Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/1804/25

Дата документу 19.03.2026 Справа № 333/1804/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 333/1804/25 Головуючий у І інстанції: Варнавська Л.О. Провадження № 22-ц/807/68/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2025 року ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.08.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладений договір позики № 75355176 (далі - договір), за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти в сумі 10000 грн, строк позики - 15 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % на день. Договір укладений в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті https://mycredit.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та акцептована відповідачем шляхом підписання електронним підписом відповідача. Відповідач зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 21.12.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2112, за умовами якого товариство набуло право грошової вимоги до фізичних осіб - боржників, в тому числі за договором позики № 75355176 від 06.08.2021. 31.03.2023 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу №310323-ФМ, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб-боржників, в тому числі за договором позики № 75355176 від 06.08.2021. Згідно з розрахунком первісного кредитора, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором позики, заборгованість відповідача складає 25849,30 грн, з яких: 10000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 15849,30 грн - сума заборгованості за відсотками. Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Фінпром Маркет» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства суму заборгованості за Договором позики № 75355176 в розмірі 25849,30 грн, з яких: 10000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15849,30 грн - сума заборгованості за відсотками; суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2025 рокута ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував заперечень відповідача факту укладення договору та отримання грошових коштів. На думку суду, позика і проценти стягувалися за умовами договору, хоч позивач не надав суду доказів укладення договору у письмовій формі, а використання одноразового ідентифікатора не є належним укладенням договору, що підтверджується судовою практикою. Крім того, на думку відповідача, розрахунок заборгованості свідчить про нарахування процентів поза межами строку договору. У своєму відзиві ТОВ «Фінпром Маркет» заперечує проти доводів ОСОБА_1 , вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, товариство зазначає, що посилання відповідача на не укладання договору позики № 75355176 є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи, оскільки вказаний договір позики відповідач підписав (акцептував оферту) одноразовим ідентифікатором (8CMmbe4Tmn), чим засвідчив вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти Договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису Договору, а тому на думку позивача, між сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення укладання такого договору шляхом вивчення дій зазначених вище. У своїй відповіді на відзив ОСОБА_1 повторює доводи апеляційної скарги щодо відсутності жодного технічного чи експертного підтвердження, що саме він здійснив підписання договору, посилаючись на висновки, викладені у постанові ВС від 31.08.2022 у справі № 280/4456/20. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає повною мірою. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Повністю задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факти виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин позики, отримання відповідачем та використання коштів, утворення заборгованості з повернення тіла позики та сплати процентів, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, розмір заборгованості підтверджується розрахунком первісного кредитора. Також позивачем підтверджено факт правонаступництва у питанні стягнення боргу, що виник на підставі укладених договорів факторингу. Колегія суддів у цілому погоджується з висновком суду про укладення договору та факту правонаступництва, однак не погоджується з розміром стягнутих відповідача відсотків з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 06.08.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладений договір позики № 75355176 (далі - договір), за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти в сумі 10000 грн, строк позики - 15 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % на день. Договір укладений в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті https://mycredit.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та акцептована відповідачем шляхом підписання електронним підписом відповідача. Відповідач зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Позивач надав відповідачу грошові кошти (позику) у розмірі 10000 грн строком на 15днів на умовах, передбачених договором позики, а відповідач зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 21.08.2021 зі сплатою базової ставки 1,99%, у день, зниженою процентною ставкою 0,70 %, ставкою за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день - 2,70% (п. 2.3 договору). ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» підтвердив надання відповідачеві одноразового ідентифікатора, зазначивши його індивідуальні ознаки, зокрема номер, час відправки та адресу електронної пошти відповідача, на яку доставлено інформація про ідентифікатор. Згідно з довідкою № КД-000008771/ТНПП від 07.02.2025 ТОВ «ФК «Фінекспрес» підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5від 23.01.2018, укладеного між ТОВ «ФК «Фінекспрес» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення платіжної операції 06.08.2021 щодо перерахування 10000 грн за номером платіжної картки НОМЕР_1 та номером платежу. Отримувач ОСОБА_2 . 21.12.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2112, за умовами якого товариство набуло право грошової вимоги до фізичних осіб - боржників, в тому числі за договором позики № 75355176 від 06.08.2021. 31.03.2023 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу №310323-ФМ, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб-боржників, в тому числі за договором позики № 75355176 від 06.08.2021. Сторони за вищезазначеними договорами підписали акти прийому-передачі реєстру заборгованостей, що підтверджують факт переходу від клієнта до позивача/фактора відповідних прав вимоги та самі реєстри (додатки та до договору факторингу №2112 та договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023). Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 25849,30 грн, з яких: 10000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 15849,30 грн - сума заборгованості за відсотками. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Зі змісту Договору № 75355176 від 06.08.2021 встановлено, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, його підписано одноразовимідентифікатором «8СМmbe4Tmn», а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін. Колегія суддів зауважує, що вказаний договір містить паспортні дані відповідача, його номер телефону, електронну адресу. Договір позики № 75355176 від 06.08.2021 підписаний відповідачем електронним підписом 06.08.2021 шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «8СМmbe4Tmn», відповідно до ч. ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 7 зворот, 21 зворот). Наведене свідчить, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Доводи апеляційної скарги проте, що підпис договору одноразовим ідентифікатором не є доказом укладання договору колегія суддів не приймає, оскільки вони ґрунтуються на помилковому трактуванні відповідачем норм законодавства у сфері електронного підпису і не мають нічого спільного з практикою Верховного Суду, яка є сталою у цій сфері правовідносин. Відповідно до пункту 1 Договору, за цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. У графі договору «позичальник» зазначені дані відповідача, його ІПН код, серія та номер паспорта, адреса реєстрації, номер телефону, адреса електронної пошти, а також рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 7 зворот) Довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес», а також копією платіжної інструкції підтверджено, що 06.08.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов`язання за договором та перерахувало на картку № НОМЕР_1 , номер якої надано йому ОСОБА_1 та вказано в кредитному договорі, кредитні кошти в сумі 10000 грн (а.с. 8, зворот). Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить матеріали справи не містять. Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач надав належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 10000 грн. Однак, станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано. Ідентифікація ОСОБА_3 на веб-сайті кредитора здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: зареєстрованого місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_2 , номера телефону НОМЕР_3 , адреси електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 , номера платіжного засобу, на який необхідно перерахувати кошти: НОМЕР_1 . Пропозиція на укладення кредитного договору (оферта) прийнята (акцептована) відповідачем, договір підписаний одноразовим ідентифікатором «8СМmbe4Tmn». Доказів, що вказаний у договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, сторони не надали, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження ОСОБА_1 не міг би отримати кредитні кошти. Будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору, в матеріалах справи відсутні. Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти укладення договору та отримання коштів не надав суду ні виписки з його рахунків у банківських установах, зокрема, рахунку № НОМЕР_1 , який він зазначив у договорі, як номер особистого платіжного засобу, ні інших даних на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з нормами статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення. Зважаючи на наведені норми Закону «Про платіжні послуги» у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась. Отже, первісний кредитор виконав свої зобов`язання перед відповідачем за договором позики № 75355176, надавши йому кредит в сумі 10000 грн відповідно до умов укладеного кредитного договору. Апеляційний суд зауважує, що в разі якщо кредиторами виступають банки-емітенти, то вони зобов`язані надати виписку про рух коштів по рахунку, оскільки є тримачами відповідної інформації, однак у цій справі ні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ні ТОВ «Фінпром Маркет» не є банківськими установами, а мають статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем платіжна інструкція та довідка про перерахування коштів є належними та допустимим доказом у справі. Колегія суддів наголошує, що за встановлених обставин укладення між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», правонаступником якого є позивач, та відповідачем кредитного договору в електронній формі, за умови, що відповідач заперечує отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме він мав б надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов`язок доказування передбачає не тільки обов`язок позивача довести свої вимоги, але й обов`язок відповідача спростувати такі вимоги. Однак такого спростування ОСОБА_1 не надав, як і доказів повернення коштів. Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора матеріали справи не містять. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача. Отже, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Фінпром Маркет». Однак, колегія суддів не погоджується з розміром процентів, заявлених до стягнення з ОСОБА_1 з огляду на таке. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту. Колегія суддів зауважує, що надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання товариством додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені у Договорі, що підписаному відповідачем, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів). Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб. За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За умовами договору № 75355176 від 06.08.2021, його укладено на 30 днів; дата повернення позики - 21.08.2021; базова процентна ставка - 1,99%, знижена процентна ставка - 0,70%, процентна ставка за понадстроковим користуванням позикою (не застосовується в період карантину) - 2,70%, орієнтована реальна річна процентна ставка - 1022,35%, орієнтована загальна вартість позики - 11044,75 грн (а.с. 7 зворот). Згідно з таблицею обчислення вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що також підписана сторонами електронним підписом одноразовим ідентифікатором, дата видачі кредиту - 06.08.2021; дата платежу 21.08.2021; чиста сума кредиту - 10000 грн; сума платежу за розрахунковий період - 11044,75 грн; проценти за користування кредитом - 1044,75 грн; загальна вартість кредиту - 11044,75 грн (а.с. 9 зворот). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108 вказано щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). Згідно з п. 2.2 Договору, на момент укладання цього Договору, Сторони дійшли згоди, що кредит надається строком на 15 днів. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 отримав кредит 06.08.2021, строк кредитування закінчився 21.08.2021 (відповідно до п.2.3 Договору), оскільки у матеріалах справи відсутні докази продовження строку кредитування. Як зазначено вище, Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», на які посилався позивач під час обґрунтування продовження строку кредитування, не є належним доказом узгодження між сторонами договору іншого строку кредитування, аніж це передбачено в самому договорі, оскільки вони не підписані позивачем. Отже, позивач не довів факту продовження строку кредитування, визначеного договором, а тому строк кредитування, упродовж якого підлягали нарахуванню відсотки за користування кредитом, становив тільки 15 днів. У подальшому слід було здійснювати нарахування відсотків відповідно до норм ст. 625 ЦК України, однак у позовній заяві кредитор про це не просив. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц, від 10 лютого 2022 року у справі № 263/1976/16-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України припиняється також і право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку. З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» процентів за користування кредитом після 21.08.2021 (більше 15 днів), тобто поза межами строку кредитування. Крім того, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять розрахунку заборгованості первісного кредитора, на який посилався позивач, та вказав суд першої інстанції під час встановлення фактичних обставин справи. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. Отже, на думку колегії суддів, доведеним є зобов`язання ОСОБА_1 з повернення ТОВ «Фінпром Маркет» кредиту в сумі 11044,75 грн, що складається з: тіла кредиту в розмірі 10000 грн та процентів за користування кредитом в межах строку кредиту (15 днів) - 1044,75 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями пп. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2025 року та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог товариства, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованості за Договором позики № 75355176 від 06.08.2021 в розмірі 11044,75 грн. В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22). В обґрунтування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3500 грн, позивач надав: договір про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024, за умовами якого позивачу правову допомогу надавала адвокат Ткаченко Ю.О. У п.п. 4.1. Договору сторони визначили, що Клієнт сплачує на користь адвоката винагороду у розмірі 3500 грн, що складається з винагороди за вивчення наявних у Клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів по малозначній справі для формування позовної заяви (500 грн) та підготовку/складання позовної заяви до Боржника за договором позики у малозначній справі (3000 грн). Відповідно до витягу з акту № 5-П від 18.01.2025 про приймання-передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №01-11/2024 від 01.11.2024 адвокат надала позивачу вищезазначені послуги. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, що складає 42,72 % від заявленої ціни позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат у загальному розмірі 1000 грн. На думку колегії суддів, стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Фінпром Маркет» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с 5), за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 4542 грн судового збору (а.с. 102, 124). Отже, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (42,72 %) та вимог апеляційної скарги (57,28%), ТОВ «Фінпром Маркет»має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 1034,85 грн, а ОСОБА_1 - на 2601,66 грн. Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору, що належить стягнути з позивача на користь відповідача складає 1566,81 грн (2601,66 грн - 1034,85 грн). Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2025 року - скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою: «Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором позики № 75355176 від 06 серпня 2021 року у розмірі 11044 (одинадцять тисяч сорок чотири) гривні 75 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судові витрати на правничу допомогу, яких товариство зазнало під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1566 (одна тисяча п`ятсот шістдесят шість) гривень 81 копійка. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 19 березня 2026 року. Головуючий: Судді: