Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/9037/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Микитин Н.М. 16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/9037/24 пров. № А/857/1024/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 300/9037/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 28.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо не розгляду заяви від 30 квітня 2024 року про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, - зобов`язати розглянути заяву від 30 квітня 2024 року щодо виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу в редакції, чинній на дату подання заяви, за наслідками розгляду якої прийняти рішення про виключення з військового обліку. Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025р. в позові відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Івано Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 , та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що визнається та не заперечується сторонами. Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.12.2000р. у справі №1-851, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину за ч.2 ст.17 та ч.3 ст.140 КК України та призначено міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік без конфіскації всього належного йому на праві власності майна (а.с.25-26). 30.04.2024р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виключення із військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із тим, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2000 року у справі №1-851 засуджений за вчинення тяжкого злочину на підставі ч.1 ст.17 та ч.3 ст.140 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік без конфіскації всього належного йому на праві власності майна. ІНФОРМАЦІЯ_4 надав відповідь №9/82314.05.2024р., якою повідомив, що для зняття з військового обліку ОСОБА_2 потрібно особисто з`явитись в ІНФОРМАЦІЯ_4 з належними документами для зняття з військового обліку . 19.06.2024р. ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із запитом з проханням повідомити, чому за результатами розгляду заяви про виключення позивача з військового обліку надано відповідь про зняття з військового обліку, а також надати письмове рішення за результатами розгляду поданої заяви про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із засудженням за вчинення тяжкого злочину. Із відповіді від 02.07.2024р. №1/1/1331/2 на вищезазначений запит, видно, що відповідач зазначив, що позивачу потрібно особисто з`явитись в ІНФОРМАЦІЯ_4 та при собі мати військово-обліковий документ та рішення суду. Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не розгляду заяви від 30.04.2024р. про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.17 Конституції України встановлює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232). Згідно ч.1-ч.2 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. ч.5, ч.7 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (№2232-ХІІ). Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993р. №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. ч.4, ч.5 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що громадяни, встановлено, що які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу. Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). В п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. № 154 (далі - Положення № 154), видно, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно п.9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. п.11 Положення № 154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у п.9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього передбачені ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024р.), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р. № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024р. (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких п.6 ч.6 6 виключено. ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній станом з 18.05.2024р., передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Крім того, 18.05.2024р. набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560 (далі - Порядок №560). Згідно абз.2 п.4 розділу Загальні питання Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Отже, з 18.05.2024р. редакція ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проходити військову службу. Суд апеляційної інстанції наголошує, що ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акту обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили. За суб`єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень). Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров`я тощо. Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством. Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави. Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024р. №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024р., зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін у Закон №2232-XII та виключено, зокрема, п.6 ч.6 ст.37 цього Закону. Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов`язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини. Аналогічна правова позиція викладена в постановах КАС ВС від 17.02.2020р. у справі № 820/3113/17, від 19.09.2018р. у справі № 814/4386/15. Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас, такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч.1 ст.37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч.6 ст.37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку. Колегія суддів звертає увагу, що механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487 (далі - Порядок №1487 у редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин). В п.3 даного Порядку передбачено, що військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період. п.20 Порядку №1487 (в редакції чинній на момент звернення позивача до відповідача) встановлено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; для резервістів - військовий квиток. Згідно п.29 Порядку №1487 у разі виключення призовників, військовозобов`язаних та резервістів з персонально-первинного військового обліку виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у картках первинного обліку ставляться відповідні відмітки. Відповідно до п.81 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку З аналізу наведених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що виключення з військового обліку військовозобов`язаного передбачало проставлення відповідної відмітки у військово-обліковому документі (військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного), для здійснення чого Порядком №1487 передбачена обов`язкова особиста присутність військовозобов`язаного у РТЦКСП. Водночас, звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 30.04.2024р., до якої долучено відповідні документи не є «особистою присутністю військовозобов`язаного» в розумінні Порядку №1487. При цьому, відповідач, надаючи листом від 14.05.2024р. №9/923 відповідь на заяву ОСОБА_1 від 30.04.2024р., не заперечував право останнього на виключення з військового обліку, а лише повідомляв про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 з відповідним пакетом документів для подальшого вирішення питання щодо виключення з військового обліку, що у повній мірі відповідає вимогам Порядку №1487. Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не допустив протиправної бездіяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 30.04.2024р. про виключення останнього з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 300/9037/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель