Постанова 4803 № 208/9474/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2921/26 Справа № 208/9474/25 Суддя у 1-й інстанції - Левицька Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю., за участю секретаря судового засідання Шаповалової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року у складі судді Левицької Н.В. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: У липні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-6), в обґрунтування якого посилалось на те, що 15.11.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір №2894102773-517933 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язавсь повернути кредит в розмірі 7 000,00 грн та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорів розмірі 2,2% за добу. Зазначений договір укладено згідно статей 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм +4 посилання, Правил надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок». Однак відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором в повному обсязі частково не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача, за договором №2894102773-517933 від 15.11.2021, утворилась заборгованість. На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №2894102773-517933 від 15.11.2021 року у розмірі 20 869,80 грн, а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року позовну заяву ТОВ "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №2894102773-517933 від 15.11.2021 року у розмірі 9 156 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят шість) гривень 00 копійок, яка складається з: 7 000 грн заборгованість за кредитом та 2 156 грн заборгованість за нарахованими процентами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок», судовий збір в розмірі 1 062 (одна тисяча шістдесят дві) гривні 75 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 60-64). Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги (а.с. 66-76). Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини. Позивач зазначає, що відповідно до п. 3.6 договору факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. Зважаючи на приписи п. 3.6, 3.7, 3.8 договору, сторони погодили продовження строку користування кредитом до 112 днів з моменту укладення договору (22 дні + 90 днів), по завершенню якого у позичальника виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору відсотків за користування ним. До спливу лояльного періоду терміном 22 дні відповідач не виконав зобов`язання за договором, не повернув кредит та не сплатив відсотків за користування ним, тобто продовжив користуватися коштами після закінчення лояльного періоду, що за умовами договору є відкладальною обставиною. Відповідно нарахування відсотків за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним. Указує, що відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. У частинах 3 та 4 даної норми визначаються загальні способи, що застосовуються при тлумаченні. Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17 указав, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Правомірність будь-якого правочину презюмується: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України); а в силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, відповідна умова укладеного договору, зазначена в п. 3.6 цього правочину і названа його сторонами «відкладальною», незалежно від такої назви, була на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні ст. 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії указаного пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 15.11.2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено Договір №2894102773-517933 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», що відповідає укладено згідно статтям 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок». Умови позики погоджені сторонами в самому договорі та в Паспорті споживчого кредиту до Договору №2894102773-517933 від 15.11.2021 року. Сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту 7 000,00 грн, строк, на який надається Кредит: 14 діб (днів) з можливістю продовження, процентна ставка - дисконтна процентна ставка в день 0.99%, річна дисконтна відсоткова ставка 361.35%, процентна ставка в день 2,2%, річна відсоткова ставка - 803%. Загальна вартість кредиту між сторонами обумовлена на суму 7 010 грн 00 коп, яка складається з: 7 000 грн 00 коп, 10 грн 00 коп. проценти. Сторони договору погодили в пункті 3.6 договору, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на умовах визначених п. 3.7. та п. 3.8. (не більше ніж на 90 днів). ТОВ «Кошельок» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало 15.11.2021 року відповідачу грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , з призначенням платежу «Видача кредитних коштів, Договор займа №2894102773-517933», ID транзакції 44557258 через платіжну систему XPAY Group LLC, що підтверджується довідкою про видачу коштів XPAY Group LLC, яка здійснювала переказ коштів за договором. Також, відповідно до довідки ЦВ ПАТ «МТБ БАНК» від 25.06.2025 №06/642-06/58, зазначена платіжна операція була успішно проведена через систему xPAY та зарахована на картку картодержателя. Згідно з детальним розрахунком заборгованості за договором №2894102773-517933 від 15.11.2021 року відповідач має заборгованість у розмірі 20 869,80 грн, з яких: 7 000,00 грн - основний борг, 13 869,80 грн відсотки. Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 становлять відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також його поверненням та сплатою процентів за користування ним (кредитні правовідносини). Укладення кредитного договору №2894102773-517933 від 15.11.2021 року між його сторонами в електронній формі, відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позивачем доведено, що відповідач ОСОБА_1 ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційні системі суб`єкта електронної комерції; надав відповідні данні для заповнення формуляра заявки (П.І.П, РНОКПП, місце проживання, телефон, данні паспорту та ін.) та шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію» погодився із запропонованими умовами договору та підписав їх. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності цього договору, він недійсним не визнаний. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 612 ЦК України визначено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За правилами ч.1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Встановлено, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження факту надання відповідачу позики за договором №2894102773-517933 від 15.11.2021 року в електронному вигляді. При цьому, районний суд зважив на те, що за умовами кредитного договору №2894102773-517933 від 15.11.2021 року строк користування кредитом складає 14 дні, тобто до 28.11.2021, відповідач мав сплатити позивачеві 7 000 грн суми позики за договором та 10,00 грн - суму процентів за користування позикою, всього 7 010,00 грн. Разом з тим, за розрахунком заборгованості, наданим позивачем, відсотки за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним. За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими). Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18. З урахуванням визначеного сторонами строку користування кредитом терміном у 14 днів, суд дійшов вірного висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним. У доводах апеляційної скарги, ТОВ «Кошельок» посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини. Проте вищевказані доводи скаржника оцінюються судом критично, з огляду на наступне. Так, за умовами договору відповідач отримав кредит у сумі 7 000 грн строком на 14 дні. Зокрема, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 14 дні (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом. Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами. Водночас згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом. У справі, яка переглядається судом, встановлено, що докази, які свідчать по вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (14 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником. За розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума відсотків, нарахованих в межах лояльного періоду (14 дні), у декілька разів (два і більше) перевищує суму відсотків, нарахованих за продовжений строк користування позикою. За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником. Колегія суддів вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 15.11.2021 щодо строку його дії 14 дні відповідно до п. 2.1 договору чи 104 днів (14 дні + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem. Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party). Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17). Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідачка, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин. Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування. У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12). Ураховуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що починаючи з 29.11.2021 у ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати відсотки за кредитним договором №2894102773-517933 від 15.11.2021. Колегія суддів виходить також з того, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 14 календарні дні та 1,85 % в день від суми кредиту за час користування ним. Таким чином, зміст п. 3.6 договору прямо суперечить змісту п. 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції. У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 15.11.2021, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти. Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» щодо необґрунтованості часткового стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. Задовольняючи частково суд першої інстанції виходив з того, що витрачений адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» час у 5 годин на правову допомогу не в повній мірі відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг. Так, збір та аналіз доказів, формулювання правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору, формування додатків до позовної заяви, відправка позовної заяви стороні, до суду є складовими подачі позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації. Окрім цього витрати оформлення документів щодо надання правничої допомоги, формування матеріалів адвокатського досьє за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга. З урахуванням вищевикладеного, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатським бюро робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатським бюро на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатським бюро послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, а також враховуючи вимоги п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із відповідача на користь позивача 4 000,00 грн (2000,00 грн х 2 год) судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, а у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт. Доводи апеляційної скарги з приводу витрат на правничу допомогу не спростовують обґрунтовані висновки суду першої інстанції. Посилання апелянта на те, що адвокат Герман Гурський є експертом в питаннях судового стягнення проблемної заборгованості за кредитними правовідносинами, має успішний досвід з супроводу даної категорії справ, створив та тривалий час підтверджує високий рівень професійної кваліфікації саме в сфері судового стягнення проблемної заборгованості не спростовують висновки суду щодо неспівмірності, навпаки вони підтверджують висновки суду стосовно того, що витрачений адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» час у 5 годин на правову допомогу не в повній мірі відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «10» березня 2026 року. Повний текст постанови складено «19» березня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.О. Макаров І.Ю. Ткаченко