Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/21867/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/21867/25Головуючий у 1-й інстанції Гуменний П.П. Провадження № 33/817/61/26 Доповідач - Сарновський В.Я. Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. з участю секретаря Шафранюк О.В., розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2026 року,- В С Т А Н О В И В: Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу, у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок в дохід держави. Згідно постанови, 13.10.2025 о 00:53 в м. Тернополі по вул. Полковника УПА Омеляна Польового, 2Б, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки AUDI Q7, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. В порушення вимог п. 2.5 ПДР України, від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням технічного приладу газоаналізатора Alcotest 7510 ARLM 0300, а також від проходження огляду у КНП «ТОМЦСНЗ» ТОР водій відмовився. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2026 року, а провадження у справі закрити. Свої вимоги мотивує тим, що: транспортний засіб ОСОБА_1 був припаркований, перебував у нерухомому стані, останній жодного порушення не вчиняв; працівник поліції підійшовши до автомобіля ОСОБА_1 не представився; відеозаписи із реєстратора службового автомобіля не підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом; пояснення працівників поліції надані ними у судовому засіданні щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом спростовуються наявними у матеріалах справи відеозаписами; із відеозапису наявного у матеріалах справи вбачається, що у ОСОБА_1 були відсутні ознаки як алкогольного так і наркотичного сп`яніння; у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що 12.10.2025 о 00:53 в м. Тернополі по вул. Полковника УПА Омеляна Польового, 2Б, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки AUDI Q7, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, однак із відеозапису вбачається, що подія мала місце 13 жовтня 2026 року; ОСОБА_1 не відмовлявся у встановленому законом порядку від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння; працівниками поліції не було у встановленому порядку висунуто вимоги ОСОБА_1 про проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння; газоаналізатор Drager Alcotest 7510 у працівників поліції був відсутній; працівники поліції, пропонувавши ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у найближчому медичному закладі, не озвучили найменування цього закладу, а також не зазначено його назву і у протоколі про адміністративне правопорушення; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння є неналежним та недопустимим доказом; зазначені відомості у протоколі про адміністративне правопорушення, зокрема щодо повірки приладу Drager Alcotest 7510 (чинне до 10 червня 2026 року), спростовуються свідоцтвом про повірку приладу Drager Alcotest 7510, згідно до якого, останнє чинне до 17 червня 2026 року; ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння у найближчому медичному закладі; підстава зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 у працівників поліції була відсутня; працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про те, що підставою зупинки його транспортного засобу було те, що надійшло повідомлення на службовий планшет про підозрілі дії водія транспортного засобу, однак, жодних відомостей про особу заявника чи про здійснення у визначеному законом порядку реєстрації такого повідомлення, матеріали справи не містять; рапорт працівника поліції не може вважатися належним та допустимим доказом учинення ОСОБА_1 адмінправопорушення. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та доводи його захисника - адвоката Скиби В.М., які підтримали апеляційну скаргу і просили задовольнити її з викладених у ній підстав, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків. Відповідно до вимог статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції в цьому випадку не дотримався вказаних вимог закону і залишив поза увагою обставин, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху і кваліфікації його дій за ч.1 ст.130 КупАП. Оскаржувана постанова судді підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, як це передбачено п.2 ч.8 ст.294 КУпАП, з наступних підстав. ОСОБА_1 інкримінується порушення п.2.5 ПДР України та відповідно вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, об`єктивна сторона якого в даному випадку полягає у відмові особи, яка керує транспортним засобом (водія) перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження огляду на стан сп`яніння. Згідно п. 1.10 ПДР водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», правопорушення за ст. 130 КУпАП вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись. Отже, однією з умов для притягнення водія до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 130 КУпАП є доведеність факту керування ним транспортним засобом. Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Як видно з матеріалів справи ОСОБА_1 послідовно, починаючи з моменту спілкування з працівниками поліції поряд з його автомобілем, припаркованим у дворі житлового будинку, заперечував факт керування автомобілем і стверджував, що не керував цим автомобілем, а лише перебував у ньому після того як вийшов зі своєї квартири. Такі ж обставини він письмово вказав під час складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення. Також, ОСОБА_1 упродовж судового і апеляційного розгляду стверджував, що перебуваючи в салоні автомобіля мав намір його перепаркувати, однак не встиг бо на вільне місце заїхав інший автомобіль, а невдовзі за ним автомобіль патрульної поліції, працівники якої вирішили, що це він керував транспортним засобом який перед цим заїхав у двір. Таку версію подій підтвердила допитана в ході судового і апеляційного розгляду свідок ОСОБА_2 , яка вказала, що в той вечір вона посварилась зі своїм чоловіком ОСОБА_1 і тому він після опівночі вийшов з квартири і нікуди не їздив, а сидів у їх автомобілі, який раніше був припаркований у дворі будинку. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ з огляду на санкцію ст.130 КУпАП у цій категорії справ мають бути застосовані кримінально-процесуальні гарантії, які включають право на захист, презумпцію невинуватості та максимальні стандарти доказування. Одним із таких стандартів є доведення винуватості особи поза розумним сумнівом, який закріплений у ст.62 Конституції України та означає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Тобто, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має бути не лише більш вірогідною, а має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Натомість в матеріалах цієї справи відсутні достатні докази, які би давали підстави для беззаперечного висновку про доведеність поза розумним сумнівом того факту, що ОСОБА_1 13.10.2025р. о 00:53 в м. Тернополі по вул.Полковника УПА Омеляна Польового, 2Б, керував транспортним засобом. Так, зі змісту оскарженої постанови видно, що суд першої інстанції відхилив пояснення ОСОБА_1 і свідка ОСОБА_2 посилаючись на дані відеозаписів реєстратора патрульного автомобіля та нагрудних відеокамер працівників поліції № 474479, 475686. Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки в ході апеляційного розгляду встановлено, що матеріали справи не містять достатніх і належних доказів на спростування пояснень ОСОБА_1 і наведених показань свідка ОСОБА_2 . Так, зазначені в оскарженій постанові суду обставини, які зафіксовані в копії свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №П51QM074110325 чинне до 17 червня 2026 року газоаналізатора Alcotest 7510 ARLM 0300; направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння у КНП «ТОМНСЦЗ» ТОР від 13 жовтня 2025 року; розписці ОСОБА_1 від 13 жовтня 2025 року не містять жодних відомостей на підтвердження того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Отже, вищевказані докази не є такими, що в розумінні ст.251 КУпАП, підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом 13.10.2025 о 00:53 в м. Тернополі по вул. Полковника УПА Омеляна Польового. Одним із доказів такого факту суд першої інстанції визнав показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які є працівниками патрульної поліції і стверджували, що під час патрулювання міста виявили як під час комендантської години назустріч патрульному автомобілю їхав автомобіль Ауді із д.н.з. НОМЕР_1 , який різко підвищив швидкість, але вони розвернулись і через деякий час наздогнали його та зупинили у дворі будинку. Однак, такі показання працівників патрульної поліції не підтверджуються даними записів відеореєстратора патрульного автомобіля (файл video_2025-10-14_09-13-09.mp4), з яких у ході апеляційного розгляду встановлено, що на даному відеозаписі не зафіксовано зустрічного роз`їзду патрульного автомобіля із автомобілем Ауді із д.н.з. НОМЕР_1 , як про це стверджують зазначені свідки. Відеозапис починається о 00:52:55 з моменту коли патрульний автомобіль повертає з проспекту С.Бандери на вул. Полковника УПА Омеляна Польового, на якій видно задні ходові вогні червоного кольору автомобіля, що віддаляється, при цьому марку, колір і номерний знак цього автомобіля не видно. Далі відеозаписом зафіксовано як о 00:53:08 цей автомобіль повертає праворуч і о 00:53:18 проїжджає шлагбаум та заїжджає у двір за будинок, зникаючи з поля зору. Патрульний автомобіль заїхав у той же двір о 00:53:30 і зупинився за автомобілем Ауді із д.н.з. НОМЕР_1 , який там уже стояв припаркований. Таким чином, немає достатніх підстав для висновку, що вказаним відеозаписом зафіксовано рух саме автомобіля Ауді із д.н.з. НОМЕР_1 , а тому показання працівників патрульної поліції ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не підтверджуються об`єктивними даними відеозапису реєстратора патрульного автомобіля. Також їх пояснення не містять відомостей про причини, з яких ними не було додано до матеріалів справи відеозапису реєстратора про події до 00:52:55, тобто з моменту руху автомобіля Ауді із д.н.з. НОМЕР_1 по проспекту С.Бандери, коли, як вони стверджують, вони його виявили і вирішили переслідувати. Наведені суперечності ставлять під сумнів достовірність показань цих свідків та їх рапорт про те, що саме автомобіль Ауді із д.н.з. НОМЕР_1 рухався по просп.С.Бандери і заїхав у двір по вул. Полковника УПА Омеляна Польового, 2Б. Ще одним доказом факту керування ОСОБА_1 автомобілем суд першої інстанції вказав дані відеозаписів нагрудних камер працівників поліції №474479, 475686. Однак, перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що вказаними відеозаписами також не зафіксовано ні рух автомобіля Ауді із д.н.з. НОМЕР_1 , ні факт керування ним ОСОБА_1 . Так, з даного відеозапису (файл export-u01rz.mp4) видно, що починаючи з 00:53:42 ним зафіксовано розмову працівників поліції із ОСОБА_1 , який перебував поряд зі своїм автомобілем і заперечував як факт керування ним так і законність вимог поліції пройти огляд на стан сп`яніння. Не підтверджуються даними цього відеозапису і висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 під час спілкування з патрульними поліцейськими о 00:54:11 визнав, що приїхав додому., оскільки із даного відеозапису видно, що у вказаний час ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції повернувся до автомобіля і шукав у ньому свої документи, які працівник поліції вимагав надати мотивуючи тим, що діє комендантська година. Натомість, цим відеозаписом зафіксовано як перед цим о 00:53:56 на запитання працівника поліції куди приїхали, додому? ОСОБА_1 лише уточнив додому йду додому. Оцінюючи наведену відповідь ОСОБА_1 , на підставі якої суд першої інстанції інстанції прийшов до переконання про визнання ОСОБА_1 факту керування автомобілем, апеляційний суд приходить до висновку, що вони не можуть бути враховані як беззаперечний доказ цієї обставини, оскільки перевіркою даних цього відеозапису видно, що ОСОБА_1 впродовж початку спілкування з працівниками поліції послідовно заперечував факт керування автомобілем. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що працівником поліції при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та оформленні матеріалів справи не зафіксовано беззаперечних доказів факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які би поза розумним сумнівом підтверджували дані протоколу про адміністративне правопорушення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме в частині того, що він керував транспортним засобом і працівники поліції мали законні підстави вимагати від нього проходження огляду на стан сп`яніння. Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За таких обставин апеляційний суд вважає, що оскаржена постанова щодо ОСОБА_1 не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню, оскільки наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, і таких не було здобуто в ході судового і апеляційного розгляду. Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Оскільки з урахування встановлених у судовому засіданні обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 , то провадження у справі щодо нього підлягає закриттю за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП України, суддя,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2026 року скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя