Постанова 4857 № 300/7381/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Скільський І.І. 17 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/7381/25 пров. № А/857/3766/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 300/7381/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 13.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просив суд: - визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 01.10.2025р. №092850030849; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального стажу періоди роботи на території російської федерації з 05.02.1991 - 06.04.1991; 19.04.2006 - 17.07.2009; 26.02.2009 - 09.01.2011, 22.02.2011 - 01.05.2013, 02.05.2013 - 01.04.2017; 02.04.2017 - 06.04.2020; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: 22.08.1992 - 23.02.1999; 26.04.2000 - 05.09.2000; 19.04.2006 - 17.07.2009; 26.02.2009 - 09.01.2011, 22.02.2011 - 01.05.2013, 02.05.2013 - 01.04.2017; 02.04.2017 - 06.04.2020 на посадах слюсаря по обслуговуванню бурових і помічника бурильника, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 21.07.2025р. з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2025р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 23.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії по віку за Списком №2 відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.10.2025р. №092850030849 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку за Списком №2 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, покликаючись при цьому, на положення ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 17 років 8 місяців 27 днів, пільговий стаж по списку №2 4 роки 2 місяці 24 дні. Водночас, у оскарженому рішенні пенсійний орган зазначив, що: до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки від 17.08.1988р.: - в російській федерації з 19.04.2006р. - 17.07.2009р., оскільки з 01.01.2023р. для російської федерації та з 19.06.2023р. для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.; - 17.08.1988р. - 07.12.1988р., оскільки неможливо встановити дату наказу на звільнення з роботи; - 05.02.1991р. - 06.04.1991р., оскільки неможливо встановити дату наказу на прийняття з роботи; До пільгового стажу (за списком №2) не враховано періоди роботи: 22.08.1992р. - 23.02.1999р., 26.04.2000р. - 05.09.2000р. згідно довідки №137 від 09.06.2025р., оскільки до наказів про проведення атестацій робочих місць за умовами праці на підприємстві №32 від 24.02.1994р. та №42 від 26.04.2000р. не надано переліки робочих місць, посад, професій працівників, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення, де б прослідковувалася посада на якій працював заявник. Крім того, дана довідка видана за підписом провідного бухгалтера; документи на право підпису головного бухгалтера не надано, підпис начальника відділу кадрів відсутній, неповна підстава видачі (відсутні первинні документи щодо нарахування заробітної плати). ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. ч.1 ст.8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Згідно ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону (ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). В п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» видно, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок. п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування ст.13 визначає п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. В ст.152 Конституції України, видно, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п.«б»-п.«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213-VIII. Крім того, п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020р. ст.13, ч.2 ст.14, п.«б»-п.«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020р. встановлено, що застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п.«б»-п.«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788 в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015р. №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015р. на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам». Отже, в ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж. п.4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., перевіряючи ст.13, ч.2 ст.14, п.«б»-п.«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого. Згідно ст.13, ч.2 ст.14, п.«б»-п.«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак. оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Таким чином, ст.13, ч.2 ст.14, п.«б»-п.«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а тому, суперечать ч.1 ст.8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021р. у справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV. За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам. Як видно із змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є відсутність необхідного страхового і спеціального стажу. Водночас, як слідує із матеріалів справи, позивачу не зараховано як до страхового стажу, так і до пільгового, періоди його роботи у російській федерації. Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. (далі Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (ст.5 Угоди). ст.6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди. За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами. В ст.11 Угоди видно, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991р., приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації. Згідно абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993р. (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами. Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула. Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003р. №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок. пп.5.1 п.5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер. В п.п.2, п.45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації від 16.04.2003р. №225 «Про трудові книжки», видно, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством російської федерації. Наведені положення узгоджуються також і з приписами п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993р. №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637. ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-XII), визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. ст.48 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637). п.1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. В п.1.1 «Загальні положення» видно, що Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Отже, зі змісту вказаних вище норм видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки. Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що у позивача є в наявності трудова книжка від 17.08.1988р., трудова книжка НОМЕР_1 та трудова книжка НОМЕР_2 , при цьому, такі трудові книжки містять усі необхідні записи та підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 , зокрема: 1) період роботи в Україні: 22.08.1992р. - 23.02.1999р. (6 років, 6 місяців, 2 дні) та 26.04.2000р. - 05.09.2000р. (4 місяці, 11 днів) на посаді помічника бурильника; 2) періоди в росії: -05.02.1991р. - 06.04.1991р. (2 місяці, 2 дні) на посаді обрубувача сучків; - 19.04.2006р. - 17.07.2009р. (3 роки, 2 місяці, 29 днів) на посаді помічника бурильника; - 26.02.2009р. - 09.01.2011р. (1 рік, 10 місяців, 15 днів), 22.02.2011р. - 01.05.2013р. (2 роки, 2 місяці, 10 днів), 02.05.2013р. - 01.04.2017р. (3 роки, 11 місяців, 0 днів), 02.04.2017р. - 06.04.2020р. (3 роки, 0 місяців, 5 днів) на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових. Жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлені трудові книжки, в яких містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком. Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Стосовно доводів пенсійного органу про неможливість встановлення дати наказу на звільнення з роботи і дати наказу на прийняття з роботи, колегія суддів звертає увагу на таке. п.18 постанови ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973р. №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка діяла на період заповнення спірних записів роботи позивача, передбачено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. В п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки», видно, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17. Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Крім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018р. у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів. Також у постанові від 06.03.2018р. у справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У постанові Верховного Суду від 19.02.2019р. у справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії. Спірні правовідносини свідчать, що підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи є висновок пенсійного органу про те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31.12.1991р. Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022р. російська федерація країна-агресор напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення. Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022р. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угодою. Як наслідок Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу. Крім того, згідно п.2 ст.13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень. В рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999р. щодо тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (ст.6 Кримінального кодексу України, ст.8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши ч.1 ст.58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. ст.151-1 Конституції України, передбачено, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018р. у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності. Оскільки позивач ОСОБА_1 працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Отже, при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022р. російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійний орган не може відмовити у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій. Крім того, колегія суддів звертає увагу пенсійного органу, що посади, які займав ОСОБА_1 з 22.08.1992 - 23.02.1999; 26.04.2000 - 05.09.2000; 19.04.2006 - 17.07.2009; 26.02.2009 - 09.01.2011, 22.02.2011 - 01.05.2013, 02.05.2013 - 01.04.2017; 02.04.2017 - 06.04.2020 року передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, які були чинними на період його роботи. Зокрема, як уже зазначено, у період роботи з 22.08.1992 - 23.02.1999 та 26.04.2000 - 05.09.2000 позивач працював на посаді помічника бурильника в Україні, а у періоди роботи 19.04.2006 - 17.07.2009 (на посаді помічника бурильника), 26.02.2009 - 09.01.2011, з22.02.2011 - 01.05.2013, 02.05.2013 - 01.04.2017, 02.04.2017 - 06.04.2020 (на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових) на території російської федерації. Робота позивача у згаданих підприємствах на вищеперелічених посадах, які передбачено Списком №2 виробництв, робіт, професій протягом спірних років підтверджується окрім записів у трудових книжках, також іншими доказами, зокрема: 1) довідкою про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.06.2025р. №137. 2) висновками (про атестацію), наказами, трудовими договорами, які надавались пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії, а також долучені позивачем до позову. Зокрема, за період роботи у Калуській нафтогазорозвідувальній експедиції ДП «Західукргеологія», ОСОБА_1 працював повний робочий день:17.12.1991 - 23.02.1999 та 26.04.2000 - 05.09.2000 на посаді помічника бурильника, що передбачена Списком №2 розділом ХІІ, підрозділом 1а, код КП 12.1а (а.с.36). Крім того, вказане підтверджується висновками №1325 від 21.04.2004р. (а.с.39-40) та №1326 від 21.04.2025р. (зв. ст. а.с. 41 - а.с. 43) про проведення атестації робочих місць, а також наказами №32 від 24.02.1994р. та №42 від 26.04.2000р. щодо затвердження переліку робочих місць, посад, професій працівників, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в шкідливих умовах праці (зв. ст. а.с.41, а.с.41). Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на висновки Верховного Суду у постановах від 17.03.2020р. у справі №456/2467/16-а, від 29.03.2023р. у справі №360/4129/20, зокрема щодо того, що посада помічника бурильника дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. Також колегія суддів вказує на непослідовність пенсійного органу оскільки згідно розрахунку стажу позивача форми РС-право, частково період роботи ОСОБА_1 у Калуській нафтогазорозвідувальній експедиції ДП «Західукргеологія» на посаді помічника бурильника, зокрема з 17.12.1991 - 31.12.1991 та 01.01.1992 - 21.08.1992 року зараховано до пільгового стажу, що зазначено в колонці «Особливості трудової діяльності» Список №2 (а.с.49). Водночас, період роботи: 22.08.1992 - 23.02.1999; 26.04.2000 - 05.09.2000 за наявності усіх необхідних підтверджуючих документів, пенсійний орган протиправно не зарахував позивачу до пільгового стажу. Крім того, ОСОБА_1 надав пенсійному органу трудові договори від 22.02.2011р. (з додатковою угодою №1) (а.с.23-25, 28), від 28.02.2012р. (а.с.26-27), від 30.01.2013р. (а.с.29-30), від 02.05.2013р. (а.с.31-32), від 01.01.2015р. (а.с.33-34), які додатково підтверджують (разом і записами трудових книжок), роботу позивача на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових на території російської федерації. При цьому, посада слюсаря по обслуговуванню бурових також відноситься до переліку посад, передбачених Списком №2. Стосовно покликань органу пенсійного забезпечення на атестацію умов праці, апеляційний суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду надано оцінку наявності чи відсутності атестації робочого місця, як на підставу для зарахування пільгового стажу роботи. Зокрема наголошено, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992р. №442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992р. №41. Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим органом і працівником у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. п.4 Порядку №442 та п.п.1.5 п.1 Методичних рекомендацій №41, встановлено, що атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства. Жодні причини, з яких атестація не була проведена, не є підставою для відмови в зарахуванні відповідного стажу позивачеві, оскільки особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 або Списку №2, робоче місце якої підлягає атестації відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення такої атестації. Отже, проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком на пільгових умовах. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а. Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зазначила, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Крім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років. Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення п.«б» ст.13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у справі). Таким чином, особи, які зайняті на роботах із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до п.«б» ст.13 Закону № 1788-XII. При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. У матеріалах пенсійної справи позивача містяться підтверджуючі документи щодо атестації робочого місця позивача, які частково охоплюють спірний період роботи позивача, зокрема, на території України. Таким чином, у пенсійного органу були наявні всі необхідні документи, в тому числі трудові книжки, а також уточнюючі довідки (щодо підтвердження пільгової роботи позивача), трудові договори, висновки, накази, які станом на дату подання заяви про призначення пенсії по віку на пільгових умовах за Списком №2, підтверджували наявність як загального спірного стажу роботи, в тому числі і на території росії, так і спірного стажу роботи в шкідливих умовах праці. Отже, при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022р. російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійний орган не може відмовити у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій. Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що пенсійний орган протиправно не врахував до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації: 05.02.1991 - 06.04.1991; 19.04.2006 - 17.07.2009; 26.02.2009 - 09.01.2011, 22.02.2011 - 01.05.2013, 02.05.2013 - 01.04.2017; 02.04.2017 - 06.04.2020, а також до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: 22.08.1992 - 23.02.1999; 26.04.2000 - 05.09.2000; 19.04.2006 - 17.07.2009; 26.02.2009 - 09.01.2011, 22.02.2011 - 01.05.2013, 02.05.2013 - 01.04.2017; 02.04.2017 - 06.04.2020. Разом з тим, після зарахування згаданих вище періодів, загальний страховий стаж позивача становитиме більше 31 року (17 років 8 місяців 27 днів визнаного стажу, більше 14 років спірного стажу) при необхідних 25 років, а пільговий стаж за Списком №2 становитиме більше 24 років (4 роки 2 місяці 24 дні визнаного стажу та більше 20 років спірного) при необхідних 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Тому, з врахуванням вимог п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наявні всі підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п.«б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та позивач не може бути позбавленим гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення. ч.1,ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 300/7381/25- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель