Постанова Львівський апеляційний суд № 466/409/26

Справа № 466/409/26 Головуючий у 1 інстанції: Федорів О. П. Провадження № 33/811/378/26 Доповідач: Романюк М. Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф, з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.175-12 КУпАП, встановив: вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано щодо нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2 465 (дві тисячі чотириста шістдесят п`ять) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп. в дохід держави. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2026 року виправлено в постанові судді Шевченківського районного суду м. Львова Федорів О.П. від 10 лютого 2026 року по справі №466/409/26 (провадження №3/466/510/26) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, описку, виклавши перший абзац резолютивної частини наступним чином: « ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосувати щодо нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн». Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 , у період з 08 січня 2026 року по 14 січня 2026 року на території ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться на АДРЕСА_1 , будучи офіцером мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовцем Збройних Сил України, військовою службовою особою, під час дії особливого періоду, не виконав свої службові обов`язки, які повинен був виконати за своїм службовим становищем та мав реальну можливість належним чином їх виконати, а саме, у порушення вимог пункту 52, пункту 53 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, доручення заступника Міністра оборони України від 25 серпня 2025 року N?4351/уд/3, пунктів, 1, 9 Розділу ІІ Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, затвердженої наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року №532, статті 4, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, виконуючи обов`язки чергового пункту управління ІНФОРМАЦІЯ_2 , не здійснював в повному обсязі вивантаження з портативних відеореєстраторів та не забезпечив зберігання на сервері ІНФОРМАЦІЯ_2 відеозаписів, отриманих під час здійснення заходів оповіщення представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 . Так, відповідно до доручення заступника Міністра оборони України від 25 серпня 2025 року N?4351/уд/3 з 1 вересня 2025 року представники ТЦК та СП зобов`язані НОМЕР_1 оповіщення військовозобов`язаних виключно з використанням засобів відеофіксації (нагрудних камер) з дотриманням вимог законодавства щодо їх застосування. Інструкція із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, затверджена наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року №532, регулює механізм застосування уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- та відеофіксації, доступ до відеозаписів посадових осіб, здійснених за допомогою таких приладів та засобів, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів. Пунктом 1 Розділу ІІ цієї Інструкції передбачено, що наказом керівника ТЦК та СП призначається відповідальна особа з числа посадових осіб ТЦК та СП (далі - відповідальна особа), яка забезпечує: 1) зберігання, видачу та приймання портативних відеореєстраторів; 2) зберігання, видачу та приймання карт пам`яті; 3) неможливість зміни системної дати та часу; 4) облік, зберігання та видачу інформації, отриманої з портативних відеореєстраторів; 5) належне ведення відповідної документації. Згідно з пунктами 1, 2, 4 Розділу IV цієї Інструкції вивантаження відеозаписів з карт пам`яті портативних відеореєстраторів на сервер зберігання відеозаписів здійснюється шляхом приєднання карти пам`яті до спеціального обладнання в автоматичному режимі за допомогою спеціального програмного забезпечення або в інший спосіб, визначений виробником цього сервера. Сервер зберігання відеозаписів повинен розміщуватися в межах контрольованої зони та не мати з`єднань з будь-якими глобальними мережами. Строк зберігання на сервері фото- та відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 днів з дати завантаження відповідної інформації. Контроль за використанням технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і відеозапису, здійснює відповідальна особа, а за інформацією, отриманою за їх допомогою,- безпосередньо керівник ТЦК та СП. Під час перевірки ІНФОРМАЦІЯ_3 10 січня 2026 року встановлено, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 відеозаписи зберігаються на зовнішньому носії, який облікований та має присвоєний номер НОМЕР_2 , вивантаження на який здійснюється за допомогою відповідного програмного забезпечення, що відповідає вимогам Інструкції №532. Відповідно до Інструкції з використання нагрудних відеореєстраторів (боді-камер) особовим складом груп оповіщення військовозобов`язаних, затвердженої начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 квітня 2025 року, черговий по пункту управління ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює експорт інформації з відеореєстратора та її архівування у окремо датовану цифрову папку для кожного відеореєстратора на зовнішньому носії інформації. 10 січня 2025 року під час огляду серверу ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено відсутність відеозаписів: у папці під назвою « НОМЕР_3 », які розміщується у папці № НОМЕР_4 відеозаписи відсутні; у папці під назвою « НОМЕР_3 », які розміщується у папці № НОМЕР_5 відеозаписи відсутні; у папці під назвою « НОМЕР_3 », які розміщується у папці №111311286 відеозаписи відсутні. Згідно з Журналом обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам`яті, копіювання цифрової інформації ІНФОРМАЦІЯ_2 ці відеореєстратори 08 січня 2026 року були видані військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_2 для фіксування здійснення заходів оповіщення військовозобов`язаних. Черговим черговий по пункту управління ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідальним за експорт інформації з відеореєстратора та її архівування у окремо датовану цифрову папку для кожного відеореєстратора на зовнішньому носії інформації 08 січня 2026 року, був офіцер мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 . Не погоджуючись з даною постановою особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом ухвалено рішення про накладення адміністративного стягнення за відсутності підстав, всупереч фактичним обставинам справи. Звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення являється недопустимим доказом як такий, що складаний з порушенням встановленого законом порядку. Зазначає, що висновки суду щодо тривалої перевірки в період з 10 до 15 січня 2026 року не вірне, оскільки як зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення виявлені порушення були саме 10.01.2026, відтак складання уповноваженою особою ВСП протоколу у відповідності до вимог КУпАП повинно було здійснене саме 10.01.2026, оскільки у капітана ОСОБА_2 відсутній припис на здійснення перевірки 15.01.2026 і такий не видавався, а відтак проведення будь-якої перевірки, за винятком факту складення протоколу 15.01.2026, було здійснено капітаном ОСОБА_2 поза межами повноважень та приписів. Вказує, що зі змісту протоколу вбачається відсутність настання будь-яких шкідливих наслідків, як то пошкодження файлів відеозапису з нагрудних камер, не можливість відтворення чи їх відсутність. Стверджує, що доказів відсутності відеозаписів чи їх втрати ані протокол, ані додані матеріали до протоколу не містять. Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на підтримку апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до приписів ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною другою статті 172-15 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. Об`єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов`язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (через хворобу, у зв`язку з виконанням інших покладених на неї обов`язків внаслідок нетривалої роботи на посаді та за відсутності досвіду тощо). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов`язків характеризує, перш за все, об`єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов`язки, або хоча і діє, але виконує ці обов`язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо. Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 справі № 185/12161/15-к вказав, що при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається. Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції обґрунтовано, на підставі досліджених доказів дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП. Зокрема, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, за наведених у постанові судді обставин, підтверджується, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЛВ №6 від 15 січня 2026 року, витягом із наказу від 10 лютого 2025 року №41, функціональними обов`язками військовослужбовців від 15 травня 2025 року, журналом обліку видачі, повернення портативного відеореєстраторів та карт пам`яті, копіювання цифрової інформації від 28 березня 2025 року, витягом з наказу від 07 січня 2026 року №6-НР, інструкцією з використання нагрудних відеореєстраторів (боді-камер) особовим складом груп оповіщення військовозобов`язаних, затвердженою наказом від 07 січня 2026 року №23, поясненням, актом огляду від 15 січня 2026 року, актом введення в експлуатацію основних засобів від 24 березня 2025 року, витягом із наказу від 28 жовтня 2024 року №320, приписом від 10 січня 2026 року №674/1/275, витягом з наказу від 31 жовтня 2024 року №141-ОД, письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 15 січня 2026 року. Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП, відтак доводи апеляційної скарги про ухвалення судом рішення за відсутності підстав, всупереч фактичним обставинам справи, є безпідставними та голослівними. Як вірно встановлено суддею місцевого суду, що протокол не містить даних про те, що особу, яка вчинила правопорушення, виявлено 10 січня 2026 року, адже пояснення ОСОБА_1 відібрані 15 січня 2026 року, у протоколі є вказівки на те, що 15 січня 2026 року відповідні відеозаписи уже були виявлені у папках на зовнішньому диску. Тому висновую, що перевірка тривала з 10 січня до 15 січня 2026 року, протокол складено 15 січня 2026 року. Крім того, протокол відповідає вимогам, передбаченим статтею 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційний суд в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 розуміючи, що входить до його службових обов`язків, що повинен експортувати інформацію з відеореєстратора та її архівувати у окремо датовану цифрову папку для кожного відеореєстратора на зовнішньому носії інформації, відведеному для цих цілей, не здійснив цього. У випадку відсутності достатньо пам`яті на цьому диску, не повідомив про це керівництво та не вжив заходів задля дотримання вимог нормативних актів. Будь-яких доказів, що спростовують дані, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, апелянтом не надано. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог закону при розгляді цієї справи, в повному обсязі з`ясував обставини справи, дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи, надав цим доказам правильну оцінку. На переконання апеляційного суду, суддею першої інстанції вірно встановлено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не підлягають до задоволення. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було здобуто, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом першої інстанції при винесенні постанови. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32). Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено. За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 судом першої інстанції відповідно до ст. ст. 251, 252 КУпАП на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, повно і всебічно встановлено фактичні обставини адміністративного правопорушення. Постанова судді відповідає вимогам ст. ст. 245, 280, 283 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд постановив: Постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Романюк М.Ф.