Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/474/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/478/26 Справа № 206/474/25 Суддя у 1-й інстанції - Поштаренко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Пищиди М.М. суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю. за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2025 позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що в липні 2000 року ОСОБА_1 проти її волі та без її згоди було госпіталізовано до психіатричного закладу, правонаступником якого є Комунальний «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпровської міської ради. Вважає, що такі дії відповідача є незаконними та протиправними. У цьому ж закладі ОСОБА_1 примусово утримували три тижні. Серед іншого працівниками Відповідача без будь-якого обґрунтування необхідності було застосоване фізичне обмеження у вигляді фіксації рук та ніг до ліжка мотузками, що також принизило її честь та гідність. Під час лікування було встановлено, що позивач має можливість самостійно задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, вона не проявляє агресії. З наведеного вбачається, що примусова госпіталізація ОСОБА_1 до відповідача здійснена з порушенням вимог Конституції України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров?я» та Закону України «Про психіатричну допомогу». Так, у невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно. Коли було проведено психіатричний огляд Позивача, постановлено діагноз «шизофренія» та прийнято рішення про примусову госпіталізацію. З наведеного вбачається, що Відповідачем порушено вимоги ч. 7 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки проведенню психіатричного огляду Позивача повинно було передувати направлення лікарем-психіатром до суду за місцем проживання ОСОБА_1 заяви про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку, із обгрунтуванням необхідності проведення такого огляду, і лише за наявності рішення суду про задоволення такої заяви психіатричний огляд позивача міг бути проведений лікарем-психіатром у примусового порядку. А отже і дії Відповідача щодо здійснення психіатричного огляду позивача та, як його наслідок, постановка її на психіатричний облік є необгрунтованими та передчасними. Позивачка вважає, що вона не потребувала психіатричної допомоги, через лікування нейролептиками її стан здоров?я довели до другої групи інвалідності, внаслідок чого була звільнення з посади заступника начальника - начальника бюджетного відділу та звільнена з державної служби. При добровільному звернені до лікаря-психіатра 18.09.2024 останнім не встановлене психіатричне захворювання. На підтвердження факту звернення та витрат на обстеження, надається фіскальний чек ТОВ «Експерт Хелс», який долучено до матеріалів та відповідний висновок та докази витрат на оплату та проїзд. Рішенням та діями Відповідача щодо примусової госпіталізації Позивача та надання їй психіатричної допомоги поза її бажанням, завдали останній немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у її житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; фіксованість уваги на проблемі отримання відшкодування завданої шкоди, переживання психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності. Позивач пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє життя. З урахуванням вищезазначених обставин, ОСОБА_1 завдано моральну шкоду Відповідачем, яку Позивач загалом оцінює у 10 000 000 грн. Враховуючи викладені обставини, просила суд: - визнати незаконним встановлений Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпровської обласної ради психіатричний діагноз ОСОБА_1 «шизофренія» - визнати незаконними рішення та дії Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпровської обласної ради про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги без її згоди, в тому числі, застосування фізичного обмеження. - стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпровської обласної ради 10 000 000 грн. - стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпровської обласної ради 800 грн. на оплату послуг ТОВ «Експерт ХЕЛС» та 206 грн. 30 коп. витрати на проїзд. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконними рішення та дії Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги`Дніпропетровської обласної ради» про надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 психіатричної допомоги без її згоди. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги`Дніпропетровської обласної ради» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмовлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди, в іншій частині рішення не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом (стаття 367 ЦПК України). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом встановлено, що з дослідженої під час судового розгляду оригіналу історії хвороби ОСОБА_1 , наданою Дніпровською обласною психіатричної лікарні (Комунальний заклад «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР) під № 8312/2000, встановлено що ОСОБА_2 , за направленням лікаря ОМКЦ була направлена на стаціонарне лікування до 22 відділення Дніпровської обласної психіатричної лікарні. 04.07.2000 ОСОБА_2 в супроводі лікаря-психіатра ОСОБА_3 поступила до вказаного відділення, де була оглянута черговим лікарем ОСОБА_4 , яким встановлено попередній діагноз: стаціонарне обстеження. Депресивно-параноїдний синдром. Цього ж дня ОСОБА_2 оглянута в.о. завідувачем відділенням № 22 ОСОБА_5 , якою встановлено, що пацієнтка лікувалася в неврологічному відділенні Томаківської ЦРЛ у квітні 2000 року з приводу вегето судинної дистонії. Після виписки покращення не спостерігалося. 30.06.2000 року психічний стан її різко погіршився. ОСОБА_1 лікарем-психіатром ОСОБА_5 встановлено попередній діагноз: реактивний психоз. ОСОБА_1 знаходилась у Дніпровській обласній психіатричній лікарні, їй було проведено медичне обстеження, призначено лікування препаратами у стаціонарному відділенні та встановлено остаточний діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії у зв?язку із гострим стресом, знаходилась у відділенні з 04 липня 2000 року до 08 серпня 2000 року. Відповідно до медичної виписки Томаківської ЦРЛ, встановлено, що ОСОБА_2 , перебувала на лікуванні в неврологічному відділенні Томаківської ЦРЛ у квітні 2000 року з приводу вегето судинної дистонії. Згідно до довідки акта огляду МСЕК-ДНА-01 № 234470, встановлено, що ОСОБА_2 , встановлено ІІ (другу) групу інвалідності з 30 січня 2001 року, причина інвалідності: загальне захворювання. Відповідно до довідки акта огляду МСЕК серії ААБ № 001524, встановлено, що ОСОБА_1 27.02.2012 пройшла повторний огляд та отримала ІІ (другу) групу інвалідності з 1 квітня 2012 року, причина інвалідності: загальне захворювання, інвалідність встановлено безстроково, висновок про умови та характер праці: за станом здоров`я не може виконувати ніякі види праці. ОСОБА_1 видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 по інвалідності ІІ групи за загальним захворюванням. Відповідно до відомостей зазначених в трудовій книжці ОСОБА_2 , зазначено, що 30.01.2001 на підставі наказу №3-Л від 30.01.2001 остання звільнена з займаної посади у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності згідно із ст. 30 Закону України «Про державну службу службу України». Відповідно до огляду лікаря психіатра медичного центру ТОВ «Експерт Хелс» від 18.09.2024 ОСОБА_1 не встановлене психіатричне захворювання. Окрім того, ОСОБА_1 фактично погодилась з отриманням групи інвалідності, оскільки в 2001 році була звільнена з цих підстав. Проте протягом 24 років цю обставину так само як і звільнення з вказаних підстав не оскаржувала. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати строки позовної давності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст.3 Конституції України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з ч.1 ст.32 Закону України «Про психіатричну допомогу» рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Як роз`яснено у п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди`під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України). Відповідно до ч. ч. 3,5 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тлумачення вказаних норм свідчить, що: за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19) зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди». В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом». У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Суд першої інстанції дійшов висновку, що направлення лікаря, виданого 04 липня 2000 року на стаціонарне лікування ОСОБА_1 , що стало підставою до її примусової госпіталізації, що оскаржується у цій справі, не відповідає вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки письмової заяви від ОСОБА_1 про психіатричний огляд її в психіатричній лікарні не надходило, а підстав для примусового огляду, як то, рішення суду, ухваленого за заявою її лікаря-психіатра про такий примусовий огляд не виносилось, оскільки на виконання вимог Закону України «Про психіатричну допомогу» проведенню психіатричного огляду позивача повинно було передувати направлення лікарем-психіатром до суду за місцем проживання ОСОБА_1 заяви про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку, із обґрунтуванням необхідності проведення такого огляду, і лише за наявності рішення суду про задоволення такої заяви психіатричний огляд ОСОБА_1 міг бути проведений лікарем-психіатром у примусового порядку, що є підставою для того, щоб вважати проведений 04 липня 2000 року примусовий психіатричний огляд ОСОБА_1 та її лікування в період з 04 липня 2000 року по 08 серпня 2000 року включно неправомірними, що є підставою вважати дії відповідача неправомірними щодо надання їй психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди. Відповідачем у даній справі заявлено клопотання про застосування строку позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою далі - ЦК України) про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України). Основи застосування позовної давності передбачені главою 19 ЦК України. Позовна давність нормами ЦК України поділена на загальну та спеціальну. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов?язку. Позовна Давність переривається у разі пред?явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов?язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц). За змістом статті 204 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов?язання (мораторій) на підставах, встановлених законом: 3) у разі зупинення закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач пересуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Суд, застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з?ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі N? 575/476/16-1 тощо). Так, позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду лише через 25 років після проходження лікування. Представником в судовому засіданні зазначено, що коли останній стало відомо про порушене її право з того часу нею і було подано позовну заяву до суду. Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності не навів. Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку та дійшов вірного висновку про застосувати строки позовної давності. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду, в оскаржуваній частині - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025 року, в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року. Судді