Постанова 4852 № 280/96/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/96/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року (суддя Новікова І.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22.08.2024 №084750010568 про призначення пенсії за віком позивачу, в частині відмови зарахувати певні періоди роботи до страхового стажу і в частині розміру призначеної пенсії; зобов`язати відповідача вчинити дії: зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи в ЧП ОСОБА_2 з 14.03.1989 до 16.12.1999 10 років 9 місяців 2 дні; в ТОВ «Преображенське» з 01.06.2006 до 14.06.2006 0 років 0 місяців 14 днів; роботу в СОК «Оріхівський» з 01.10.2013 до 20.04.2016 2 роки 6 місяців 20 днів, разом: 13 років 4 місяці 6 днів; здійснити перерахунок з 15.08.2024 раніш призначеної пенсії за віком з урахуванням зазначеного страхового стажу та з урахуванням довідко про заробітну плату для призначення пенсії: №1045 від 21.04.2021 за період роботи з квітня 1982 року по липень 1984 року, виданої МКП «Основаніє»; №270 та №271 від 28.10.2024 за період роботи з серпня 1984 року по лютий 1989 рік, виданих УФ ЗБО ГУ МВС України в Запорізькій області; виплатити позивачу пенсію в оновленому розмірі з 15.08.2024 з урахуванням раніш виплачених сум. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу з 15.08.2024 призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, позивач зазначає, що під час призначення пенсії не було зараховано всі періоди роботи, зазначені в трудовій книжці, а також не була прийнята при обрахунку пенсії довідка про заробітну плату для призначення пенсії. Позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії і надав додатково довідки про заробітну плату видані УФ ЗБО ГУ МВС в Запорізькій області, проте рішення про перерахунок пенсії не ухвалено. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не врахування під час призначення пенсії до стажу ОСОБА_1 періодів роботи в ТОВ «Преображенське» з 01.06.2006 до 14.06.2006 та в СОК «Оріхівський» з 01.10.2013 до 20.04.2016. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в ТОВ «Преображенське» з 01.06.2006 до 14.06.2006 та в СОК «Оріхівський» з 01.10.2013 до 20.04.2016, у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 15.08.2024, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що оскільки саме ГУ ПФУ в Харківській області під час призначення пенсії відмовлено у врахуванні періодів роботи з 01.06.2006 по 14.06.2006 та з 01.10.2013 по 20.04.2016, то ГУ ПФУ в Харківській області і є належним відповідачем стосовно позовної вимоги зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в ТОВ «Преображенське» з 01.06.2006 до 14.06.2006 та в СОК «Оріхівський» з 01.10.2013 до 20.04.2016, у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 15.08.2024, з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідач вважає протиправним зобов`язання його судом зарахувати до страхового стажу позивача вказані періоди, провести перерахунок та виплату пенсії з 15.08.2024. Крім того, зазначено, що період роботи позивача з 01.10.2013 по 20.04.2016 неможливо зарахувати до страхового стажу позивача згідно трудової книжки від 17.03.2000 НОМЕР_1 , оскільки період не підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу. Період роботи з 01.06.2006 до 14.06.2006 року не може бути зараховано до страхового стажу, оскільки сплачений страховий внесок за червень 2006 року є меншим за мінімальний страховий внесок. Відповідно, позивачем не підтверджено належним чином сплату страхових внесків за оспорювані періоди, отже дані періоди не підлягають зарахуванню до страхового стажу. Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити постанову наступного змісту: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не врахування під час призначення пенсії до стажу ОСОБА_1 , періоду роботи в ЧП «Дорогань Л.І.», ЄДРПОУ:65287061, з 14.03.1989 до 16.12.1999 10 років 9 місяців 2 дні, а також щодо розрахунку пенсії без урахуванням довідок про заробітну плату для призначення пенсії: №1045 від 21.04.2021 за період роботи з квітня 1982 р. по липень 1984 р., виданої МКП «Основаніє»; № 270 та № 271 від 28.10.2024 за період роботи з серпня 1984 року по лютий 1989 рік, виданих УФ ЗБО ГУ МВС України в Запорізькій області та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, вчинити певні дії: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в ЧП «Дорогань Л.І.» з 14.03.1989 до 16.12.1999 - 10 років 9 місяців 2 дні; здійснити перерахунок з 15.08.2024 раніш призначеної йому пенсії за віком з урахуванням всього страхового стажу та з урахуванням довідок про заробітну плату для призначення пенсії: №1045 від 21.04.2021 за період роботи з квітня 1982 р. по липень 1984 р., виданої МКП «Основаніє»; № 270 та № 271 від 28.10.2024 р. за період роботи з серпня 1984 року по лютий 1989 рік, виданих УФ ЗБО ГУ МВС України в Запорізькій області; виплатити йому пенсію в оновленому розмірі з 15.08.2024 з урахуванням раніш виплачених сум. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що позивач надав до управління належні та достатні документи на підтвердження роботи: трудову книжку серії НОМЕР_2 від 14.03.1989 р. на ім`я ОСОБА_1 та трудову книжку серії НОМЕР_1 від 17.03.2000 р. на ім`я ОСОБА_1 , які прийняті в якості належних документів для підтвердження стажу. В управління нема будь-яких зауважень до записів в трудових книжках позивача. Факт перебування в трудових відносинах підтверджується записами про прийняття на роботу та записами про звільнення з роботи, чого достатньо для встановлення тривалості стажу, який враховується для обрахунку пенсії. Управління під час дослідження трудових книжок позивача та зарахування періодів його роботи до страхового стажу допустилось надмірного формалізму. Підставою для призначення пенсії у належному розмірі є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, наявні підстави для зобов`язання врахувати спірні довідки про заробітну плату при розрахунку пенсії. Управління зазначало позивачу причину, з якої відмовило у прийнятті Довідок: Довідки не перевірені Управлінням контрольно-перевірочної роботи. Суду відповідачі вказали вже іншу причину: про недоцільність врахування довідок про заробітну плату. Позивач вважає, що відповідачі умисно створюють штучні перешкоди для обрахункуйого пенсії у відповідності до чинного законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.08.2024 позивач подав заяву про призначення пенсії до територіального органів Пенсійного фонду України в Запорізькій області. В порядку екстериторіальності було визначено орган, який розглянув дану заяву: а саме, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке розглянуло заяву та призначило позивачу пенсію рішенням від 22.08.2024 №084750010568. Не погодившись з розміром призначеної пенсії позивач 08.11.2024 звернувся з заявою про проведення перерахунку пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.11.2024 №084750010568 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії. У зазначеному рішенні вказано, що «… оскільки надана заявником довідки про розмір заробітної плати: №271 від 28.10.2024 за період роботи з січня 1988 по лютий 1989 рр., №270 від 28.10.2024 за період роботи з серпня 1984 по грудень 1987 рр. Завірені в установленому порядку копії первинних документів, на підставі яких складена довідка не надані…». Позивач, не погодившись з відмовою у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу та у проведенні перерахунку пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (Закон № 1058-IV). У розумінні абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи. Колегією суддів встановлено, що звертаючись до суду із адміністративним позовом, позивачем оскаржується рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.08.2024 №084750010568 про призначення пенсії за віком позивачу, в частині відмови зарахувати періоди роботи до страхового стажу, а саме з 14.03.1989 до 16.12.1999; в ТОВ «Преображенське» з 01.06.2006 до 14.06.2006; в СОК «Оріхівський» з 01.10.2013 до 20.04.2016. Надаючи до суду першої інстанції відзив на позов, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зазначило, що за доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.06.2006 по 14.06.2006 та з 01.10.2013 по 20.04.2016, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутнє нарахування заробітної плати та підтвердження сплати внесків до органу Пенсійного фонду. В поданих документах, до заяви про призначення пенсії від 15.08.2024, відсутні документи про період роботи з 14.03.1989 по 16.12.1999, в зв`язку з чим питання про зарахування зазначеного періоду не розглядалось. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 106 Закону №1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Отже, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи. Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі № 340/1454/21. Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку. Разом з тим, обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску. Суд зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність. Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування періоду роботу. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №423/757/17 та у постанові від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач не врахувавши до страхового стажу позивача період роботи з 01.06.2006 по 14.06.2006 та з 01.10.2013 по 20.04.2016 діяв протиправно, тому спірні період роботи мають бути зараховані до його страхового стажу. Зі змісту трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 14.03.1989 встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема: - 14.03.1989 прийнятий на посаду водія, далі мовою оригіналу : ЧП «Дорогань» наказ № 6 від 14.03.1989; - 16.12.1999 звільнений за погодженням сторін, наказ № 14 від 16.12.1999. Колегія суддів зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового стажу позивача відсутні. Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №127/9055/17. Окрім цього, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а. Аналогічно і Закон України «Про адміністративну процедуру» передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи. Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом. Згідно ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу. В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи. В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо зарахування позивачу до страхового стажу період роботи з 01.06.2006 по 14.06.2006 та з 01.10.2013 по 20.04.2016, з 14.03.1989 по 16.12.1999 є підставними, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про проведення перерахунку пенсії на підставі довідок про заробітну плату для призначення пенсії: №1045 від 21.04.2021, №270 та №271 від 28.10.2024. Так, положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За змістом ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень. При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства. Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. В контексті спірних правовідносин, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі №815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України). Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду. В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі. Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23. В даному випадку, колегія судів зазначає, що відсутні підстави для задоволення позову частині проведення перерахунку пенсії на підставі довідок про заробітну плату для призначення пенсії: №1045 від 21.04.2021, №270 та №271 від 28.10.2024, оскільки оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.08.2024 №084750010568 не віршувалось питання щодо проведення перерахунку пенсії на підставі довідок про заробітну плату для призначення пенсії: №1045 від 21.04.2021, №270 та №271 від 28.10.2024. Так, саме рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.11.2024 №084750010568 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії на підставі довідок про заробітну плату для призначення пенсії: №1045 від 21.04.2021, №270 та №271 від 28.10.2024, яке в межах даної справи позивачем не оскаржується. Тим не менше, Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21 та інші). Колегія зауважує, що позивач не позбавлений права на оскарження прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області у відношенні позивача рішення від 08.11.2024 №084750010568. Визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру в тому числі і в частині суб`єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що вперше приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, суд доходить висновку, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у зарахуванні спірних періодів, відсутні підстави для покладання на цього відповідача обов`язку щодо відновлення порушеного права позивача. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року по справі № 320/10744/21, та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року скасувати та прийняти у справі нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.08.2024 №084750010568 про призначення пенсії за віком позивачу, в частині відмови у зарахуванні під час призначення пенсії до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 14.03.1989 до 16.12.1999 згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 14.03.1989, в ТОВ «Преображенське» з 01.06.2006 до 14.06.2006 та в СОК «Оріхівський» з 01.10.2013 до 20.04.2016. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 14.03.1989 до 16.12.1999 згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 14.03.1989, в ТОВ «Преображенське» з 01.06.2006 до 14.06.2006 та в СОК «Оріхівський» з 01.10.2013 до 20.04.2016, у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 15.08.2024, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2 664,64 грн. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров