Постанова Київський апеляційний суд № 361/3518/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2026 року м. Київ Справа № 361/3518/24 Провадження № 22-ц/824/2733/2026 Резолютивна частина постанови оголошена 11 березня 2026 року Повний текст постанови складено 12 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Ольшевського П.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2025 року, ухваленого у складі судді Василишина В.О., - В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить суд визначити їй додатковий строк у 3 (три) місяці для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позов обґрунтовано тим, що 1 лютого 2024 року позивач звернулася до Другої Броварської державної нотаріальної контори з питань відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 . З інформації, наданої державним нотаріусом, позивач з`ясувала, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 21 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Другої Броварської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н.М. 19 вересня 2006 року, зареєстрованим у реєстрі № 3221. Листом від 28 лютого 2024 року № 517/02-14 Друга Броварська державна нотаріальна контора повідомила позивачу про пропуск встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини та відсутність підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Позивач вважає, що визначений статтею 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини пропущений нею з поважних причин, оскільки про смерть ОСОБА_4 їй не було відомо, вона не членом сім`ї померлої та не проживала з нею за однією адресою. Дублікат свідоцтва про смерть ОСОБА_4 позивач отримала 09 квітня 2024 року. Нотаріус не повідомила позивача, як спадкоємця за заповітом, про відкриття спадкової справи, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_4 . З підстав визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач звернулася до суду. Ухвалою суду від 17 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 18 вересня 2024 року, залучено до участі у справі відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ухвалою суду від 28 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено дану справу до розгляду по суті. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, щоДержавний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори не повідомляв ОСОБА_1 про відкриття спадщини, однак це не може слугувати підставою для задоволення позову з огляду також і на відсутність у нього даних щодо місця проживання та місця роботи позивача. Крім того, позивач, маючи на меті реалізувати свої права, отримані за заповітом від 19 вересня 2006 року та не входячи до кола близьких родичів спадкодавця повинна була цікавитися ймовірним моментом відкриття спадщини. Впродовж 10 років позивач будь-якої зацікавленості не проявляла, навіть враховуючи обставину, що спадкодавець була боржником за судовим рішенням, а позивач стягувачем. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задловольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарзі зазначено, що нотаріус зобов`язаний повідомити особу на яку складено заповіт про відкриття спадщини проте у вказаній нотаріус не повідомив особу на яку складено заповіт про відкриття спадщини. Зазначає, що у матеріалах справи наявні докази які свідчать про те, що нотаріус знала про наявність заповіту на ОСОБА_1 проте не повідомила позивача про відкриття спадщини. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Корнієнко Л.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Корнієнко Л.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , про що свідчить дублікат свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 09 квітня 2024 року Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). З матеріалів справи вбачається, що при житті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н.М., зареєстрований у реєстрі № 322 від 19 вересня 2006 року, за яким належне їй право на земельну частку пай на земельну ділянку розміром 1,79 умовних кадастрових гектарів, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0120163, виданого Броварською районною державною адміністрацією 03 грудня 1996 року на підставі рішення Броварської державної адміністрації від 04 листопада 1996 року № 481, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 11 грудня 1996 року за № 162, а також у разі отримання цієї ділянки в натурі - земельну ділянку заповіла ОСОБА_1 . Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 6556661 від 19 вересня 2006 року до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис параметрами якого є реєстрація заповіту, номер у Спадковому реєстрі: 40667658. З копії спадкової справи № 612/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , заведеної 26 вересня 2014 року, вбачається, що 26 вересня 2014 року із заявою про прийняття спадщини померлої ОСОБА_4 звернувся спадкоємець ОСОБА_2 , вказавши про прийняття спадщини за заповітом від 18 листопада 1999 року, посвідченого виконавчим комітетом Зазимської сільської ради Броварського району Київської області за реєстровим номером № 90. 14 жовтня 2014 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 11 листопада 2008 року, посвідченим виконавчим комітетом Зазимської сільської ради Броварського району Київської області за реєстровим № 405. 24 листопада 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом. 21 лютого 2024 року до Другої Броварської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом звернулася ОСОБА_1 . Листом від 28 лютого 2024 року № 517/02-14 Друга Броварська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 , що вона у встановлений законом шестимісячний термін заяву про прийняття спадщини в нотаріальну контору не подавала, з померлою не була зареєстрованою, постійно не проживала, тому вважається такою, що не прийняла спадщину. Підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відсутні. 19 квітня 2024 року позивач як кредитор спадкодавця подала до нотаріальної контори заяву та вимогу про повернення коштів на підставі договору позики від 19 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н.М. Заявляючи вимогу про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилається на відсутність відомостей про смерть спадкодавця ОСОБА_4 , а також ті обставини, що при відкритті спадщини нотаріус не повідомила позивача про відкриття спадщини та не здійснила дій, щоб викликати її як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_4 , що є порушенням пунктів 2.2 та 3.2 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) виснував правовий висновок, згідно якого при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Враховуючи викладене, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, тощо. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину. Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети. У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування. У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї. Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності». Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі №638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі №522/17925/16 (провадження № 61-1122св22). Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що необізнаність позивача про смерть спадкодавця не є поважними причинами пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини в розумінні закону. Також апеляційний суд зазначає, що необізнаність про наявність заповіту може визнаватися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини лише щодо осіб, які не є спадкоємцями першої черги, або спадкоємців кожної наступної черги - за умови їхньої обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набули право на спадкування за законом. Разом із тим, позивачці ОСОБА_5 було відомо про наявність заповіту, складеного на її ім`я. Отже, незвернення із заявою про прийняття спадщини за наявності відомостей про заповіт, навіть за умови необізнаності про смерть спадкодавця, не може вважатися поважною причиною для визначення додаткового строку на прийняття спадщини. З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що необізнаність позивачки про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у розумінні закону. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що державний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори не повідомляв ОСОБА_5 про відкриття спадщини, сам по собі не є підставою для визначення додаткового строку для її прийняття, оскільки позивачці було відомо про наявність заповіту, а відтак вона повинна була виявляти належну обачність щодо реалізації своїх цивільних прав та обов`язків, пов`язаних із прийняттям спадщини. Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129). Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2025 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2025 року без змін, розподіл судових витрат у зв`язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2025 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна