Постанова Київський апеляційний суд № 756/356/22

Єдиний унікальний номер справи 756/356/22 Провадження №22-ц/824/2741/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 лютого 2023 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», В С Т А Н О В И В: У січні 2022 заявник звернулася до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. В обґрунтування заяви зазначила, що 12.05.2014 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/6302/14-ц задоволено подання Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до моменту виконання рішення суду. Подання державного виконавця було мотивовано тим, що на виконанні у ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві знаходиться виконавче провадження №41708871 по виконавчому листу № 2-3776, виданому 25.03.2011 на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу на загальну суму 2 559 596,72 грн. Боржник ухиляється від добровільного виконання своїх зобов`язань та рішення суду в цілому. На переконання представника заявника ОСОБА_1 не ухилялася від виконання рішення суду, оскільки навіть не знала про існування відкритого виконавчого провадження Оболонським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва. Постановою державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 24.06.2014 виконавчий лист № 2-3776 від 25.03.2011 у виконавчому провадженні № 41708871 повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконаче провадження» (відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення). Виконавче провадження № 41708871 по виконанню рішення Оболонського районного суду м. Києва за виконавчим листом №2-3776 від 25.03.2011 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості знищено. При цьому, на виконанні Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального МУ МЮ перебуває нове виконавче провадження № 60332389 від 17.10.2019 по виконанню рішення Оболонського районного суду міста Києва за тим же самим виконавчим листом № 2-3776 від 25.03.2011 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 1 399 641,40 грн. По вказаному виконавчому провадженню боржником ОСОБА_1 сплачуються та будуть в майбутньому сплачуватись кошти в рахунок погашення заборгованості по мірі можливості, що підтверджується квитанціями про сплату боргу. За таких обставин, за твердженням представника заявника, беручи до уваги наявність нового виконавчого провадження № 60332389 від 17.10.2021 за тим же самим виконавчим листом № 2-3776 від 25.03.2011, по якому боржник на сьогоднішній день сплачує кошти в рахунок погашення заборгованості та не ухиляється від виконання рішення суду, а також враховуючи, що виконавче провадження № 41708871 знищено, наявність тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 порушує її права, як людини і громадянина, які гарантуються Конституцією України та іншими міжнародними нормативно - правовими документами. На даний час не встановлені та не доведені факти щодо умисного ухилення боржником ОСОБА_1 від виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва по виконавчому листу № 2-3776 від 25.03.2011 про стягнення заборгованості, а тому відсутні будь-які обставини для тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України. У зв`язку з вищевикладеним заявник просила суд скасувати тимчасове обмеження громадянки ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12.05.2014 у справі № 756/6302/14-ц. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року відмовлено у задоволені заяви про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просить апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу суду та ухвалити по справі нове судове рішення, яким вищевказану заяву задовольнити. Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. 15.02.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення. В судове засідання 16.02.2023 року представники заінтересованих осіб не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції встановив наступне: Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2010 у справі № 2-3776/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів ухвалено позов задовольнити, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 2 559 596,72 грн. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18.01.2011 (справа № 30312) апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29.09.2010 у справі № 2-3776/10 залишено без змін. 25.03.2011 на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2010 у справі № 2-3776/10 видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Ковальчук Т.П. від 27.01.2014 року було відкрито виконавче провадження №41708871 з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2010 у цивільній справі №2-3776/10 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу у сумі 2 559 596,72 грн. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12.05.2014 у справі №756/6302/14-ц задоволено подання Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до моменту виконання рішення суду. 24.06.2014 постановою державного виконавця ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Ковальчук Т.П. виконавчий документ, а саме виконавчий лист № 2-3776 від 25.03.2011 повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час повернення). 17.10.2019 головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Поліщук В.В. відкрито виконавче провадження №60332389 з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2010 у цивільній справі №2-3776/10 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» залишку заборгованості у сумі 1 399 641,40 грн. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10.12.2021 у справі №756/15193/21 (суддя Жук М.В.) задоволено заяву ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», заінтересовані особи АТ «Універсал Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Оболонський ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони у виконавчому провадженні. Замінено стягувача АТ «Універсал Банк» його правонаступником ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у виконавчих листах, виданих на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29.09.2010 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Згідно матеріалів виконавчого провадження №60332389 виконавчий лист №2-3776 від 25.03.2011 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» залишку заборгованості у сумі 1 399 641,40 грн. перебуває на примусовому виконанні в Оболонському ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та залишається не виконаним. На підтвердження виконання виконавчого листа № 2-3776 від 25.03.2011 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» залишку заборгованості у сумі 1 399 641,40 грн. представником заявника надано квитанції від 12.12.2019 на суму 500,00 грн та від 07.12.2021 на суму 2 000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції зазначив, що заявником не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ним вжито всіх можливих дієвих заходів для виконання рішення суду, погашення наявної заборгованості та змінились обставини, за існування яких покладено на боржника зазначене обмеження. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи скарги є такими ж, які заявник вказувала у заяві про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, що належним чином були досліджені судом першої інстанції. ЄСПЛ неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції виходив із наступного: Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом (ч.1 ст.441 ЦПК України). Згідно ч.3 ст.441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. В силу ч.5 ст.441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Стаття 441 ЦПК України не визначає умов (підстав), за наявності яких суд скасовує тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Однак, процесуальні норми, хоча не містять посилань на підстави для скасування обмежувальних заходів, проте їх аналіз дає підстави для висновку, що скасування застосованого судом тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе за доведеності наступних обставин: По-перше, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування виконання судового рішення щодо повернення боргу, зміни боржником своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на нього рішенням суду обов`язку, в тому числі внесення платежів на погашення боргу, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття боржником переконливих та достатніх мір для виконання рішення суду. По-друге, якщо виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про порушення справедливого балансу між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування. Звертаючись до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не довела зміну обставин, які стали підставою для застосування до неї відповідного заходу у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Посилання представника заявника у заяві на те, що ОСОБА_1 , як боржником сплачуються та будуть в майбутньому сплачуватись кошти в рахунок погашення заборгованості не приймаються судом до уваги, оскільки згідно виконавчого листа № 2-3776 від 25.03.2011, який перебуває на виконанні (ВП №60332389), розмір боргу становить 1399641,40 грн. Водночас, згідно квитанцій доданих представником заявника до заяви, ОСОБА_1 на виконання рішення суду про стягнення заборгованості сплачено грошових коштів на загальну суму 2 500,00 грн, з яких 500,00 грн - 12.12.2019 та 2 000,00 грн - 07.12.2021, що є очевидно неспівмірним із загальним розміром боргу та не свідчить про належне реальне виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2010 у цивільній справі №2-3776/10. Окрім того, враховуючи загальну суму боргу, таке погашення не може розцінюватися як досягнення переслідуваної мети щодо повернення боргу. Не заслуговують на увагу й твердження представника заявника, який в якості підстави для скасування ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, посилається на повернення виконавчого листа стягувачу згідно постанови державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м. Києва від 24.06.2014 та знищення виконавчого провадження №41708871 з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2010 у цивільній справі №2-3776/10 в рамках якого ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12.05.2014 у справі №756/6302/14-ц встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до моменту виконання рішення суду. В спростування наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність матеріалів виконавчого провадження №41708871 та повернення виконавчого листа стягувачу не є підставою для скасування ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки на час розгляду заяви в суді судом установлено, що виконавчий лист № 2-3776 від 25.03.2011 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» залишку заборгованості у сумі 1 399 641,40 грн перебуває на виконанні в Оболонському відділі ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ВП №60332389) та залишається не виконаним. Зазначений факт, виходячи зі змісту заяви ОСОБА_1 , не заперечується й самим представником. На підтвердження необгрунтованості поданої заяви та в спростування доводів представника заявника про те, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України порушує її права на вільне пересування, слід зауважити, що відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права. Так згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. При цьому ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки відповідачу (боржнику), а й іншій стороні - позивачу (стягувачу), в тому числі при вирішенні питання про встановлення обмежень у випадку невиконання судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст.6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» («Горнсбі проти Греції»). Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлене, підгрунтя для «законного сподівання» на виплату цього боргу і становить «майно» цієї особи у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст.1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: «Агрокомплекс проти України», «Іванов проти України»). Водночас свобода пересування особи гарантована ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч.2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч.3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має грунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом. Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно. В даному випадку з урахуванням встановлених обставин втручання у право боржника ОСОБА_1 на свободу вільного пересування очевидно та поза всяким розумним сумнівом є таким, що здійснюється у відповідності із законом, тобто у відповідності із п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»; ст.441 ЦПК України, та з метою захисту прав та інтересів стягувача. Застосоване до ОСОБА_1 обмеження відповідає усім трьом критеріям, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v.Bulgaria» від 26.11.2009): 1) обмеження ґрунтується на законі (п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст.441 ЦПК України); 2) обмеження переслідує легітимну мету, передбачену у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: обмеження є необхідним в демократичному суспільстві для підтримання публічного порядку (в даному випадку - щодо обов`язковості виконання судового рішення) та з метою захисту прав інших осіб (в даному випадку - прав стягувача щодо ефективного виконання судового рішення); 3) обмеження перебуває в справедливому балансі між правами заявника та публічним інтересом (тобто є пропорційним меті його застосування): тимчасове обмеження заявника у виїзді за межі України не завдасть істотної шкоди майновим і немайновим правам заявника (в тому числі - більшої, аніж шкоди, яка заподіюється стягувачу внаслідок довготривалого невиконання боржником судового рішення) і сприятиме виконанню судового рішення, і запобігатиме ухиленню заявника від виконання законних вимог державного виконавця щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили. З такими твердженнями суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Основною тезою суду першої інстанції для відмови у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з якою погоджується і апеляційний суд, було те, що такі обмеження були застосовані судом не в рамках конкретного виконавчого провадження, а з метою забезпечення виконання рішення суду. На даний час таке рішення суду не виконано, а виконавчий лист, виданий на виконання вказаного рішення, перебуває на примусовому виконанні в органі ВДВС, відтак підстави для існування забезпечення виконання рішення суду на даний час не відпали. Колегія суддів апеляційного суду погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо того, що сплата боржником заборгованості у розмірі 500,00 грн. та 2 000,00 грн. не свідчить про належне виконання боржником свого обов`язку, оскільки, як вірно було зазначено судом першої інстанції, враховуючи загальну суму боргу, таке погашення не може розцінюватися як досягнення переслідуваної мети щодо повернення боргу. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько