Постанова 4856 № 240/10132/25
від 16.03.2026 ·П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/10132/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 16 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 07 лютого 2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії, у якій просила переглянути стаж роботи в інфекційному відділенні після 31.12.2003. 21 лютого 2025 року позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії, у якій просила здійснити перерахунок стажу у подвійному розмірі за роботу в інфекційному відділенні по 31.12.2024. Листом від 28.02.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що її заяву від 21.02.2025 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, та за результатами розгляду прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії, у зв`язку з відсутністю правових підстав (умов) для проведення перерахунку. Вважаючи, що пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2024 у подвійному розмірі, позивач звернулась до суду з даним позовом. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон України «Про пенсійне забезпечення») зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Відповідно до ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV), який набув чинності з 01.01.2004, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набуття чинності цим законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим законом. Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За правилами, встановленими ч.2 ст.24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Частиною 3 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Однак, нормами пункту 16 розділу "Прикінцеві положенння" Закону №1058-IV передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. З огляду на системний аналіз зазначених норм, суд дійшов висновку, що Закон №1058-IV не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону №1058-IV також не скасовує та не зупиняє дію статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, робота у інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я дає право на зарахування стажу роботи у цих закладах у подвійному розмірі. Так, відповідачем не заперечується, а матеріалами адміністративної справи, а саме записами у трудовій книжці підтверджується, що позивач: з 06.08.1982 відповідно до наказу №140 від 06.08.1982 прийнята на посаду дільничної медичної сестри по дитинству Орепівської дільничної лікарні Новоград-Волинської центральної районної лікарні; з 22.01.1985 відповідно до наказу №11 від 21.01.1985 переведена на посаду медсестри організаційного медичного кабінету; з 18.11.1987 відповідно до наказу №224 від 23.11.1987 переведена на посаду палатної медсестри гастроентерологічного відділення Новоград-Волинської центральної районної лікарні; з 20.11.1991 відповідно до наказу №114а від 20.11.1991 у зв`язку з реорганізацією гастроентерологічного відділення (перейменування) - працювала палатною медсестрою денного лікування хворих; з 01.08.1992 на підставі наказу №150 від 29.07.1992 переведена на посаду палатної медсестри дорослого інфекційного відділення; з 01.11.2021 відповідно до наказу №210-П від 01.11.2021 переведена на посаду сестри медичної палатної інфекційного відділення Новоград-Волинського міськрайонного територіального медичного об`єднання. Відповідна інформація також підтверджується довідкою від 30.01.2025 №25 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, та довідкою від 30.01.2025 №26 виданих КНП "Звягельська Багатопрофільна лікарня"Звягельської міської ради. Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_1 "№17" від 13.03.2023, Комунальне некомерційне підприємство "Новоград-Волинське міськрайонне територіальне медичне об`єднання" перейменоване в Комунальне некомерційне підприємство "Звягельська багатопрофільна лікарня Звягельської міської ради", що також підтверджується довідкою від 30.01.2025 №27. Суд зазначає, що відомості про звільнення позивача з роботи в трудовій книжці відсутні. Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області від 28.02.2025 №918230163880 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії та, зокрема, зазначено, що правом на пільгове обчислення страхового стажу відповідно до статті 60 Закону №1788 користуються особи, які працювали у закладах, зазначених у ст.60 Закону України №1788, до 01.01.2004, надалі стаж обчислюється у одинарному розмірі - за даними системи персоніфікованого обліку. Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області, не заперечує та зазначає, що періоди трудової діяльності позивача до 01.01.2004 зараховано до страхового стажу згідно із записами трудової книжки та іншими документами, які підтверджують страховий стаж, а з 01.01.2004 за даними системи персоніфікованого обліку. За матеріалами пенсійної справи страховий стаж, який підтверджено документально, становить 56 років 02 місяці 20 днів. Коефіцієнт страхового стажу, з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, становить 0,56167. Зазначає, що періоди трудової діяльності у закладах, передбачених ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 01.01.2004 зараховано до страхового стажу за даними системи персоніфікованого обліку та їх зарахування для обчислення розміру пенсії у подвійному розмірі суперечить вимогам чинного законодавства. Суд встановив, що посади, які позивач займала працюючи в Новоград-Волинському міськрайонному територіальному медичному об`єднані з 06.08.1982 з обслуговування хворих в інфекційному відділенні, передбачені розділом ХХІV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» Списку №2. Отже, у спірний період позивач перебувала на посадах, які містяться у Списку №2. Суд зауважує, що необґрунтованим є твердження відповідача що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та вислугу років, оскільки вимогами п.4 ст.24 Закону України №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом. Крім того, редакція статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та не зупиняє її дію. Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З урахуванням вказаного, позивач не може бути позбавлений права на достойне пенсійне забезпечення, яке йому належить, та не отримане ним з вини суб`єкта владних повноважень - органу Пенсійного фонду України. Суд звертає увагу на те, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною другою статті 6, 8, частиною другою статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Слід зазначити, що у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було. Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону № 1058-IV та статті 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, які, у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є обов`язковими для врахування. Суд наголошує, що не є спірним у даній справі та не заперечується відповідачами, що з 01.01.2004 по 31.12.2024 позивач працювала у інфекційних закладах охорони здоров`я. За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2024 палатною медичною сестрою інфекційного відділення для дорослих, сестрою медичною палатною інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Звягельська багатопрофільна лікарня» Звягельської міської ради в подвійному розмірі відповідно до положень ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Підсумовуючи наведене, у зв`язку із наявністю правових підстав для врахування позивачу у подвійному розмірі стажу роботи за період з 01.01.2004 по 31.12.2024 відповідно до положень ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області щодо нездійснення такого зарахування є протиправною. Враховуючи вищевикладене, суд також дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №918230163880 від 28.02.2025 про відмову у перерахунку пенсії позивача, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню. Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 28.02.2025 №918230163880. Таким чином, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання саме такого органу Пенсійного фонду зарахувати до страхового стажу оскаржуваний період роботи позивача за займаною посадою у подвійному розмірі відповідно до положень ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Отже, з метою належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2024 палатною медичною сестрою інфекційного відділення для дорослих, сестрою медичною палатною інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Звягельська багатопрофільна лікарня» Звягельської міської ради у подвійному розмірі відповідно до положень ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та здійснити перерахунок пенсії, починаючи з 21.02.2025 (з моменту звернення). Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.