Ухвала ККС ВС № 465/2560/15-к

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2026 року м. Київ Справа № 465/2560/15-к Провадження № 51-562ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , перебуває на тимчасовому консульському обліку у Посольстві України у республіці Франція, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст. 190 КК України. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Франківського районного суду м. Львова від 14 березня 2025 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України, та призначено йому покарання: за ч.1 ст.190 КК України у виді обмеження волі на строк 1; за ч.2 ст.190КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі положень ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч.5 ст. 74, ч.1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_4 від призначеного судом покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, залишено без розгляду. Згідно з вироком суду ОСОБА_4 10 листопада 2013 року о 10:40, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, будучи авторизованим користувачем сайту «Аukro.ua» та користуючись логіном « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для авторизації, за відсутності у нього глушника марки «Chrysler Neon» й не маючи наміру на придбання такого товару для подальшої реалізації іншим особам, а переслідуючи мету особистого збагачення, розмістив недостовірне оголошення на сайті «Аukro.ua» про проведення аукціону з продажу такого товару за ціною 327 грн. Будучи введеним в оману, ОСОБА_6 за результатами проведеного 11 листопада 2013 року аукціону був визнаний переможцем по цьому лоту, отримав право на придбання зазначеного глушника, перерахував на банківський картковий рахунок, що належить ОСОБА_4 , грошові кошти в сумі 327 грн. ОСОБА_4 , реалізуючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, 11 листопада 2013 року, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці й у невстановлений точний час доби, отримані від ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 327 грн, що призначались для придбання вказаної запасної частини для автомобіля, не використав для придбання замовлення по лоту, а обернув у свою власність, витративши на власні потреби, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 327 грн. Таким чином, ОСОБА_4 був визнаний винним у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Крім того, ОСОБА_4 у період із 16 листопада 2013 року по 25 листопада 2013 року, маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи повторно, будучи авторизованим користувачем сайту «Аukro.ua» й користуючись логіном « ОСОБА_7 », за відсутності у нього зазначених у рішеннях судів попередніх інстанцій товарів й не маючи наміру на їх придбання для подальшої реалізації іншим особам, а переслідуючи мету особистого збагачення, розмістив недостовірні оголошення на сайті «Аukro.ua» про проведення аукціонів з продажу товарів. Будучи введеними в оману, потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , які за результатами проведених 16, 21 і 25 листопада 2013 року аукціонів були визнані переможцями по лотах: електрочайник «BOSCH» за ціною 320 грн, аксесуари до кухонних комбайнів «BOSCH» за ціною 535 грн, фен «Zelmer» за ціною 190 грн, електробритва «Philips» за ціною 270 грн, плойка «Philips» за ціною 320 грн, та отримавши право на придбання зазначених товарів, перерахували на банківський картковий рахунок, що належить ОСОБА_4 , грошові кошти у відповідних сумах. За встановлених місцевим судом підстав ОСОБА_4 був визнаний винним у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено частково, вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 за ч.1 ст.190, ч.2 ст. 190 КК України було закрито у зв`язку з декриміналізацією відповідно до ст. 5 КК України, п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України. Позовну заяву ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, було залишено без розгляду. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувану ухвалу скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження, у мотивувальній частині ухвали фактично сформулював висновки про доведеність його вини, що, на його думку, суперечить принципу презумпції невинуватості та вимогам ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. Крім того, звертає увагу, що в тексті ухвали апеляційного суду міститься фрагмент, який стосується іншої особи та іншого кримінального правопорушення, що, на його переконання, свідчить про формальний характер апеляційного перегляду та відсутність належної перевірки доводів апеляційної скарги. Також скаржник вказує на внутрішню суперечність мотивів судового рішення, оскільки апеляційний суд, визнавши доводи апеляційної скарги необґрунтованими, водночас скасував вирок суду першої інстанції та закрив кримінальне провадження. Окремо у скарзі зазначається про неправильне застосування апеляційним судом положень ст. 284 КПК України, оскільки суд, закриваючи кримінальне провадження, не врахував його позицію щодо невизнання вини та необхідності постановлення виправдувального вироку. Мотиви суду Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень та інших документів, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить з фактичних обставин, встановлених судами. Положеннями ст. 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Ухвала апеляційного суду має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою, як це передбачено положеннями ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу. Цих вимог судами попередніх інстанцій дотримано. Посилання скаржника на те, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження, у мотивувальній частині ухвали фактично сформулював висновки про доведеність його вини, чим нібито порушив принцип презумпції невинуватості та вимоги ст. 370 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, надав оцінку висновкам суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження та доказів, на підставі яких ці обставини були встановлені. Така оцінка здійснювалася у межах повноважень апеляційного суду, визначених ст. 404, 419 КПК України, і була спрямована на перевірку законності та обґрунтованості вироку місцевого суду. Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд першої інстанції зробив на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України, про що у вироку місцевого суду наведено докладні мотиви. Зокрема, в ході судового провадження ОСОБА_4 своєї винуватості не визнав, виклавши при цьому свою версію події, яка судом була спростована на підставі ретельно та всебічно досліджених у судовому засіданні доказів із дотриманням вимог кримінального процесуального закону. При цьому суд обґрунтовано взяв до уваги ті докази, які він досліджував безпосередньо, дотримавшись вимог ст. 23 КПК України. Крім іншого, місцевий суд вказав, що винуватість ОСОБА_4 підтверджується: - заявами потерпілих про вчинення злочину, відповідно до яких вони повідомили, що придбали товари у ОСОБА_4 через інтернет-аукціон «Аukro.ua», однак після перерахування коштів товару не отримали; - копіями електронних переписок останнього із потерпілими, зокрема переписка ОСОБА_6 про придбання глушника «Chrysler Neon» за ціною 327 грн, переписка ОСОБА_8 про придбання електрочайника «BOSCH» за ціною 320 грн, переписка ОСОБА_9 про придбання аксесуарів до кухонного комбайну марки «BOSCH» за ціною 535 грн, переписка ОСОБА_10 про придбання фену марки «Zelmer» за ціною 190 грн, переписка ОСОБА_11 про придбання фену марки «Philips» за ціною 270 грн. Як указав місцевий суд, факт перерахування грошових коштів саме на користь ОСОБА_4 підтверджується низкою платіжних документів, зокрема: платіж № Р24А888119542326996 від 11 листопада 2013 року про оплату 327 грн, платіж №48488122684 від 19 листопада 2013 року на суму 320 грн, платіжне доручення № Р24А131410064518168 від 25 листопада 2013 року на суму 190 грн, платіжне доручення № Р24А131687124372133 від 25 листопада 2013 року на суму 320 грн, а також іншими платіжними документами, відповідно до яких отримувачем коштів зазначений ОСОБА_4 . Крім того, відповідно до заяви представника ТОВ «Аукро України» встановлено, що користувач сайту «Аukro.ua» ОСОБА_4 шляхом обману інтернет-покупців та шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, не поставивши товару останнім, отримав від них грошові кошти на свій рахунок. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , зазначив, що суд першої інстанції належним чином перевірив усі докази по справі, які є послідовними і такими, що узгоджуються між собою та з іншими доказами; надав належну оцінку усім зібраним та перевіреним у справі доказам, які з достовірністю підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 190 КК України. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, у зв`язку з чим суд зобов`язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність. Як передбачено положеннями ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. На переконання апеляційного суду, зазначені вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні вироку щодо ОСОБА_4 , у повному обсязі було дотримано. Також місцевим судом при розгляді кримінального провадження було дотримано положень закону щодо забезпечення сторонам рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав, й порушень принципів юридичної рівності, змагальності та справедливого судового розгляду при апеляційному перегляді не встановлено, оскільки кожній стороні була надана розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище щодо іншої сторони. Крім того, суд апеляційної інстанції, відповідаючи на доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що останній не міг повернути товари у зв`язку з тим, що перебував у статусі свідка, а в подальшому слідчий відмовився їх приймати, обґрунтовано зазначив, що відповідно до положень ч. 1 ст. 190 КК України відповідальність настає за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Обман - це повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мали бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або набуття права на майно. Він може проявлятися в усній чи письмовій формі, а також у використанні підроблених документів тощо. Особливістю шахрайства є те, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно, вважаючи, що це правомірно, необхідно або вигідно для нього, і що він зобов`язаний це зробити. Тому обман за часом передує передачі майна або права на майно та створює у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Таким чином, обман виступає способом зовні законного, за згодою потерпілого отримання майна або набуття права на майно. Отже, переглядаючи вирок, апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку, що ОСОБА_4 заволодів грошовими коштами потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з моменту зарахування ними коштів на його банківський рахунок, а тому його твердження про наявність обставин, які унеможливили йому повернення товарів, для кваліфікації його дій за ст. 190 КК України значення не мають. Крім того апеляційним судом було належно спростовано доводи ОСОБА_4 про те, що потерпілі не намагалися з ним зв`язатися щодо не поставки товару. Апеляційний суд зазначив, що допитані у суді потерпілі підтвердили, що неодноразово контактували з ОСОБА_4 телефоном та електронними засобами зв`язку, вимагаючи повернути товар або кошти. Факт неповернення товару протягом тривалого часу, за умови наявності відповідних вимог потерпілих, свідчить про відсутність товару у обвинуваченого як на момент перерахування коштів, так і під час подальшої переписки, а також про відсутність наміру виконувати зобов`язання. Разом з цим не знайшли свого підтвердження і доводи про помилку комп`ютерної техніки, як причину неможливості зв`язку з покупцями та відсутність умислу на вчинення шахрайства, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Перевіряючи ці твердження, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про їх безпідставність, зазначивши, що вони спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами, зокрема змістом переписки між ОСОБА_4 та потерпілими, а також іншими доказами, яким суд надав оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України. При цьому незгода сторони захисту з оцінкою судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими, є лише способом захисту і намаганням спростувати вказані докази, які об`єктивно вказують на вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, з метою уникнення відповідальності за скоєне. Апеляційний суд, переглядаючи вирок, перевірив доводи апеляційної скарги, надав оцінку встановленим судом першої інстанції обставинам та доказам, що їх підтверджують, і не встановив підстав для спростування висновків суду щодо доведеності вини ОСОБА_4 . Разом з цим Законом України № 3886-ІХ від 18 липня 2024 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» було викладено у новій редакції ст. 51 КУпАП України та змінено розмір дрібного викрадення чужого майна з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП. Як наслідок, в діяннях, які на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення за статтями 185, 190 або 191 КК України, але в яких вартість предмета кримінального правопорушення не перевищувала 2 НМДГ, вказана зміна скасувала кримінальну протиправність діяння у значенні ст. 5 КК України. Враховуючи, що самим КПК України не визначено розмір кримінально караного викрадення чужого майна, шахрайства, зміна КУпАП Законом № 3886-ІХ від 18 липня 2024 року є зміною кримінального законодавства, яка скасовує кримінальну відповідальність особи. До таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21). Тож вказаний Закон № 3886-ІХ має зворотну дію у часі і поширюється на діяння обвинуваченого ОСОБА_4 , які кваліфіковано за ч. 1 ст. 190, ч.2 ст. 190 КК України і які були вчинені ним з 10 листопада 2013 року по 25 листопада 2013 року. Як зазначив у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 7 Закону України № 5515-VI від 06 грудня 2012 року «Про державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2013 року становив 1147 грн. Таким чином, кримінальна відповідальність за шахрайство, вчинене у 2013 році, з урахуванням змін, внесених Законом № 3886-ІХ, настає за вчинення шахрайства на суму 1147 грн та більше. Згідно з копією оскаржуваного рішення, діями ОСОБА_4 було заподіяно матеріальну шкоду потерпілим: ОСОБА_6 на суму 327 грн, ОСОБА_8 на суму 320 грн, ОСОБА_9 на суму 535 грн, ОСОБА_10 на суму 190 грн, ОСОБА_11 на суму 190 грн, ОСОБА_12 на суму 320 грн. Згідно з п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Відповідно до абз. 4 ч. 7 ст. 284 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 або п. 1-2 ч. 2 цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 479-2 КПК України регламентовано, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з ч. 3 ст. 479-2 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та у разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 1-2 ч. 2 ст. 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок. Зі змісту оскарженої ухвали апеляційного суду вбачається, що в ході апеляційного розгляду ОСОБА_4 не надав згоду на закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Отже, враховуючи те, що вартість майна, яким заволодів обвинувачений з 10 листопада 2013 року по 25 листопада 2013 року, була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX настає кримінальна відповідальність; взявши до уваги позицію ОСОБА_4 , який заперечував проти закриття кримінального провадженні у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 190 КК України у зв`язку з декриміналізацією відповідно до положень ст. 5 КК України, п.1-2 ч.2 ст. 284 КПК України. Таким чином, скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження було зумовлено виключно зміною закону, яким підвищено мінімальний розмір шкоди, необхідний для кримінально-правової кваліфікації відповідного діяння. У зв`язку з цим діяння, у вчиненні яких обвинувачувався ОСОБА_4 , втратили кримінально-караний характер, що відповідно до вимог кримінального та кримінального процесуального законів унеможливило подальше здійснення кримінального провадження. Посилання скаржника на те, що в тексті ухвали апеляційного суду міститься фрагмент, який стосується іншої особи та іншого кримінального правопорушення, що, на його переконання, свідчить про формальний характер апеляційного перегляду, колегія суддів вважає таким, що не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. В оскаржуваній ухвалі апеляційного суду дійсно є фрагмент: «Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 301, ч.5 ст. 301 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим, вмотивованим і відповідає фактичним обставинам справи», який очевидно не стосується цього кримінального провадження. Однак, як убачається зі змісту вказаної ухвали, наведений фрагмент має характер технічної неточності викладення тексту судового рішення, яка сама по собі не свідчить про відсутність апеляційного перегляду чи відсутність перевірки доводів апеляційної скарги. Водночас із мотивувальної частини ухвали вбачається, що апеляційний суд дослідив доводи ОСОБА_4 , надав їм оцінку та виклав мотиви прийнятого рішення відповідно до вимог ст. ст. 370, 419 КПК України. З огляду на це зазначена неточність не може розцінюватися як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в розумінні положень ст. 412 КПК України, яке могло б бути підставою для скасування судового рішення. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про наявність внутрішньої суперечності в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду з тих підстав, що апеляційний суд, оцінюючи доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про їх необґрунтованість у частині спростування встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, адже скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження було зумовлено застосуванням передбачених кримінальним та кримінальним процесуальним законом підстав закриття кримінального провадження, що не пов`язані з оцінкою доведеності винуватості особи. Тому такі висновки апеляційного суду не свідчать про суперечливість мотивів ухвали й не дають підстав вважати судове рішення таким, що не відповідає вимогам ст. 370 КПК України. Враховуючи викладене, оскільки з касаційної скарги, доданих до неї копій судових рішень та інших документів не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3