Постанова 4801 № 128/3601/21

Справа № 128/3601/21 Провадження № 22-ц/801/756/2026 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2026 рокуСправа № 128/3601/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шевчук Л. П. в залі суду в місті Вінниця, у цивільній справі № 128/3601/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановив: Короткий зміст вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позов мотивований тим, що позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки у с. Тютьки Вінницького району. Суміжна земельна ділянка належить відповідачу ОСОБА_2 , на якій був розташований гараж. Вказує, що із 2020 року відповідач без отримання необхідних дозволів та погоджень розпочав перебудову вказаної будівлі, у ході якої змінив її конструктивні елементи, збільшив розміри та здійснив добудову другого поверху, фактично перетворивши одноповерхову будівлю на двоповерхову. Будівельні роботи тривають і надалі. При цьому будівництво здійснюється з порушенням будівельних норм, зокрема без дотримання необхідного відступу від межі суміжної земельної ділянки позивачки: фактична відстань становить близько 60 см. Крім того, система водовідведення облаштована таким чином, що атмосферні опади потрапляють на земельну ділянку позивачки, де постійно накопичується вода. Відстань від збудованої відповідачем споруди до житлового будинку позивачки становить орієнтовно 2 м, а сама будівля спричиняє затінення значної частини її земельної ділянки. Позивачка зазначає, що відповідач не реагує на її зауваження щодо дотримання правил добросусідства та припинення порушень будівельних норм, а особи, які виконують будівельні роботи, погрожують її сім`ї фізичною розправою, чим спричиняють їй та її родині моральні страждання. У зв`язку з цим позивачка просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом демонтажу за власний рахунок самочинно збудованої будівлі, а також стягнути з нього судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 13 січня 2026 року в задоволені позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не доведено наявності підстав для застосування такого крайнього способу захисту, як знесення будівлі відповідача. Суд установив, що відповідач набув право власності на земельну ділянку та житловий будинок у законний спосіб, а право власності на реконструйований будинок зареєстровано у встановленому законом порядку на підставі відповідних документів. Проведені будівельні роботи є реконструкцією існуючої будівлі, а висновком експерта підтверджено відповідність будинку вимогам будівельних норм. Суд зазначив, що знесення нерухомого майна є крайнім заходом і можливе лише за умови доведеності самочинності будівництва, істотного порушення будівельних норм та неможливості усунення порушень іншим способом. Однак позивачкою таких обставин не доведено. Крім того, задоволення позову призвело б до непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У лютому 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позову заяву задовольнити повністю. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 лютого 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду на 17 березня 2026 року о 11:20 год. з повідомленням сторін. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про її участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. В подальшому розгляд справи відкладено на 24 березня 2026 року на 11:40 год.. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та неповно дослідив обставини справи. Скаржник зазначає, що суд не врахував матеріали інвентарної справи, з яких убачається, що біля межі земельної ділянки позивача розташований гараж (літ. «Б»), тоді як житловий будинок (літ. «А») знаходиться біля будинковолодіння №71. Водночас у технічних паспортах, поданих відповідачем, схеми будівель змінені: гараж фактично відображено як житловий будинок, а житловий будинок як літню кухню, якої раніше не існувало. Також змінено рік забудови, площу та розташування будівель, зокрема площа житлового будинку збільшена з 38,2 кв. м до 139 кв. м. На думку скаржника, це свідчить про те, що відповідач здійснює не реконструкцію житлового будинку, а перебудову гаража. Сам відповідач у відзиві на позов підтвердив, що проводить реконструкцію гаража, однак суд першої інстанції ці обставини не врахував. Крім того, за висновком експерта встановлено, що відстань від будівлі відповідача до межі земельної ділянки позивача становить лише 58 см, а до будинку позивача близько 2 м, що не відповідає будівельним нормам. Одноповерхову будівлю фактично перебудовано у двоповерхову, що призводить до затінення значної частини земельної ділянки позивача та порушує його права як власника суміжної ділянки. Скаржник також зазначає, що відповідач продовжує будівельні роботи без належних дозволів, попри неодноразові звернення позивача з вимогою їх припинити. Звернення до компетентних органів результатів не дали. Крім того, відповідач не забезпечив належного водовідведення з покрівлі прибудови, унаслідок чого атмосферні опади стікають на земельну ділянку позивача та засмічують її. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу Від ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, що передбачено частиною третьою статті 360 ЦПК України. Позиція учасників справи у судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №097381 від 04.12.2006 ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 05206828009050020085, площею 0,1848 га в АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель (т. 1 а.с. 7). Згідно копії свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 01.12.2009 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .. Право власності ОСОБА_1 24.12.2009 зареєстровано в КП «ВООБТІ» (т. 1 а.с. 8). На а.с. 9-10 т. 1 міститься копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 .. Технічний паспорт виготовлений станом на 04.06.2009 КП «ВООБТІ». На а.с. 16-29 т. 1 міститься технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Згідно копії листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області №1002-160-1.18 від 06.04.2021, з 18.03.2020 Держархбудінспекція та її територіальні органи здійснюють заходи державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Беручи до уваги, що Урядом прийнято рішення ліквідувати Держархбудінспекцію, здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду можливо після початку функціонування Державної інспекції архітектури та містобудування України (т. 1 а.с. 29). Відповідно до копії листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області №93/0/282-112 від 03.06.2020, повідомляється, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної внесення змін до деяких інспекції та постанов Кабінету Міністрів України», Урядом прийнято рішення ліквідувати Державну архітектурно-будівельну Відповідно, інспекцію. 18.03.2020 не здійснюють Держархбудінспекція та її територіальні органи з контролю заходи державного архітектурно-будівельного та нагляду (т. 1 а.с. 31). Згідно копії листа Вінницької РДА №16-Б-379-2 від 05.06.2020, адресованого ОСОБА_1 , повідомляється, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, спір вирішується судом. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування. З огляду на вищевикладене, вирішення питання порушеного у зверненні віднесено до повноважень сільської ради (т. 1 а.с. 32). Відповідно до копії листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області №3587/0/4-20-189 від 10.12.2020, відповідно до ч. 1 ст. 158 Кодексу, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі виявлення факту самовільного будівництва, орган місцевого самоврядування, у порядку передбаченому ст. 376 ЦК України, має право звернутись до суду із самостійним позовом про знесення самовільно збудованого об`єкту будівництва (т. 1 а.с. 33). Листом №16-Б-629-7 від 26.05.2021 Вінницька РДА повідомила позивачку ОСОБА_1 , що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства» № 320-VIII, який набув чинності з вересня 2015 року передбачено реформування діючої системи державного архітектурно будівельного контролю, шляхом надання можливості міським, сільським та селищним радам утворювати власні органи держархбудконтролю та розмежування повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю між органами місцевого самоврядування та Держархбудінспекцією. Керуючись підпунктом 8 пункту першого статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом здійснення державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів, розташованих в межах та за межами населених пунктів, на території кількох адміністративно-територіальних одиниць. Також на підставі пункту другого статті 7 у разі, якщо сільські, селищні, міські ради не утворили виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю, повноваження таких органів виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через відповідних головних інспекторів будівельного нагляду. Враховуючи лист департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області від 25.05.2021 року № 46/0/282-21-56 3 18.03.2020 року Держархбудінспекція та її територіальні органи не здійснюють заходи державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Враховуючи усе вищевикладене, дане питання ви можете вирішити лише в судовому порядку (т. 1 а.с. 34). Відповідно до копії листа Відділу поліції №3 ГУНП у Вінницькій області №7625/202-2021 від 18.08.2021, що при перевірці по базі ITC ІНИ відділу поліції №3 Вінницького РУГІ ГУНП у Вінницькій області стосовно звернень ОСОБА_3 в період з 2020 року по теперішній час були зафіксовані наступні повідомлення: звернення ОСОБА_4 було належним чином обліковано до ITC ІПНП Вінницького РВІ ВВП ГУНП у Вінницькій області від 27.03.2020 СО №2420; звернення ОСОБА_4 було належним чином обліковано до IТС ІПНП Вінницького РВП ВВП ГУНП у Вінницькій області від 02.04.2020 СО № 2633; звернення ОСОБА_4 та заява ОСОБА_5 було належним чином обліковано до ITC ІПНП відділу поліції №3 Вінницького РУП ГУНП Вінницької області від 05.05.2020 СО №3752. Також повідомляє, що за результатами розгляду повідомлень від 08.09.2020 СО №8197, від 05.09.2020 СО №8091 було розглянуто по спрощеній системі та списано електронним рапортом (т. 1 а.с. 36-43). Згідно листа сільського голови Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 21.12.2020 №Б-257, виконавчий комітет Лука-Мелешківської сільської ради повідомляє, що дозвіл на будівництво чи реконструкцію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , сільською радою не надавався (т. 1 а.с. 44). Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №451785 від 06.05.2009 відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2135 га, кадастровий номер 0520682809:05:002:0126, що розташована в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т. 1 а.с. 67). Згідно копії реєстраційного посвідчення від 20.10.2008, що видане КП «ВООБТІ» за ОСОБА_2 на праві власності зареєстровано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . До складу домоволодіння входять: житловий будинок літ. «А», загальною площею 38,2 кв.; веранда літ. «а»; гараж літ. «Б», огорожа №1-2 (т. 1 а.с. 68). На а.с. 108-110 т. 1 міститься копія технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який виготовлений ФОП ОСОБА_6 станом на 17.02.2022. На а.с. 124-134 т. 1, а.с. 9-12 т. 2 міститься копія технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який виготовлений ФОП ОСОБА_7 станом на 28.04.2022. Відповідно до вказаних технічних паспортів на земельній ділянці розташовані: житловий будинок літ. «А», літня кухня літ. «Б», прибудова літ. «б», криниця №1. З копії Витягу з Державного реєстру речових прав №339020018 від 13.07.2023 вбачається, що 07.07.2023 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок з прибудовою, господарською будівлею та спорудою, загальною площею 145,3 кв.м, житловою площею 59,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 7). З висновку експерта №674 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 03.10.2023, що проведено ТОВ «Подільський центр судових експертиз» (т. 1 а.с. 211-243), вбачається наступне:

1. На підставі проведеного дослідження матеріалів цивільної справи та інвентаризаційної справи, враховуючи результати проведеного натурного обстеження та проведення інструментальних обмірів об`єкту дослідження, а також після дослідження нормативно-правових документів в галузі будівництва, можливо зробити висновок, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126, домоволодіння АДРЕСА_1 , були проведенні роботи з реконструкції. У зв`язку із відсутністю проектно-технічної документації, встановити чи відповідають виконані будівельні роботи на земельній ділянці належній ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126, загальною площею 0,2135 га, проектно-технічній документації неможливо. На підставі проведеного зовнішнього натурного обстеження, при якому скриті будівельні роботи не досліджувалися, враховуючи наявні на дослідженні матеріали, встановлено, що житловий будинок, господарські будівлі та споруди домоволодіння АДРЕСА_1 , в цілому відповідають вимогам нормативно-правових актів України з питань будівництва, щодо об`ємно-планувальних рішень та технічного стану конструктивних елементів. На підставі проведеного дослідження матеріалів цивільної справи та інвентаризаційної справи, враховуючи результати проведеного натурного обстеження та дослідження нормативних документів у галузі будівництва можна зробити висновок, що внаслідок реконструкції гаража літ. «Б» у житловий будинок літ. «А», яка була здійснена на земельній ділянці з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126 домоволодіння АДРЕСА_1 , не виконуються вимоги нормативно-правових актів, а саме: - точках 4-6, для пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019. При розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найближчої виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м; - пункту 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» щодо протипожежної відстані, згідно з яким відстань від житлового будинку літ. «А» (ІІ ступеню вогнестійкості) до інших будівель має становити не менше 8 м.

