Ухвала КЦС ВС № 545/492/20

УХВАЛА 06 березня 2026 року м. Київ справа № 545/492/20 провадження № 61-17408св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. судді: Гудима Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави, відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Полтавська міська рада, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка подана представником Поповою Мариною Юріївною, на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року у складі судді Стрюк Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У лютому 2020 року перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки. Позов мотивований тим, що наказом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 11 квітня 2014 року за № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва», надано у власність останній земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий номер 5324081900:00:001:0033) для індивідуального садівництва в адміністративних межах Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 5478957 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна за №1200513653240. Наказ за № 19-СГ/16-19/16-14СГ від 11 квітня 2014 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах заплави та водоохоронної зони річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. За цим фактом відкрите кримінальне провадження за частиною першою статті 364 КК України, що внесене в ЄРДР від 18 травня 2017 року за № 42017171010000088, досудове розслідування до цього часу триває. Надалі, відповідно до договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 . Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів. Підставою представництва прокурором інтересів держави зазначає відсутність у органів Держгеокадастру повноважень на звернення до суду із зазначеним позовом, а також те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем ОСОБА_1 було зареєстроване право приватної власності, тому це суперечитиме вимогам частині першій статті 154 ЗК України. Враховуючи викладене позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства в Полтавській області від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 25 квітня 2014 року за № 5478957) за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 19 жовтня 2015 року за № 11657122) за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області; стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору. У травні 2023 року до суду надійшла заява Полтавської окружної прокуратури про зміну предмета позову, в якій просили суд змінити позовну вимогу прокурора з «Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області» на позовну вимогу «Зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність держави в особі Полтавської міської ради». Короткий зміст судових рішень судів першої інстанції та апеляційної інстанцій Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2102 грн, по 700,66 грн з кожного. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тому наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання її особі для ведення індивідуального садівництва, суперечить приписам статті 80 ВК України, тому є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави. Відповідачі також не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду. За таких обставин суд визнав, що зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу. Оскільки виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, внаслідок чого незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави, ОСОБА_1 не реалізувала своє законне право на виділ їй земельної ділянки та має право на повторний розгляд зазначеного питання. Позивач - держава, інтереси якої представляє прокурор, вважаючи себе власником спірних земельних ділянок водного призначення, прагне повернути своє майно від особи, яка заволоділа ним (стаття 391 ЦК України). Тому позивач у межах розгляду справи у спорі за негаторним позовом може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без заявлення вимоги про визнання його недійсними та/або скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які вони спрямовані. Отже, у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11 квітня 2014 року за № 19-СГ/16-19/16-14СГ судом першої інстанції відмовлено. У частині внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про припинення права власності на земельну ділянку позов задоволенню не підлягає з таких підстав. Встановлено, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність, отже, не може відчужуватися нею на підставі цивільно-правових угод та підлягає поверненню. ОСОБА_2 як особа, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. Оскільки він незаконно, без відповідної правової підстави заволодів таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належить іншій особі власникові, який має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Отже, у частині позовних вимог про внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про припинення права власності на земельну ділянку слід відмовити. Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені, та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому, на думку суду, прокурор правомірно пред`явив вказаний позов до суду в інтересах держави як позивач. Отже, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Питання по судових витратах вирішено судом першої інстанції відповідно до вимог статті 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року в частині вирішення розподілу судових витрат та стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судового збору залишено без змін. Суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, зокрема стягнення судового збору з відповідачів пропорційно задоволеним позовним вимогам. Також апеляційний суд зазначив, що виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, внаслідок чого незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави. При цьому, позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність держави фактично є похідною і саме такий спосіб захисту порушеного права є належним у даній справі. Тому, задовольнивши одну позовну вимогу немайнового характеру, оплачену позивачем при подачі позову у розмір 2 102 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів, зокрема і з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, судового збору у розмірі 700,66 грн, з кожного. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У грудні 2024 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області через підсистему «Електронний Суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника ОСОБА_3 , у якій просило скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року в частині стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судових витрат та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення судового збору. Касаційна скарга мотивована тим, що: оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування позицій викладених у постановах Верховного Суду; оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва». Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд посилається на те, що ГУ Держгеокадастру не надано ніяких доказів щодо звільнення від сплати судового збору, хоча підставою оскарження є відмова в задоволені позовних вимог позивача щодо ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, що свідчить про неповне дослідження судом матеріалів справи; в той же час, Полтавським апеляційним судом в аналогічних справах задоволено апеляційні скарги ГУ Держегокадастру у Полтавській області та скасовано рішення Полтавського районного суду в частині стягнення судового збору. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У березні 2025 року Полтавська окружна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Відзив обґрунтований тим, що в рішенні суду першої інстанції зазначено, що виділ земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відбувся з порушенням вимог Земельного та Водного кодексів України. Вказане твердження обґрунтовано взято до уваги і апеляційним судом, який залишаючи в силі рішення суду І інстанції взяв до уваги той факт, що повернення у власність держави виділеної земельної ділянки є взаємопов`язаним з незаконністю прийняття рішення про її виділ. При цьому, позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність держави фактично є похідною і саме такий спосіб захисту порушеного права є належним у даній справі. Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, на незаконність дій якого посилається суд в описовій частині рішення, наявні підстави для стягнення судового збору не тільки з фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а й з іншого відповідача ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, у зв`язку з частковим задоволенням позову. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 16 січня 2025 року указані недоліки було усунуто. Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі 545/492/20 та витребувано справу з суду першої інстанції. У березні 2025 року матеріали справи № 545/492/20 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року справу призначено судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 07 лютого 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 липня 2023 року у справі № 545/1450/20, від 11 квітня 2024 року у справі № 545/1103/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20, від 20 липня 2022 року у справі № 545/1692/19). Позиція Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина першо статті 141 ЦПК України). Тлумачення цієї норми права свідчить про те, що при частковому задоволенні позову витрати позивача відшкодовуються відповідачем відповідно до задоволеної частини, а відповідачем - відповідно до відхиленої. Якщо позов задоволено повністю, збір покладається на відповідача, якщо відмовлено - на позивача. У справі, що переглядається: перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Полтавській області від 11 квітня 2014 року №19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 25.04.2014 за №5478957) за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 19 жовтня 2015 року за № 11657122) за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність держави в особі Полтавської міської ради; суд першої інстанції позов задовольнив частково, зобов`язав ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність держави в особі Полтавської міської ради. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2102 грн, по 700,66 грн з кожного; зокрема суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що прокурор, пред`являючи вимогу про скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, цей орган державної влади визначив відповідачем. Отже, у частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися. Позивач - держава, інтереси якої представляє прокурор, вважаючи себе власником спірних земельних ділянок водного призначення, прагне повернути своє майно від особи, яка заволоділа ним (статті 391 ЦК України). Тому позивач у межах розгляду справи у спорі за негаторним позовом може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без заявлення вимоги про визнання його недійсними та/або скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які вони спрямовані. Отже, у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11 квітня 2014 року за №19-СГ/16-19/16-14СГ слід відмовити»; суд апеляційної інстанції рішення районного суду в частині стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судового збору залишив без змін. Апеляційний суд виходив з того, що виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, внаслідок чого незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави. При цьому, позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність держави фактично є похідною і саме такий спосіб захисту порушеного права є належним у даній справі. Тому, задовольнивши одну позовну вимогу немайнового характеру, оплачену позивачем при подачі позову у розмір 2 102 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів, зокрема і з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, судового збору у розмірі 700,66 грн, з кожного. Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком. Аналіз позовної заяви свідчить про те, що ГУ Держземагенства в Полтавській області виступало відповідачем за вимогою про визнання незаконним та скасування наказу від 11 квітня 2014 року; вимога щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права приватної власності за ОСОБА_1 заявлена до ОСОБА_1 ; вимога щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права приватної власності та зобов`язання повернути земельну ділянку заявлена до ОСОБА_2 . За таких обставин, враховуючи результати розгляду справи - задоволення позовної вимоги щодо повернення земельної ділянки, підстави для стягнення судового збору з ГУ Держземагенства в Полтавській області відсутні. Натомість, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 545/499/20 (провадження № 61-1590св25), зазначено, що: «Здійснюючи розподіл судових витрат, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що за наслідками розгляду спору задоволено одну вимогу позову. Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, в тому числі і ГУ Держгеокадастру, на незаконність дій якого є посилання в описовій частині рішення, яке в цій частині є чинним та не оскаржене сторонами, суди дійшли правильного висновку, що судовий збір за задоволену вимогу підлягає стягненню з кожного з відповідачів пропорційно. Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм процесуального права при розподілі судових витрат, а зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.» Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати (частина перша статті 403 ЦПК України). За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 545/499/20 (провадження № 61-1590св25) Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати справу № 545/492/20 на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко