 наполягала, що інцидент не мав персонального характеру, а був наслідком емоційної реакції. Це не було свідомою образою. Згідно довідки №128 від 29.10.2025, яка видана Комунальним некомерційним підприємством «Кременецька опорна лікарня» Кременецької міської ради, ОСОБА_1 не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, на момент огляду психо-симптоматнку не продукує. Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що працює разом зі сторонами по справі в Кременецькому районному комунальному бюро технічної інвентаризації бухгалтером та техніком. З травня 2025 року відносини між сторонами погіршилися. 12 вересня 2025 року приблизно о 15:20 год. через робочі потреби (необхідність роздрукувати певні документи) позивач прийшла в кабінет, де перебувала вона та ОСОБА_2 , яка сиділа спиною до принтера та не бачила, що зайшла ОСОБА_1 . Коли ОСОБА_2 повернулася та неочікувано побачила ОСОБА_1 , злякавшись, вимовила слова «нечиста сила» та вийшла з кабінету. Вона розцінила її слова не як персонально оголошені позивачу, а як реакція на переляк від неочікуваної появи людини. Пізніше ОСОБА_1 сказала що «сама ти нечиста сила, йди лікуйся». Ці слова також сказала і ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що наведена відповідачем інформація є фактичним твердженням, а також те, що вказані слова висловлювалися в брутальній, принизливій чи непристойній формі та не доведено факту спричинення їй моральної шкоди. Так поширена інформація є висловлюванням, яке не містить фактичних даних, зокрема є критичною оцінкою, зумовлену конфліктними взаємовідносинами між позивачем та відповідачем, тобто є суб`єктивною думкою відповідача, а тому не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Щодо вирішення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації. У частині третій статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Положенням статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У частині першій статті 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України). Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації суди повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Пунктом 15 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»). Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Крім того, пунктом 19 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Подібні за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19 (пункт 6.26), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52гс21 (пункт 6.18), та Верховним Судом у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц та багатьох інших. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У статті 10 Конвенції визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. У рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 Конвенції За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто поширює інформацію, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів тощо. Отже, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. Тому, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виник спір про визнання недостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності та честі, інформацію, висловлену 12 вересня 2025 року ОСОБА_2 , в приміщенні Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації щодо ОСОБА_1 , а саме «нечиста сила» та «слаба на голову, йди лікуйся». Просила суд зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену нею вказану інформацію, як недостовірну та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000 гривень. Позивач вважає, що висловлені відповідачем твердження «нечиста сила» та «слаба на голову, йди лікуйся», є недостовірною інформацією, яка принизила позивача як професіонала перед колективом комунального бюро технічної інвентаризації, а також зневажила сприйняття важливості, цінності її професії для сім`ї, порушивши таким чином честь та гідність позивача. Проте, колегія суддів прийшла до висновку, що зміст висловлювань відповідача, які є предметом розгляду в даній справі, не містять фактичних даних, а є суб`єктивною думкою відповідача, у зв`язку із чим на підставі частини другої ст. 30 Закону України «Про інформацію» зазначені висловлювання є оціночними судженнями, а тому не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності. Таким чином, суд першої інстанції, установивши, що спірна інформація, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію носить характер оціночних суджень і є суб`єктивною думкою відповідачки, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що інформація, яку відповідач поширювала щодо позивача, має різко негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про начебто наявність у позивача психічних вад та хвороб, які потребують лікарського втручання, а відтак дана інформація не є оціночним судженням, адже доносить конкретну інформацію про позивача (начебто її проблеми з психічним здоров`ям, внаслідок яких вона поводиться неадекватно) є безпідставними, оскільки поширена відповідачем інформація не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень та не містить посилання на конкретний медичний діагноз чи інші перевірювані відомості про стан здоров`я позивачки, а є оціночним судженням з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на її особистій думці, а не твердженнях про факти. Разом з тим вираження суб`єктивної думки відповідача не можна перевірити на предмет її відповідності дійсності і спростувати, оскільки це особиста думка на яку має право кожна людина. Також чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Крім цього, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, про те що, дані висловлювання мають виражену принизливу та брутальну форму, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, у зв`язку з чим на відповідача має бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду, з огляду на те, що судом першої інстанції не встановлено оціночних суджень відповідача, які би були здійснені в брутальній, принизливій чи непристойній формі, за що ст. 30 Закону України «Про інформацію» передбачена відповідальність у вигляді компенсації моральної шкоди. За даних обставин, посилання заявниці в апеляційній скарзі, що поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивача, що спричинило зниження цінності її особи, а також негативно вплинуло на соціальну оцінку особи позивача в очах співробітників та сім`ї, порушивши таким чином честь та гідність позивача, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову та відхиляються апеляційним судом, так як у силу положень статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також є правильним висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог в частині стягнення моральної шкоди, так як така вимога є похідною від вимоги про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до гідності та честі, у задоволенні якої судом відмовлено. Таким чином доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сагайдак Володимир Васильович, слід залишити без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2025 року, залишити без змін. Щодо стягнення судових витрат в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Булава О.П. у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що відповідачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Булавою О.П. надано: ордер на надання правничої допомоги серії ВО №1132216 від 18.02.2026 на підставі договору про надання правничої допомоги №301 від 27.10.2025, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу ОСОБА_2 від 18.02.2026, зі змісту якого вбачається, що за надані адвокатом роботи (послуги) відповідно до договору про надання правничої допомоги № 301 від 27.10.2025 до сплати підлягає 10 000 грн. Разом з тим, колегія суддів, звертає увагу, що за змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. Крім цього, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені (постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16). Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи представником відповідача не долучено договір про надання правничої допомоги № 301 від 27.10.2025, який підтверджує факт надання правової допомоги відповідачу та визначає розмір гонорару, що є підставою для його стягнення, а також акт виконаних робіт. Відтак, оскільки сторона, яка заявляє вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язана надати відповідні докази, які у причинно-наслідковому зв`язку підтверджують факт надання правової допомоги, затрачений час на правову допомогу, надану в справі та обсяг наданих послуг і виконаних робіт, тобто фактичну передачу виконаних адвокатом робіт, то колегія суддів приходить до висновку, що підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції інстанції, немає. Тому, слід судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на сторони, в межах ними понесеними. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сагайдак Володимир Васильович, залишити без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін. Судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на сторони, в межах ними понесеними. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлено 31 березня 2026 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський О.З. Костів