Постанова 4856 № 120/1760/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1760/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 16 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Позивач має статус громадянина, який постійно проживав на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідчення Серії НОМЕР_1 . 22.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідна заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №025150008658 від 30.01.2025 відмовлено позивачу в призначенні відповідного виду пенсії та зазначено, що наявний у позивача страховий стаж становить 27 років 08 місяців 21 день, а тому є недостатнім для призначення пенсії. Період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 01 рік 09 місяців 00 днів, загальний період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю становить 23 роки 09 місяців 00 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років. Також в рішенні зазначено про те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 01.01.1997 по 24.06.1998 оскільки у трудовій книжці відсутні відомості про встановлений і відпрацьований мінімум, відсутня дата і номер, в довідці від 15.01.2025 №01-10-05 відсутні дані. У рішенні також вказано, що не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю період навчання з 01.09.1985 по 25.07.1986 згідно диплому НОМЕР_2 від 25.07.1986 в м. Вінниця, період роботи в м. Вінниця згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 28.07.1986 з 28.07.1986 по 18.10.1986, з 08.02.1989 по 26.03.1991, не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю оскільки вказана територія не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. При цьому, до періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_4 від 09.11.1986 з 09.11.1986 по 16.11.1988 оскільки неможливо визначити місце перебування та відповідну зону радіоактивного забруднення. Позивач, не погоджуючись із таким рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного. Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі Закон №1058) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Відтак, право на призначення пенсії за віком у період із 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 30 років. Поряд із цим, згідно із частиною 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Як встановлено з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням №025150006784 від 19.10.2023 позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку виходячи із двох підстав, а саме: - не підтвердження проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 не менше чотирьох років (підтверджено лише 1 рік 09 місяців 00 днів ; - не зараховання до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.01.1997 по 24.06.1998 через відсутність у трудовій книжці відомостей про встановлений і відпрацьований мінімум, а в довідці від 15.01.2025 №01-10-05 - відповідних даних. Надаючи оцінку таким діям відповідача, суд враховує наступне. Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень). Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень). Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис. Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). В даному ж випадку, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано трудової книжки колгоспника, яка б була оформлена на його ім`я - ОСОБА_1 . При цьому, членство позивача в колгоспі в період з 01.01.1997 по 24.06.1998 відображене у його трудовій книжці НОМЕР_3 . Разом із тим, у трудовій книжці аркуш 6 містить відомості про встановлений і відпрацьований мінімум за вказаний період. Але у 1997 році із вказаного мінімуму 250 днів відпрацьованих лише 91, а у 1998 році із встановленого мінімуму відпрацьовано лише 1 день. Судова колегія зазначає, що враховуючи приписи ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII, інформація про мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання є необхідним, оскільки це впливає на зарахування стажу або повного або за фактичною тривалістю. Так, невиконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин є підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю, а не повністю. Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII з метою врахування стажу роботи у колгоспі заявнику до пенсійного фонду, за загальним правилом, необхідно надати трудову книжку колгоспника, де зазначається, скільки днів на рік потрібно було працювати і скільки людина фактично відпрацювала. Або, у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ. На підставі вказаної інформації орган пенсійного фонду приймає відповідне рішення: якщо норма виконана, то відповідний рік до стажу зараховують повністю. Якщо ж трудоднів було менше, ніж передбачено у конкретному році, то до стажу зараховують лише ці трудодні тобто фактичну тривалість роботи. Разом із тим на підтвердження вказаного періоду роботи у КСП "40-річчя Перемоги" позивачем надано архівну довідку №01-10-05 від 15.01.2025, у якій за вказаний період відсутні відомості про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум. Суд першої інстанції вірно відзначив, що відсутність відомостей про виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі не можуть вважатися формальними неточностями, оскільки відсутність даних про установлений в колгоспі мінімум участі в громадському господарстві, виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі у спірний період є підставою для не зарахування такого періоду до страхового стажу. З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про правомірність дій пенсійного органу щодо незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки відсутні відомості про відпрацьовані людинодні та встановлений мінімум участі у сільськогосподарській діяльності, що унеможливлює визначення питання щодо того, чи виконана норма роботи та, відповідно, визначення питання про зарахування повністю відповідного періоду, чи за фактичною тривалістю. Що ж до не підтвердження відповідачем періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, то слід зазначити наступне. Як вбачається із оскаржуваного рішення, підтверджений відповідачем період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 складає 1 рік 09 місяців 00 днів. При цьому, відповідач вказав на відсутність підстав для врахування до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю часу навчання позивача з 01.09.1985 по 25.07.1986 у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №19, періоди роботи у місті Вінниці з 28.07.1986 по 18.10.1986, з 08.02.1989 по 26.03.1991 та періоду проходження військової служби з 09.11.1986 по 16.11.1988. Як уже було зазначено вище, відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. В даному ж випадку, на переконання позивача, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-ХІІ, є відповідне посвідчення. Судова колегія відхиляє вказані доводи апелянта, зважаючи на таке. Пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501) визначено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В. Згідно з пунктом 2 Порядку №501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про cтатус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачі посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих визначено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (далі - Порядок № 551) в редакції, чинній на даний час. Відповідно до пункту 10 Порядку №551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства. Згідно із частиною третьою статті 65 Закону № 796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Із системного аналізу статей 9, 14, частини третьої статті 65 Закону №796-XII слідує, що дійсно основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене чи/або не скасоване посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі № 333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 212/12245/13-а. Як встановлено із матеріалів справи, позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4). Разом із тим, в даному конкретному випадку, посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4) серії НОМЕР_1 , не може вважатись беззаперечним доказом проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше чотирьох років. Слід звернути увагу, що спірним в межах розгляду даної справи було питання щодо роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю позивача у період його навчання з 01.09.1985 по 25.07.1986 у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №19. При цьому, місце розташування відповідного училища в місті Вінниця є очевидним та позивачем жодним чином не заперечується. Крім того, аналіз пункту 2.15 та п.п. "в" п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, вказує на те, що записи (про навчання) у трудову книжку в період навчання позивача з 01.09.1985 по 25.07.1986 вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання. Наразі, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_5 відображено, що позивач в період з 01.09.1985 по 24.07.1986 навчався в Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №19, що ставить під сумнів факт постійного проживання позивача у відповідний період в селі Заньківці. Також спірним в межах розгляду даної справи було питання щодо зарахування до періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіоекологічного контролю період роботи у м. Вінниця згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 28.07.1986 з 28.07.1986 по 18.10.1986, з 08.02.1989 по 26.03.1991. В даному ж випадку, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_5 відображено, що позивача прийнято на роботу у Вінницький завод радіотехнічної апаратури в штампувальний цех радіоелектронної апаратури та приладів відповідно до наказу №618Л від 31.07.1986 та 18.10.1986 звільнено у зв`язку із призовом на військову службу. Також у трудовій книжці зроблено запис про прийняття на роботу 08.02.1989 монтажником радіоелектронної апаратури та приладів 3 розряду в цех № 7 відповідно до наказу №70к від 07.02.1989. Також зазначено що 26.03.1991 позивача звільнено за власним бажанням відповідно до наказу №181-к від 25.03.1991. При цьому, місце розташування відповідних установ в місті Вінниця є очевидним. Дані обставини, також ставлять під сумнів факт постійного проживання позивача у відповідний період в селі Заньківці. Стосовно зарахування до періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіоекологічного контролю період проходження військової служби з 09.11.1986 по 16.11.1988, судова колегія зазначає наступне. У трудовій книжці позивача вказано про період проходження військової служби з 09.11.1986 по 16.11.1988, який також не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю. Період проходження військової служби підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_5 та записом та у військовому квитку № НОМЕР_4 . Однак, відповідно до вказаного квитка відсутня можливість визначити місце знаходження військової частин НОМЕР_6 та відповідну зону радіоактивного забруднення. Суд першої інстанції доцільно наголосив, що факт реєстрації позивача не свідчить про те, що він фактично проживав протягом вказаного періоду в селі Заньківці. Відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17. Враховуючи вище викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем цілком обґрунтовано відмовлено в зарахуванні позивачу до періоду його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю періоду його навчання та роботи у місті Вінниці та періоду проходження військової служби. При цьому, не зарахування відповідного періоду свідчить про відсутність у позивача необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років. Як наслідок, суд першої інстанції вірно виснував про відсутність підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.