Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/343/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/343/26 пров. № А/857/6710/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Лоудстар на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року з питань забезпечення позову (постановлена головуючим-суддею Костецьким Н.В. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Лоудстар до Львівської міської ради, Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в : Акціонерне товариство Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Лоудстар (далі - АТ Лоудстар, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Львівської міської ради, Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Львівської міської ради про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини №13 від 19.12.2025. Одночасно з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд зупинити дію оспорюваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Заява обґрунтована тим, що 19.12.2025 Львівська міська рада в особі заступника міського голови з гуманітарних питань Кулинич І.В. винесла оспорювану постанову про накладення на AT Лоудстар фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини у вигляді штрафу в розмірі 170000 грн. Вважає постанову такою, що прийнята за формальних підстав, без належної оцінки наданих ним пояснень та копій документів, порушує права Товариства та законні інтереси та призводить до безпідставного стягнення штрафу у значному розмірі. Вказує, що відповідно до оспорюваної постанови штраф повинен бути сплачений в 15- денний термін з дня її винесення. Постанова набирає законної сили одразу після її винесення. У разі несплати штрафу він буде стягнутий у встановленому порядку. На підставі оспорюваної постанови може бути відкрите виконавче провадження про стягнення штрафу, наслідком чого буде арешт рахунків та майна, а також примусове стягнення штрафу. Представник позивача зазначає, що звернення до суду не зупиняє дію оспорюваного рішення, а стягнення у примусовому порядку такої значної суми відобразиться, у тому числі, і на господарській діяльності та фінансовому стані позивача. При цьому, у разі задоволення позову для повернення помилково стягнутої суми штрафу та виконавчого збору, позивачу доведеться докласти значних зусиль, а також фінансових витрат на відновлення порушених прав. Наведені обставини, на думку представника позивача, дають підстави для висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі внаслідок вчинення виконавчих дій на підставі оспорюваної постанови, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких AT Лоудстар звернулось до суду. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представниця позивача Стасишина Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та ухвалити постанову, якою заяву АТ Лоудстар про забезпечення позову задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в спірному випадку наявні обидві підстави для забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України. Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про очевидну протиправність оспорюваної постанови, оскільки протиправні, на думку відповідача, дії, які покладені в основу оспорюваної постанови, вчинялися попереднім власником будівлі. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки у випадку фактичного виконання оспорюваної постанови та стягнення з позивача 170000 грн, поновлення прав та законних інтересів позивача шляхом виконання рішення суду у даній справі стане неможливим. Для поновлення прав позивача та повернення йому неправомірно стягнутих 170000 грн буде необхідним звертатися з новим позовом про стягнення з відповідача даної грошової суми. Апелянт звертає увагу, що постанова Львівської міської ради про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини № 13 від 19.12.2025 є очевидно протиправною, оскільки фінансова санкція накладена на особу, яка не вчиняла протиправних дій та взагалі не була власником нерухомого майна в період їх вчинення. У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача - Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Жолобович Ю.В. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. У відзиві зазначає, що апелянтом наведені у заяві про забезпечення позову обставини, не доводять наявність очевидних ознак протиправності оспорюваної постанови, а приведені у заяві обставини підлягають перевірці під час розгляду справи по суті. Заслухавши суддю-доповідача, представницю позивача Стасишину Т.В., яка підтримала апеляційну скаргу, представницю відповідача Жолобович Ю.В., яка заперечила проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наведені заявником доводи як підстави для вжиття заходів забезпечення позову не можуть визнаватись достатніми для задоволення заяви, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. У спірному випадку відсутні достатні підстави для твердження про протиправність оспорюваної постанови поза обґрунтованим сумнівом. Сама лише незгода позивача з рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправними, ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Вказані заявником доводи про наявність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності відповідача не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки потребують детальної оцінки з перевіркою їх доказами за процедурою, передбаченою нормами процесуального закону в межах адміністративного процесу. Наявність таких ознак у спірному випадку може бути виявлена судом тільки на підставі повного з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. На думку суду, заявник не довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких заявник просить вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов`язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував заявник. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність у відповідних правовідносинах. Таким чином, зазначені заявником мотиви вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для позивача та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду. Отже, вказані доводи заявника суд не прийняв до уваги, оскільки не свідчать в чому полягає існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. В даному випадку, станом на дату вирішення питання про забезпечення позову, відсутня очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, при цьому, представником позивача не доведено, що захист прав та інтересів Товариства стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до ч.1, 2 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено : 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини : 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю. Колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, приведені у ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, та оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти. Також колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору (у даному випадку майбутнього), необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язане з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Колегія суддів зазначає, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.03.2019 по справі №826/16911/18, від 25.04.2019 по справі №826/10936/18, від 26.06.2019 по справі №826/13396/18, від 30.09.2019 по справі №420/5553/18, від 30.09.2019 по справі №640/868/19, від 30.09.2019 по справі №840/3517/18, від 29.01.2020 по справі №640/9167/19. Колегія суддів наголошує, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Верховний Суд у постанові від 21.08.2023 по справі №120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Як видно зі змісту заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, заявник просить зупинити дію постанови Львівської міської ради про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини №13 від 19.12.2025 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Колегія суддів наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим. Факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Крім того, колегія суддів зазначає, що забезпечуючи позов шляхом зупинення дії оспорюваної постанови до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, прийнятим за результатами поданої заявником позовної заяви, суд фактично нівелює прийняття відповідачами рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень. Апелянтом наведені у заяві про забезпечення позову обставини, не доводять наявність очевидних ознак протиправності постанови Львівської міської ради, а зазначені в заяві обставини підлягають перевірці під час розгляду справи по суті. Колегія суддів враховує, що до позивача застосовано фінансові санкції за порушення законодавства про охорону культурної спадщини саме за користування пам`яткою архітектури, а не за вчинення дій, які на думку відповідачів є протиправними і про які зазначає позивач у заяві про забезпечення позову та апеляційній скарзі. Більше того, під час апеляційного перегляду заявником не надано будь-яких доказів відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на рахунки позивача, блокування його господарської діяльності або інших дій, які б свідчили про реальну та безпосередню загрозу його правам. Крім того, суд першої інстанції слушно зауважив, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст. 150-152, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Лоудстар залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року про відмову у забезпеченні позову по справі №380/343//26 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 12.03.26