Постанова Дніпровський апеляційний суд № 176/3361/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2862/26 Справа № 176/3361/23 Суддя у 1-й інстанції - Павловська І. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Макарова М.О., Свистунової О.В., за участю секретаря судового засідання Шаповалової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2 , на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року у складі судді Павловської І.А. у цивільній справі № 176/3361/23 за позовом Комунального підприємства Жовтоводськтепломережа Жовтоводської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2023 року позивач звернувся через суд з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останнього на свою користь 65 759,12 грн, як заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01 грудня 2008 року по 01 жовтня 2023 року, з яких: 34730,10 грн - основний борг, 5 511,14 грн - 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, 25 517,88 грн - інфляційні втрати, в обґрунтування якого посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю відповідача на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 листопада 2006 року. Позивачем, який надає послуги з централізованого опалення в будинок, де знаходиться квартира відповідача, на його ім`я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що невиконання відповідачем по оплаті послуг в повному обсязі за централізоване опалення призвело до виникнення у нього заборгованості за наведений період користування послугами, чим порушено майнові права позивача та що стало підставою для захисту таких права по суду. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року позовну заяву КП «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради заборгованість на загальну суму в розмірі 38959,02 грн, з яких: заборгованості за послуги з централізованого опалення, що виникла у період з 01 грудня 2008 року по 01 жовтня 2023 року, в розмірі 7930 грн; інфляційних нарахувань в розмірі 25517,88 грн; 3% річних в розмірі 5511,14 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради судовий збір в розмірі 1590,14 грн. Судовий збір у розмірі 1093,86 грн покладено на позивача (а.с. 119-121). Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено наявність заборгованості відповідача за вказаний період у розмірі 7930 грн, як основного боргу, оскільки відповідач частково проводив оплату послуг на суму 26 800 грн, що не відображена у розрахунку заборгованості, як і доведено правомірність нарахування 3% річних та інфляції за період з 01 грудня 2008 року по 24 лютого 2022 року. При цьому суд першої інстанції наголосив, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій щодо часткової оплати послуг. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у грудні 2025 року подав апеляційну скаргу (а.с.128-130), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, при розгляді питання інфляційних втрат та 3% річних за положеннями ст. 625 ЦК України, не враховано заборону на нарахування цих санкцій у період карантину з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року та воєнний стан з 24 лютого 2022 року, як і не застосовано позовну давність до наявності основного боргу. Просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, стягнувши лише основний борг за період з 14 грудня 2020 року по 01 жовтня 2023 ркоу, в іншій частині вимог відмовити. Позивач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавав, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення за вимогами скарги по суті. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Задовольняючи позовні вимоги КП Жовтоводськтепломережа Жовтоводської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на отримання своєчасної та повної оплати за надані послуги з теплопостачання за положеннями ст. 26 ЗУ Про житлово-комунальні послуги, ст. 19 ЗУ Про теплопостачання та ст. 68 ЖК України за період з 01 грудня 2008 року по 01 жовтня 2023 року на суму 7930 грн, враховуючи часткову сплату боргу відповідачем, а, враховуючи, що заборгованість не сплачена відповідачем у повному обсязі, позивачем нараховано суму інфляції та 3% річних як відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, і таке право за період з 01 грудня 2008 року по 24 лютого 2022 року підлягає захисту на підставі ст. 509, 526, 530 ЦК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю відповідача на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 листопада 2006 року. Комунальним підприємством «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради на ім`я відповідача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Згідно рішення №410/1 від 29 листопада 2000 року функції по збору платежів за послуги гарячого водопостачання та опалення від Жовтоводського виробничого житлово-експлуатаційного об`єднання перейшли безпосередньо виробнику цих послуг - КП «Жовтоводськтепломережа». Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, сума заборгованості за постачання теплової енергії у розмірі 34730,10 грн виникла за період з грудня 2008 року по жовтень 2023 року (включно), та частково сплачувалась відповідачем впродовж всього зазначеного періоду та навіть в період не нарахування позивачем такої оплати. Відповідачем надано квитанції на підтвердження оплати за послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 26800 грн, які не відображені в розрахунку заборгованості, тому основна заборгованість становить за період з 01 грудня 2008 року по 01 жовтня 2023 року в сумі 7930 грн. З`ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції вірно зазначив, що правовідносини у даній справі між сторонами, регулюються Правилами надання послуг з з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року за №830, нормами ЦК України, ЖК України, ЗУ «Про теплопостачання» та ЗУ Про житлово-комунальні послуги, з чим погоджується і колегія суддів. Також колегія суддів погоджується з встановленими обставинами судом першої інстанції щодо відсутності пропуску позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, враховуючи часткову сплату відповідачем такої заборгованості, зокрема, останнього разу у липні 2023 року, чим було перервано строк, в розумінні ст. 264 ЦК України, виходячи з наданого позивачем розрахунку заборгованості та дати звернення до суду з цим позовом 14 грудня 2023 року. Доводи скаржника про те, що до основного боргу у розмірі 7930 грн, що ним визнається, необхідно застосувати позовну давність, не знайшли свого підтвердження як в суді першої інстанції, так і при розгляді його апеляційної скарги. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Тобто, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) та індексу інфляції не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другоюстатті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що відповідач, порушуючи норми чинного законодавства, як це вірно встановлено судом першої інстанції, не здійснював своєчасно повну оплату одержаних послуг позивача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції також правомірно вважав доведеними вимоги щодо стягнення інфляційних збитків у розмірі 25 517,88 грн та 3% річних 5 511,14 грн. Разом з цим доводи скаржника про те, що вжиття такого виду відповідальності не може застосовуватися в період дії карантину та під час воєнного стану, колегія суддів відхиляє, оскільки загальновідомим є той факт, що встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, на період дії якого ЗУ«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»(530-ІХ від 17.03.2020), згідно якого, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів,пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Враховуючи, що як 3% річних, так і інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, що не передбачено вищевказаним Законом, тому і не відноситься до такого мораторію. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», яка набрала чинності з 24 лютого 2022 року, визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів,пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Кабінет Міністрів України постановою № 1405 від 29 грудня 2023 року, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, вніс зміни в пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», виклавши його в новій редакції та таким чином скасувавши (з дати набрання чинності постановою № 1405) заборону (а не саму постанову № 206) у тому числі на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням. Такий мораторій зберігається лише на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Таким чином постанова № 206 від 05 березня 2022 року є чинною, але в редакції з урахуванням змін, внесених в тому числі постановою № 1405 від 29 грудня 2023 року, які набрали чинності 30 грудня 2023 року. Доводи скаржника про те, що на момент прийняття рішення у справі у 2025 році вже діяли зазначені зміни та у суду були відсутні підстави для застосування попередньої редакції цієї постанови, колегія суддів також відхиляє, адже правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності постанови № 1405 від 29 грудня 2023 року та охоплюють період стягнення основної заборгованості з 01 грудня 2008 року по 01 жовтня 2023 року, враховуючи також нарахування грошової відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань по оплаті комунальних послуг у вигляді передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України нарахувань до 24 лютого 2022 року, що відповідає п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача як основного боргу за послуги з теплопостачання, та і сум, нарахованих, як відповідальність боржника, в порядку ст. 625 ЦК України, за не виконання грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги щодо незастосування до спірних правовідносин строку позовної давності колегією суддів відхиляються, оскільки такі доводи є безпідставними, враховуючи надання судом першої інстанції повних та обґрунтованих мотивів з цього приводу. Колегія суддів наголошує, що такі доводи не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 17 березня 2026 року. Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.О. Макаров О.В. Свистунова