Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/3786/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3786/26 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 р. про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Херсонська обласна військова адміністрація про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Херсонська обласна військова адміністрація, в якому просила суд: Визнати протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Представника Уповноваженого з інформаційних прав Юлії Деркаченко у непроведенні об`єктивної та всебічної перевірки скарги ОСОБА_1 від 28.09.2023 та 01.11.2023 на протиправну бездіяльність заступника голови обласної державної адміністрації Ольги Малярчук що суперечить вимогам статті 19 Закону № 393/96-ВР законного зобов`язання проводити перевірку звернення об`єктивно та всебічно; Визнати неналежним розгляд звернення від 28.09.2023 та 01.11.2023 про протиправну бездіяльність заступника голови обласної державної адміністрації Ольги Малярчук в якому не враховано саму відповідь заступника голови обласної державної адміністрації Ольги Малярчук від 11.09.2023 № З-4374; Зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини здійснити належний розгляд мого звернення від 28.09.2023 та 01.11.2023, зобов`язавши його розглянути це звернення у відповідності до вимог статті 17 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повно і всебічно. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на 27.01.2026 рішення Одеського окружного адміністративного суду №420/12095/24 від 19.07.2024 не виконано, так як відповіді про результати повторного розгляду звернення на теперішній час позивач не отримала, чим Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини порушенно ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», а саме: право заявника одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. В матеріалах виконавчого провадження відсутні докази направлення відповіді на її звернення Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 р. відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Херсонська обласна військова адміністрація про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування підстав та обставин звернення до суду з позовом, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 № 420/3786/26. Справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в позовній заяві про визнання бездіяльності протиправною та вчинити певні дії від 12 лютого 2026 року оскаржуються дії викладені у відповіді Відповідача від 24.03.2025 за № 27030.4/З-28975.3/23/45.3 яка міститься в матеріалах виконавчого провадження і яку вона по теперішній час не отримала. Відповідь від 24.03.2025 не являється тотожною відповіді від 26.10.2023 і відповідно є іншим предметом позову. Також зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з грубим порушенням норм норм процесуального права так як відповідно до преамбули ухвали справу розглянуто суддею Токміловою Л.М. а підписана суддею Бжасо Н.В. що суперечить протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2026 15:31:25 відповідно до якого визначено суддю Бжассо Н.В. чим порушено норми п. 2 ст. 243 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються, а тому прийшов до висновку, що згідно із п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, є підстави для відмови у відкритті провадження. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги приходить до наступного. Як передбачено п.6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або ж відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. У той же час, п.2 ч.1 ст.170 КАС України регламентовано те, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Положення зазначеної норми передбачають чіткий перелік умов, за яких суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання нового позову, проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Проаналізувавши предмет позову у цій справі, суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаних судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині надання правової оцінки обґрунтованості підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, необхідно вказати таке. Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно зі ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. За приписами ст.370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. У відповідності до ч.1 ст.383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Згідно з ч.6 ст.383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу. Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі ст.383 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами його застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень або ж дій суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із невиконанням судового рішення у відповідній справі, що має бути підтверджено відповідними доказами. Наявність у КАС України спеціальних положень, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання адміністративного позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому КАС України (ст.383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Таким чином, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Даний порядок оскарження дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на ч.5 ст.383 КАС України, відповідно до якої, розгляд такої заяви здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019р. у справі №806/2143/15 та від 21.12.2020р. у справі №440/1810/19. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України). За правилами статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів зазначає, що предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/431/18 тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Предметом цього позову є дії відповідача, які виразились у бездіяльності та неналежному розгляді звернення від 28.09.2023 та 01.11.2023, тобто право заявника одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. В свою чергу, апелянт в апеляційній скарзі вказує, що наразі змінилися підстави звернення до суду з позовом. Так, в позовній заяві про визнання бездіяльності протиправною та вчинити певні дії від 12 лютого 2026 року оскаржуються дії викладені у відповіді Відповідача від 24.03.2025 за № 27030.4/З-28975.3/23/45.3 яка міститься в матеріалах виконавчого провадження і яку вона по теперішній час не отримала. Відповідь від 24.03.2025 не являється тотожною відповіді від 26.10.2023 (справа №420/12095/24) і відповідно є іншим предметом позову. З даного приводу колегія суддів зазначає наступне. У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше. Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Херсонська обласна військова адміністрація про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав у непроведені об`єктивної та всебічної перевірки доводів заяви ОСОБА_1 від 28.09.2023 року. Зобов`язано Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.09.2023 року у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В мотивувальній частині рішення вказано, що 26.10.2023 року при відмові Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у відкритті провадження у справі про порушення прав і свобод позивача за її зверненням від 28.08.2023 року до Херсонської обласної військової адміністрації, відповідач не дослідив в повній мірі обставини, що передували зверненню позивача 28.09.2023 року із відповідною заявою щодо проведення перевірки на предмет вчинення адміністративних правопорушень у зв`язку з порушенням Закону України «Про звернення громадян» Херсонською обласною військовою адміністрацією. Фактично Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було відмовлено позивачу у задоволенні її заяви про проведення об`єктивної та всебічної перевірки на підставі того, що вона не надала до суду доказів перенаправлення її заяви Херсонською обласною військовою адміністрацією, тобто з підстав, що слугували причиною звернення ОСОБА_1 із заявою до відповідача (відсутність доказів, на ненадання яких ОСОБА_1 посилається як на основне порушення Херсонською обласною військовою адміністрації приписів ст. 7 Закону України «Про звернення громадян»). Згідно ст.17 Закону України №776/97-ВР Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян". При розгляді звернення Уповноважений: відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє в розгляді звернення. З огляду на встановлені обставини у справі №420/12095/24 та положення чинного законодавства, суд у справі № 420/12095/24 вважав необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини повторно розглянути заяву позивача від 28.09.2023 року у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Так, з матеріалів справи вбачається, що Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 16.10.2024 № 63095.4/З-28975.3/23/45.3 повідомив позивачку, що за результатами повторного розгляду заяви від 28.09.2023 та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 у справі № 420/12095/24 прийняте рішення щодо відкриття провадження за заявою від 28.09.2023. Разом з тим у листі зазначено, що про результати провадження позивачку буде поінформовано додатково. Також, в матеріалах виконавчого провадження, є лист представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 24.03.2025 №27030.4/З-28975.3.23/45.3 в якому зазначено - під час провадження та за інформацією отриманої від Херсонської обласної військової адміністрації з`ясовано, що посадовими особами Херсонської ОВА норми ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» не застосовувались, вказане підтверджується матеріалами перевірки (додаються). Водночас, відповідь Херсонської ОВА за результатами розгляду звернення від 28.08.2023 була надана у межах термінів встановлених ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». Отже, колегія суддів зазначає, що на даний момент спір перейшов у нову площину. Тепер позивач оскаржуєте не відмову у розгляді, а результат проведеного провадження, та як на підставу посилається на висновки Секретаріату від 24.03.2025, з якими не згоден, а оцінка того, чи правильно Секретаріат трактував дії Херсонської ОВА у березні 2025 року це вже новий епізод, який виходить за межі справи №420/12095/24. Стаття 383 КАС працює лише тоді, коли судове рішення не виконано або виконано з порушенням закону саме в частині тих обов`язків, які поклав суд. Оскільки суд зобов`язав розглянути заяву, а Секретаріат її розглянув і відкрив провадження, формально вони почали процес виконанн Судовий контроль (ст. 383) закінчується там, де з`являється новий волевиявний акт органу. Оцінка законності цього акта можлива лише в межах нового позовного провадження. Таким чином, приймаючи до уваги підстави поданого позову та суті порушених прав позивача у спірному випадку, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні відносини слід вирішувати в порядку ст..383 КАС України. Щодо доводів апелянта про порушення норм п. 2 ст. 243 КАС України, оскільки відповідно до преамбули ухвали справу розглянуто суддею Токміловою Л.М. а підписана суддею Бжасо Н.В., то колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 243 та ст. 246 КАС України, судове рішення викладається письмово та підписується складом суду, який розглянув справу. Так, справу фактично розглянуто суддею Бжасо Н.В. (що підтверджується протоколом) та оскаржувану ухвалу підписано як фізично та і електронним підписом судді Бжасо Н. В., отже, зазначення у вступній частині ухвали іншого прізвища є опискою, яка може бути виправлена у порядку ст. 253 КАС України. Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому є підстави вважати, що висновок суду про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України є помилковим. Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Враховуючи вищезазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 р. скасувати, а справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови складено та підписано 31 березня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова