Постанова 4807 № 335/286/25

Дата документу 12.08.2025 Справа № 335/286/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 335/286/25 Головуючий у І інстанції: Геєць Ю.В. Провадження № 22-ц/807/1400/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Зайцева Владислава Валерійовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Зайцева В.В. звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, Донецької області, Україна помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 . Приватним нотаріусом було направлено на адресу ГУ ПФУ в Запорізькій області запит про надання інформації про всю суму пенсії, яка не була виплачена ОСОБА_2 . Довідкою № 197 від 16.09.2021 було повідомлено, що залишок нарахованих, але не виплачених коштів з 14.09.2018 до 31.05.2021 складає 266939,15 грн. Приватний нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.11.2021, згідно з яким, спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з грошової суми недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 у розмірі 266939,15 грн. Після отримання свідоцтва про право на спадщину позивач подав заяву про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера від 22.11.2021. Однак, починаючи з 22.11.2021 позивачу було виплачено: у листопаді 2022 року - 530 грн, у грудні 2022 року - 2,18 грн, у липні 2023 року - 557,32 грн, у вересні 2023 року - 2093 грн, у жовті 2023 року - 1303 грн, у листопаді 2023 року - 4,10 грн, у грудні 2023 року - 0,62 грн, у жовтні 2024 року - 2361 грн, у листопаді 2024 року - 2361 грн, у грудні 2024 року - 2361 грн, а загалом: 11573,22 грн, що підтверджується листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 23.12.2024 № 0800-0401-8/117409 та довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 18.12.2024. Таким чином, станом на день подачі позову, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину залишається невиплаченою сума в розмірі 255365,93 грн. Вважаючи, що відповідач повідомив неповну інформацію стосовно суми невиплаченої пенсії ОСОБА_2 , представник позивача направив відповідачу адвокатський запит з проханням надати: інформацію, з якої дати ОСОБА_2 , який є померлим братом ОСОБА_1 , була припинена виплата пенсії та на якій підставі, інформацію, якою були суми пенсії ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , на момент припинення її виплати та на момент дня його смерті; інформацію, чи виплачувалась пенсія померлому з 15.12.2014 (дня, коли він набув статусу внутрішньо переміщеної особи) до 13.09.2018, якщо так, надати таблицю з відповідними виплатами, якщо ні, надати підставу та повідомити розмір боргу з пенсійних виплат за даний період. Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 03.01.2025 № 0800-0401-8/774 повідомило, що виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.07.2015 року було призупинено, у зв`язку з відсутністю інформації щодо його реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Рішення про призупинення надано не було. Також зазначено, що пенсіонеру ОСОБА_2 у період з 01.07.2015 до 31.05.2021 (місяць смерті) пенсія не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки за життя за поновленням виплати пенсії він не звертався. Внаслідок цього, надати інформацію про розмір пенсії за 01.07.2015 до 13.09.2018 не мають можливості. Отже, на думку відповідача, оскільки ОСОБА_2 за життя перебував на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області, як внутрішньо переміщена особа, виплата його недоотриманої пенсії проводиться на умовах Порядку № 1165. Відповідач протиправно не повідомив ні приватному нотаріусу, ні позивачу розмір заборгованості з пенсії померлого за період 01.07.2015 до 13.09.2018, внаслідок чого позивач позбавлений можливості її отримати. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Зайцева В.В. просив суд стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.07.2015 до 31.05.2021 у розмірі 415031,29 грн. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_2 в сумі 255365,93 грн, що входить до складу його спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті його брата ОСОБА_2 на недоотримані за життя пенсійні виплати ОСОБА_2 за період з 01.07.2015 року по 13.09.2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату спадкоємцю ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті його брата ОСОБА_2 недоотримані ОСОБА_2 за життя пенсійні виплати за період з 01.07.2015 року по 13.09.2018 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору 3320,24 гривень. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у зв`язку зі зверненням спадкоємця ОСОБА_1 вже було нараховано суми за період з 21.11.2018 до 31.05.2021 у розмірі 266939,15 грн, та розпочато дії щодо виплати цих сум. У період з 01.07.2015 до 13.09.2018 нарахування та виплата пенсії не проводилась, а ОСОБА_2 за її поновленням до управління не звертався. Нарахування пенсії ОСОБА_2 було припинено з 01.17.2015 року, за поновленням виплат він не звертався, а тому не має підстав на поновлення таких виплат за вимогою спадкоємця. У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Зайцев В.В. заперечує проти доводів пенсійного фонду, оскаржуване рішення просить залишити без змін. 11 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ГУ ПФУ в Запорізькій області про розгляд справи за відсутності представника управління. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Зайцев В.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як спадкоємець померлого ОСОБА_2 за законом отримав у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за законом, а відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна, проте припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується листом відповідача за вих. № 0800-0401-8/117409 від 23.12.2024. ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, Донецької області, Україна помер ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить недоотримана за життя пенсія. Спадкоємцем ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22.11.2021 року у спадковій справі № 22/2021, зареєстроване в реєстрі за № 1466. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кишик Л.Р. було направлено на адресу ГУ ПФУ в Запорізькій області запит про надання інформації про всю суму пенсії, яка не була виплачена ОСОБА_2 . Довідкою № 197 від 16.09.2021 ГУ ПФУ в Запорізькій області було повідомлено, що залишок нарахованих, але не виплачених коштів з 14.09.2018 до 31.05.2021 складає 266939,15 грн. 22.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кишик Л.Р. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким, спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з грошової суми недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 , у розмірі 266939,15 грн. Ця ж сума недоотриманої пенсії встановлена нотаріусом відповідно до довідки про наявність недоотриманої пенсії наданої відповідачем. 22.11.2021 позивач подав до ГУ ПФУ в Запорізькій області заяву про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 . Починаючи з 22.11.2021 станом на дату подачі позовної заяви позивачу було виплачено: у листопаді 2022 року - 530 грн., у грудні 2022 року - 2,18 грн., у липні 2023 року - 557,32 грн., у вересні 2023 року - 2093 грн., у жовті 2023 року - 1303 грн., у листопаді 2023 року - 4,10 грн., у грудні 2023 року - 0,62 грн., у жовтні 2024 року - 2361 грн., у листопаді 2024 року - 2361 грн., у грудні 2024 року - 2361 грн., на загальну суму 11 573,22 грн., що підтверджується довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 18.12.2024. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.12.2024 № 0800-0401-8/117409, у відповідь на адвокатський запит №16/12/24-2-Р від 16.12.2024, повідомлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в Головному управлінні, як внутрішньо переміщена особа. У листі також зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.09.2018 було призупинено, у зв`язку з відсутністю інформації щодо його реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Пенсіонеру ОСОБА_2 у період з 01.09.2018 по 31.05.2021 (місяць смерті) пенсія не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки за життя за поновленням виплати пенсії він не звертався. На запит від нотаріуса Кашик Л.Р. 07.09.2021 Головним управлінням було надано попередній розрахунок недоодержаної ОСОБА_2 пенсії за період з 14.09.2018 по 31.05.2021 у сумі 266939,15 грн. та зазначено, що розмір виплати буде зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину. До управління ОСОБА_1 звернувся з заявою про виплату недоодержаної пенсії ОСОБА_2 зі свідоцтвом про право на спадщину за законом та іншими документами 22.11.2021. Отже, період недоотриманої пенсії було переглянуто з 21.11.2018 до 31.05.2021 (три роки до дня звернення спадкоємця) і її розмір склав 251686,87 грн. Оскільки ОСОБА_2 за життя перебував на обліку в Головному управлінні, як внутрішньо переміщена особа, виплата його недоотриманої пенсії проводиться на умовах Порядку 1165. Станом на 19.12.2024 ОСОБА_1 згідно зі зверненням від 22.11.2021 за недоотриманою пенсією ( ОСОБА_2 ) виплачено 11573,22 грн, залишок складає 240113,65 грн, який буде виплачено на умовах порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 року № 1165. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.01.2025 № 0800-0401-8/774, у відповідь на адвокатський запит №30/12/24-3-Р від 30.12.2024, повідомлено, що виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.07.2015 року було призупинено, у зв`язку з відсутністю інформації щодо його реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Рішення про призупинення надано не було. Також зазначено, що пенсіонеру ОСОБА_2 у період з 01.07.2015 по 31.05.2021 (місяць смерті) пенсія не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки за життя за поновленням виплати пенсії він не звертався. Внаслідок цього, надати інформацію про розмір пенсії за 01.07.2015 по 13.09.2018 не має можливості. Не надано такої інформації і під час розгляду справи на ухвали суду про витребування доказів. Таким чином, щодо стягнення грошових коштів недоотриманої пенсії за період з 14.09.2018 до 31.05.2021 у розмірі 255365,93 грн в порядку спадкування за законом, що не була виплачена відповідачем, то судом встановлено, що позивач як спадкоємець померлого ОСОБА_2 за законом отримав у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за законом, за змістом якого до нього перейшло право власності на недоотриману пенсію у сумі 266939,15 грн., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом зареєстроване в реєстрі за № 1466 (спадкова справа 1466) від 04.12.2023 року. В той же час відповідачем за зверненням позивача вказану суму недоотриманої пенсії в повному обсязі не виплачено, та зазначено, що така виплата буде здійснена у сумі 251686,87 грн., на умовах порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165. Статтею 41 Конституції Українигарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 316 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі статтею 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1219 ЦК Українипередбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналіз зазначених приписів статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. Статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Приписи частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК Українидоводить, що: - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. При включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21, припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК Україниці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК Українимає право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач успадкував право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК Україниу тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу ПФУ не впливає на розмір виплат та не надає органам ПФУ права на обмеження цих виплат. Видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову про стягнення усіх нарахованих сум. Припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання. Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У своїх висновках Європейський суд с прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Перший протокол) полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 Першого протоколу дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції», «Малама проти Греції»). Ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення». «Майном» може бути як існуюче майно», так і активи включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймі «легітимні сподівання на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»). Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Матеріалами справи підтверджено, що позивач як спадкоємець померлого ОСОБА_2 за законом отримав у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за законом, за змістом якого до нього перейшло право власності на недоотриману пенсію у сумі 266 939,15 грн, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом зареєстровано в реєстрі за № 1466 (спадкова справа 22/2021) від 22.11.2021. Однак, відповідач за зверненням позивача вказану суму недоотриманої пенсії в повному обсязі не виплатив, та зазначив, що така виплата буде здійснена у сумі 251 686,87 грн, на умовах порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165. Право на спадщину позивача підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане на його ім`я і не оспорюється відповідачем, тому правильним є висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна та неправомірно застосовує Порядок №1165, а припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Крім того, як правильно визначив суд першої інстанції, жодним нормативно правовим актом та/або законом України не визначено такої підстави для припинення нарахування пенсії, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо перемішеної особи, не підтвердження місця фактичного проживання. Також обґрунтованим є висновок про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до повторювання аргументів відзиву на позов, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2025 року залишитибез змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2025 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 20 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: