Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/16222/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/16222/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 09 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), видане Житомирською обласною державною адміністрацією 20.10.1997. 28.05.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яким прийнято рішення від 04.06.2025 № 064250010831 про відмову у призначенні пенсії за вікому у зв`язку з відсутністю факту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. У рішенні вказано, що вік заявника 54 роки 18 днів. Страховий стаж особи становить 38 років 05 місяців 08 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховано всі періоди. До періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 23.06.1990 в Київському технікумі залізничного транспорту, оскільки місце проживання за вказаний період документально не підтверджено. Даний період потребує додаткового підтвердження первинними документами або шляхом проведення зустрічної перевірки. Листом від 09.06.2025 №0600-0211-8/51515 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області рішення 04.06.2025 № 064250010831 про відмову у призначенні пенсії. Позивач не погоджується із відмовою Пенсійного фонду та вважає, що надав необхідну та достатню сукупність документів для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Відповідно до частини 1 статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення. Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави". У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи частини 2 статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII, з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ). Згідно із статтею 9 цього Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV, з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV). Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 роки. Статтею 55 Закону України №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи: - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку передбачено 3 роки та додатково 01 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац 5). При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 01 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання. Відповідно до частини 3 статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку. Отже, для отримання пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII особа має відповідати певним вимогам: наявність певного віку, визначеного за правилами статті 55 Закону № 796-XII; факт проживання/постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993; наявність відповідного страхового стажу, який може бути зменшено на кількість років зменшення пенсійного віку (але не більше 6 років), але не менше 20 років страхового стажу. Таку ж правову позицію підтримує Верховний Суд у постановах від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 та від 16.07.2024 у справі № 460/11267/23. Ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII. Судом встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України від 06.11.2023, копія якого долучена до позову та досліджена судом, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день звернення до територіального органу Пенсійного фонду України (28.05.2025) був особою, якій виповнилося 54 роки 19 днів. Загальний страховий стаж позивача, який враховано при розгляді заяви про призначення пенсії становить 38 років 05 місяці 08 днів. Відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача є наявним страховий стаж необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Пенсійний фонд зазначив, що у позивача право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ відсутнє у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Щодо підтвердження періоду роботи (проживання) позивачем на територіях радіоактивного забруднення, суд вважає за необхідне вказати наступне. Так, за положеннями ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років), мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII (абз.9 п.п.5 п.2.1 розділу ІІ). Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія

3. Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII). Відповідно до ст.15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. У контексті викладених норм слідує, що єдиним документом який підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні цієї справи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи. Таким чином, видача позивачу уповноваженим органом держави посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи", яке наявне в матеріалах справи, підтверджує факт його проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять. Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права. З огляду на викладене та оскільки на час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, належність позивача до статусу громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 3 категорії, ніким не оспорювалась, а тому посвідчення є чинним і воно вказує на те, що він має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій. Відповідачем зараховано період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, з моменту аварії, а саме період проживання з 26.04.1986 по 31.08.1986 та з 28.05.1992 по 01.01.1993. Разом з цим, до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 23.06.1990 в Київському технікумі залізничного транспорту, оскільки місце проживання за вказаний період документально не підтверджено. Судом установлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (3 категорії) серії НОМЕР_1 від 20.10.1997, позивачем надано також інші документи, а саме довідку від 23.05.2025 №10394, видану відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, в якій зазначено, що гр. ОСОБА_1 постійно проживав та був зареєстрований з 13.10.1977 по 20.04.1989, з 28.05.1992 по 28.10.1992, з 28.10.1992 по 12.03.1998 та з 12.03.1998 по теперішній час в м.Коростень Житомирської області. Так, постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 визначено Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема м.Коростень Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Суд вважає за належне зазначити, що навчання позивача в період з 01.09.1986 по 23.06.1990 в Київському технікумі залізничного транспорту, що знаходиться на території, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення лише доводить те, що позивач там навчався, а не проживав, тобто факт навчання не заперечує факту проживання. Аналізуючи вищенаведене Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не довело правомірність своїх дій щодо неврахування позивачу періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 01.09.1986 по 20.04.1989. Таким чином, вказаний період має бути зарахований відповідачем. Разом з цим, позовні вимоги щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до загального періоду постійного проживання на території, віднесеної до зони гарантованого добровільного відселення перioди з 28.05.1992 пo 28.10.1992 тa з 28.10.1992 пo 01.01.1993 задоволенню не підлягають, оскільки такі самостійно були зараховані відповідачем при розгляді заяви позивача від 28.05.2025. Суд зазначає, що подані позивачем документи в сукупності не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та наявності у нього вищевказаного статусу. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні йому пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною. Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009, п.33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Згідно із частинами 1-2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72 вказаного Кодексу). Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.