Постанова 4807 № 335/11087/25

Дата документу 18.03.2026 Справа № 335/11087/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/11087/25 Головуючий у 1 інстанції Мінаєв М.М. Провадження № 22-ц/807/720/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Смакотіної В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пологівської міської територіальної громади в особі Пологівської міської військової адміністрації, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання в порядку спадкування за законом права власності на суму пенсії, нарахованої і невиплаченої спадкодавцю,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пологівської міської територіальної громади в особі Пологівської міської військової адміністрації за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання в порядку спадкування за законом права власності на суми пенсії, нарахованої і невиплаченої спадкодавцю. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач є донькою ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 залишила два заповіти (від 20.03.2006 та від 17.10.2007), посвідчені Костянтинівською сільською радою Пологівського району Запорізької області, якими все належне їй майно заповіла на користь позивача. В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після чого позивач звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Носенко Ю.А. із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після матері. На підставі цієї заяви приватним нотаріусом було заведено спадкову справу № 73327876. Однак приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтв про право на спадщину, оскільки їх оригінали залишились на тимчасово окупованій території Пологівського району Запорізької області, і позивач не змогла їх надати або відновити. Водночас позивач бажає прийняти спадщину після матері як спадкоємець першої черги за законом. До складу спадщини входить зокрема, пенсія, недотримана ОСОБА_2 за її життя, в загальному розмірі 129980,59 грн. При цьому, інший спадкоємець за законом першої черги ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син ОСОБА_2 і брат позивача відповідно), відмовився як обов`язкової частки у спадщині за заповітом, так і від спадщини за законом. Відтак, позивач звернулась до суду за захистом своїх спадкових прав шляхом визнання права власності на пенсію, невиплачену її матері за життя останньої. Просила визнати за собою право власності на грошові кошти в сумі 129 980,59 грн. в порядку спадкування за законом після своєї матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на пенсію в загальному розмірі 129 980,59 грн., недоотриману за життя її матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягнуто з Пологівської міської військової адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1299,81 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту її спадкових прав шляхом визнання права власності на спадкове майно й формі грошових коштів не суперечить вимогам чинного законодавства, а позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими і їх слід задовольнити з підстав, які викладені у рішенні суду. Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Костянтинівською сільською радою Пологівського району 21.03.1956 року (актовий запис № 7). 15.05.1975 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уклала шлюб з ОСОБА_7 і змінила прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим в Бюро урочистої реєстрації шлюбу м. Запоріжжя 15.05.1975 року (актовий запис № 1409). ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла у м. Пологи Запорізької області у віці 91 року, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 23.10.2024 року (актовий запис № 1597). 21.11.2024 позивач ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Носенко Ю.А. із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після матері ОСОБА_2 . На підставі цієї заяви приватним нотаріусом було заведено спадкову справу № 135/2024 (номер у Спадковому реєстрі - № 73327876). У відповідь на запит приватного нотаріуса Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 02.12.2024 надало довідку про те, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в цьому управлінні, а після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 залишилась недоотримана пенсія у сумі 129980,59 грн. 03.12.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи сином померлої ОСОБА_2 і, відповідно, братом позивача ОСОБА_1 , подав приватному нотаріусу Носенко Ю.А. дві заяви, а саме: про відмову від обов`язкової частки у спадщині за заповітом, на яку мав право як пенсіонер і непрацездатна особа, та про відмову від прийняття спадщини після ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги за законом. Згідно матеріалів спадкової справи № 135/2024, спадкоємець ОСОБА_9 склала, ймовірно, два заповіти (від 20.03.2006 та від 17.10.2007), які були посвідчені секретарем Костянтинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, якими все належне їй майно заповіла на користь позивача ОСОБА_1 . Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Носенко Ю.А. від 03.10.2025 (вих. № 493/02-31) позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину як за заповітом, так і за законом. Постанова обґрунтована посиланням на те, що нотаріусу не був наданий оригінал або дублікат заповіту, посвідченого виконавчим комітетом Костянтинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області 20.03.2006 (реєстр. № 23), і записи про реєстрацію такого заповітом відсутні в Спадковому реєстрі. При цьому в матеріалах справи наявні листи Пологівської міської військової адміністрації з викладенням обставин про те, що з 03.03.2022 територія Пологівської міської територіальної громади є тимчасово окупованої територією. Виконавчі органи місцевого самоврядування виконують свої повноваження за межами цієї території. Приміщення старостинських округів, в яких знаходились книги реєстрації нотаріальних дій, архівні та діючи картотеки, пошкоджені. Перевірити стан паперових носіїв інформації щодо персональних даних, заповітів тощо, наразі неможливо з наведених причин. Заповіти, посвідчені Костянтинівською сільською радою Пологівського району Запорізької області, залишились на тимчасово окупованій території, через що надати заповіт ОСОБА_2 не є можливим. Таким чином, учасники справи не оспорювали того факту, що після смерті ОСОБА_2 залишилась недоотримана нею пенсія у розмірі 129980,59 грн. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Як вбачається з позовної заяви позивачка просила визнати за собою право власності на грошові кошти в сумі 129 980,59 грн. в порядку спадкування за законом після своєї матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначені грошові кошти є пенсією, що недотримана ОСОБА_2 , матір`ю позивачки, за її життя. Державним органом, що здійснює, у тому числі, нарахування та виплату пенсій є Пенсійний фонд України. Відповідачем у справі визначено Пологівську міську територіальну громаду в особі Пологівської міської військової адміністрації. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету (пункт 3 частини 3 статті 175 ЦПК). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)). Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі "Шишков проти Росії"). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція)). Так у справі "Делкорт проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Водночас у справі "Беллет проти Франції" ЄПСЛ вказав, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" та від 12 листопада 2002 року у справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки"). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції"). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі, за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Зазначена позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17. Оскільки, позовні вимоги стосуються визнання права власності в порядку спадкування за законом нарахованої, але не виплаченої пенсії, то позов пред`явлено до неналежного відповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги зайшли своє часткове підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи. Враховуючи встановлені вище обставини справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2025 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Пологівської міської територіальної громади в особі Пологівської міської військової адміністрації, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання в порядку спадкування за законом права власності на суму пенсії, нарахованої і невиплаченої спадкодавцю відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року. Головуючий Судді: