Постанова 4813 № 947/16192/25

Номер провадження: 22-ц/813/829/26 Справа № 947/16192/25 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого: Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 20 серпня 2025 року у складі судді Бескровного Я.В., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року, Товариство зобмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №2794925812-337341 від 08.05.2021 в розмірі 20718,00 грн., що складається з заборгованості за сумою кредиту 6000,00 грн та заборгованності за відсотками за користування позикою 14718,00 грн., а також судові витрати у справі у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 08.05.2021 ТОВ «Кошельок» уклало з ОСОБА_1 договір про надання позики №2794925812-337341. ОСОБА_1 отримані грошові кошти в передбачений договором строки не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 20718 грн. Позиція відповідача в суді першої інстанції Відповідач ОСОБА_1 заперечнь, пояснень чи відзиву на позовну заяву не надав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 20 серпня 2025 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за Договором №2794925812-337341 від 8.05.2021 у сумі 8838 грн., яка складається з заборгованості за тілом позики 6000 грн., за відсотками 2838 грн., а також витрати по сплаті судового збору 1033,39 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 000 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 2 838 грн є обґрунтованими. Суд виходив з того, що відповідно до положень статті 1048 ЦК України кредитор має право на стягнення нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами лише в межах погодженого сторонами строку дії договору, тобто до 29.05.2021. Після закінчення строку дії кредитного договору у позивача відсутні правові підстави для нарахування передбачених договором процентів, у зв`язку з чим правові підстави для їх стягнення поза межами строку, на який надавався кредит, відсутні. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано доказів доручення адвокату Гурському Г.Ю. виконання робіт щодо стягнення заборгованості за договором № 2794925812-337341, а також відсутній акт виконаних адвокатом робіт у межах цієї справи. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 20 серпня 2025 року в частині відмови та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками та вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини. Позивач зазначає, що відповідно до п. 3.6 договору факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. Зважаючи на приписи п. 3.6, 3.7, 3.8 договору, сторони погодили продовження строку користування кредитом до 112 днів з моменту укладення договору (22 дні + 90 днів), по завершенню якого у позичальника виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору відсотків за користування ним. До спливу лояльного періоду терміном 22 дні відповідач не виконав зобов`язання за договором, не повернув кредит та не сплатив відсотків за користування ним, тобто продовжив користуватися коштами після закінчення лояльного періоду, що за умовами договору є відкладальною обставиною. Відповідно нарахування відсотків за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним. Указує, що відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. У частинах 3 та 4 даної норми визначаються загальні способи, що застосовуються при тлумаченні. Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 указав, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Правомірність будь-якого правочину презюмується: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України); а в силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, відповідна умова укладеного договору, зазначена в п. 3.6 цього правочину і названа його сторонами «відкладальною», незалежно від такої назви, була на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні ст. 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії указаного пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Звертає увагу суду на те, що, задовольняючи позов в частині вимог про стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за лояльний період, суд здійснив спробу визначити правову природу процентів, нарахованих за користування після спливу лояльного періоду, посилаючись на умови договору, ст. 625 ЦК України та відповідну судову практику Верховного Суду, але при цьому проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Доводи скарги також мотивовані тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення витрат позивача на правничу допомогу, посилаючись на те, що доданим до позовної заяви Додатком до Договору про надання правової допомоги визначено доручення позивача адвокату Гурському Г.Ю. стягнути заборгованість з іншого боржника, а саме ОСОБА_2 . Разом з тим, як зазначає скаржник, під час подання позову у зв?язку з великим навантаженням дійсно сталася технічна помилка, і до позову було додано зазначений Додаток, який суд оцінив як неналежний доказ витрат позивача на правову допомогу. При цьому можливість виправити цю технічну помилку та надати суду до ухвалення рішення належний Додаток до договору про правову допомогу була відсутня з огляду на спрощений порядок розгляду справи, тому скаржник просить апеляційний суд врахувати зазначені обставини та прийняти належний Додаток і прийняти рішення про стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу. Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України). 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, що 08 травня 2021 року позивач уклав з відповідачем Договір №2794925812-337341, шляхом підписання паспорту споживчого кредиту на надання позики у сумі 6000 грн. під 785 відсотка річних строком на 22 дні. На підтвердження своїх вимог позивачем у копіях суду надано : - паспорт споживчого кредиту 2794925812-337341 (а.с.8); - графік розрахунків (а.с.13); - розрахунок заборгованості (а.с.14) - повідомлення та довідка (а.с.16-17) - Правила надання коштів у позику ТОВ «Кошельок» (а.с.18) Згідно Кредитного договору №2794925812-337341 в електронному вигляді строк користування кредитом складає 22 дні, тобто до 29.05.2021, відповідач мав сплатити позивачеві 6000 грн. остаток суми позики за договором та 2838 грн. - суму процентів за користування позикою, всього 8838 грн. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до положень ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно абз.1 ч.1, ч.3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 612 ЦК України визначено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За правилами ч.1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі. Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. За приписами п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до п.12 ч.1 вказаної статті Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно з ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Встановлено, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження факту надання відповідачу позики за Договором №2794925812-337341 в електронному вигляді. При цьому, районний суд зважив на те, щоза умовами Кредитного договору №2794925812-337341 строк користування кредитом складає 22 дні, тобто до 29.05.2021, відповідач мав сплатити позивачеві 6000 грн. залишок суми позики за договором та 2838 грн. - суму процентів за користування позикою, всього 8838 грн. Разом з тим, за розрахунком заборгованості, наданим позивачем, відсотки за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним. За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими). Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. З урахуванням визначеного сторонами строку користування кредитом терміном у 22 дні, суд дійшов вірного висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним. У доводах апеляційної скарги, ТОВ «Кошельок» посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини. Проте вищевказані доводи скаржника оцінюються судом критично, з огляду на наступне. Так, за умовами договору відповідач отримав кредит у сумі 6000 грн. строком на 22 дні. Зокрема, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 22 дні (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом. Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами. Водночас згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом. У справі, яка переглядається судом, встановлено, що докази, які свідчать по вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (22 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником. За розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума відсотків, нарахованих в межах лояльного періоду (22 дні), у декілька разів (два і більше) перевищує суму відсотків, нарахованих за продовжений строк користування позикою. За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником. Колегія суддів вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 08.05.2021 щодо строку його дії 22 дні відповідно до п. 2.1 договору чи 112 днів (22 дні + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem. Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party). Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17). Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідачка, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин. Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування. У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12). Ураховуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що починаючи з 30.05.2021 у ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати відсотки за кредитним договором № 2794925812-337341 від 08.05.2021. Колегія суддів виходить також з того, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 22 календарні дні та 1,85 % в день від суми кредиту за час користування ним. Таким чином, зміст п. 3.6 договору прямо суперечить змісту п. 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції. У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідачки неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат в порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 08.05.2021, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти. Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» щодо необґрунтованості відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. Так, доводи апеляційної скарги щодо помилкового подання Додатку до договору про надання правової допомоги та необхідності врахування вже належного Додатку на стадій апеляційного розгляду справи є безпідставними, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції на підставі наявних у справі доказів, а нові докази приймаються лише у виняткових випадках за умови доведення неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від сторони. Посилання скаржника на технічну помилку та значне навантаження не свідчать про наявність таких об`єктивних причин, а є наслідком неналежної процесуальної поведінки позивача. При цьому, розгляд справи у спрощеному позовному провадженні не звільняє сторону від обов`язку належного оформлення та подання доказів. Судом першої інстанції встановлено, що поданий до матеріалів справи Додаток до договору про надання правової допомоги містить доручення адвокату щодо стягнення заборгованості з іншого боржника ОСОБА_2 за іншим кредитним договором. Докази доручення адвокату надання правничої допомоги у справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а також акти виконаних робіт у матеріалах справи відсутні. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а доводи апеляційної скарги спрямовані на усунення недоліків доказування, що є неприпустимим у межах апеляційного перегляду. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення. Відповідно до п.1 ч. 1 ст.374, ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ТОВ «Кошельок». відсутні. Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч.1 ст.389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 20 серпня 2025 року в оскарженій частині залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе