Постанова 4818 № 953/2856/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/2856/23 Номер провадження 22-ц/818/309/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., представника позивача адвоката Крячко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2025 року в складі судді Муратової С.О. по справі № 953/2856/23 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, - В С Т А Н О В И В : У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю Позов мотивовано тим, що з 03 грудня 1980 року вона проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Її батько ОСОБА_2 також проживав за цією адресою з 1968 року. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності матері ОСОБА_2 ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого 30 січня 1959 року виконавчим комітетом Велико-Данилівської селищної ради депутатів трудящих Харківського району Харківської області. Наразі право власності на будинок залишається зареєстрованим за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті у володіння та користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 вступив ОСОБА_2 . ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і після його смерті позивачка продовжила проживати в будинку, вступила у володіння та користування даним будинком, але не оформила своє право на спадщину належним чином. В 2022 році після початку військового вторгнення Російської Федерації до України житловий будинок був пошкоджений внаслідок обстрілів. З метою оформлення документів для отримання компенсації за пошкоджене майно вона звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чорнобровка I.В., яка 10 листопада 2022 зареєструвала спадкову справу за № 69907968. Між тим, під час оформлення документів їй стало відомо, що у її свідоцтві про народження від 04 серпня 1959 року відомості про батька відсутні. Вказувала, що за життя ОСОБА_2 підтверджував, що він є її батьком та ставився до неї як до доньки, проте з невідомих причин у свідоцтві про народження не був записаний як її батько, що унеможливлює оформити спадкові права на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та стягнути судові витрати. 17 липня 2023 року Харківською міською радою подано відзив, в якому відповідач просив залишити позо без задоволення. Відзив мотивовано тим, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірної частини домоволодіння, оскільки вона увесь час була обізнана про особу власника. Користування позивачкою спірним домоволодінням ґрунтується на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва (спадкування), а не на факти заволодіння безхазяйною річчю. ОСОБА_1 було відомо про заволодіння чужою річчю, а тому таке володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння. Сам по собі факт користування позивачем усім домоволодінням після смерті ОСОБА_2 та проживання з реєстрацією у ньому не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка фактично володіє спірним нерухомим майном без будь-якого правового титулу більше десяти років, володіння майно є відкритим і безперервним, а тому наявні підстави для визнання право власності за набувальною давністю на предмет спору. На вказане судове рішення 12 червня 2025 року через систему «Електронний суд» Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким залишити позов без задоволення. Апеляційна скарга мотивована відсутністю підстав для набуття права власності за набувальною давністю, передбачених статтею 344 ЦК України. Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю. Проте позивачка весь час була обізнана про власника спірного домоволодіння, потенційних спадкоємців на таку частину, а отже знала, що заволоділа чужою річчю, відповідно таке володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння. ОСОБА_1 не зверталася до суду, для усунення перешкод в отриманні у нотаріальних органах свідоцтва про право власності на спадкове майно, для встановлення факту родинних відносин, оскільки для отримання свідоцтва на спадщину мало бути встановлено лише родинні відносини між дочкою та батьком. Судом першої інстанції не було досліджено актовий запис про народження позивачки та наведені в ньому відомості. Також, посилалась на неможливість отримати документів, що посвідчують особу (паспорт) без надання свідоцтва про народження, що свідчить про завчасну обізнаність ОСОБА_1 про обставин відсутності відомостей про батька та недобросовісність дій під час звернення до суду з цим позовом. 24 липня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крячко Олег Володимирович, подала відзив, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що апеляційна скарга не містить заперечень проти фактичних обставин, на які вона послалася в позовній заяві. Харківська міська рада не спростовувала обставин її проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 03 грудня 1980 року; належності майна ОСОБА_3 та подальшого його спадкування її сином ОСОБА_2 . Відповідач не звертався до суду із клопотанням про дослідження актового запису про народження. Причин неподання такого клопотання в апеляційній скарзі не зазначено, а тому такі доводи не мають правового значення. У судове засідання апеляційного суду представник Харківської міської ради не з`явився. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 12 березня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: Харківською міською радою отримано в електронному кабінеті 16 липня 2025 року (а.с. 90, т. 1); Василенком Ігорем Юрійовичем, який діє в інтересах Харківської міської ради, отримано в електронному кабінеті 16 липня 2025 року (а.с. 89, т. 1). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвокат Крячко О. В., який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що ОСОБА_3 була власницею домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будову від 30 січня 1959 року, виданого виконавчим комітетом В-Данилівськової селищної ради депутатів трудящих Харківського району Харківської ради на підставі рішення № 3 Виконкома В-Данилівської селищної ради від 29 січня 1959 року (том 1 а.с. 14). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (том 1 а.с. 19, 113). ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_3 , (том 1, а.с. 119). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (т. 1 а.с. 20, 103). 10 листопада 2022 року на підставі заяви ОСОБА_1 заведено спадкову справу № 69907968 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а.с. 25, 105). Постановою Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чорнобровкою I.В. від 27 липня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено в видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує родинні відносини між померлим, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка є його дочкою. Відповідно до вказаної постанови Спадкове майно складається з житлового будинку за АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого Виконавчим комітетом Великоданилівської сільської ради депутатів трудящих Харківського району Харківської області 30 січня 1959 року, згідно з розпорядженням № 3 Виконкому Великоданилівської селищної ради від 29 січня 1959 року, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 05 лютого 1959 року та записано в реєстрову книгу за № 1226, в книзі 9, який належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був її син, ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. На час подання заяви про прийняття спадщини за законом, ОСОБА_1 не надано документів, що підтверджують родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, а саме: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повного витягу з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних відносин (том 1, а.с. 90, 227). Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Її батьками є: мати ОСОБА_5 , відомості про батька відсутні (том 1, а.с. 16). Відповідно до копії домової книги для прописки громадян, які мешкають в буд. АДРЕСА_1 , за вказаною адресою були прописані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (том 1, а.с. 21-24). Відповідно до повідомлення завідувача Харківського обласного державного нотаріального архіву Остапенко Ю. від 16 січня 2025 року, перевірку наявності спадкових справ після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 було проведено за документами Восьмої Харківської державної нотаріальної контори, оскільки місце відкриття спадщини в даному випадку відноситься за територіальністю до меж обслуговування цією конторою. За наявними в архіві даними, згідно з записами в алфавітних книгах обліку спадкових справ за 1973-2000 роки Восьмої Харківської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, відмову від спадщини та про видачу свідоцтв про право на спадщину від спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 до нотаріальної контори не надходили, спадкова справа не заводилася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися. Інформація про заведення вищезазначеної спадкової справи в період з 2001 року в нотаріальному архіві відсутня і може бути надана тільки відокремленим підрозділом П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори (до реорганізації Восьмої Харківської державної нотаріальної контори), оскільки документи-папероносії Восьмої Харківської державної нотаріальної контори передано до архіву за 1954-2000 роки, 2001 року перебувають у володінні відокремленого підрозділу П?ятої Харківської міської державної нотаріальної контори (том 1, а.с. 215). Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України. Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом. Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності. Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України. Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постановах Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21, від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23. У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017, від 04 квітня 2024 року у справі № 404/4939/22, від 29 травня 2025 року у справі № 127/38548/23, Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що спірний будинок належав її бабусі, та в подальшому батьку ОСОБА_2 , проте у зв`язку з відсутністю відомостей про батька у свідоцтві про народження вона не має можливості оформити документи на майно. Вказувала, що вона тривалий час проживає у будинку понад 10 років, а тому наявні підставі для визнання права власності в порядку набувальної власності. Позивачкою не заперечується її обізнаність щодо власності майна. Також, нею зазначено, що вона тривалий час вважала себе власником спірного будинку, що набуто нею в порядку спадкування. Фактичної передумовою позову є відсутність відомостей, що підтверджує родинні відносини між померлим, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка є його дочкою та неможливість оформити спадкові права як спадкоємця першої черги. Зазначене унеможливлює визнання права власності за набувальною давністю. Таким чином, позивачка не є добросовісним набувачем домоволодіння право власності на яку просить визнати за набувальною давністю, а сам по собі факт користування позивачкою цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на майно за набувальною давністю, оскільки володіння ОСОБА_1 , спірним нерухомим майном не є добросовісним в розумінні статті 344 ЦК України. Доводи позивачки, що Харківською міською радою не оспорюються фактичні обставини справи не свідчить про обґрунтованість позову з заявлених нею підстав. ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися з позовом про визнання права власності в порядку спадкування, в межах якого буде вирішено питання про наявність чи відсутність родинних відносин зі спадкодавцем. Зважаючи на відсутність усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення заявленого позову. Відповідно до статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення. При зверненні до суду з апеляційною скаргою Харківською міською радою сплачено 3000 грн судового збору (том 2 а.с. 78). Зважаючи, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху було визначено суму судового збору, що підлягає сплаті у розмірі 2400 грн, то стягненню з позивачки та користь відповідача підлягає саме такі судові витрати. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; Згідно з частиною 5 статті 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики. Порядок повернення судового збору врегульовано наказом Мінфіну «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок). Пунктом 5 вказаного Порядку зокрема передбачено, що Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. З матеріалів справи вбачається, що Харківською міською радою сплачено 3000 грн судового збору, тобто, у більшому обсязі (на 600 грн ), ніж встановлено законом. Ураховуючи викладене, у справі наявні підстави для повернення відповідачу надміру сплачених 600 грн судового збору. Керуючись, ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2025 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської ради (місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ЄДРПОУ 04059243) 2400 (дві тисячі чотириста) грн судового збору. Зобов`язати Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області повернути Харківській міській раді надмірно сплачений судовий збір у розмірі 600 (шістсот) грн, сплачений згідно з квитанцією 582 від 18 червня 2025 року, що внесений на номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA398999980313161206080020661, отримувач коштів - ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37874947; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук