Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 700/332/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 700/332/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бесараб Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2026 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Карпушової О.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції центрального округу про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції центрального округу на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2025 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Лисянського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції центрального округу, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 006114 від 06.03.2025 за ст. 153 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 30.04.2025 позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наявні фото матеріали, протокол, постанова та сплата штрафу, підтверджують вчинення позивачем спірного правопорушення. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 06.03.2025 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу Борисенком Ю.В. складено протокол № 006114, на підставі якого було винесено постанову № 006114 про накладення на позивача адміністративного стягнення за ст. 153 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої: 06.03.2025 ОСОБА_1 самовільно зрізав 7 дерев діаметром в пні: клен - 46 см, черешня - 42 см, верба - 84 см, верба - 62 см, клен - 37 см, клен - 50 см, верба - 84 см, в адміністративних межах Виноградської ОТГ, за межами населеного пункту. За наслідком вказаного, позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 153 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 544 грн. Не погоджуючись з правомірністю притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина позивача не доведена. Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вказує на відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Стаття 7 КпАП України передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. За визначенням, що міститься у ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Згідно ст. 1 Закону України «Про рослинний світ» від 09.04.1999 № 591-XIV (далі - Закон № 591-XIV) відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу регулюються Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", Лісовим кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статті 9 та 10 Закону № 591-XIV встановлюють, що у порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Загальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється громадянами з додержанням правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, без надання їм відповідних дозволів. Збирання у порядку загального використання дикорослих рослин, віднесених до переліку наркотиковмісних рослин, їх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини тощо, забороняється. Торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їх частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів, забороняється. Загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційної та ценотичної різноманітності тощо може бути обмежене Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки. За умови додержання вимог законодавства можуть здійснюватися такі види спеціального використання природних рослинних ресурсів: збирання лікарських рослин; заготівля деревини під час рубок головного користування; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо; заготівля сіна; випасання худоби. Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання природних рослинних ресурсів. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, з урахуванням положень Закону України "Про адміністративну процедуру". Спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, з урахуванням положень Закону України "Про адміністративну процедуру". Заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці на земельних ділянках лісового фонду здійснюється в порядку, що встановлюється Лісовим кодексом України. Інші види спеціального використання рослинних ресурсів на земельних ділянках лісового фонду здійснюються в порядку, що встановлюється цим Законом, Лісовим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Реалізація лікарської та технічної сировини дикорослих рослин юридичними або фізичними особами, які не мають дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів, забороняється. Не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів: власники земельних ділянок, на яких знаходяться об`єкти рослинного світу, крім тих, що занесені до Червоної книги України та Зеленої книги України; користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, які їм надано для цільового призначення (ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, колективного садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби), за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України. Форма дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Видача дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється у межах лімітів їх використання. Відповідно до ст. 40 Закону № 591-XIV порушення законодавства про рослинний світ тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законами України. Відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у: самовільному спеціальному використанні природних рослинних ресурсів; порушенні правил загального використання природних рослинних ресурсів; протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу; порушенні вимог охорони умов місцезростання об`єктів рослинного світу; порушенні вимог щодо охорони, використання та відтворення рослинного світу під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію, експлуатації споруд та об`єктів, застосування технологій, які негативно впливають на стан об`єктів рослинного світу; перевищенні лімітів використання природних рослинних ресурсів; самовільному проведенні інтродукції та акліматизації дикорослих видів рослин; реалізації лікарської та технічної сировини дикорослих рослин, зібраної без дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів; закупівлі лікарської та технічної сировини дикорослих рослин у юридичних або фізичних осіб, які не мають дозволу на їх спеціальне використання; порушенні правил вивезення за межі України і ввезення на її територію об`єктів рослинного світу; невнесенні збору за використання природних рослинних ресурсів у встановлені строки. Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу. Згідно із ст. 153 КпАП України знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об`єктів озеленення в межах населених пунктів, невжиття заходів для їх охорони, а також самовільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об`єктами озеленення; пошкодження дерев і чагарників за межами населених пунктів, що не віднесені до лісового фонду, або їх незаконна порубка - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб або фізичних осіб - підприємців - від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Стаття 251 КпАП України встановлює, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу. Згідно зі ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу. На виконання частин 1 та 2 ст. 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а виклав правовий висновок, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 006114 від 06.03.2025, позивач без дозвільних документів здійснив знищення зелених насаджень за межами населеного пункту, а саме: 7 дерев діаметром в пні: клен - 46 см, черешня - 42 см, верба - 84 см, верба - 62 см, клен - 37 см, клен - 50 см, верба - 84 см. 06.03.2025 державний інспектор з охорони навколишнього середовища Центрального округу Борисенко Ю.В. виніс постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 153 КпАП України. Протокол та оскаржувана постанова підписані позивачем без зауважень. В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що сам факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. При цьому у спірному випадку слід врахувати те, що позивач в судовому засіданні в суді першої інстанції заперечував факт знищення дерев та вказав, що побачив зрізані дерева та вирішив забрати їх на дрова. Не встановлює вини особи і протокол про адміністративне правопорушення, оскільки він лише відображає подію та кваліфікацію правопорушення з точки зору посадової особи, яка його складає. Перелікова відомість, складена 06.03.2025, також не є належним та допустимим доказом, оскільки нею не встановлюється причетність конкретної особи до вчинення правопорушення. При дослідженні фото зрізаних дерев, наданих відповідачем, також неможливо встановити факт порушення позивачем вимог ст. 40 Закону України «Про рослинний світ», за що передбачена адміністративна відповідальність ст. 153 КпАП України, так як фото не датовані, містять лише фото зрізаних та частково розпиляних дерев, не зафіксовано будь-яких знарядь для розпилу чи конкретних осіб. Інших доказів, які б підтверджували скоєння позивачем адміністративного правопорушення матеріали справи не містять. Отже, з наданих відповідачем доказів не вбачається, що саме позивач здійснив порубку дерев. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові у справі № 337/3389/16-а від 30.05.2019, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст. 153 КпАП України, є недоведеним. Таким чином, суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про достатність підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 06.03.2025 № 006114, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за 153 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 544 грн. Колегія суддів вважає, що суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги - відсутні. Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29). Перевіривши мотивування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи. Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції центрального округу на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції центрального округу про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. В. Карпушова