2. За результатами співставлення земельної ділянки площею 0,1855 га, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,2127 га, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520682809:05:002:0085, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 та земельною ділянкою з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126, що перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , відповідно до інформації, яка міститься у Державному земельному кадастрі, встановлено, що: - паркан із металевого профілю розташований в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 ; - частина земельної ділянки, площею 0,0013 га, яка не входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 0520682809:05:002:0085, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 (на додатку 2 малинового кольору) та яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , із розмірами по периметру: 1) від точки В (ділянка 4) за годинниковою стрілкою: 12,54 м, 28,36 м, 18,18 м, 17,52 м, 35,81 м, 28,24 м, 12,5 м; 2) від точки Г (ділянка 5) за годинниковою стрілкою: 0,23 м, 6,78 м, 0,31 м, 6,80 м; - частина земельної ділянки площею 0,0006 га, що входить до складу земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 (на додатку 3 сірого кольору) не перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , із розмірами по периметру: 1) від точки Д (ділянка 6) за годинниковою стрілкою: 4,96 м, 0,66 м, 4,70 м, 0,67 м; 2) від точки Е (ділянка 7) га годинниковою стрілкою: 46,02 м, 33,18 м, 12,84 м; - частина земельної ділянки площею 0,0013 га, яка не входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 (на додатку 2 оранжевого кольору) та яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , із розмірами по периметру: 1) від точки А (ділянка 1) за годинниковою стрілкою: 9,64 м, 19,45 м, 0,24 м, 9,80 м, 19,22 м; 2) від точки Б (ділянка 2) за годинниковою стрілкою: 5,36 м, 13,45 м, 18,78 м, 0,49 м; - частина земельної ділянки з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126 площею 0,0024 га, що входить до складу земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 (на додатку 2 зеленого кольору), не перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , із розмірами по периметру: 1) від точки В (ділянка 3) за годинниковою стрілкою: 69,40 м, 21,4 м, 13,30 м, 7,66 м, 20,61 м, 6,85 м, 26,52, м, 14,87 м. Станом на час проведення дослідження відстань від житлового будинку літ. «А» домоволодіння АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126, загальною площею 0,2135 га, та який належить ОСОБА_2 , до межі земельної ділянки з кадастровим номером 0520682809:05:002:0085, загальною площею 0,1848 га, яка належить ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить від т. 1 до т. 2 3,13 м, від т. 3 до т. 4 0,58 м. Відстань від житлового будинку літ. «А» домоволодіння АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0520682809:05:002:0126, загальною площею 0,2135 га, та який належить ОСОБА_2 , до межі земельної ділянки з кадастровим номером 0520682809:05:002:0085, загальною площею 0,1848 га, яка належить ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у точках 3-4 (0,58м) не відповідає вимогам п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019. При розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найближчої виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м (т. 1 а.с. 211-227) До даного висновку експерта долучено Додатки із графічним зображенням обставин, що викладені у висновку та на які є посилання у висновку (т. 1 а.с. 228-231). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Спір між сторонами у цій справі виник з приводу дотримання відповідачем вимог містобудівного та земельного законодавства під час здійснення реконструкції належного йому об`єкта нерухомості, а також наявності чи відсутності порушення прав позивачки як власника суміжної земельної ділянки та обрання належного і пропорційного способу їх захисту. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина першої статті 316 ЦК України). Згідно ч.ч. 13, 5 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. За вимогами частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Згідно із частиною сьомою вищезазначеної статті ЦК України у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України). Вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. За загальним правилом у справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом. Лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника (постанови Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 947/38994/20, від 11 лютого 2025 року в справі № 583/1639/21). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що відповідач здійснив реконструкцію гаража літ. «Б» у житловий будинок літ. «А» без належної проєктно-технічної документації, з істотним порушенням будівельних норм і правил, зокрема щодо відстані до межі її земельної ділянки та протипожежних розривів між будівлями, що, на її думку, призвело до затінення належної їй земельної ділянки, погіршення умов її використання та стікання атмосферних опадів на її територію. Разом із тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги та правильність висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із такого. Так, у справах вказаної категорії саме на позивача покладається обов`язок доведення не лише факту самочинного будівництва, а й реального порушення його прав та неможливості їх захисту менш обтяжливими способами. Матеріалами справи встановлено, що позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка та житловий будинок, межі земельної ділянки визначені та закріплені відповідною технічною документацією. Водночас відповідач є власником суміжної земельної ділянки, яка за своїм цільовим призначенням відведена для будівництва та обслуговування житлового будинку. На момент набуття відповідачем права власності на земельну ділянку на ній вже знаходилися об`єкти нерухомості, зокрема житловий будинок та гараж, що не заперечується сторонами. З наявного у справі висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи вбачається, що відповідачем дійсно виконано роботи з реконструкції існуючого об`єкта, зокрема переобладнання гаража у житловий будинок. При цьому право власності на реконструйований житловий будинок зареєстровано у встановленому законом порядку. Висновком судової експертизи підтверджено, що об`єкт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів у сфері будівництва щодо об`ємно-планувальних рішень та технічного стану конструкцій, хоча і зафіксовано окремі відхилення щодо відстані до межі земельної ділянки. Разом із тим сам по собі факт недотримання окремих вимог ДБН, зокрема щодо відстані до межі земельної ділянки, не є безумовною підставою для знесення об`єкта нерухомості. Такий захід може бути застосований лише за умови доведеності того, що відповідні порушення є істотними, реально перешкоджають позивачці у здійсненні її правомочностей власника та не можуть бути усунені іншим способом. Натомість матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що реконструкція будівлі відповідача створює об`єктивні та істотні перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачки. Висновок експерта не підтверджує наявності таких перешкод у значенні, необхідному для застосування крайнього заходу у вигляді знесення будівлі, а лише вказує на окремі невідповідності будівельним нормам. Відповідно до положень статті 376 ЦК України, знесення самочинного будівництва можливе лише за наявності сукупності умов, зокрема якщо таке будівництво порушує права інших осіб та якщо неможливо усунути порушення шляхом перебудови або застосування інших, менш обтяжливих способів захисту. Отже, ключовим у даній категорії спорів є не лише встановлення факту самочинного будівництва чи відхилення від будівельних норм, а насамперед доведеність реального, істотного та триваючого порушення прав позивача. Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту істотного порушення її прав. Зокрема, висновок експерта не містить категоричних тверджень про неможливість використання позивачкою належної їй земельної ділянки за цільовим призначенням, не встановлює наявності перешкод у користуванні нею, а також не підтверджує, що виявлені порушення будівельних норм мають такий характер, який об`єктивно унеможливлює чи істотно обмежує реалізацію правомочностей власника. Твердження позивачки щодо затінення земельної ділянки носять оціночний характер та не підтверджені жодними належними доказами, зокрема результатами відповідних спеціальних досліджень. Аналогічно, твердження про стікання атмосферних опадів на її земельну ділянку не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються матеріалами справи. Крім того, колегія суддів враховує, що спірний об`єкт нерухомості зареєстрований у встановленому законом порядку як об`єкт права власності відповідача, що також має враховуватися при визначенні балансу інтересів сторін. З огляду на принцип пропорційності, який підлягає застосуванню у справах цієї категорії, знесення об`єкта нерухомості як крайній захід втручання у право власності може бути застосовано лише за відсутності інших ефективних способів захисту порушеного права та за умови доведеності істотності такого порушення. Натомість у даній справі позивачкою не доведено ані неможливості захисту її прав іншим способом, ані того, що заявлений спосіб захисту є співмірним із характером порушення. Факт порушення відповідачем будівельних норм та правил, як і наявність шкоди або реальних перешкод у користуванні земельною ділянкою, позивачкою належними доказами не доведено, що узгоджується з вимогами статей 7681 ЦПК України щодо розподілу обов`язку доказування. Крім того, позивачкою не доведено, що захист її прав неможливий шляхом застосування менш обтяжливих заходів, ніж знесення будівлі, яке за своєю правовою природою є крайнім заходом втручання у право власності. Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги про знесення об`єкта нерухомості фактично спрямовані на припинення реалізації відповідачем його права власності та не відповідають критеріям необхідності та пропорційності втручання у це право. Таким чином, за відсутності належних доказів істотного порушення прав позивачки, а також з урахуванням того, що знесення об`єкта нерухомості є виключним заходом, підстави для задоволення позову відсутні. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи, незгоди з наданою оцінкою доказів та намагання довести наявність підстав для застосування крайнього способу захисту у вигляді знесення об`єкта нерухомості. Однак такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Щодо посилань скаржника на невідповідність інвентарної справи та технічних паспортів, колегія суддів зазначає таке. Із матеріалів справи дійсно вбачається, що первинно на земельній ділянці відповідача були розташовані житловий будинок літ. «А» та гараж літ. «Б». Разом з тим, наявність розбіжностей у позначеннях об`єктів нерухомості, їх площі або функціональному призначенні у різних технічних документах сама по собі не свідчить про самочинність будівництва або про незаконність дій відповідача, а лише може вказувати на здійснення реконструкції чи переобладнання існуючих будівель. Висновком судової експертизи, який є належним і допустимим доказом у справі, прямо встановлено, що на земельній ділянці відповідача мали місце роботи з реконструкції. Таким чином, твердження апелянта про «трансформацію» об`єктів не спростовує встановленого судом факту реконструкції, а лише описує її результат. Посилання скаржника на те, що відповідач у відзиві визнавав факт реконструкції саме гаража, не впливає на правильність висновків суду, оскільки така обставина була врахована судом та підтверджується іншими доказами, у тому числі експертним висновком. Водночас сама по собі реконструкція гаража у житловий будинок не є безумовною підставою для знесення об`єкта, якщо не доведено порушення прав інших осіб. Щодо доводів про порушення будівельних норм, зокрема відстані до межі земельної ділянки (0,58 м), апеляційний суд зазначає, що такі обставини дійсно встановлені експертним висновком. Разом із тим, як правильно виходив суд першої інстанції, наявність окремих відхилень від вимог ДБН не є самостійною та достатньою підставою для знесення об`єкта нерухомості. Відповідно до усталеної судової практики та положень статті 376 ЦК України, знесення самочинного будівництва є виключним заходом, який може бути застосований лише за умови доведеності не лише факту порушення будівельних норм, а й реального порушення прав позивача та неможливості їх захисту іншим способом. Натомість у даній справі апелянтом не доведено, що встановлені порушення мають істотний характер та призводять до об`єктивного унеможливлення чи істотного обмеження користування належною їй земельною ділянкою. Доводи про затінення земельної ділянки є оціночними, не підтверджені жодними спеціальними дослідженнями або висновками експертів і не можуть бути покладені в основу висновку про порушення права власності. Аналогічно, твердження про стікання атмосферних опадів на земельну ділянку позивачки не підтверджені належними доказами. Матеріали справи не містять жодних об`єктивних даних, які б свідчили про заподіяння шкоди чи створення перешкод у користуванні земельною ділянкою внаслідок такого водовідведення. Посилання апелянта на відсутність реагування з боку органів державної влади та місцевого самоврядування також не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки не доводять факту порушення її прав саме відповідачем та не впливають на оцінку правомірності обраного способу захисту. Оцінюючи доводи щодо збільшення площі будівлі та зміни її поверховості, суд апеляційної інстанції враховує, що такі зміни є наслідком реконструкції об`єкта нерухомості, яка, як встановлено судом, відбувалася на земельній ділянці, відведеній для відповідної мети. При цьому сам факт збільшення площі або зміни поверховості не є безумовним доказом порушення прав суміжного землекористувача. Важливим є те, що жоден із доказів у справі, зокрема й висновок експерта, не підтверджує наявності таких перешкод у користуванні земельною ділянкою позивачки, які б вимагали застосування саме такого крайнього заходу, як знесення будівлі. Колегія суддів також враховує принцип пропорційності втручання у право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Знесення об`єкта нерухомості, який перебуває у власності відповідача, є найбільш суворим втручанням у це право і може бути виправданим лише за наявності беззаперечних підстав та відсутності альтернативних способів захисту. У даному випадку позивачкою не доведено, що її права не можуть бути захищені менш обтяжливими способами, зокрема шляхом приведення об`єкта у відповідність до вимог будівельних норм, встановлення сервітуту чи іншим чином. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не містять нових обставин, які б не були предметом дослідження, та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки судом повно і всебічно з`ясовано обставини справи, перевірено доводи сторін та надано їм належну правову оцінку відповідно до вимог процесуального закону. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни відсутні, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 березня 2026 року. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник