Постанова 4811 № 2-2533/10

Справа № 2-2533/10 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю. Провадження № 22-ц/811/3010/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді: Мікуш Ю.Р., суддів: Савуляка Р.В.,Шандри М.М., секретар Іванова О.О., з участю : приватного виконавця Маковецького З.В., представника боржниці ОСОБА_1 -адвоката Репака В.В., представника АТ «Універсал Банк» -Бадзюнь В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Репака Віталія Валерійовича на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 15 серпня 2025 року у справі №2-2533/10 за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 в с т а н о в и в : 08 серпня 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зор"ян Вікторович звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Подання мотивоване тим, що у приватного виконавця на виконанні перебуває виконавче провадження №70397799, з примусового виконання виконавчого листа №2-2533/2010, виданого 25 лютого 2011 року Залізничним районним судом м.Львова про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» грошових коштів в розмірі 1 753 920,89 грн. за кредитним договором, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду. Згідно заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження від 17 листопада 2022 року залишок заборгованості за виконавчим документом становить 410 055,58 грн. 22 листопада 2022 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №70397799, копію якої було скеровано боржнику рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення та яку ОСОБА_1 отримала 28 листопада 2022 року. На момент звернення до суду з поданням рішення суду боржником не виконано. Приватним виконавцем було, не дивлячись на те, що ним вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішення, а в діях боржника наявні ознаки ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням суду. Просив подання задовольнити та обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 15 серпня 2025 року задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 . Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов`язань, покладених на неї згідно виконавчого провадження ВП №70397799 з примусового виконання виконавчого листа №2-2533/2010, виданого 25 лютого 2011 року Залізничним районним судом м.Львова про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного товариства «Універсал Банк» 1753920,89 грн. заборгованості за кредитним договором, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Репак Віталій Валерійович. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду є незаконною та необгрунтованою. Наявність лише самого зобов`язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. На момент звернення виконавця до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов`язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України. На момент відкриття виконавчого провадження 22 листопада 2022 року заборгованість становила - 410 055,58 грн. боржниками вже було виконано рішення суду на суму понад 1,3 млн грн, що є істотним доказом того, що боржники не ухилялися від виконання рішення суду, а навпаки докладали зусиль для його реального виконання. Наявність суттєвого часткового виконання свідчить про відсутність свідомого ухилення та добросовісність боржника. Застосувуючи до боржниці такий вид заходу, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, є необґрунтованим, непропорційним і таким, що суперечить фактичним обставинам справи та здійснене без врахування того, що вона є особою з інвалідністю 3ї групи і єдине її джерело для існування це пенсія по інвалідності. Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2025 року та відмовити в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Приватний виконавець Маковецький Зорян Вікторович подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що ухвала є законною. Звертає увагу, що на сьогодні рішення боржником не виконано , декларацію про доходи не надано, будь-яких дій спрямованих на виконання рішення боржником не здійснено, що свідчить про свідоме ухилення від виконання рішення. Вважає, що боржник приховує інформацію про наявність у неї певних коштів за які вона здійснює поїздки за кордон. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обгрунутованість оскаржуваної Ухвали, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам відповідає. Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22.09.2010 року солідарно стягнуто із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 1 753 920, 89 грн. заборгованості за кредитним договором, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 22.09.2010 року Залізничний районний суд м.Львова на підставі рішення від 22.09.2010 року видав виконавчий лист про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 1 753 920, 89 грн. заборгованості за кредитним договором, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 22.11.2022 року приватним виконавцем Маковецьким З.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на залишок заборгованості в розмірі 410 055,58 грн., яку того ж дня скеровано боржнику ОСОБА_1 на адресу, вказану у виконавчому документі, для виконання, і така отримана боржником 28.11.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. 22.11.2022 року приватним виконавцем з метою забезпечення повного фактичного виконання рішення суду, винесено постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника. Відповідно до наявних в матеріалах справи відповідей банківських установ приватному виконавцю надано інформацію про наявність рахунків у відповідних установах, інформацію щодо залишку коштів на відповідних банківські рахунки боржника та про накладення арешту. В подальшому з арештованих рахунків на депозитний рахунок приватного виконавця з метою виконання рішення суду перераховано грошові кошти в сумі 8303,24 грн. Згідно з відповіддю Державної прикордонної служби України від 04.08.2025 року боржник ОСОБА_3 у період з 22.11.2022 року по 04.08.2025 року неодноразово перетинала державний кордон України. Постановляючи ухвалу про задоволення подання приватного виконавця про тимачасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки приватним виконавцем вчинено усі належні дії по виконавчому провадженню ВП №70397799 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» з метою виконання рішення суду, проте боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду та не вживає заходів щодо виконання такого, заборгованість не погашає, достеменно знаючи, що грошові кошти на її рахунках арештовані. При цьому, суд зазначив, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України не порушуватиме її прав як боржника, передбачених статтею 33 Конституції України та статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки передбачене законодавством України, а застосування такого обмеження зумовлене ухиленням від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, яке, незважаючи на те, що набрало законної сили, не виконується впродовж більш як 14 років. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Згідно з ч.3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Згідно з п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Аналіз зазначених норм вказує на те, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон може бути застосоване лише у тому випадку коли особа ухиляється від виконання зобов`язань покладених на неї відповідним рішенням. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...». Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц. Відповідно до частини 1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України. Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення. Задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції не врахував , що приватним виконавцем не надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладеного на нього зобов`язання, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника. Саме державний (приватний) виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні. У матеріалах справи відсутні належні докази, які б стверджували факт вчинення боржником саме свідомих діянь, спрямованих на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні. Також сам факт невиконання боржником самостійно зобов`язання не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків. Судом першої інстанції не враховано, що належних та допустимих доказів про ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду матеріали справи не містять. Посилання суду на те, що боржник не виконує вимог приватного виконавця є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутні виклики приватного виконавця на які боржник не з`явилась чи не відреагувала. Судом першої інстанції не взято до уваги, що з арештованих рахунків боржника було стягнуто 8303,24 грн., що 30.11.2022 року боржник звільнена з роботи та з 01.08.2022 року отримує пенсію як особа з інвалідністю третьої групи, яка становить 3038,00 грн., тобто рішення суду боржник виконує в міру своїх можливостей. Поза увагою суду залишилось те, що зобов`язання виконано в значному розмірі, зокрема погашено понад 1,3 мільйона гривень та непогашиними залишилось 410 055,58 грн. Приватний виконавець не надав суду доказів , які б свідчили про те, що ОСОБА_1 має можливість виконати своє зобов`язання, однак ухиляється від його виконання. Ніяким чином приватний виконавець не обгрунтував того, в який спосіб обмеження у праві виїзду за кордон змусить боржницю виконати рішення та оплатити всю суму заборгованості, яка залишалась. Наведене свідчить про відсутність ознак злісного чи свідомого ухилення від виконання зобов`язань з боку ОСОБА_1 . Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та непрвильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати. Відповідно до п.п.в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд проводить розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У зв`язку з тим, що апеляційна скарга задовольняється з стягувача в користь боржника слід стягнути оплачений за подання апеляційної скарги судовий збір. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2;376 ч.1 п.п.3,4; 383; 384; 389-391,441 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Репака Віталія Валерійович задовольнити. Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 15 серпня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» (ЄДРПОУ 21133352) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 484,48 грн.(чотириста вісімдесят чотири грн.48 коп.) Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складений 18 березня 2026 року. Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш Судді: Р.В. Савуляк М.М. Шандра