Постанова КГС ВС № 916/5778/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2026 року м. Київ cправа № 916/5778/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А., за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Ярош А.І., Діброви Г.І., Принцевської Н.М., від 03.06.2025 та на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Ярош А.І., Діброви Г.І., Принцевської Н.М., від 24.06.2025 за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРАДИМА»; 2) Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 247 000,00 грн штрафу, за участю: прокурора: Красножон О. М., представників: від позивача: не з`явилися, від відповідача-1: Васильєв Ю. Ю., від відповідача-2: Руснак С. В. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" та Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 247 000 грн штрафу. Позов обґрунтовано тим, що відповідачами за відсутності об`єктивних та законних підстав було укладено додаткові угоди, якими продовжено строк виконання зобов`язань щодо передачі товару, що стало підставою для не нарахування замовником штрафних санкцій за порушення умов договору, передбачених п.7.2. договору щодо поставки товару (Модулі швидкоспоруджуваної захисної споруди цивільного захисту), за ціною 3 800 000,00 грн у строк до 31.07.2023. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій На веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro - публічні закупівлі» (далі - веб-портал «Prozorro») Комунальною установою «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» 12.06.2023 оголошено про проведення відкритих торгів з особливостями (у порядку проведення процедури відкритих торгів з особливостями, визначеними постановою КМУ від 12.10.2022 №1178), ідентифікаційний номер закупівлі №UА-2023-06-12-009566-а за предметом ДК 021:2015:44210000-5: Конструкції та їх частини (Модулі швидкоспоруджуваної захисної споруди цивільного захисту), джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет. За результатами проведеної закупівлі між КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» та ТОВ «МИРАДИМА» укладено Договір № 140 від 11.07.2023 (через місяць після публікації оголошення) щодо поставки Товару за визначеним предметом закупівлі ДК 021:2015-44210000-5: Конструкції та їх частини (Модулі швидкоспоруджуваної захисної споруди цивільного захисту), за ціною 3 800 000,00 грн у строк до 31.07.2023. На момент підписання договору сторонами погоджені всі істотні умови: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі». На адресу КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» 27.07.2023 надійшов лист ТОВ «МИРАДИМА» від 25.07.2023, у якому Постачальник повідомив, що через затримку поставки виробником бетонної суміші С32/40 (М500) у період з 19 по 27 липня поточного року, не має змоги своєчасно (до 31.07.2023) в повному обсязі виконати свої зобов`язання за укладеним Договором № 140 від 11.07.2023. На підтвердження об`єктивних обставин неможливості виконати зобов`язання за Договором, надано лист постачальника бетонної суміші ТОВ «Сіб Бетон» від 19.07.2023, в якому зазначено, що у зв`язку з ремонтом технологічного обладнання на підприємстві, відвантаження бетонної суміші С32/40 (М500) не буде здійснюватися з 19 по 27 липня 2023 року. 28.07.2023 до Договору № 140 від 11.07.2023 між КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» та ТОВ «МИРАДИМА» укладено додаткову угоду № 1 якою продовжено строк виконання зобов`язання щодо передачі товару на 31 календарний день та внесено зміни до п. 5.1 Договору: « 5.1. Поставка Товару Постачальником Замовникові здійснюється до 31 серпня 2023 року». За доводами прокурора Додаткову угоду № 1 від 28.07.2023 між КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м.Одеси» та ТОВ «МИРАДИМА» укладено тоді, коли обставини на які посилався Постачальник, як на об`єктивні, перестали існувати (згідно з листом ТОВ «Сіб Бетон» №19/07-1 від 19.07.2023 відвантаження бетонної суміші С32/40 (М500) очікується з 28.07.2023). 29.08.2023, за два дні до закінчення строку виконання зобов`язання щодо поставки Товару за Договором № 140 від 11.07.2023 із змінами внесеними Додатковою угодою № 1 від 28.07.2023, на адресу КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» від ТОВ «МИРАДИМА» надійшов лист, згідно з яким через затримку поставки виробником бетону відповідної марки та необхідної для виробництва укриття арматури, Постачальник не має змоги своєчасно (до 31.08.2023) в повному обсязі виконати свої зобов`язання за укладеним Договором № 140 від 11.07.2023. Документальним підтвердженням об`єктивних обставин став лист ТОВ «Сіб Бетон» № 23/08-1 від 23.08.2023, згідно з яким у зв`язку з ремонтом технологічного обладнання на підприємстві, відвантаження бетонної суміші С32/40 (М500) не буде здійснюватися з 23 по 31 серпня 2023 року та лист-повідомлення ТОВ «Морський будівельний комплекс» № 3 від 24.08.2023, згідно з яким через велику логістичну завантаженість, викликану обмеженням пересування великогабаритної техніки, у зв`язку з високою температурою повітря, очікувана поставка арматури М/Д:10:А500С; ДСТУ3760, Клас А500С та арматури М/Д:16;А500С;ДСТУ3760, Клас А500С буде здійснюватися не раніше 04.09.2023 (при цьому дата з якої така поставка перестає здійснюватися не вказано). 30.08.2023 до Договору № 140 від 11.07.2023 між КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» та ТОВ «МИРАДИМА» укладено додаткову угоду № 2, якою знову продовжено строк виконання зобов`язання щодо передачі товару на 30 календарних днів та внесено зміни до п. 5.1 Договору: « 5.1. Поставка Товару Постачальником Замовникові здійснюється до 30 вересня 2023 року». В подальшому, листом від 06.09.2023 за № 01-29-2/1196 КУ «ЦФГДЗУСО Київського району м. Одеси» повідомило ТОВ «МИРАДИМА» про необхідність уточнення місця доставки та порядку приймання товару за Договором № 140 від 11.07.2023, зазначивши адресу доставки товару - 65038, м. Одеса, пров. Дачний, 1 та передбачивши приймання товару та підписання видаткової накладної безпосередньо уповноваженим представником закладу освіти Київського району м. Одеси. На підставі вищезазначеного листа, між КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» та ТОВ «МИРАДИМА» укладено додаткову угоду № 3 від 14.09.2023 до Договору № 140 від 11.07.2023, якою внесено зміни до п. 4.5 Договору та зазначено, що приймання товару здійснюється в присутності уповноважених представників Постачальника та відповідальної особи закладу освіти Київського району м. Одеси, шляхом підписання видаткової накладної, оформленої належним чином, представниками Постачальника та відповідальної особи закладу освіти Київського району м. Одеси. Датою поставки Товару вважається дата доставки Постачальником Товару до закладів освіти Київського району м.Одеси та підписання видаткової накладної відповідальними особами Постачальника та закладу освіти Київського району м. Одеси (п.5.4 Договору №140 в новій редакції). Зобов`язання Постачальника щодо поставки Товару вважається виконаними у повному обсязі з моменту підписання видаткової накладної відповідальними особами Постачальника та закладів освіти Київського району м. Одеси (п.5.4 Договору № 140 в новій редакції). Відповідно до видаткової накладної № 24 від 30.09.2023 ТОВ «МИРАДИМА» поставило Товар, а саме: технічний модуль ШСЗСЦЗ з боковим вхідним отвором та дверима посиленими, герметичними для укриття - 1 шт; модуль ШСЗСЦЗ прохідний з торцевими отворами - 2 шт; модуль ШСЗСЦЗ прохідний з торцевими та боковим отвором - 2 шт; модуль ШСЗСЦЗ прохідний з торцевими та боковим отворами - 1 шт; модуль ШСЗСЦЗ вхідний з торцевим отвором та дверима посиленими, герметичними для укриття - 1 шт на загальну суму 3 325 тис. грн. Вказана накладна підписана директором ТОВ «МИРАДИМА» Войтко О.В. та представником Одеського ліцею «Фонтанський» Одеської міської ради. Згідно з видатковою накладною № 25 від 30.09.2023 ТОВ «МИРАДИМА» поставило Товар, а саме: модуль ШСЗСЦЗ глухий з торцевим отвором - 1 шт, вартістю 475 тис. грн. Видаткова накладна № 25 підписана директором ТОВ «МИРАДИМА» Войтко О.В. та представником Одеського ліцею «Фонтанський» Одеської міської ради. Прокурор вказує на те, що згідно з п. 5.1 Договору № 140 від 11.07.2023 поставка товару Постачальником Замовникові здійснюється до 31.07.2023. При цьому, Одеський ліцей «Фонтанський» не є замовником товару та стороною за Договором № 140 від 11.07.2023. Відповідно до п. 11.4.4. Договору № 140 від 11.07.2023 зміна істотних умов договору допускається у випадку продовження строку дії Договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язання щодо передачі Товару в разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат Замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в Договорі про закупівлю. Строк дії Договору та/або виконання зобов`язань може продовжуватися у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат Замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в Договорі. Форма документального підтвердження об`єктивних обставин визначатиметься Замовником у момент виникнення об`єктивних обставин (з огляду на їхні особливості) з дотриманням чинного законодавства. Прокурор вважає, що всупереч п. 11.4.4. Договору № 140 від 11.07.2023, листи ТОВ «Сіб Бетон» за вих №19/07-1 від 19.07.2023 та № 23/08-01 від 23.08.2023, ТОВ «Морський будівельний комплекс» № 3 від 24.08.2023, на підставі яких продовжено строк виконання зобов`язання щодо поставки Товару, не є документальним підтвердженням об`єктивних обставин неспроможності виконання ТОВ «МИРАДИМА» взятих на себе зобов`язань щодо поставки Модулів швидкоспоруджуваної захисної споруди цивільного захисту. Сторонами за відсутності об`єктивних та законних підстав для укладення додаткових угод № 1 від 28.07.2023 та № 2 від 30.08.2023, вказані угоди були укладені, що стало підставою для ненарахування Замовником штрафних санкцій за порушення умов Договору з боку Постачальника ТОВ «МИРАДИМА», передбачених п. 7.2. Договору у розмірі 247 000 грн. Станом на 01.11.2023 на базі Одеського ліцею «Фонтанський» Одеської міської ради відсутнє укриття, а для 844 (з 982) учнів з метою проведення очних занять, використовується база Одеського ліцею «Олімпієць» на підставі Договору № 1 від 25.08.2023, що є доказом неефективного та нераціонального витрачання бюджетних коштів Одеської міської територіальної громади. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції Господарський суд Одеської області рішенням від 13.02.2025 у справі №916/5778/23 позов задовольнив повністю. Визнав недійсними додаткові угоди №1 від 28.07.2023 та №2 від 30.08.2023 до Договору №140 від 11.07.2023 про постачання модулів швидкоспоруджуваної захисної споруди цивільного захисту. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРАДИМА» на користь Одеської міської ради до місцевого бюджету штрафні санкції у сумі 247 000 грн. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРАДИМА» на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6389 грн. Стягнув з Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2684 грн. Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних обставин, на які посилався відповідач, ініціюючи укладення додаткових угод до Договору №

140. Всупереч п. 11.4.4. Договору, листи ТОВ «МИРАДИМА», на підставі яких продовжено строк дії договору, не містять належного обґрунтування неможливості виконання зобов`язання щодо поставки модулей швидкоспоруджуваної захисної споруди цивільного захисту у визначені Договором строки, а листи постачальника бетону ТОВ «Сіб Бетон» та ТОВ «Морський будівельний комплекс» не є документальним підтвердженням об`єктивних обставин, що надають можливість ТОВ «МИРАДИМА» продовжити строк виконання зобов`язання за Договором, що є підставою для визнання угод недійсними. Щодо стягнення штрафних санкцій, суд зазначив, що відповідачем допущено прострочення поставки товару на 61 день (період з 01.08.2023 по 30.09.2023), у зв`язку з чим йому правомірно нараховано пеню у сумі 231 000 грн та штраф у сумі 16 226 грн, а разом на загальну суму 247 000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 03.06.2025 скасував рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2025 у справі №916/5778/23. В задоволенні позову керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси" про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 247 000 грн штрафу відмовив. Стягнув з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 13 609,50 грн. Додатковою постановою від 24.06.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд стягнув з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн. В решті заяви відмовив. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Вказав про те, що спірний договір та додаткові угоди є двосторонніми правочинами, сторонами яких є товариство та комунальна установа. Одеська міська рада не є стороною зазначених правовідносин, тому, навіть у випадку порушення умов договору, стягнення неустойки має здійснюватися на користь саме комунальної установи, а не органу місцевого самоврядування, адже неустойка не є коштами, які повертаються до бюджету та не контролюються міською радою, а стягується на користь комунальної організації як сторони господарського договору. Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси" виступає у спірних правовідносинах як суб`єкт господарювання - сторона у зобов`язальних відносинах; Комунальна установа, як юридична особа, що наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем у суді та спроможна самостійно захищати свої права та законні інтереси в разі їх порушення. В свою чергу Одеська міська рада у своєму листі від 17.10.2023 інформувала окружну прокуратуру, що не є стороною договірних відносин та не має зобов`язань за Договором №140 від 11.07.2023. З урахуванням викладеного, прокурор не довів наявності порушеного, оспорюваного права чи охоронюваного інтересу Одеської міської ради, що є самостійною підставою для відмови у позові. У той же час апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача-1 про відшкодування витрат на правничу допомогу. Свої висновки обґрунтував тим, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність, що дає підстави для висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката у сумі 47 787 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їх розміру, такі витрати не мають характеру необхідних та є неспіврозмірним із виконаною роботою з огляду на обсяг виконаної роботи під час розгляду справи. За висновками суду за рахунок Одеської обласної прокуратури відповідачеві-1 мають бути відшкодовані витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та додаткову постанові від 24.06.2025 у справі № 916/5778/23, у якій просив їх скасувати, залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2025, в задоволенні заяви відповідача-1 про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та обґрунтована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норми права (статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 10.10.2024 у справі № 910/332/24, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, від 30.01.2024 у справі № 907/811/21, від 27.02.2024 у справі № 927/863/23, від 30.04.2024 у справі № 927/782/23, від 22.11.2023 у справі № 916/2814/23 (щодо документального підтвердження обґрунтованості підстав для внесення змін до істотних умов договору в частині строку виконання зобов`язання), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21 (щодо стягнення штрафних санкцій на користь розпорядника вищого рівня до бюджету тощо). Також у касаційній скарзі прокурор вказав на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що ним не доведено наявність порушеного, оспорюваного права чи охоронюваного інтересу осіб, в інтересах яких подано позов. Послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо того, що розпорядник бюджетних коштів є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Зазначив, що схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21. А також вказав, що дії сторін договору щодо необґрунтованого продовження строку поставки товару, шляхом укладення додаткових угод, суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Укладення додаткових угод про продовження строків поставки жодним чином не відповідає принципу максимальної економії та ефективності. Укладення оспорюваних додаткових угод до договору щодо продовження строку поставки товару за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору, а можливість зміни строку поставки товару внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 01.06.2020 у справі № 913/368/19, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 19.08.2020 у справі № 925/47/19, від 09.09.2020 у справі № 921/524/18. Підставою для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції вказав на порушення судом апеляційної інстанції вимог частин 3, 4 статті 123, частини 8 статті 129 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду від 09.06.2020 у справі №466/9758/16-ц, від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц, від 19.03.2020 у справі № 140/2323/19, від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначив, що прокурором не доведено наявність порушеного права позивача, внаслідок укладення оскаржених додаткових угод, яке підлягає захисту, а також про відсутність підстав для перерахування неустойки на користь третіх осіб, що не є сторонами договору, зокрема позивачу. Повідомив про намір понести судові витрати у суді касаційної інстанції в розмірі 12 000 грн. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу вказав на те, що прокурором подано касаційну скаргу за якою відкрито касаційне провадження з підстав передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурором наведено постанови Верховного Суду, які є нерелевантними для справи № 916/5778/23, оскільки викладені у них висновки стосуються можливості внесення змін до договору про закупівлю, зокрема щодо перенесення строків виконання зобов`язань за договором, визначення правової природи обставин, які перешкоджали належному виконанню договору, та їх правових наслідків, документального підтвердження обґрунтованості підстав для внесення змін до істотних умов договору тощо. Однак у справі № 916/5778/23 правові висновки, викладені апеляційним судом в оскаржуваній постанові, стосуються наявності/відсутності права прокурора на звернення до суду в інтересах міської ради із позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору, стороною якого міська рада не є, а також про стягнення неустойки за таким договором до місцевого бюджету. Прокурором не наведено постанов Верховного Суду в яких був би викладений інший висновок, та якому б суперечила постанова суду апеляційної інстанції, що відповідало б підставам касаційного оскарження передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, які самостійно визначені прокурором підставою для касаційного оскарження. Справа № 916/5778/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 була передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Підставою для передачі зазначено необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі № 916/2984/24, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності, шляхом викладення правової позиції щодо ефективності обраного прокурором способу захисту, у разі подання позовної заяви в інтересах органу місцевого самоврядування, який не є стороною договору, про визнання недійсними додаткових угод про продовження строку виконання зобов`язання за договором, укладених сторонами такого договору, однією з яких є комунальне підприємство. А також що підставою для відмови в стягненні передбаченої договором неустойки за порушення строків виконання зобов`язання у справі за позовом прокурора поданим в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, є відсутність у прокурора повноважень на звернення з таким позовом, оскільки стягнення неустойки відбувається на користь сторони договору, а не в дохід місцевого бюджету, що не потребує встановлення та дослідження обставин дотримання строків поставки, визначених основним договором, необхідних для вирішення питання по суті спору. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2025 справу № 916/5778/23 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду з тих підстав, що у постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі № 916/2984/24 відсутній висновок про застосування норми права. За таких обставин Верховний Суд при розгляді справи № 916/5778/23 надає правову оцінку спірним правовідносинам та ухвалює судове рішення, виходячи з власної оцінки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права при вирішенні спору.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що позовна заява прокурора зважаючи на формулювання позовної вимоги у співвідношенні з фактичними обставинами цієї справи, підлягає залишенню без задоволення, оскільки спірний договір та додаткові угоди є двосторонніми правочинами, сторонами яких є товариство та комунальна установа. Одеська міська рада не є стороною зазначених правовідносин, тому, навіть у випадку порушення умов договору, стягнення неустойки має здійснюватися на користь саме комунальної установи, а не органу місцевого самоврядування, адже неустойка не є коштами, які повертаються до бюджету та не контролюються міською радою, а стягується на користь комунальної організації як сторони господарського договору. А тому прокурор не довів наявності порушеного, оспорюваного права чи охоронюваного інтересу Одеської міської ради у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови у позові. Верховний Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції правильними, з огляду на таке. Згідно з ч.3 ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ч.3 ст.41 ГПК України у господарських справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначається, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Так, за змістом ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч.4 ст.23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави; 2) необхідність їх захисту; 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді виникають за умови дотримання порядку, передбаченого ст.23 Закону "Про прокуратуру", а також за наявності обставин, про які зазначається вище, зокрема, доведення існування обставин порушення інтересів держави. Прокурором заявлено позов у цій справі в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування - Одеської міської ради про визнання недійсними укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" та Комунальною установою «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» додаткових угод, якими було продовжено строк виконання зобов`язань з поставки товару за Договором № 140 від 11.07.2023 та стягнення в доход місцевого бюджету неустойки за порушення строків поставки. У цій справі Одеська міська рада не є стороною договору. Позов обґрунтовано тим, що відповідачами за відсутності об`єктивних та законних підстав було укладено додаткові угоди, якими продовжено строк виконання зобов`язань щодо передачі товару, що стало підставою для не нарахування замовником штрафних санкцій за порушення умов договору, передбачених п.7.2. договору. За висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надані широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами 1, 2 ст.143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. У п.10.3 постанови від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки засновником комунального підприємства (закладу) та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, яка фінансує і контролює діяльність свого комунального підприємства (закладу), а також зобов`язана контролювати виконання міського (обласного) бюджету за договорами про закупівлю товарів, то орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, тому є належним позивачем у справах про стягнення бюджетних коштів. Згідно зі статутом Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м.Одеси» її засновником є Одеська міська рада. Координацію і контроль за виконанням статутних завдань установи здійснює уповноважений орган - Департамент освіти та науки Одеської міської ради. Установа є неприбутковою бюджетною установою та фінансується з бюджету Одеської міської територіальної громади через Департамент. Отже, визначена прокурором Одеська міська рада може бути позивачем у справі лише у разі підтвердження спрямованості заявлених вимог на відновлення інтересів саме територіальної громади та стягнення коштів в доход бюджету. Разом з тим, відповідно до умов Договору №140 від 11.07.2023 зобов`язання щодо сплати неустойки виникає між суб`єктами Договору, а саме між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси". Договір не містить обов`язку перерахування неустойки на користь третіх осіб, що не є сторонами Договору, зокрема Одеській міській раді. Прокурор у касаційній скарзі вказав на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що ним не доведено наявність порушеного, оспорюваного права чи охоронюваного інтересу осіб, в інтересах яких подано позов. Зазначив, що нараховані суми пені та штрафу за договором, який фінансувався за рахунок бюджетних коштів, відповідно до вимог п.26 ч.1 статті 66 та п.39 ч.1 статті 64 Бюджетного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача-1 безпосередньо до місцевого бюджету міста Одеси в особі Одеської міської ради. Послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо того, що розпорядник бюджетних коштів є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Зазначив, що схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21. А також вказав, що дії сторін договору щодо необгрунтованого продовження строку поставки товару, шляхом укладення додаткових угод, суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Укладення додаткових угод про продовження строків поставки жодним чином не відповідає принципу максимальної економії та ефективності. Укладення оспорюваних додаткових угод до договору щодо продовження строку поставки товару за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору, а можливість зміни строку поставки товару внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів. Верховний Суд відхиляє наведені прокурором доводи, оскільки у справі № 905/1907/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі ради та комунального закладу (школи) до товариства про стягнення на користь школи безпідставно отриманих коштів, мотивуючи позов тим, що школа та товариство порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови укладеного між ними договору постачання природного газу, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу. Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Однак, подібних обставин у справі № 916/5778/23 не встановлено. З обставин цієї справи № 916/5778/23 вбачається, що предметом спору не є повернення бюджетних коштів. За обставинами справи, що переглядається: 1) предметом спору є визнання недійсними додаткових угод, якими сторони продовжили строк виконання зобов`язання та стягнення неустойки - пені та штрафу за договором, а не бюджетних коштів за непоставлені товари; 2) умовами договору визначено сплату пені саме на користь замовника (відповідача-2); 3) правочин (основний договір), укладений між відповідачами, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору; 4) спірні додаткові угоди, якими продовжено строк поставки товару, не змінюють ціни товару та загального обсягу продукції, що належить до поставки. Оскільки сторонами договору є Відповідач-2 (замовник) і Відповідач-1 (постачальник), зобов`язання щодо сплати неустойки, передбачене договором, також виникло між цими суб`єктами. Суди не встановили, що спірний договір є тристороннім та/або містить обов`язки перерахування неустойки на користь третіх осіб, які не є сторонами договору (наприклад, Позивачу). Стягнення неустойки в разі порушення контрагентом комунальної організації своїх зобов`язань за договором відбувається на користь такої організації; неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет, тобто контролюються міською радою. Подібні за змістом висновки щодо стягнення неустойки викладені в п.17 постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22. Ці висновки також підтримані Верховним Судом у постанові від 27.11.2024 у справі № 911/826/23, а також у постановах від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24, відповідно до яких: - у договірних відносинах обов`язок зі сплати неустойки стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом; - одностороння зміна порядку стягнення неустойки, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.03.2024 у справі №904/192/22 також дійшла висновку, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (п.35 постанови). Подання Прокурором позову в інтересах держави в особі Одеської міської ради (головного розпорядника бюджетних коштів; суб`єкта владних повноважень), однак про стягнення неустойки, яка за умовами договору стягується на користь замовника (відповідача-2), не свідчить про те, що такий позов призведе до відновлення інтересів територіальної громади, оскільки кошти з неустойки не будуть зараховані в дохід місцевого бюджету, тобто цей позов не спрямований на відновлення інтересів територіальної громади. Неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому неустойку на користь юридичної особи, яка не є суб`єктом владних повноважень (комунальна організація), а є самостійним суб`єктом господарювання, оскільки в такому разі позовна вимога пред`являється прокурором поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням чинного процесуального законодавства. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/826/23. Щодо вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод, укладених між відповідачами, про продовження строків поставки товарів, недійсність яких не передбачає застосування реституції, як самостійної вимоги, слід зазначити таке. Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 та від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14). Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. Ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції. В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. У цій справі метою заявлення вимоги про визнання недійсними додаткових угод, укладених між відповідачами, прокурором визначено стягнення в доход місцевого бюджету пені та штрафних санкцій. Однак, як вже було зазначено вище, стягнення неустойки відповідно до п.7.2. Договору № 140 від 11.07.2023 у разі порушення контрагентом комунальної установи своїх зобов`язань за договором відбувається на користь цієї установи тобто неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет і контролюються міською радою. У той же час, прокурором не доведено що задоволення позову виключно в частині визнання недійсними спірних додаткових угод до договору, якими сторонами продовжено строк поставки, спрямований на відновлення порушених інтересів держави. У разі задоволення позову про визнання недійсними спірних додаткових угод наслідком є відновлення дії договору у первісній редакції, умови якого є обов`язковими для відповідачів, зокрема щодо строків виконання зобов`язань, у той час як Одеська міська рада не є стороною договору, укладені між відповідачами додаткові угоди не визначали / не змінювали обсяг її зобов`язань, а тому обраний прокурором спосіб захисту не спрямований на відновлення порушених прав та інтересів держави, отже, є неефективним. У справі № 924/1283/21, на яку посилається прокурор в касаційній скарзі (а також у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 01.06.2020 у справі № 913/368/19, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 19.08.2020 у справі № 925/47/19, від 09.09.2020 у справі № 921/524/18), предметом спору були вимоги про визнання недійсними додаткових угод, якими вносилися зміни до договору внаслідок чого безпідставно збільшувалась ціна товару, що в результаті призвело до переплати бюджетних коштів. Подібні обставини у справі № 916/5778/23 відсутні. Отже, висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, про які зазначає прокурор, оскільки останні не є релевантними для справи № 916/5778/23. У наведених скаржником постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21 вирішувалися спори про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочинів у зв`язку з їх укладенням з порушенням процедури закупівлі. У справі № 916/5778/23 питання правомірності основного договору не охоплюється предметом спору. У пунктах 50, 51 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 викладено висновки про те, що чинним законодавством, а саме абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається звернення прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа), з позовом про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом стягнення грошових коштів на користь підприємства об`єднання громадян як сторони правочину, яке (підприємство) не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, але прокурором визначено одним із відповідачів у справі, оскільки в такому випадку прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21. При цьому задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів держави чи місцевої територіальної громади без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами). Відсутність у прокурора права звертатися в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа), з позовом про стягнення неустойки за порушення строків виконання зобов`язань, за укладеним між відповідачами договором, на користь міськради, свідчить про обрання прокурором у справі № 916/5778/23 неефективного способу захисту. Виключно вимога про визнання недійсною додаткової угоди, якою сторони продовжили строк виконання зобов`язань, тобто яка не потребує залучення додаткових коштів з бюджету та не призводить до зменшення кількості товару, що постачається, не спрямована на відновлення порушених прав та інтересів держави, що є самостійною підставою для відмови в позові, відповідно у суду відсутні підстави для оцінки у цій справі доводів прокурора про те, що відповідачами документально не підтверджена обгрунтованість підстав для внесення змін до істотних умов договору в частині строку поставки. Щодо додаткової постанови апеляційного господарського суду. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 916/5778/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" про ухвалення додаткового рішення у справі №916/5778/23 задоволено частково. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРАДИМА" витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн. В решті заяви відмовлено. Підставою для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції прокурор вказав на порушення судом апеляційної інстанції вимог частин 3, 4 статті 123, частини 8 статті 129 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду від 09.06.2020 у справі №466/9758/16-ц, від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц, від 19.03.2020 у справі № 140/2323/19, від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18. Зазначив, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачем-1 не надано доказів, зокрема, платіжних доручень на підтвердження понесених витрат. Надані відповідачем-1 розрахунки вартості послуг є неспівмірними зі складністю справи та документально не підтверджені. Оскільки рішення суду апеляційної інстанції у цій справі на думку прокурора є незаконним, то й додаткове рішення до нього також підлягає скасуванню. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України). Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у додаткових постановах від 08.02.2022 у справі №915/1473/20, від 25.01.2022 у справі №910/2679/21, від 12.01.2022 у справі №918/548/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі. Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що для підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем-1 було надано копію договору про надання правничої допомоги від 22 грудня 2023 року, копію доручення на ведення справи від 15 січня 2024 року, копію додаткової угоди від 15 січня 2024 року до договору про надання правничої допомоги, копію додаткової угоди від 22 грудня 2024 року до договору про надання правничої допомоги, копії актів про надання послуг від 30 січня 2024 року, 17 лютого 2024 року, 13 лютого 2025 року та 17 березня 2025 року, стосовно суми витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги в суді першої та апеляційної інстанцій, в сумі 32 672,00 гривень та 15 115,00 гривень, відповідно. Згідно з договором про надання правничої допомоги від 22 грудня 2023 року Адвокатське бюро «Юрія Васильєва» в особі адвоката Васильєва Юрія Юрійовича, діючого на підставі Статуту та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД № 002897 виданого Радою адвокатів Одеської області 16 листопада 2016 року, на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області від 16 листопада 2016 року № 52 (надалі - Виконавець), з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мирадима» в особі директора Войтко Олександра Володимировича, діючого на підставі Статуту (надалі - Замовник), з іншої сторони, уклали цей Договір, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати правничу (юридичну) допомогу Замовнику та посадовим особам Замовника щодо захисту їх прав у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних правовідносинах, за письмовими дорученнями Замовника. Відповідно до пункту 4.1. Договору за правничу допомогу, передбачену пунктом 1.1. Договору, Замовник сплачує Виконавцю гонорар у розмірі узгодженому Сторонами та визначеному у Акті про надання послуг. Пунктом 5.1. передбачено, що порядок виплати гонорару Виконавця за надання правничої допомоги, а також інші умови окремо визначаються Сторонами у Додатковій угоді. Згідно з Актом про надання послуг за Договором № 22-12/23 від 22 грудня 2023 року станом на 30 січня 2024 року Виконавець надав Замовнику частину послуг, передбачених умовами Договору про надання правничої допомоги № 22-12/23 від 22 грудня 2023 року шляхом надання правничої допомоги по справі № 916/5778/23, яка розглядається в Господарському суді Одеської області.

2. Алгоритмом розрахунку гонорару Виконавця є визначення погодинної роботи за ставкою - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на момент складання акту становить 3 023,00 гривень, тобто 1 511,50 гривень за 1 годину роботи.

3. Перелік послуг та їх вартість: - Аналіз матеріалів позовної заяви від 28.12.2023 року № 9534ВИХ2350-4637-23 із додатками, консультація замовника та визначення правової позиції по справі № 916/5778/23 - 4 години - 6 046,00 грн; - Підготовка та подання відзиву по справі № 916/5778/23 - 7 годин - 10 580,50 грн. Всього - 16 626,50 грн. Згідно з актом про надання послуг за Договором № 22-12/23 від 22 грудня 2023 року станом на 17 лютого 2024 року Виконавець надав Замовнику частину послуг, передбачених умовами Договору про надання правничої допомоги № 22-12/23 від 22 грудня 2023 року шляхом надання правничої допомоги по справі № 916/5778/23, яка розглядається в Господарському суді Одеської області.

2. Алгоритмом розрахунку гонорару Виконавця є визначення погодинної роботи ставкою - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на момент складання акту становить 3 023,00 гривень, тобто 1 511,50 гривень за 1 годину роботи.

3. Перелік послуг та їх вартість: - Підготовка та подання заперечення на відповідь на відзив у справі № 916/5778/23 - 4 години - 6 046,00 грн. Згідно з Актом про надання послуг від 13.02.2025 Виконавець надав Замовнику частину послуг, передбачених умовами Договору про надання правничої допомоги № 22-12/23 від 22 грудня 2023 року шляхом надання правничої допомоги по справі № 916/5778/23, яка розглядається в Господарському суді Одеської області

2. Вартість участі адвоката у одному судовому засідання по справі № 916/5778/23 становить 2 000,00 гривень.

3. Перелік послуг та їх вартість: Участь адвоката у судовому засідання 13 лютого 2025 року - 2 000,00 грн ; Участь адвоката у судовому засідання 22 липня 2024 року - 2 000,00 грн; Участь адвоката у судовому засідання 26 червня 2024 року - 2 000.00 грн ; Участь адвоката у судовому засідання 12 березня 2024 року - 2 000,00 грн; Участь адвоката у судовому засідання 12 лютого 2024 року - 2 000,00 грн. Всього: 10 000,00 грн. Додатковою угодою до договору № 22-12/23 про надання правничої допомоги від 22.12.2024 сторони дійшли згоди на продовження строку дії Договору № 22-12/23 про надання правничої допомоги до 22 грудня 2025 року. Згідно з Актом про надання послуг від 17.03.2025 станом на 17 березня 2025 року Виконавець надав Замовнику частину послуг, передбачених умовами Договору про надання правничої допомоги № 22-12/23 від 22 грудня 2023 року шляхом надання правничої допомоги по справі № 916/5778/23, яка розглядалась в Господарському суді Одеської області.

2. Алгоритмом розрахунку гонорару Виконавця є визначення погодинної роботи ставкою - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на момент складання акту становить 3 023,00 гривень, тобто 1 511,50 гривень за 1 годину роботи.

3. Перелік послуг та їх вартість: - Підготовка та подання апеляційної скарги на судове рішення від лютого 2025 року у справі № 916/5778/23 - 10 годин. Всього - 15 115,00 грн. Інтереси відповідача у межах справи в судах першої та апеляційної інстанцій представляв адвокат Васильєв Юрій Юрійович, на підтвердження повноважень якого матеріали справи містять копії ордерів, який посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги Товариству на підставі договору про надання правової допомоги у всіх судах України. Проаналізувавши надані відповідачем-1 докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на предмет їх відповідності критеріям визначення розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи наявність договору, додаткових угод, актів про надання послуг та їх зміст, права та обов`язки за ними, порядку обчислення таких послуг, а також визначення розміру гонорару, у контексті статті 86 ГПК України з точки зору статей 73, 75-77 ГПК України, які підтверджують факт представлення інтересів відповідача адвокатом Васильєвим Ю.Ю. як у суді першої інстанції так і на стадії апеляційного оскарження рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу фактично виконаної адвокатом робіт (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи, отже, позивачем доведено факт понесених ним витрат на професійну правничу допомогу. Водночас апеляційний господарський суд зазначив про те, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в судах на загальну суму 47 787 грн не відповідає критерію розумності та є не співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт. Зазначив, що ця справа об`єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики, правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями, визначений представником відповідача в детальному описі час на виконання наданих послуг є значно завищеним, не відповідає критерію необхідності та дійсності. На переконання суду апеляційної інстанції, сума витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем в суді першої інстанції, що підлягає відшкодуванню за рахунок прокурора складає 10 000 грн, в суді апеляційної інстанції - 5000 грн, що відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру. Зміст постанови суду апеляційної інстанції свідчить про те, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керувався, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, що узгоджується з процесуальними нормами права, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви відповідача-1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає положенням статей 126, 129 ГПК України. Прокурор не довів, що стягнута додатковою постановою вартість витрат на професійну правничу допомогу не відповідає хоча б якомусь із цих принципів. Суд не вбачає підстав вважати, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не були враховані судом апеляційної інстанції, а застосування апеляційним господарським судом приписів статей 19, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 129 ГПК України не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат. Господарський суд апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховував такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах. Незгода прокурора із сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка стягується з нього за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не свідчить про неправильно здійснений судом апеляційної інстанції розподіл цих витрат. Щодо доводів прокурора, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачем-1 не надано доказів, зокрема, платіжних доручень на підтвердження понесених витрат, то за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (див. пункти 138, 139 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15). Беручи до уваги викладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваної додаткової постанови. Висновки Верховного Суду За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування, з викладених у касаційній скарзі мотивів, немає. Судові витрати З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розгляне заяву відповідача-1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу після подання заявником відповідних доказів, які мають бути подані протягом п`яти днів після ухвалення даного судового рішення. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява буде залишена без розгляду. Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 916/5778/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді Н. Губенко О. Кролевець