Постанова 4811 № 463/8906/25

Справа № 463/8906/25 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б Провадження № 22-ц/811/3450/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Ніткевича А.В., суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвокатки Замостної Галини Іванівни на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2025 року в складі судді Жовніра Г.Б. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти-Львів» про визнання протиправними та скасування рішень, актів, а також поділ майна подружжя, - встановив: У вересні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Львівморепродукти-Львів» про визнання протиправними та скасування рішень, актів, а також поділ майна подружжя, просила визнати протиправним та скасувати Рішення учасника ТОВ Львівморепродукти-Львів №18/09/23 від 18.09.2023, визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна ОСОБА_3 (реєстраційний номер: НОМЕР_1 ) від 18.09.2023, визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна (реєстраційний номер:31173546101) Мотнику Олегу Богдановичу від 18.09.2023, визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна ОСОБА_3 від 18.09.2023 року (реєстраційний номер:44069546101), визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна (реєстраційний номер: 37606646101) ОСОБА_4 від 18.09.2023, визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна (реєстраційний номер:31173546101) ОСОБА_4 від 18.09.2023, визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна (реєстраційний номер: 44069546101) ОСОБА_4 від 18.09.2023. Також просила здійснити поділ майна подружжя шляхом визначення за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 1/2 частки у праві власності на об`єкти нерухомого майна: - будівлі та споруди майнового комплексу загальною площею 3705,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31173546101; - нежитлові приміщення №№ 36-40, 40а, 41-50 загальною площею 494,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 37606646101; - нежитлові приміщення загальною площею 297,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 44069546101. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2025 рокупозовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти-Львів» про визнання протиправними та скасування рішень, актів, а також поділ майна подружжя - визнано неподаною та повернуто позивачу. Ухвалу оскаржила представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Замостна Г.І., вважає ухвалу незаконною та протиправною. У скарзі зазначає, що в період перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_5 набуто у спільну сумісну власність відповідне нерухоме майно, яке ОСОБА_3 передано ТОВ «Львівморепродукти-Львів», а у подальшому у зв`язку з його виходом з товариства, останній просив виплатити йому розмір його частки, номінальна вартість якої становить 445050,00 грн., що складає 45% Статутного капіталу товариства, шляхом передачі йому у власність майна, що належить товариству, а саме 1/2 частку у праві власності на об`єкти нерухомості, які були ним передані товариству. Інший учасник ТзОВ «Львівморепродукти-Львів» також заявив про вихід з товариства та просив виплатити йому розмір його частки, номінальна вартість якої становить 445050,00 грн., що складає 45% Статутного капіталу товариства. Рішенням учасника ТОВ «Львівморепродукти-Львів» ОСОБА_6 такі заяви задоволено та на підставі Актів від 18.09.2023 товариство передало, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли відповідне нерухоме майно. Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками часток спірного майна, яке набуто ними у зв`язку з виходом з ТОВ «Львівморепродукти-Львів», вважає такі дії незаконними та протиправними. Зокрема, ОСОБА_3 розпорядився майном подружжя без згоди іншого з подружжя. З цього приводу ОСОБА_1 звернулася до суду. В оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що позивачка об`єднала, як позовні вимоги, які потрібно розглядати в порядку господарського судочинства, так і позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що стало підставою для постановлення оскаржуваної ухвали. Покликаючись на постанову Верховного Суду України від 28.01.2015 та постанову ВП ВС від 05 травня 2020 року, зазначає, що суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження у справі в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, вирішити питання про відкриття провадження. Просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2025 року, справу направити до Личаківського районного суду м. Львова для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно із ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України судове засідання не проводиться. Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Згідно із приписами частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставіст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом частини 5 ст. 