Постанова 4824 № 355/1046/25

справа № 355/1046/25 провадження № 22-ц/824/4737/2026 головуючий у суді І інстанції Чальцева Т.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 03 листопада 2021 року, між ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» ЄДРПОУ: 40842831 було укладено договір № 3240401130-508921 за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Відповідно до умов Кредитного Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: - сума кредиту, становить 6 500,00 грн ( п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); - початковий строк кредитування, становить 22 днів, ( п. 2.1. договору, р. 3., р.4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); - відсоткова ставка, становить 2,2% на добу за початковий строк кредитування визначений п. 2.3., п. 3.6., п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п.

2. Графіку розрахунків); - сума кредиту та нараховані відсотки, за початковий строк користування позикою, на 22 днів, становить 9 646,00 грн. (6 500,00 грн. тіло кредиту + 3 146,00грн.. відсотки за користування позикою за перші 22 днів, р. 4. паспорту кредиту, п. 1.п. 2 графіку розрахунків). Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті як банківська картка, на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3240401130-508921 від 03.11.2021 року. В той же час відповідач, всупереч умовам договорів позики та норм статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 Цивільного Кодексу України, свої зобов`язання за договорами належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив. На момент подання даної позовної заяви позивачем нараховано заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі (6 500,00 грн тіло кредиту + 3 146,00 грн відсотки за початковий строк користування позикою + 12 870,00 грн відсотки за продовжений строк користування позикою) 22 516,00 грн. Враховуючи, що відповідачем у добровільному порядку не вчиняються дії, спрямовані на повернення кредитних коштів та процентів за договором, з метою захисту права й охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», представник позивача звернувся до суду з даною позовною заявою, яку просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ "КОШИЛЬОК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» - Гурський Г.Ю. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач, по-перше, здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання Договору, по-друге, без цих дій саме з боку відповідача укладання договору було б неможливе. Тобто без входу відповідача на веб-сайт позивача, без отримання ним SMS- повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт до особистого кабінету, без отримання SMS повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, тобто без виконання відповідачем всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «КОШЕЛЬОК» не був би укладений, тобто сторони не досягли би згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані на банківську картку № НОМЕР_2 . (Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 р. по справі №127/33824/19, від 31 січня 2024 року у справі №671/1832/20, від 25.06.2025 р. по справі №149/3931/24 та інші). Зазначає, що відповідачем не надано суду доказів про те, що телефонний номер НОМЕР_3 , із використанням якого здійснювалося підписання Договору, у момент укладення Договору йому не належав та використовувався іншою особою без його відома чи доручення, що Договір укладено іншою особою за відсутністю його волевиявлення. Зокрема, відповідач не надав суду, наприклад, відеозапис входу з вищезазначеного номеру телефону до ITC позивача, де було б чітко видно, що в цій ITC або взагалі відсутні персональні дані відповідача, або відсутня інформація про діючий кредитний договір і наявна інформація про закриті кредити, якщо Клієнт отримував кредит в ITC позивача не вперше (ITC налаштована таким чином, що наступний кредит можливо оформити лише в разі сплати попереднього). Крім того вказує, що в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його особистими даними, що також доводить чинність Договору. Звертає увагу, що з метою отримання додаткового доказу перерахування відповідачу кредитних коштів на картку, яку він зазначив при оформлення кредиту, позивач разом з позовною заявою надав клопотання про витребування доказів у вигляді інформації щодо цієї картки. Суд задовольнив клопотання позивача, і на виконання ухвали суду про витребування доказів до суду електронною поштою надійшов підписаний цифровим підписом електронний лист AT «Універсалбанк» №БТ/Е-12335 від 03.09.2025 р. з додатком: Рух коштів по банківській картці N° НОМЕР_4 ОСОБА_1 за період з 02.11.2021 по 22.02.2022 p., який був роздрукований, на ньому проставлений штамп Баришівського районного суду без дати та вхідного номеру, та 05.09.2025 р. в підсистемі «Електронний суд» системи ЄСІТС розміщено його скан-копію. Проте, зміст цього доказу викликає сумніви щодо повноти інформації. Наприклад, сума зарахувань зазначено 44746,47 грн, проте за простими арифметичними розрахунками сума зарахувань по наявним в ЕС сторінкам складає 16028,47 грн. При цьому, інформація про операцію з зарахування на картку 03.11.2021 р. 6500 грн відсутня. Тобто рух коштів по банківській картці № НОМЕР_4 ОСОБА_1 за період з 02.11.2021 по 22.02.2022 р. - розміщено в EC не в повному обсязі. Проте, суд першої інстанції не надав оцінки зазначеним обставинам, не вжив заходів щодо отримання доказу в повному обсязі і взагалі не згадав в рішенні про документ, який витребував як доказ у справі, і який в такому вигляді беззаперечно неможливо вважати належним доказом. Таким чином, суд, позбавив позивача права, по-перше, на ознайомлення з матеріалами справи у повному обсязі, передбачене ч.1 ст.43 ЦПК України, по-друге, права на суд (на справедливий судовий розгляд), а також був порушений принцип змагальності сторін, передбачений ст.12 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачу ОСОБА_1 за кредитним договором № 3240401130-508921 від 03.11.2021 року було видано кредит в сумі заявлених позовних вимог. Зазначення даної суми в позові не свідчить про її отримання відповідачем саме в цьому розмірі. Жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б вказували на існування у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять, окрім того позивач в позовній заяві зазначає заборгованість до стягнення за процентами у розмірі 16 016,00 грн та заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) в розмірі 6 500 грн, однак жодного документу, а саме: виписки по розрахунку на підтвердження даної суми матеріали справи не містить. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт надання ТОВ «Кошельок» ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 6500 грн на підставі кредитного договору №3240401130-508921 від 3 листопада 2021 року. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено, що матеріали справи містять копію договору позики №3240401130-508921 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШИЛЬОК» та фізичною особою ОСОБА_1 . Згідно пункту 1.1. кредитним договором № 3240401130-508921, сума кредиту, становить 6 500,00 грн. початковий строк кредитування, становить 22 днів. Відповідно пункту 3.6. та пункту 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 25.11.2021 року до 22.02.2022 року. Відповідно до статті 76 ставкою 2,2% на добу. Окрім того, до позову долучено розрахунок заборгованості за кредитним договором № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021р. за період з 03 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року. З даного розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за період з 03 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року становить 22 516,00 грн. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України. Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Так, судом першої інстанції встановлено, що 3 листопада 2021 року ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір № 3240401130-508921, підписаний відповідачем електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора, за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 6500 грн, і згідно п. 2.2 договору сторони погодили, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит в строк не пізніше 2 банківських днів від дати підписання цього договору. Обставини укладення договору встановлені судом та не спростовані матеріалами справи. Разом із тим, кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості. Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), у якій зазначено, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України. Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти електронний договір (оферту), протягом строку для відповіді не здійснила оплату відповідно до зазначених у пропозиції умов, така пропозиція вважається неприйнятою. Оцінюючи докази, надані ТОВ «Кошельок» на підтвердження надання ОСОБА_1 кредитних коштів, а саме копію повідомленнями системи xPay Group LLC та листом ПАТ «МТБ Банк», суд першої інстанції встановив, що згідно листа ПАТ «МТБ Банк» на картку НОМЕР_2 було перераховано 6 500 грн. При цьому ID кредиту і ID заявки на кредит не співпадають з номером спірного кредитного договору, в цьому документі відсутні ПІБ особи, на рахунок якої здійснено переказ, також відсутній РНОКПП цієї особи, тобто зі змісту наданого доказу неможливо ідентифікувати отримувача платежу. Досліджуючи повідомлення системи xPay Group LLC, суд першої інстанції встановив, що 3 листопада 2021 року через платіжну систему XPAY Group LLC було проведено успішне зарахування 6 500 грн на карту клієнта НОМЕР_5 на підставі договору №3240401130-508921, тобто в цьому документі номер кредитної картки, на яку здійснено переказ кредитних коштів, вказано лише частково, за яким неможливо встановити повний номер картки, як і неможливо встановити власника цієї картки. Теж не зазначено ПІБ особи, на рахунок якої здійснено переказ, також відсутній РНОКПП цієї особи, тобто зі змісту наданого доказу неможливо ідентифікувати отримувача платежу. Також суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що вказаний документ взагалі ніким не підписано, тобто він не може бути доказом в справі, а із його змісту не зрозуміло, що таке платіжна система XPAY Group LLC, і яке відношення має XPAY Group LLC до здійснення переказів коштів між кредитором та позичальником, і чому саме XPAY Group LLC залучено до процесу передавання кредитних коштів, не надано доказів, що у XPAY Group LLC є ліцензія від НБУ на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків. Отже, цей документ не може бути безспірним доказом перерахування кредитних коштів. Крім того, згідно п. 2.4. договору, кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці. Отже, передумовою надання кредиту шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта є його заявка із зазначенням банківського карткового рахунку, на який товариство має перерахувати необхідні позичальнику кошти, але позивачем не надано копії такої заявки, як і не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не в повній мірі задоволено клопотання позивача, яке подавались до суду про витребування у банку-емітента відповідної інформації, яка містить банківську таємницю, а саме те, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що зміст витребуваного доказу викликає сумніви апеляційний суд враховує, що в апеляційній скарзі позивачем не заявлено клопотання про витребування доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, у випадку, якщо позивач вважав, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильністю установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, однак зазначеною можливістю сторона позивача на свій розсуд не скористалась. Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про недоведеність надання ТОВ «Кошельок» кредитних коштів ОСОБА_1 та про необґрунтованість позову. Отже, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що позивач виконав свої зобов`язання за договором, надіславши гроші на банківську картку, яку зазначив відповідач, і що цей факт підтверджено повідомленнями системи xPay Group LLC та листом ПАТ «МТБ Банк». Враховуючи, що з даних доказів неможливо встановити здійснення переказу саме на ім`я ОСОБА_1 , і даним обставинам судом першої інстанції було надано належну оцінку, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду, посилання позивача в апеляційній скарзі на вимоги ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», якою передбачено, що продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності детального розрахунку заборгованості, який в дійсності був долучений до позовної заяви, і що суд першої інстанції мав перевірити такий розрахунок і оцінити його в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, не є самі по собі підставою для задоволення позову, з огляду на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є доказом наявності або відсутності договірних зобов`язань між сторонами, оскільки не є первинним документом, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру, складений позивачем одноособово і його зміст залежить виключно від волі сторони позивача. Аргументи позивача в апеляційній скарзі щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитом після закінчення лояльного періоду не впливають на правильність судового рішення, яким встановлено, що позивачем не доведено обставин надання відповідачу кредитних коштів взагалі. Апеляційний суд звертає увагу, що за даних обставин підстави нарахування процентів за користування кредитом за будь-який період у позивача були відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга залишається без задоволення, розподілу судових витрат, про що позивач просив у апеляційній скарзі, відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба