Постанова 4820 № 688/189/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2026 року м. Хмельницький Справа № 688/189/23 Провадження № 22-ц/820/22/26 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Костенка А.М., Талалай О.І., секретар судового засідання Кошельник В.М., з участю прокурора Ткачук Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 грудня 2023 року, суддя Цідик А.Ю., у справі за позовом керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Михайлюцької сільської ради, до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки, встановив: У грудні 2022 року керівник Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради звернувся в суд з позовом до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, (далі ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки. У мотивувальній частині позову зазначено, що наказом ГУ Держгеокадастру від 12 вересня 2016 року №22-23757-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. На підставі цього наказу за ОСОБА_2 24 вересня 2016 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1036980768255). У подальшому ОСОБА_2 продала цю земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2016 року, №2328. В свою чергу, ОСОБА_3 здійснив об`єднання вказаної земельної ділянки з іншими земельними ділянками, новоствореній земельній ділянці, площею 6 га, присвоєно новий кадастровий номер 6825584600:07:051:0253, за яким 11 квітня 2018 року ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі. Прокурор зазначав, що передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки була проведена з порушенням земельного законодавства, оскільки розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 2010 року, №404/2010-р, затверджено проект консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Шепетівського району, який розроблено на замовлення ГУ Держкомзему у Хмельницькій області. За наявності прямої заборони зміни цільового призначення земельної ділянки та використання для цілей, не пов`язаних із консервацією, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, на підставі наказу затвердило документацію із землеустрою та надало ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку на території Михайлюцької сільської ради із земель, які підлягають консервації шляхом заліснення. Термін консервації постійний. З огляду на наведене, з урахування змін до позовних вимог, які було прийнято судом, прокурор просив визнати незаконним (недійсним) наказ ГУ Держгеокадастру від 12 вересня 2016 року №22-23757-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення для ведення особистого селянського господарства (01.02) на вид для ведення особистого селянського господарства (01.03) та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області; витребувати у ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку площею 1,7739 га, яка розміщена в межах земельної ділянки, в тих самих координатах та конфігурації, з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2023 року до участі у справі як правонаступника ОСОБА_3 залучено спадкоємицю ОСОБА_1 . Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 грудня 2023 року позов задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку площею 1,7739 га, яка розміщена в межах земельної ділянки, в тих самих координатах та конфігурації, з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги послалася на відсутність у справі доказів на підтвердження обставин щодо порушення права позивача держави в особі Михайлюцької сільської ради зі сторони відповідачів, оскільки не доведено факту накладення спірної земельної ділянки на межі земель, які підлягають консервації шляхом заліснення. Враховуючи факт набуття нею права власності на спірну земельну ділянку на підставі відплатного договору, в силу її необізнаності про обмеження продавця на відчуження спірної земельної ділянки, вона діяла добросовісно, як набувач права власності на земельну ділянку, а тому відсутні правові підстави для витребування майна у неї, як добросовісного набувача майна. Прокурор прийняв на себе функцію альтернативного суб`єкта звернення до суду, який не може замінювати належного суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим прокурором не доведено наявності підстав для звернення з позовом саме прокуратурою в інтересах держави саме в особі, визначеній у позовній заяві, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю таких інтересів з обґрунтованими представницькими функціями. У відзиві на апеляційну скаргу прокурор вказав, що спірна земельна ділянка, яка була надана у приватну власність ОСОБА_2 , вилучена з активного господарського обігу, її використання заборонено. Прокурором надано докази на підтвердження факту накладання земельних ділянок. Втручання держави у право власності особи у даній справі є виправданим, оскільки здійснено з метою задоволення суспільного та публічного інтересу. Прокуратурою повідомлено листом Михайлюцьку сільську раду про виявлення факту порушень інтересів територіальної громади, натомість, сільська рада листом повідомила, що заходи представницького характеру за даним фактом вживатися нею не будуть, оскільки відсутні кошти на сплату судового збору, також у листі було зазначено, що посада юриста у сільській раді є вакантною. У зв`язку з наведеним прокурор вважав безпідставними твердження апелянта про відсутність процесуальної дієздатності прокурора на звернення до суду з даним позовом. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 грудня 2023 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 21 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У мотивувальній частині свої постанови суд касаційної інстанції зауважив, що апеляційний суд не перевірив і не встановив координати поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі частини земельної ділянки, що накладається, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін. Результати таких досліджень можуть міститися, зокрема, у висновку експерта. Прокурор має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на межі земель, які підлягають консервації шляхом заліснення. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо, інакше ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельні ділянки, які підлягають консервації шляхом заліснення, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідачки якої не ставиться під сумнів. Крім того, апеляційний суд також не перевірив і не надав правової оцінки заявленому клопотанню сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідно до частин 4, 5 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в частині позовних вимог керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради про витребування земельної ділянки, в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається. Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином. В письмовій заяві представник ОСОБА_1 просила розглянути справу без її участі та без участі відповідача, підтримала доводи апеляційної скарги. Прокурор в суді проти апеляційної скарги заперечив, підтримав оскаржуване судове рішення. Заслухавши пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Встановлено, що розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації від 05 серпня 2010 року № 293/2010-р надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо консервації малопродуктивних, деградованих і не придатних для сільськогосподарського використання земель (шляхом заліснення) ДП «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на території Михайлюцької сільської ради, орієнтовною площею 40 га. Розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 2010 року №404/2010-р затверджено проект консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради, площею 40 га, який розроблено на замовлення ГУ Держкомзему у Хмельницькій області. Зокрема, з активного господарського обігу вилучено 40 га сільськогосподарських угідь (пасовища) з метою здійснення їх консервації шляхом заліснення. У розробленому ДП «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проекті землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району наведено основні характеристики, показники та причини віднесення обстежених земель до малопродуктивних і деградованих. Наказом ГУ Держгеокадастру від 12 вересня 2016 року №22-23757-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. На підставі цього наказу за ОСОБА_2 24 вересня 2016 року зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1036980768255). 19 жовтня 2016 року ОСОБА_2 вказану земельну ділянку продала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №2328. ОСОБА_3 здійснив об`єднання вказаної земельної ділянки з іншими земельними ділянками, новоствореній земельній ділянці, площею 6 га, присвоєно новий кадастровий номер 6825584600:07:051:0253, за яким 11 квітня 2018 року ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі. В межах досудового розслідування кримінального провадження від 15 вересня 2022 року №42022242250000062, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК України, постановою слідчого Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області від 22 грудня 2022 року залучено спеціалістів ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії з метою підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, яка відведена для консервації шляхом заліснення відповідно до проекту консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Шепетівського району, затвердженого розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 2010 року №404/2010-р. На виконання вказаної постанови спеціаліст ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії інженер-землевпорядник ОСОБА_4 визначив відповідну накладку та виготовив збірний кадастровий план. Відповідно до збірного кадастрового плану, земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198 накладається на межі земель, які підлягають консервації шляхом заліснення, площею 1,7739 га. Листом від 30 листопада 2022 року, №54-9334 Шепетівська окружна прокуратура повідомила Михайлюцьку сільську раду про те, що є підстави для звернення до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки в комунальну власність. Михайлюцька сільська рада в листі №01-20/654 від 08 грудня 2022 року повідомила, що заходи представницького характеру за даним фактом вживатися не будуть, оскільки відсутні кошти на сплату судового збору. Також зазначила, що посада юриста у сільській раді є вакантною, просила Шепетівську окружну прокуратуру бути представником в здійсненні відповідних функцій по відповідному питанню у суді. Відповідно до листа від 25 липня 2025 року №1.0/121 Хмельницької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198 перебувають земельні ділянки під №1 та №2, що накладаються на землі консервації з наступними координатами поворотних точок: Земельна ділянка №1: №1 Х - 5 559 478,913, Y - 2 361 667,625; №2 Х - 5 559 474,956, Y - 2 361 666,783; №3 Х - 5 559 462,959, Y - 2 361 662,285; №4 Х - 5 559 459,460, Y - 2 361 657,286; №5 Х - 5 559 463,346, Y - 2 361 656,091; Земельна ділянка №2: №1 Х - 5 559 428,217, Y - 2 361 630,060; №2 Х - 5 559 427,467, Y - 2 361 631,794; №3 Х - 5 559 406,971, Y - 2 361 633,294; №4 Х - 5 559 408,471, Y - 2 361 645,290; №5 Х - 5 559 425,467, Y - 2 361 647,789; №6 Х - 5 559 441,027, Y - 2 361 639,552; №7 Х - 5 559 441,948, Y - 2 361 640,235; №8 Х - 5 559 430,998, Y - 2 361 666,558; №9 Х - 5 559 465,958, Y - 2 361 684,778; №10 Х - 5 559 466,205, Y - 2 361 685,085; №11 Х - 5 559 425,131, Y - 2 361 690,664; №12 Х - 5 559 413,020, Y - 2 361 682,351; №13 Х - 5 559 402,937, Y - 2 361 693,679; №14 Х - 5 559 381,045, Y - 2 361 696,652; №15 Х - 5 559 348,355, Y - 2 361 684,684; №16 Х - 5 559 320,491, Y - 2 361 654,787; №17 Х - 5 559 306,378, Y - 2 361 661,446; №18 Х - 5 559 232,552, Y - 2 361 606,742; №19 Х - 5 559 273,938, Y - 2 361 550,969; №20 Х - 5 559 290,804, Y - 2 361 528,239; Згідно з актом огляду земельної ділянки, складеним начальником відділу юридичних, земельних питань комунальної власності та благоустрою Савчук Т.Р., секретарем Михайлюцької сільської ради Домбровською З.А., головним спеціалістом відділу юридичних, земельних питань комунальної власності та благоустрою Макаровим Н.М. від 24 липня 2025 року, проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, яка увійшла до новоствореної земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0253. В акті зафіксовано, що обстежувана земельна ділянка розміщена на земельній ділянці площею 40 га, яка відповідно до проекту землеустрою віднесена до законсервованих деградованих та малопродуктивних земель. Вигляд даної земельної ділянки та ділянок, що знаходяться навколо обстежуваної ділянки незадовільний, свідчить про тривалу, багаторічну відсутність обробітку землі. Ділянки є перезволожені та заболочені. На ділянці ростуть хвойно-листові самозасіви, непрохідні чагарники крушини та верби, рослини осоки, волосінь, мох, очерет та інші. Згідно з висновком земельної-технічної експертизи від 11 грудня 2025 року №94/25-26, проведеної у кримінальному провадженні №42022242250000062, земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, загальною площею 2 га, накладається (нашаровується) на межі земельної ділянки площею 40 га, яка законсервована під заліснення та виведена з сільськогосподарського обігу, площа накладення становить 1,7746 га. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині 1 статті 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 (провадження №14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , як останній набувач спірної земельної ділянки, набув право власності на неї на підставі оплатного договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2016 року, укладеного між ним як покупцем і ОСОБА_2 як продавцем. ОСОБА_2 не мала права розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, оскільки частина землі, площею 1,7739 га, накладається на земельну ділянку, яка підлягала консервації шляхом заліснення та перебувала у володінні Михайлюцької сільської ради. Колегія суддів враховує, що для вирішення подібних спорів, зокрема, щодо розмежування земельної ділянки на спірну та безспірну її частини, відповідні частини мають бути ідентифіковані, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, зокрема, на підставі висновку експерта (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19). З урахуванням того, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, прокурором додатково надано збірний кадастровий план по спірній земельній ділянці, згідно з яким визначено межі накладення спірної земельної ділянки на землі консервації, зокрема, дані відповідних поворотних точок меж накладення. Колегія суддів вважає, що долучений прокурором 25 липня 2025 року збірний кадастровий план земельних ділянок та висновок земельної-технічної експертизи від 11 грудня 2025 року №94/25-26, згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером №6825584600:07:051:0198 накладається (нашаровується) на межі земельної ділянки, яка законсервована під заліснення та виведена з сільськогосподарського обігу, є належними та допустимими доказами, оскільки були надані на виконання вимог постанови Верховного Суду від 21 травня 2025 року у даній справі. Крім того, колегія суддів звертає увагу прокурора, що у випадку протиправного об`єднання відповідачем спірної земельної ділянки з іншими ділянками та, відповідно, утворення нового об`єкту речових прав, правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, яка перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об`єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі №911/906/23). Як встановлено вище, частина земельної ділянки, з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, площею 1,7739 га, якою ОСОБА_2 не мала права розпоряджатися, увійшла до складу земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0253, площею 6 га, яка належить ОСОБА_1 , як правонаступнику ОСОБА_3 . Станом на час подання позову земельна ділянка, яка незаконно вибула у власність ОСОБА_2 , як об`єкт майнових прав припинила своє існування, оскільки вона увійшла до земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0253, тому для виконання рішення про витребування спірної земельної ділянки потрібно також вирішити питання про припинення речового права на об`єднану земельну ділянку та про скасування її державної реєстрації. Колегія суддів враховує, що разом з позовом у даній справі, яка переглядається апеляційним судом, прокурор пред`явив позов до ОСОБА_3 про припинення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0253 та скасування державної реєстрації новоствореної ділянки. Цей позов перебуває на розгляді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області (справа №688/2283/24). Незважаючи на те, що суд першої інстанції не об`єднав розгляд позовів щодо витребування спірних земельних ділянок, які увійшли до земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0253, а також скасування її державної реєстрації в одне провадження, окремий розгляд позовів прокурора не перешкоджатиме дотриманню принципу верховенства права та виконанню завдань цивільного судочинства. Таким чином, у цілому прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права держави у спірних правовідносинах, який передбачений законом, відтак суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та відмови в позові через обрання прокурором неефективного способу захисту цивільного права. Стосовно посилання в апеляційній скарзі на неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача, колегія суддів зазначає наступне. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_2 незаконно приватизувала земельну ділянку №6825584600:07:051:0198 та відчужила її за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 . За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної (комунальної) власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну (комунальну) власність землі, що незаконно вибула з такої власності. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. Також ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка цієї особи. У постанові від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі №910/8413/21). У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 зазначила, що для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном під час нового розгляду справи апеляційний суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо. Зібрані докази вказують на те, що після того, як у вересні 2016 року ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198, в жовтні 2016 року вона її продала ОСОБА_3 , який в свою чергу здійснив об`єднання вказаної земельної ділянки з іншими земельними ділянками, які він набув у власність у тому ж масиві. Згідно з даними акту огляду земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0198 спірна земельна ділянка є залісненою та непридатною для вирощування сільськогосподарської продукції. ОСОБА_3 , як добросовісний набувач за відплатним договором, не міг не знати чи то не перевірити вказаних обставин, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що останній не є добросовісним набувачем. Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Зі змісту положень частини 3 статті 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Як передбачено частиною 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Пунктом 4 частини 4 статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, пункт 35). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача. У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Михайлюцька сільська ради як орган, уповноважений територіальною громадою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжила заходів щодо виявлення та усунення порушення закону при приватизації особою земельної ділянки, яка віднесена до малопродуктивних деградованих земель та законсервована шляхом заліснення. При цьому прокурор попередньо повідомив Михайлюцьку сільську раду про своє звернення до суду на захист інтересів територіальної громади, а та, у свою чергу у листі 01-20/654 від 08.12.2022 просила прокурора звернутися до суду з відповідним позовом. Таким чином, прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави. До того ж, прокурором дотримано порядок звернення до суду, передбачений статтею 23 Законом України «Про прокуратуру». Стосовно підстав для застосування наслідків спливу позовної давності колегія суддів зазначає наступне. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 зробила висновок про те, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що момент, з якого починається перебіг позовної давності, не слід пов`язувати з днем, коли позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної земельної ділянки в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність треба обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц). Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 та від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16. За наведеного, необхідно встановити з якого моменту саме прокурор міг довідатися про порушення прав Михайлюцької сільської ради. Як вбачається з матеріалів справи про факт незаконної передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 встановлено в ході досудового розслідування кримінального провадження №42022242250000062 від 15 вересня 2022 року відносно посадових осіб ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області. Враховуючи, що прокурор з цим позовом звернувся до суду в грудні 2022 року, тобто у межах трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, тому підстав для висновку щодо пропуску останнім строку позовної давності немає. За вищенаведеного, враховуючи, що судом по суті правильно вирішено спір щодо витребування земельної ділянки загальною площею 1,7739 га, однак враховуючи, що судом не зазначено в рішенні координат поворотних точок меж земельної ділянки, яка підлягає витребуванню, рішення суду в частині витребування земельної ділянки підлягає зміні із зазначенням відповідних координат. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 грудня 2023 року в частині витребування земельної ділянки змінити. Витребувати у ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 1,7739 га, яка розміщена в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0253 та складається з двох земельних ділянок, які мають п`ять та двадцять поворотних точок відповідно, з наступними координатами: Земельна ділянка №1: №1 Х - 5 559 478,913, Y - 2 361 667,625; №2 Х - 5 559 474,956, Y - 2 361 666,783; №3 Х - 5 559 462,959, Y - 2 361 662,285; №4 Х - 5 559 459,460, Y - 2 361 657,286; №5 Х - 5 559 463,346, Y - 2 361 656,091; Земельна ділянка №2: №1 Х - 5 559 428,217, Y - 2 361 630,060; №2 Х - 5 559 427,467, Y - 2 361 631,794; №3 Х - 5 559 406,971, Y - 2 361 633,294; №4 Х - 5 559 408,471, Y - 2 361 645,290; №5 Х - 5 559 425,467, Y - 2 361 647,789; №6 Х - 5 559 441,027, Y - 2 361 639,552; №7 Х - 5 559 441,948, Y - 2 361 640,235; №8 Х - 5 559 430,998, Y - 2 361 666,558; №9 Х - 5 559 465,958, Y - 2 361 684,778; №10 Х - 5 559 466,205, Y - 2 361 685,085; №11 Х - 5 559 425,131, Y - 2 361 690,664; №12 Х - 5 559 413,020, Y - 2 361 682,351; №13 Х - 5 559 402,937, Y - 2 361 693,679; №14 Х - 5 559 381,045, Y - 2 361 696,652; №15 Х - 5 559 348,355, Y - 2 361 684,684; №16 Х - 5 559 320,491, Y - 2 361 654,787; №17 Х - 5 559 306,378, Y - 2 361 661,446; №18 Х - 5 559 232,552, Y - 2 361 606,742; №19 Х - 5 559 273,938, Y - 2 361 550,969; №20 Х - 5 559 290,804, Y - 2 361 528,239; В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 березня 2026 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко О.І. Талалай