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачка звернулася до суду з позовними вимогами до відповідачів про визнання недійсними актів приймання-передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна та поділу майна подружжя. Таким чином, у позовній заяві позивачка об`єднала як позовні вимоги, які слід розглядати в порядку господарського судочинства (про визнання недійсними актів приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства, що виникає з корпоративних відносин), так і позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Частиною четвертою статті 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Порушення правил об`єднання позовних вимог, у разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз`єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України. При цьому, суд врахував, що роз`єднання позовних вимог можливе лише в тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду в тому суді, який роз`єднав позовні вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 9901/458/19 та постанова від 05 серпня 2021 року у справі № 199/6042/19). Зважаючи на те, що позивачкою порушено правила об`єднання позовних вимог, роз`єднання яких є неможливим з огляду на те, що їх необхідно розглядати в порядку різного судочинства, суд повернув позовну заяву на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке. Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Вимоги щодо змісту і форми позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно із положеннями ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. В силу ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Частиною 4 цієї статті визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу). Зважаючи на те, що у предмет доказування даного апеляційного провадження входить лише оцінка процесуального рішення суду першої інстанції, яке виключає можливість розгляду позову ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень, актів, а також поділу майна подружжя тим судом, до якого остання звернулася, колегія суддів не приймає до уваги та не надає правову оцінку обставинам чи доводам апеляційної скарги, які стосуються суті спірних правовідносин. Колегія суддів виходить з того, що судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України). Слідуючи доводам та змісту апеляційної скарги, колегія суддів констатує те, що позивачка ОСОБА_1 не заперечує, що частина заявлених нею вимог не є підсудною суду загальної юрисдикції, тому вважає, що у частині вимог про поділ майна подружжя суд повинен був відкрити провадження у справі, оскільки такі відносяться до цивільної юрисдикції, а у решті вимог відмовити у відкритті провадження. Як зазначає представник позивачки в апеляційній скарзі, відповідач ОСОБА_3 передав відповідне спільне майно подружжя (у повній мірі) ТОВ «Львівморепродукти-Львів», однак у подальшому у зв`язку з виходом з товариства, просив виплатити йому розмір його частки, номінальна вартість якої становить 445050,00 грн., що складає 45% Статутного капіталу товариства, шляхом передачі йому у власність майна, що належить товариству, а саме 1/2 частку в праві власності на об`єкти нерухомості, які були ним передані товариству. Аналогічну вимогу ТзОВ «Львівморепродукти-Львів» пред`явив інший учасник ОСОБА_4 . Рішенням учасника ТзОВ «Львівморепродукти-Львів» ОСОБА_6 відповідні вимоги задоволено та на підставі Актів від 18.09.2023 товариство передало, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли спірне нерухоме майно. Іншими словами, на даний час ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками часток спірного майна, яке, як зазначає позивачка, є спільним майном подружжя, однак набуто останніми у зв`язку з виходом з ТОВ «Львівморепродукти-Львів». Як наслідок постає питання, яке майно та у який спосіб ділити між подружжям у межах цивільного судочинства, тобто слідуючи позиції сторони позивачки, необхідно вирішувати спір про поділ майна подружжя, при цьому таке на даний час перебуває не тільки у власності одного із подружжя. Як правильно зазначено судом першої інстанції, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (стаття 167 ГК України). Наведене дає підстави для беззаперечного висновку, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень та актів приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Львівморепродукти-Львів, є такими, що виникають з корпоративних відносин, відтак повинні розглядатися у порядку господарського судочинства. Як наслідок, позивачкою дійсно пред`явлено позов, вимоги якого стосуються різних видів судочинства, що свідчить про порушенння правил об`єднання позовних вимог, роз`єднання яких є неможливим з огляду власне на те, що їх необхідно розглядати в порядку різного судочинства. У зв`язку з зазначеним, суд першої інстанції правильно керувався пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України, тому констатувавши, що позивачкою порушено правила об`єднання позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку, що поданий позов необхідно повернути позивачці. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаного висновку суду. Оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог закону, а підстав для її скасування, колегією суддів не встановлено. Покликання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц висновків суду не спростовує, оскільки у такій лише констатовано правову позицію, висловлено Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року (провадження № 6-229цс14), при цьому, правовідносини, які були предметом перегляду Великої Палати, не є аналогічними до спірних. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд, ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Замостної Галини Іванівни залишити без задоволення. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 17 березня 2026 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк