Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/11528/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2026 р. Справа № 520/11528/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 (головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В.) у справі №520/11528/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області третя особа Державна міграційна служба України про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов`язати вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, які полягають у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лиска П.О., про добровільне набуття ОСОБА_1 громадянства Латвійської Республіки до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 07.02.2025 та непідготовці подання про втрату громадянства України щодо ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області підготувати подання про втрату громадянства України щодо ОСОБА_1 .. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 відмовлено у задоволенні позову. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив суд скасувати таке рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити його позов. В обґрунтування вимог скарги посилається на неврахування судом правових позицій Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 05.09.2024 у справі № 990/163/23). Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано факт того, що відповідач порушує конституційне право позивача на зміну громадянства. Посилається на те, що позивач вчинив дії, спрямовані на втрату громадянства України, оскільки у повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, відповідно до норм матеріального та процесуального права, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Третя особа подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, заперечуючи проти вимог скарги, вважаючи останню безпідставною, а рішення суду законним і обґрунтованим, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі положень ч.1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові, Україна та здобув правовий статус громадянина України за народженням, оскільки мати позивача на момент його народження перебувала у громадянстві України. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьком позивача є ОСОБА_2 (громадянин Латвії), а матір`ю є ОСОБА_3 (громадянка України). В подальшому, після досягнення повноліття, позивач був документований як паспортом України, так і паспортом громадянина Латвії (а.с.11,14-42). 07.02.2025 представник позивача подав заяву про добровільне набуття ОСОБА_1 громадянства Латвійської Республіки до Відділу оформлення документів № 4 Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції, Головного управління ДМС у Харківській області, Державної міграційної служби України. Заява, містила, зокрема, прохання щодо підготовки подання про втрату громадянства України щодо позивача та надіслання такого подання разом із необхідними документами до Державної міграційної служби України. У відповідь, Головне управління ДМС у Харківській області листом №6301.7-3441/63.1-25 від 05.03.2025, роз`яснено позивачу можливість реалізації процедури виходу з громадянства України відповідно до Закону України Про громадянство України та зазначено, що ОСОБА_1 набув громадянство Латвійської Республіки за народженням, оскільки батько позивача на момент його народження перебував у громадянстві Латвійської Республіки, а тому, з огляду на те, що позивач постійно проживає за кордоном, він може вийти з громадянства за відповідним клопотанням згідно з ч.1 ст.18 Закону України Про громадянство України. Позивач, вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідача, які полягають у неналежному розгляді його заяви до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 07.02.2025 про добровільне набуття ним громадянства Латвійської Республіки та непідготовці подання про втрату громадянства України щодо ОСОБА_1 , звернувся з позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо підготовки подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 є правомірною, а відтак вимоги останнього є необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст.4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ч.1 ст.25 Конституції України). Пунктом 2 ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства. Згідно з п.26 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 за №2235-ІІІ (далі по тексту - Закон № 2235-ІІІ). Згідно визначень, наведеним у ст.1 Закону № 2235-III, громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; особа - фізична особа; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином; міжнародний договір України - міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до п.п.1,2 ст.2 Закону №2235-III законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; запобігання виникненню випадків без громадянства. Приписами ст.6 Закону №2235-III визначено, що громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров`я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №2235-III особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Приписами ст.17 Закону №2235-III визначено, що громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Підстави для виходу з громадянства України визначені у ст.18 Закону №2235-III. Відповідно до ст.19 Закону України "Про громадянство України" підставами для втрати громадянства України є: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави; 2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, у тому числі невиконання зобов`язань, взятих особою в зобов`язанні припинити іноземне громадянство, у зобов`язанні про складання іспитів з основ Конституції України, історії України та на рівень володіння державною мовою; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Згідно із ч.ч.2,3 ст.19 Закону № 2235-III положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України. Відтак, аналіз наведених вище норм вказує на те, що законодавство України фактично не передбачає чіткої заборони подвійного громадянства. Подвійне (множинне) громадянство dejure в Україні не передбачене на законодавчому рівні, однак існує viafacti (до прикладу, одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав). Разом з тим, наявність у повнолітньої особи подвійного громадянства може стати підставою для припинення громадянства України внаслідок його втрати через її активні дії, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, що не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України гарантована чинним законодавством України (ч.1 ст.25 Конституції України, п.4 ч.1 ст.2 Закону № 2235-ІІІ). В контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що об`єктивний зміст понять втрата громадянства, припинення громадянства, позбавлення громадянства полягає у тому, що в результаті особа втрачає свій статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак розрізнюючим у змісті цих понять є те, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, і це, у свою чергу, підтверджує нетотожність понять втрата громадянства та позбавлення громадянства в розумінні Конституції України та Закону №2235-III. Приписами ст.25 Конституції України закріплено як конституційний принцип щодо неможливості позбавлення громадянина України громадянства України, так і принцип стосовно права змінити громадянство. Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави / держав є підставою для втрати ним громадянства України. Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт втрати громадянства набуває довершеності із постановленням Президентом України відповідного указу. Так, спірним у даній справі є питання правомірності дій та бездіяльність відповідача, які полягають у неналежному розгляді ним заяви позивача від 07.02.2025 про добровільне набуття ним громадянства Латвійської Республіки та непідготовці ним подання про втрату громадянства України щодо ОСОБА_1 . Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Харкові, батьком позивача є громадянин Латвії ОСОБА_2 , мати громадянка України ОСОБА_3 05.02.2006 рішенням УМВС України в Харківській області позивачу оформлено набуття громадянства України за народженням відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України», оскільки батько громадянин Латвії, мати громадянка України. У подальшому, позивача документовано паспортом громадянина України серії № НОМЕР_2 , паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 . 07.02.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо направлення подання до Державної міграційної служби про втрату ним громадянства України. У вказаний заяві позивач зазначив, що у 2024 році отримав громадянство Латвійської Республіки, внаслідок вчинення свідомих дій щодо отримання паспорту після досягнення повноліття, а тому вважає, що наявні підстави відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону України Про громадянство України для припинення громадянства України внаслідок його втрати. До заяви додав копію паспорта Латвійської Республіки. Листом відповідача №6301.7-3441/63.1-25 від 05.03.2025 повідомлено позивача про відсутність підстав для втрати громадянства України відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону України Про громадянство України на підставі зазначених ним обставин (а.с.52-53). Надаючи правову оцінку наведеному вище, колегія суддів зазначає наступне. Як вже зазначалося вище, нормою п.1 ч.1 ст.19 Закону №2235-ІІІ передбачено, що добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. З матеріалів справи вбачається, що батьки позивача мали правовий зв`язок з різними державами: батько - громадянин Латвії, мати громадянка України. Відтак, з моменту народження позивач фактично перебував як у громадянстві України (за критерієм походження від громадянина України матері), так і у громадянстві Латвійської Республіки (за критерієм походження від громадянина Латвії батька). Отже, в даному випадку приписи п.1 ч.1 ст.19 Закону №2235-ІІІ щодо втрати громадянства України не можуть застосовуватись до позивача в силу того, що набуття громадянства Латвії не відбувалось ним після досягнення повноліття, а значно раніше - автоматично, з моменту народження. Обов`язковою умовою для застосування приписів наведеної вище норми Закону №2235-ІІІ є також й те, що таке набуття громадянства іншої держави є добровільним. Згідно абз.2 п.1 ч.1 ст.19 Закону №2235-ІІІ добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Отже, добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави, або він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства. Зазначеною нормою також визначено, що не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: - одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав. Відтак, за такої підстави громадянство України зберігається. Множинне громадянство в даному випадку виникає як об`єктивний юридичний факт. Набуття такого громадянства є автоматичним, оскільки громадянин України не звертався до компетентних органів відповідної держави із заявою або клопотанням про набуття її громадянства, але в силу відповідних обставин йому громадянство цієї держави надано за відсутності його волевиявлення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилання позивача на факт отримання ним паспорта Латвійської Республіки, як на підтвердження добровільного набуття громадянства іншої держави, з огляду на те, що документування паспортом пов`язане з певними діями, спрямованими на його отримання. Так, отримання документа, що підтверджує наявність у громадянина України громадянства іншої держави, є похідним від факту набуття громадянином України громадянства іншої держави. При цьому, сам по собі факт наявності документа, що підтверджує наявність у громадянина України громадянства іншої держави, за відсутності факту добровільного набуття громадянства іншої держави після досягнення повноліття, не є підставою для втрати ним громадянства України. Указом Президента України від 27.03.2001 за №215 затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі по тексту - Порядок №215). Пунктом 87 Порядку №215 передбачено, що для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи ДМС, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають: а) подання про втрату громадянства України; б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України; в) один із таких документів: - документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому п. 1 ч.1 ст. 19 Закону №2235). Пунктом 104 Порядку №215 визначено, що про виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний підрозділ ДМС України за місцем проживання особи повідомляє територіальний орган ДМС України. Територіальний орган ДМС України перевіряє наявність підстави для втрати громадянства України. У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган ДМС України готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами б і в статті 87 цього Порядку, до ДМС України. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з переліком документів, доданих до заяви позивача від 07.02.2025, документу, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, саме за його зверненням до такої держави, подано не було. При цьому, подання позивачем документів для отримання паспорту Латвії у зв`язку із досягненням повноліття та, у подальшому, отриманням відповідного паспорту є фактично оформленням правового зв`язку ОСОБА_1 із зазначеною державою, а тому останній не є доказом, що встановлює та підтверджує факт добровільного набуття громадянства. З урахуванням наведеного вище, твердження скаржника про допущення відповідачем бездіяльності щодо підготовки подання про втрату громадянства України у зв`язку з добровільним набуттям позивачем громадянства Латвії є такими, що не відповідають обставинам справи та спростовуються висновками суду. Таким чином, враховуючи те, що позивач за народженням набув громадянство України та громадянство Латвії, колегія суддів вважає обґрунтованою відмову відповідача, викладену в листі №6301.7-3441/63.1-25 від 05.03.2025, про відсутність підстав для втрати позивачем громадянства України відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону №2235-ІІІ на підставі зазначених останні обставин. Як вірно зазначено судом першої інстанції відповідачем забезпечено належний розгляд звернення позивача та не порушено прав останнього, а тому відсутні підстави вважати, що останнім допущено протиправні дії (бездіяльність) під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 07.02.2025. Колегія суддів зазначає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах, відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів вважає, що відповідачем доведено (доказано) правомірність власних дій (бездіяльності), що є предметом оскарження у даній справі. Щодо посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені у справах №990/320/23, №990/163/23, №990/166/21, колегія суддів зазначає, що останні не спростовують наведених вище висновків суду, оскільки правовідносини у даній справі та у справах, що розглядалися Верховним Судом є відмінними. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та правомірно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі №520/11528/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова