Постанова 4820 № 688/5994/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Хмельницький Справа № 688/5994/24 Провадження № 22-ц/820/1211/26 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., секретар судового засідання Дубова М,В. з участю прокурора розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 688/5994/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Савченко Оксаною Володимирівною, на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2026 року у складі судді Цідик А.Ю. у цивільній справі за позовом Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Михайлюцької сільської ради Шепетівського району до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі прав на нерухоме майно усіх прав на неї. Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в : У грудня 2024 року Керівник Шепетівської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Михайлюцької сільської ради Шепетівського району, в якому просив: -витребувати у ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 2 га в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області; -скасувати в Державному реєстрі прав на нерухоме майно державну реєстрацію приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237, площею 8 га, припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на неї з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень; -скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237; -стягнути на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір 9084 грн, сплачений за подачу позову. В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-20859-СГ від 11.08.2016 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного наказу, розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який затверджено наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 24825-СГ від 21.09.2016 та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради ІІІепетівського району Хмельницької області. В подальшому, ОСОБА_2 вказану земельну ділянку продав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2016 за № 1013. Надалі ОСОБА_1 здійснено об`єднання вказаної земельної ділянки з іншими земельними ділянками, новоствореній земельній ділянці площею 8 га присвоєно новий кадастровий помер 6825584600:07:051:0237, за яким її 21.03.2018 зареєстровано в Державному земельному кадастрі. Однак, передача вказаної земельної ділянки у власність відбулася з порушенням вимог чинного земельного законодавства, оскільки розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації від 06.03.2008 № 75/2008-р утворено комісію з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. Згідно з розпорядженням ІІІепетівської районної державної адміністрації № 325/2010-р від 30.08.2010 затверджено оновлений склад комісії по визначенню малопродуктивних та деградованих земель, які підлягають консервації, за результатами роботи якої, в тому числі, 31.08.2010 складено акт про обстеження деградованих та малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. Відповідно до розпорядженням № 293/2010-р від 05.08.2010 надано дозвіл ДП «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку проекту землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель державної власності (шляхом заліснення) на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району. На виконання вказаного розпорядження ДП «Хмельницький науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено Проект землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району. В подальшому вказаний проект погоджено висновком від 16.09.2010 № 01.17/4303, виданим Відділом Держкомзему у Шепетівському районі та висновком державної експертизи землевпорядної документації № 640 від 24.09.2010. Надалі розпорядженням голови ІІІепетівської районної державної адміністрації № 404/2010-р від 29.10.2010 затверджено проект консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району, Хмельницької області, площею 40 га. Зазначена вище консервація земель проведена відповідно до Порядку консервації земель, чинного на той час, та затвердженого наказом Держкомзему України № 175 від 17.10.2002 року, зокрема, із активного господарського обігу вилучено 40 га сільськогосподарських угідь (пасовища), які розташовані на території Михайлюцької сільської ради з метою здійснення їх консервації шляхом заліснення. В межах досудового розслідування кримінального провадження №42022242250000062 від 15.09.2022, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу ІІІепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області Ковальчука A.B. від 22.12.2022 залучено спеціалістів Хмельницької регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії з метою підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, яка відведена для консервації шляхом заліснення відповідно до проекту консервації деградованих та малопродуктивних земель на території ІІІепетівського району, затвердженого розпорядженням Шепетівської РДА № 404/2010-р від 29.10.2010. На виконання вказаної постанови, посадовою особою ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії інженером- землевпорядником ОСОБА_3 (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 014836 від 25.12.2021) проведено відповідну накладку та виготовлено збірний кадастровий план. Відповідно до збірного кадастрового плану, земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 повністю накладається на межі земель, які підлягають консервації шляхом заліснення. Таким чином на момент прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області наказу № 24825-СГ від 21.09.2016 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219, вона знаходилася в межах малопродуктивних деградованих земель на території Михайлюцької сільської ради, яку було вилучено з сільськогосподарського обороту та підлягала консервації шляхом заліснення. Також прокурор вказував, що факт об`єднання спірної земельної ділянки ускладнить поновлення інтересів держави у разі задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 та реєстрацію права власності за територіальною громадою, оскільки відомості в Державному земельному кадастрі про зазначену земельну ділянку відсутні, а згідно п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру. Факт об`єднання ОСОБА_1 земельних ділянок, у результаті якого земельна ділянка, площею 2 га, із кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237, площею 8 га, не перешкоджає витребуванню земельної ділянки в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219. Наявність у Державному реєстрі речових прав записів про зареєстровані права на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237 також є перешкодою для скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі, з урахуванням вказаних обставин просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2025 року залучено до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ДСП «Ліси України» та ОСОБА_2 , виключено з числа учасників справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ДП «Шепетівське лісове господарство». Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2026 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку площею 2 га в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка кадастровим номером 6825584600:07:051:0219, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. Скасовано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно державну реєстрацію приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237, площею 8 га, припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на неї, з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень. Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури 9084 грн судового збору. ОСОБА_1 та його представник адвокат Савченко О.В. подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник апелянта зазначає, що прокурор, звертаючись з позовною заявою, посилається на неправомірних дій саме Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо передання в користування земельної ділянки, при цьому, прокурором не наведено, а матеріали справи не містять доказів пропорційності втручання у право власності набувача такого майна відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки. Тому, оскільки позивачем не доведено винної, протиправної поведінки набувача права власності, вказане свідчить про те, що відповідач є добросовісним набувачем права власності на земельну ділянку. Відтак, враховуючи факт набуття відповідачем права власності на земельну ділянку, в силу необізнаності останнього про будь-які обмеження щодо набуття відповідного права, вказане свідчить про добросовісність дій відповідача, як набувача права власності на земельну ділянку, й відсутні правові підстави для витребування відповідної земельної ділянки у зазначеного добросовісного відповідача. Крім того, звертаючись до суду із цією позовною заявою, позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведено факту порушення прав Михайлюцької сільської ради зі сторони відповідача, що вказує на відсутність порушеного права позивача та є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви Керівника Шепетівської окружної прокуратури в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Михайлюцької сільської ради. Предметом цієї позовної заяви є витребування у відповідача у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку площею 2 га в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка кадастровим номером 6825584600:07:051:0219, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. Підставою для звернення із вказаною позовною заявою стало те, що, на переконання позивача, спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель, які підлягають консервації та існує пряма заборона зміни цільового призначення та використання для цілей, не пов`язаних із консервацією, відтак, правові підстави для її приватизації попереднім власником були відсутні. Представник апелянта посилається, що позивачем жодним належними та допустимими доказами не доведено відповідний факт накладення спірної земельної ділянки, яка належить на праві власності відповідачу, на межі земель, які підлягають консервації, що свідчить про невмотивованість та необґрунтованість вимоги про витребування у відповідача належної останній на праві власності земельної ділянки. Разом з тим, саме позивач, а не відповідач, повинен довести обставини повного накладення земельних ділянок. За таких обставин, відсутність документів, які підтверджують факт накладення земельних ділянок, що виключає спроможність доведення факту накладення належної відповідачу на праві власності земельної ділянки на межі земель, які підлягають консервації. Окрім того, будь-яких достатніх доказів та категоричного твердження про те, що координати поворотних точок меж земельної ділянки, яка належить на праві власності відповідачу, будь-яким чином накладаються (в тому числі 100 %) на координати поворотних точок меж земель, які підлягають консервації, матеріали цієї справи не містять. Таким чином, вказане об`єктивно свідчить про те, що позивачем жодним чином не доведено факту накладення земельної ділянки, яка належить на праві власності відповідачу, у співвідношенні 100 % на межі земель, які підлягають консервації. Також на думку представника апелянта, позов поданий прокурором мав бути залишеним без розгляду, тому що в даному випадку у прокуратури не було законних підстав для представництва інтересів держави, так як позивачем не доведено не здійснення або не належне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень, що свідчить про пред`явлення позовної заяви особами, які не мають процесуальної дієздатності. Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ОСОБА_2 було додано всі необхідні документи, а саме: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. За результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 встановлено, що відповідна земельна ділянка відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у власності чи користуванні третіх осіб не перебуває. Оскільки підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у даному випадку були відсутні такі підстави. Враховуючи відсутність підстав для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , Головним управлінням надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою. В проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області міститься Перелік обмежень у використанні земельної ділянки. Згідно даного Переліку жодних обмежень щодо використання земельної ділянки, яка відводилась у власність ОСОБА_2 встановлено не було, жодних обмежень щодо здійснення господарської діяльності на спірній земельній ділянці виявлено не було. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим і здійснюється на підставі Закону «Про Державний земельний кадастр». Відповідальність за відповідність документації із землеустрою вимогам законодавства несе не Державний кадастровий реєстратор, а сертифікований інженер-землевпорядник, який відповідає за якість виконаних ним робіт із землеустрою. У подальшому, на підставі наказу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та внесено відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 6825584600:07:051:0219. Також звертають увагу, що Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області містить Висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - тобто даний проект був погоджений Відділом Держгеокадастру у Шепетівському районі. Після чого до Головного управління надійшло клопотання від ОСОБА_2 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність. Так, як дана документація із землеустрою була погоджена відповідно до вимог ст. 186, 1861 Земельного кодексу України та відповідала вимогам чинного законодавства в цілому, законних підстав для відмови у задоволенні даного клопотання не було. Тому, Головним управлінням було прийнято наказ від 21.09.2016 року № 22-24825-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність». За таких умов, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області діяло правомірно та у спосіб, встановлений чинним законодавством України, розпорядилося спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 при передачі її у власність ОСОБА_2 . Крім того, вказує представник, що кадастровий реєстратор зареєстрував земельну ділянку згідно норм чинного законодавства і у нього не було підстав для відмови у здійснення Державної реєстрації земельної ділянки, які передбачені в ст. 24 ЗУ «Про ДЗК». Керівник Шепетівської окружної прокуратури також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що на момент передачі земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-24825-СГ від 21.09.2016, так і під час продажу її ОСОБА_1 , на ній та інших сусідніх земельних ділянках, які належать до законсервованих земель на території Михайлюцької сільської ради, загальною площею 40 га, термін заліснення постійно та передані в приватну власність громадян, власником частини з яких, наразі, також є ОСОБА_1 , зростали та зростають лісові насадження. Тобто, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 підлягає віднесенню до земель лісогосподарського призначення, природоохоронного призначення. Факт та площа накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 на деградовану і малопродуктивну земельну ділянку державної власності, площею 40 га, яка знаходиться на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району підтверджуються збірним кадастровим планом та висновком судової земельно-технічної експертизи від 11.12.2025 № 94/25-26 у кримінальному провадженні № 42022242250000062. Відповідно до вказаних доказів, земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 повністю накладається на межі земель, які підлягають консервації шляхом заліснення та припинено її господарське використання. Отже, станом на 21.09.2016 року передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219) діяла чітка заборона щодо господарського використання законсервованої земельної ділянки, зміни її цільового призначення, ведення на ній будь - якої іншої діяльності, ніж передбачена проектами консервації, тобто, окрім заліснення. ОСОБА_2 , після отримання 21.09.2016 земельної ділянки у власність, жодного дня не використовуючи її за цільовим призначенням (для ведення особистого селянського господарства), продав земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1013 від 08.11.2016 року. На лист окружної прокуратури Михайлюцькою об`єднаною територіальною громадою здійснено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 (входила в об`єднану 6825584600:07:051:0237) на території Михайлюцької ОТГ, яка розміщена на земельній ділянці площею 40 га, яка відноситься відповідно до проекту землеустрою до законсервованих деградованих та малопродуктивних земель. За результатами огляду виявлено, що вигляд обстежуваної земельної ділянки та ділянок, які знаходяться навколо, незадовільний, остання перезволожена та заболочена. На землі відсутній обробіток. На ділянці ростуть хвойно-листові засіви, непрохідні чагарники, рослини осоки та очерету тощо. Незадовільний стан земельної ділянки, багаторічна відсутність обробітку землі, не дивлячись, що земельні ділянки тривалий час перебувають в оренді, свідчать про недобросовісність як первинного, так і останнього набувача землі та підтверджують рішення державних органів про доцільність вилучення вказаної земельної ділянки з сільськогосподарського обігу та її консервації. Спірна земельна ділянка вибула з власності держави незаконно, поза волею власника, так як на момент передачі майна, так і на даний час спірна земельна ділянка є законсервованою та визнана деградованою. ОСОБА_1 після ознайомлення зі змістом документів на право власності ОСОБА_2 мав проявити розумну обачність та мав би зважити на обставини отримання у власність спірної земельної ділянки, за потреби залучити правову допомогу, однак цього не зробив, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушення прав добросовісного набувача. Крім того, вказує, що в даному випадку закон щодо добросовісного набувача не підлягає застосуванню при вирішенні вказаного спору, при цьому відповідач має право на належну компенсацію. Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом встановлено, що розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі Райдержадміністрація) від 5 серпня 2010 року №293/2010-р надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо консервації малопродуктивних, деградованих і непридатних для сільськогосподарського використання земель (шляхом заліснення) Державному підприємству «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на території Михайлюцької сільської ради орієнтовною площею 40,00 га. На виконання вказаного розпорядження ДП «Хмельницький науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено Проект землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району. В подальшому вказаний проект погоджено висновком від 16.09.2010 № 01.17/4303, виданим Відділом Держкомзему у Шепетівському районі та висновком державної експертизи землевпорядної документації № 640 від 24.09.2010. Розпорядженням Райдержадміністрації від 29 жовтня 2010 року №404/2010-р затверджено проект землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради площею 40,00 га, вилучено з активного господарського обігу на території Михайлюцької сільської ради 40,00 га сільськогосподарських угідь (пасовища) та здійснено їх консервування шляхом заліснення. Зазначена вище консервація земель проведена відповідно до Порядку консервації земель, діючого на той час, та затвердженого наказом Держкомзему України № 175 від 17.10.2002. Зокрема, із активного господарського обігу вилучено 40 га сільськогосподарських угідь (пасовища), які розташовані на території Михайлюцької сільської ради з метою здійснення їх консервації шляхом заліснення. Наказом Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 11 серпня 2016 року №22-20859-СГ надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Наказом Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 21 вересня 2016 року №с 22-4825-СГ затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0219 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 9 листопада 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О.С. (зареєстровано в реєстрі за №1021), ОСОБА_2 продав дану земельну ділянку ОСОБА_1 9 листопада 2016 року приватний нотаріус Фомова О.С. зареєструвала право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Надалі земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 увійшла до складу новоутвореної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237 площею 8 га 21 березня 2018 року Хмельницька міська рада зареєструвала право власності ОСОБА_1 на новоутворену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 25440342). В межах досудового розслідування кримінального провадження №42022242250000062 від 15.09.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу ІІІепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області Ковальчука A.B. від 22.12.2022 залучено спеціалістів Хмельницької регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії з метою підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, яка відведена для консервації шляхом заліснення відповідно до проекту консервації деградованих та малопродуктивних земель на території ІІІепетівського району, затвердженого розпорядженням Шепетівської РДА № 404/2010-р від 29.10.2010. Відповідно до п. 20 Порядку консервації земель, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.04.2013 № 283 (в редакції на момент прийняття спірного наказу), на час проведення консервації земель забороняється зміна цільового призначення земельної ділянки та ведення будь-якої діяльності, крім передбаченої проектами консервації земель, тобто для заліснення. На виконання вказаної постанови, посадовою особою ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії інженером- землевпорядником ОСОБА_3 (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 014836 від 25.12.2021) проведено відповідну накладку та виготовлено збірний кадастровий план. Відповідно до збірного кадастрового плану, земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 повністю накладається на межі земель, які підлягають консервації шляхом заліснення. За висновком судової земельно-технічної експертизи від 11.12.2025 № 94/25-26 у кримінальному провадженні № 42022242250000062 земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 повністю накладається на деградовану і малопродуктивну земельну ділянку державної власності, яка підлягає консервації шляхом заліснення та припинено її господарське використання, площею 40 га, яка знаходиться на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок (стаття 33 ЗК України). В силу статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Як передбачено статтею 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України). Статтею 164 ЗК України визначено, що охорона земель, серед іншого, включає консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь. Порядок охорони земель встановлюється законом. Згідно з частиною другою статтею 171 ЗК України до малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним. Із положень статті 172 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров`я. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України. Аналогічні норми закріплено у статті 51 Закону України від 19 червня 2003 року №962-ІV «Про охорону земель» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №962-ІV). Як визначено частиною другою статті 1 Закону №962-ІV консервація земель припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров`я. В силу пунктів 2, 20 Порядку консервації земель, затвердженого наказом міністерства аграрної політики та продовольства України від 26 квітня 2013 року №283 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 травня 2013 року за №810/23342) консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений строк та залуження або заліснення. На час проведення консервації земель забороняється зміна цільового призначення земельної ділянки та ведення будь-якої діяльності, крім передбаченої проектами консервації земель. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. В силу статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність, у тому числі в порядку приватизації та за цивільно-правовими угодами. Землі сільськогосподарського призначення використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції та здійснення сільськогосподарської діяльності. До таких земель належать земельні ділянки особистих селянських господарств. У разі визнання земель сільськогосподарського призначення малопродуктивними чи деградованими, вони підлягають консервації, тобто вилученню із сільськогосподарського обороту. Такі землі можуть бути заліснені та віднесені до земель лісогосподарського призначення, відтак вони не можуть бути передані у приватну власність. Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа № 908/976/19). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Також у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 у порядку приватизації та відчужив її за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , який об`єднав цю ділянку з іншими земельними ділянками, внаслідок чого була утворена земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237. Виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, до ОСОБА_1 спочатку перейшло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219, включаючи право володіння та розпорядження, а потім це право на новоутворену земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237. Факт перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 у межах малопродуктивних деградованих земель Ради підтверджується: проектом землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району Хмельницької області за 2010 рік; проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області ОСОБА_2 . Також ця обставина підтверджується письмовими доказами, здобутими в під час досудового розслідування кримінального провадження №42022242250000062 від 15 вересня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, шляхом залучення спеціалістів Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» з метою підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, яка відведена для консервації шляхом заліснення відповідно до проекту консервації деградованих та малопродуктивних земель на території ІІІепетівського району, затвердженого розпорядженням Райдержадміністрації від 29 жовтня 2010 року №404/2010-р., а саме збірним кадастрового планом та висновком судової земельно-технічної експертизи від 11.12.2025 № 94/25-26, згідно яких земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 повністю накладається на деградовану і малопродуктивну земельну ділянку державної власності, яка підлягає консервації шляхом заліснення та припинено її господарське використання, площею 40 га, яка знаходиться на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 незаконно набув право власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 площею 2 га, яка накладається на межі земель, які були вилучені з сільськогосподарського обороту та підлягали консервації шляхом заліснення, та відчужила цю ділянку ОСОБА_1 поза волею власника. При цьому за змістом частин 1, 3, 4, 10 і 13 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Відповідно до частини 1, 2 і 6 статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. На підставі частин 9 і 10 статті 24 цього Закону при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, серед іншого, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Згідно з частиною 4 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Судом встановлено, що державна реєстрація новоутвореної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237 площею 8 га та реєстрація права власності відповідача на цю земельну ділянку проведені з порушенням вимог законодавства, оскільки до складу даної земельної ділянки увійшла земельна ділянка кадастровий номер 6825584600:07:051:0219, яка неправомірно вибула з комунальної власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року в справі № 911/906/23 вказала: «У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що у 2018 році на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у приватну власність згаданих громадян у порядку безоплатної приватизації протиправно відведено земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Надалі ці земельні ділянки первісні набувачі ( ОСОБА_28 та ОСОБА_29 ) відчужили на користь юридичної особи (відповідача ТОВ «Нива Фарм»), за зверненням якої про об`єднання цих ділянок із іншими належними їй суміжними земельними ділянками зареєстровано новий об`єкт речових прав - земельну ділянку, яка нині включає в себе також і незаконно відчужені з державної власності спірні землі (п. 106). Як наслідок, первісні земельні ділянки, залишаючись незмінними як частини земної поверхні в розумінні статті 79 ЗК України, припинили своє існування як окремі об`єкти цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки їхня державна реєстрація скасована із закриттям відповідних розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та із закриттям Поземельних книг на ці ділянки (п.107). Відтак у цій справі предмет спору (внаслідок незаконних дій її незаконного володільця) зазнав змін і став частиною нового об`єкта речових прав, що включає, поряд із належним позивачу майном, також й інше майно, законність набуття якого позивач не оспорює. Така обставина, як об`єднання спірних земельних ділянок з іншими, спричинила абсолютну неможливість виконання раніше ухвалених судових рішень щодо їх витребування з огляду на те, що ці судові рішення вже не можуть бути підставою для державної реєстрації права власності позивача на спірні земельні ділянки, оскільки такі ділянки як окремі об`єкти цивільних прав нині не існують, їх кадастрові номери скасовані, а відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закриті, як і закриті Поземельні книги на спірні земельні ділянки, які існували до їх об`єднання (п. 110). Тож у ситуації, яка склалася у цій справі, що переглядається, повернення земельних ділянок у володіння власника (правомірного володільця) лише шляхом задоволення позову про витребування майна не відбувається з огляду на те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3225583600:01:005:0023 та 3225583600:01:005:0025 втратили статус об`єкта цивільних прав, тому саме лише рішення суду про витребування майна не є достатньою підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за Товариством нині вже зареєстровано право не на витребувані спірні земельні ділянки, а на новоутворену земельну ділянку. Наведене не відповідатиме меті віндикаційного позову, якою є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, а у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає, зокрема, у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно за його правомірним власником (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (п. 130). З огляду на наведене реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності Товариства на новостворену земельну ділянку, яка протиправно набута відповідачем з істотними вадами, оскільки складається як із ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законного права не має, що виключає можливість збереження за Товариством права власності на цю ділянку цілком. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може правомірно належати ТОВ «Нива Фарм», має наслідком скасування її державної реєстрації. Відтак вибрані прокурором способи захисту прав територіальної громади за таких обставин є абсолютно виправданими, в іншому разі - досягнення для позивача позитивного результату вимагатиме від нього непропорційних зусиль задля відновлення його порушеного права власності і не приведе до дієвого вирішення наявного спору (п.п 136, 137).» Отже, правомірними та ефективними способами захисту прав позивача на вільне володіння і розпорядження своїм майном, крім вимоги про витребування спірного майна, яка для спірних відносин є основним способом захисту, також є припинення речових прав ОСОБА_1 на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. За таких обставин висновки суду першої інстанції про задоволення позову є законними та обґрунтованими. Твердження ОСОБА_1 про те, що Прокурор не довів належними та допустимими доказами порушення прав держави в особі Ради у спірних правовідносинах, а також накладення спірної земельної ділянки на малопродуктивні деградовані землі, які підлягають консервації, не відповідають фактичним обставинам справи. У відповідності до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В підтвердження своїх позовних вимог прокурор надав суду проект землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району Хмельницької області за 2010 рік; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області ОСОБА_2 , збірний кадастровий план, висновок судової земельно-технічної експертизи від 11.12.2025 № 94/25-26, згідно яких земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0219 повністю накладається на деградовану і малопродуктивну земельну ділянку державної власності, яка підлягає консервації шляхом заліснення та припинено її господарське використання, площею 40 га, яка знаходиться на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району. Дані документи є письмовими доказами в розумінні ч. 1 ст. 95 ЦПК України, за якою письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже є належними, достатніми та допустимими доказами підтвердження позовних вимог прокурора. В ході розгляду справи відповідачем вказані письмові докази не були спростовані, жодних клопотань про призначення експертизи судом чи долучення до справи висновку експерта чи спеціалісті суду відповідачем надано не було. За таких обставин слід дійти висновку, що в силу принципу змагальності цивільного процесу позивачем доведено свої позовні вимори, а натомість відповідач жодними доказами такі вимоги позивача не спростував. Доводи ОСОБА_1 про неможливість витребування земельної ділянки у нього як у добросовісного набувача також не відповідають закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Перший протокол із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності. Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_2 незаконно приватизував земельну ділянку та відчужив її за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 . За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Прокурора до суду з вимогою про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної (комунальної) власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну (комунальну) власність землі, що незаконно вибула з такої власності. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. Також ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка цієї особи. У постанові від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21). У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі 488/2807/17 зазначила, що для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном під час нового розгляду справи апеляційний суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо. Під час розгляду справи №488/5027/14-ц, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанції про витребування за позовом прокурора у фізичної особи земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року зазначила, що заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц). З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес фізичної особи у збереженні земельної ділянки у власності. Отже витребування земельної ділянки у фізичної особи не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. За нормами чинного законодавства у приватну власність громадян України не можуть безоплатно передаватися земельні ділянки, що розташовані в межах малопродуктивних деградованих земель, які були вилучені з сільськогосподарського обороту та підлягали консервації шляхом заліснення. Отже закон прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність такі землі з огляду гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації. Крім того, з наданих Прокурором письмових доказів слідує, що спірна земельна ділянка є залісненою та непридатною для вирощування сільськогосподарської продукції. Відтак, якщо б ОСОБА_1 проявив розумну обачність, то він би з`ясував ці обставини для себе та відмовився від придбання земельної ділянки. Таким чином, встановлені судом апеляційної інстанції обставини та факти, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах Прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності». У зв`язку з цим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення позову Прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу. При цьому, слід зазначити, майнове право ОСОБА_1 може бути захищене за допомогою, встановлених статтями 390, 661 ЦК України, механізмів відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду земельної ділянки. Такий висновок відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2025 року у справі № 911/906/23. Не заслуговують на увагу і посилання ОСОБА_1 на незаконність здійснення Прокурором представництва інтересів територіальної громади в особі Ради не відповідає чинному закону та фактичним обставинам. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює : підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон №1697-VII). Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Зі змісту положень частини 3 статті 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Як передбачено частиною 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Пунктом 4 частини 4 статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, пункт 35). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача. У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Михайлюцька сільська ради як орган, уповноважений територіальною громадою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжила заходів щодо виявлення та усунення порушення закону при приватизації особою земельної ділянки, яка віднесена до малопродуктивних деградованих земель та законсервована шляхом заліснення. При цьому прокурор попередньо повідомив Михайлюцьку сільську раду про своє звернення до суду на захист інтересів територіальної громади, а та, у свою чергу у листі від 29.11.2024 року повідомила прокурора, що заходи представницького характеру по даному питанню не приймались, юрист, який займався б даним питанням в штаті сільської ради відсутній, а тому просила прокурора звернутися до суду з відповідним позовом. Таким чином, прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави. До того ж, прокурором дотримано порядок звернення до суду, передбачений статтею 23 Законом України «Про прокуратуру». Необгрунтованими є твердження позивача з огляду на встановлені обставини справи і наведені вище мотиви щодо відсутності порушеного права позивача. Як встановлено судом ОСОБА_2 незаконно приватизував земельну ділянку та відчужив її за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , тобто спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а відтак порушення права позивача на вільне володіння і користування даною земельною ділянкою є беззаперечним з врахуванням вимог ст.ст. 319, 321 ЦПК України. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Савченко Оксаною Володимирівною, залишити без задоволення. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року. Судді А.М. Костенко Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк