Постанова 4857 № 260/4841/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/4841/25 пров. № А/857/54913/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025, ухвалене суддею Калинич Я.М. у м. Ужгород, у справі № 260/4841/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на службі,- ВСТАНОВИВ: 13 червня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, у якому просив: визнати протиправними і скасувати наказ від 05 травня 2025 року №72о/с в частині, що стосуються позивача; визнати протиправними і скасувати наказ від 21 травня 2025 року №81о/с в частині, що стосуються позивача; визнати протиправними і скасувати наказ №1392 від 21 травня 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП в Закарпатській області» в частині, що стосуються позивача ОСОБА_1 ; поновити на службі у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області з 21 травня 2025 року до 02 травня 2026 року. Також позивач просить звернути рішення в частині поновлення на службі у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області з 21 травня 2025 року до негайного виконання. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 05 травня 2025 року №72о/с «По особовому складу». Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21 травня 2025 року №81о/с «По особовому складу». Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області №1392 від 21 травня 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП в Закарпатській області». Поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області з 21 травня 2025 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Берегівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 21 травня 2025 року. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року заяву представника позивача про виправлення описки у судовому рішенні задоволено. Виправлено описку допущену в п.6 резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 в адміністративній справі №260/4841/25, виклавши його у наступній редакції: «Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 у розпорядженні Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 21 травня 2025 року». Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що судом ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що враховуючи статус поліцейського на якого покладено низку специфічних вимог та обмежень під час проходження служби, позивачеві правомірно було відмовлено в задоволенні його рапорту від 13 березня 2025 року про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Вважає, що оскільки за результатами розгляду рапорту позивача від 13 березня 2025 року відповідачем було прийняте рішення про відмову у наданні відпустки, позивач в разі не згодою з таким рішенням мав право звернутися до суду з відповідними позовними вимогами зобов`язального характеру. Однак дії відповідача стосовно розгляду рапорту не було оскаржено та відповідно судом не визнано незаконними. Зауважує, що з 06.05.2025 позивач був достеменно обізнаний з наказом ГУНП від 05.05.2025 № 72 о/с, а тому повинен був його оскаржити протягом одного місяця, обчислюючи строк звернення до суду з 06.05.2025. Звернувшись до суду 13.06.2025, позивач пропустив одномісячний строк звернення до адміністративного суду для оскарження наказу ГУНП від 05.05.2025 № 72 о/с, що є наслідком залишення судом вказаної позовної вимоги (позовної заяви) без розгляду. Також зазначає, що дисциплінарною комісією встановлено, що до керівництва Головного управління Національної поліції в Закарпатській області звернувся з рапортом начальник управління кадрового забезпечення ГУНП полковник поліції Скороход А.В., про те, що позивач, згідно наказу ГУНП від 05.05.2025 №72 о/с повинен був приступити до виконання службових обов`язків у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку, однак не прибув до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби. Вказує, що починаю з 07.05.2025 позивач не приступив до виконання службових обов`язків, при цьому, про причини невиходу на службу не повідомив. За фактами безпідставних невиходів на службу позивача, складено акти про відсутність поліцейського на службі. За наслідками службового розслідування дисциплінарна комісії констатувала, що така поведінка позивача негативно впливає на працівників поліції, які несуть службу в умовах воєнного стану, в частині безумовного дотримання службової дисципліни, а також підриває авторитет Національної поліції України. А тому, оскаржувані накази Головного управління Національної поліції у Закарпатській області видані у межах повноважень та у спосіб встановлений законом. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України по 21 травня 2025 року. Стаж служби на день звільнення складає 14 років 06 місяців 04 дні. Остання посада перед звільненням - інспектор сектору реагування патрульної поліції Берегівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області. Спеціальне звання - старший лейтенант поліції. Згідно наказу ГУНП в Закарпатській області від 29 квітня 2024 року №89 о/с позивач перебував у безоплатній відпустці по догляду за дитиною (сином - ОСОБА_2 ) до досягнення нею чотирирічного віку з 03 травня 2024 року по 02 травня 2025 року і перебував у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області. 10 березня 2025 року Лікувально-діагностичним центром ТОВ «ГЕМО МЕДИКА Україна» була видана довідка №46 форми №080-1о про те, що син хворіє на захворювання J351, перебуває на диспансерному обліку з 10 липня 2023 року і з 02 травня 2025 року по 02 травня 2026 року потребує домашнього догляду. 13 березня 2025 року позивач надіслав поштовим зв`язком до відповідача рапорт, у якому просив на підставі п.3 статті 25 Закону України «Про відпустки» надати йому додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 02 травня 2025 року, до якого були долучені копія свідоцтва про народження дитини, оригінал довідки №46 від 10 березня 2025 року, копія свідоцтва про шлюб, копія посвідчення батьків багатодітної сім`ї і копія довідки з місця роботи дружини. Листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Закарпатській області №45301-2025 від 22 квітня 2025 року (245211) повідомлено позивача, що у зв`язку із значим некомплектом особового складу ГУНП області, необхідністю забезпечення ефективного та оперативного виконання завдань, покладених на поліцейських в умовах воєнного стану, постійної ротації особового складу, виваженого рішення керівництвом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо надання позивачу відпустки не прийнято. У зв`язку з чим, запропоновано позивачу приступити до сумлінного виконання службових обов`язків. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 05.05.2025 №72 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Головного управління Національної поліції в Закарпатській області визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 4-ох річного віку. Згідно з рапортом від 08 травня 2025 року начальник управління кадрового забезпечення ГУНП полковник поліції Скороход А.В., повідомив керівництво Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про неприбуття до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби старшого лейтенанту поліції ОСОБА_1 12.05.2025 наказом ГУНП в Закарпатській області №1291 створено дисциплінарну комісію та призначено службове розслідування за обставинами, викладеними у рапорті начальника управління кадрового забезпечення ГУНП полковника поліції ОСОБА_3 , щодо неприбуття до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . Дисциплінарною комісією встановлено, що починаючи з 07.05.2025 по 20.05.2025 старший лейтенант поліції ОСОБА_1 не приступив до виконання службових обов`язків, при цьому, про причини невиходу ним на службу УКЗ ГУНП в Закарпатській області не повідомив. Під час надання пояснень з даного приводу старший лейтенант поліції ОСОБА_1 скористався правом ст. 63 Конституції України. За фактами безпідставних невиходів на службу ОСОБА_1 складено акти про відсутність поліцейського на службі від 07.05.2025 №53930-2025, від 08.05.2025 №54569-2025, від 09.05.2025 №55602-2025, від 12.05.2025 №56802-2025, від 13.05.2025 №57735-2025, від 14.05.2025 №58035-2025, від 15.05.2025 №58777-2025, від 16.05.2025 №59419-2025, від 19.05.2025 №60501-2025 та від 20.05.2025 №61267-2025. На підставі здобутої під час службового розслідування інформації, яка свідчить про безпідставний невихід на службу 07.05.2025, 08.05.2025, 09.05.2025, 12.05.2025, 13.05.2025, 14.05.2025, 15.05.2025, 16.05.2025, 19.05.2025 та 20.05.2025 ОСОБА_1 , дисциплінарна комісія констатувала, що така поведінка поліцейського, негативно впливає на працівників поліції, які несуть службу в умовах воєнного стану, в частині безумовного дотримання службової дисципліни, а також підриває авторитет Національної поліції України. Згідно службової характеристики, з лютого 2021 року по серпень 2024 року ОСОБА_1 зарекомендував себе посередньо. До виконання службових обов`язків відносився помірно. Накази та інші нормативні документи, які регламентують роботу Національної поліції знав на належному рівні, за змінами в чинному законодавстві слідкував періодично, що унеможливлювало своєчасне та належне виконання вимог Національної поліції України. За характером активний, рішучий, однак не в достатній мірі відповідальний. Обставин, що пом`якшують відповідальність ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування не встановлено. Висновком службового розслідування визнано за необхідне застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 21.05.2025 №1392 ОСОБА_1 відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статут Національної поліції України, звільнено зі служби в поліції. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21.05.2025 №81 о/с звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліції» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) ОСОБА_1 , з 21.05.2025. Вважаючи зазначені накази відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ГУНП в Закарпатській області не мало законних підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Як передбачено частиною 6 статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до визначення в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Частинами 1, 2 статті 59 Закону №580-VIII передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Як передбачено статтею 60 Закону №580-VIII, відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень регламентовано Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), службова дисципліна це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Як передбачено пунктами 1, 6 та 11 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень. Згідно зі статтею 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом. Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Як передбачено частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції. Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 14 Дисциплінарного статуту, з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Згідно матеріалів справи підставою для призначення службового розслідування слугував рапорт начальника управління кадрового забезпечення ГУНП полковника поліції ОСОБА_3 , про те, що старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , який згідно наказу ГУНП від 05.05.2025 №72 о/с повинен був приступити до виконання службових обов`язків у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку, не прибув до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби. Частиною 10 статті 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Як передбачено пунктом 2 розділу І Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Положення №893), дисциплінарна комісія створюється за письмовим наказом Міністра внутрішніх справ України, службової особи поліції або ректора закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, наділених повноваженнями із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення, одночасно з прийняттям рішення про призначення службового розслідування. На виконання пункту 3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.05.2025 наказом ГУНП в Закарпатській області №1291 призначено службове розслідування за обставинами, викладеними у рапорті начальника управління кадрового забезпечення ГУНП полковника поліції Скорохода А.В., щодо неприбуття до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . Під час службового розслідування встановлено, що згідно наказу №89 о/с від 29.04.2024 старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 4-ох річного віку з 03 травня 2024 року по 02 травня 2025 року. Однак, починаючи з 07.05.2025 позивач не приступив до виконання службових обов`язків, при цьому, про причини невиходу ним на службу УКЗ ГУНП в Закарпатській області не повідомив, за фактами безпідставних невиходів на службу, складено акти про відсутність поліцейського на службі. Вищенаведене слугувало підставою для висновку про скоєння позивачем дисциплінарного проступку та грубого порушення вимог пунктів частини 1, пунктів 1, 2, 4, 6, 8 частини 3 статті 1, частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію», пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, абзацу 2 частини 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 №1179 та статті 38 Закону України «Про запобігання корупції», що виразилося у невиконанні наказу ГУНП в Закарпатській області від 05.05.2025 №72 о/с, невиході на службу 07.05.2025, 08.05.2025, 09.05.2025, 12.05.2025, 13.05.2025, 14.05.2025, 15.05.2025, 16.05.2025, 19.05.2025 та 20.05.2025 в умовах воєнного стану та посиленого варіанту службової діяльності, порушенні Присяги та Правил етичної поведінки поліцейського, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0072291), який перебуває у розпорядженні Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, яке є несумісним з подальшим проходженням служби в Національній поліції України. Висновком службового розслідування визнано за необхідне застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. Заперечуючи проти висновків службового розслідування ОСОБА_1 вказував про неможливість здійснення ним трудових функцій у зв`язку перебування у безоплатній відпустці по догляду за дитиною. Зазначав, що згідно частини 2 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, однак, наголошує, що він не залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, знаходився у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області і вже отримував відпустку для догляду за дитиною в період воєнного стану. Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі Закон №504/96-ВР), після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Таке ж право передбачене частинами третьою, сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України. Вимогами ст. 2 Закону №504/96-ВР передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством. Статтею 4 Закону №504/96-ВР встановлено основні види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Залежно від обов`язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов`язаний надати, та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд. Предметом розгляду цієї справи є право особи на відпустку в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, яка надається в обов`язковому порядку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Судом враховано, що указане право віднесене законодавцем до відпусток без збереження заробітної плати (розділ VI Закону №504/96-ВР), а не до соціальних відпусток (розділ IV Закону №504/96-ВР), однак право на відпустку у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді має вочевидь соціальний характер, оскільки стосується забезпечення соціальних прав працевлаштованих батьків. Соціальна відпустка - це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов`язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом. Як правильно зазначив суд першої інстанції, у цьому разі слово «соціальна» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин - відпустки у зв`язку з виконанням батьківських обов`язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності. Призначення соціальних відпусток спрямоване на: 1) підвищення ефективності права на працю; 2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин; 3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов`язків; 4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов`язаних із ним функцій. Саме причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я дитини є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням. Як передбачено частиною 7 статті 179 КЗпП України, відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, що також кореспондується із положеннями Закону України «Про відпустки». Згідно з ч. 1 ст. 181 КЗпП України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Як правильно зазначив суд першої інстанції, що частиною 1 статті 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов`язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого статтями 2, 25 Закону №504/96-ВР та частиною шостою статті 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця. Для отримання відпустки по догляду за дитиною до 6 років, працівник має подати заяву на таку відпустку та «Довідку про потребу дитини у домашньому догляді» затверджену наказом МОЗ від 11.06.2012 №430, яку видають заклади охорони здоров`я будь-якої форми власності на підставі рішення лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) (п. 4 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді», затвердженої Наказом №430). Відпустку до 6 років надають з дати, зазначеної працівником у його заяві. Отже, складання Довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді є підставою для оформлення відпустки без збереження грошового забезпечення одному з батьків дитини, тобто як мати, так і батько дитини вправі скористатися цим правом. У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону №504/96-ВР та частиною шостою статті 179 КЗпП України. Судом також правильно зазначено, що відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) стосується працівників, які на момент написання заяви про надання такої відпустки безпосередньо не виконують трудової функції та вже перебувають удома, тобто роботодавець при плануванні своєї господарської діяльності не враховує інтелектуальний капітал та фізичну працю працівників, що перебувають у таких відпустках. Разом з тим, як встановлено судом, згідно наказу ГУНП в Закарпатській області від 29 квітня 2025 року №89 о/с позивач перебував у безоплатній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 03 травня 2024 року по 02 травня 2025 року і перебував у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області. Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети. Як наслідок, правильним є висновок суду, що звільнення за невихід на службу, працівника, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки по догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату, є незаконним. Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував у безоплатній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку та у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області, а відтак на нього поширюються гарантії, передбачені статтею 5-1 КЗпП України, зокрема, в частині збереження роботи. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи положення частини третьої статті 5-1 КЗпП України ГУНП в Закарпатській області не мало законних підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а тому наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21.05.2025 №81 о/с є протиправним та підлягає скасуванню. Таким чином, позивач підлягає поновленню у розпорядженні Головного управління Національної поліції у Закарпатській області. Разом з тим, пункт 2.27. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи. Згідно наказу начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21 травня 2025 р. №81 о/с «По особовому складу» позивача звільнено з 21 травня 2025 року. Відтак, суд правильно вважав, що необхідно поновити позивача саме з 21 травня 2025 року, оскільки позивач вважається таким, що 20 травня 2024 року був на роботі. Таким чином, у значенні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, тобто період з дня наступного за днем звільнення (незаконного переведення на іншу роботу) по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08 грудня 2022 року №460/2014/19. Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що позивач подав заяву про надання відпустки та довідку про потребу дитини у домашньому догляді, тобто скористався своїм установленим законом правом на відпустку по догляду за дитиною, передбачену частиною шостою статті 179 КЗпП України, та врахувавши, що такий вид відпустки відповідно до вимог закону за наявності підтверджуючих документів надається роботодавцем в обов`язковому порядку і згоди роботодавця на таку відпустку закон не вимагає, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що перебування позивача у відповідній відпустці унеможливлює звільнення останнього за невихід на службу на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із чим наказ про звільнення позивача із служби в поліції підлягає скасуванню з поновленням його на посаді. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення права позивача є визнання протиправними спірних наказів Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та поновлення старшого лейтенанта поліції Тесака Сергія Тиберійовича на службі у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області з 21 травня 2025 року. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 у справі № 260/4841/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк