Постанова 4815 № 569/11938/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2026 року м. Рівне Справа № 569/11938/25 Провадження № 22-ц/4815/168/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В., секретар судового засідання: Хлуд І.П. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Виноградової-Мацнєвої Є.М. та представника ОСОБА_2 адвоката Волошина І.В. на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року, ухваленого в складі судді Харечка С.П., дата виготовлення повного тексту судового рішення 26.09.2025 року, у справі № 569/11938/25, в с т а н о в и в : В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/13689/21. Під час шлюбу в них народилося троє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначає, що ОСОБА_2 не цікавився життям дітей, не утримував сім`ю, не забезпечував належних житлово-побутових умов сім`ї. Неодноразово піднімав на позивачка руку, принижував на очах дітей. Вказує, що у березні 2022 року разом з дітьми виїхала за межі території України, а саме до Німеччини, де опікується дітьми самостійно. Відповідач проживає в іншій країні та веде спільне господарство з іншою жінкою, тобто фактично перебуває з нею у шлюбних відносинах. Враховуючи наведене, просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх доньок: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своїх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та роз`яснити, що у випадку ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, він може бути позбавлений батьківських прав відносно них. В апеляційній скарзі, представник позивача адвокат Виноградова-Мацнєва Є.М. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаржник покликається на те, що судом першої інстанції не надано належну оцінку висновку органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради №164 від 25.07.2025 року, згідно якого, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав. Вказує, що відповідач абсолютно не цікавиться нагальними потребами дітей, не підтримує піклування про їх здоров`я, фізичний та морально-духовний розвиток. Маючи значну заборгованість по аліментних платежах вчиняє злісне ухилення від сплати аліментів. Також звертає увагу на те, що судом першої інстанції не враховано факту вчинення відповідачем домашнього насильства. Представник відповідача адвокат Волошина І.В. у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині попередження про необхідність зміни ставлення до дітей, а в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшовши висновку про недостатність матеріальної участі відповідача у забезпеченні потреб дітей, не встановив та не обґрунтував, яка саме сума грошових коштів є необхідною та достатньою для забезпечення належного фізичного, духовного та морального розвитку дітей. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, що підтверджують активну участь відповідача у вихованні, спілкуванні та матеріальному забезпеченні дітей. Вказує, що відсутність фізичної присутності ОСОБА_5 не означає ухилення від обов`язків, а контакт і підтримка дітей є належним виконанням батьківських обов`язків. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи Апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав. Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження серій НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області по справі 569/13689/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Згідно довідки розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 24 червня 2025 року №160250 виданого Відділом державної виконавчої служби у місті Рівне, в громадянина ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 червня 2025 року становить 315 989 грн 50 коп. Відповідно до інформації наданої відділенням поліції № 6 Рівненського району управління поліції в Рівненській області, 17.06.2021 зафіксовано звернення гр. ОСОБА_6 , відносно протиправної поведінки гр. ОСОБА_2 (вчинення домашнього насильства). Відповідно до висновку органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради №164 від 25.07.2025р., орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . У висновку зазначено, що ОСОБА_1 разом з дітьми у березні 2022 року виїхала в Федеративну Республіку Німеччина, де проживає на даний час. ОСОБА_2 також перебуває за кордоном, але в іншій країні вже тривалий час, має другу сім`ю, від виховання та утримання дітей самоусунувся. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду із позовом позивач, як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач абсолютно не цікавиться нагальними потребами дітей, не підтримує піклування про їх здоров`я, фізичний та морально-духовний розвиток. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24; від 26 листопада 2025 року у справі № № 345/5811/23, провадження № 61-9487св25; від 12 січня 2026 року у справі № 708/1440/24, провадження № 61-14651св25. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків(див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17). Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанови Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 404/7104/21, провадження № 61-14426св25; від 03 лютого 2026 року у справі № 671/2114/24, провадження № 61-6858св25. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їх батька та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків. В матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання своїх дітей, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Доводи представника ОСОБА_1 адвоката Виноградової-Мацнєвої Є.М. про те, що судом першої інстанції не надано належну оцінку висновку органу опіки не заслуговують на увагу, оскільки він має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч.ч. 5,6 ст. 19 СК України). Окрім того, висновок не містить переконливих аргументів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Разом з тим, посилання апеляційної скарги на те, що відповідач не піклується про дітей, участі у їх вихованні не бере, не цікавиться їх життям, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків не можуть бути достатніми підставами для позбавлення батьківських прав, оскільки судом встановлено, що відповідач хоче піклуватися про доньок, проявляти турботу та бажає брати участь у їх вихованні. Вказане підтверджується матеріалами справи. Невиконання рішення суду про стягнення з відповідача аліментів на користь дітей також не є підставою для позбавлення батьківських прав. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дітей. Відповідно до постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17, сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками. Одночасно, суд зауважує, що обґрунтування апеляційної скарги в частині неврахування судом першої інстанції факту вчинення домашнього насильства відповідачем не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення домашнього насильства. Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції в частині попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, оскільки факт проживання відповідача на відстані від дочок, свідчить про нестабільну участь батька в їхньому житті, що демонструє відсутність емоційного зв`язку між ними, оскільки спілкування з дітьми відбувається лише через засоби телекомунікації. В той час як відповідач має можливість відвідувати дітей за місцем проживання, навчання, тощо. Будь які докази того, що позивач чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми матеріали справи не містять. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21). Разом з тим, суд відхиляє доводи представника ОСОБА_2 адвоката Волошина І.В. щодо необгрунтування судом першої інстанції суми матеріального забезпечення дітей, оскільки вказане не є предметом спору в даній справі. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. З огляду на встановлені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність виключних обставин, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Місцевий суд з урахуванням найкращих інтересів дітей, правильно зазначив, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, ст. 164 СК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Виноградової-Мацнєвої Є.М. та представника ОСОБА_2 адвоката Волошина І.В. залишити без задоволення. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 19 березня 2026 року. Головуючий суддя: Гордійчук С.О. Судді: Ковальчук Н.М. Хилевич С.В.