Постанова 4812 № 486/339/18

03.03.26 22-ц/812/390/26 Справа №486/339/18 Провадження № 22-ц/812/390/26 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 03 березня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого -Яворської Ж.М., суддів:Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання -Лівшенком О.С., за участі представника відповідача - Кучерявої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 на заочне рішення Южноукраїнського (натепер Південноукраїнського) міського суду Миколаївської області від 22 жовтня 2018 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Савіним О.І., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості В С Т А Н О В И В: 20 березня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позову зазначають, що 06 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 640/366-К366 відповідно до якого відповідач зобов`язався в порядку та на умовах визначених Договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, передбачених Договором та Графіком погашення кредиту. Відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору, не перерахував у встановлені строки чергові платежі в рахунок погашення заборгованості, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 28 листопада 2017 року складала 49 901.08 доларів США, що еквівалентно 1 151 262.11 грн, з яких: 679 535.08 грн - заборгованість за кредитом; 228 519.51 грн - заборгованість за відсотками; 182 002.17 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 31 205.35 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути заборгованість в сумі 49 901.08 доларів США, що еквівалентно 1 151 262.11 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 17 268.94 грн. Заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 жовтня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором станом на 28 листопада 2017 року в сумі 49 901.08 доларів США, що еквівалентно 1 151 262 гривні 11 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 17 268 грн 94 коп. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведені обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог і наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Так, умови передбачені договором відповідач не виконав, в результаті чого станом на 28.11.2017 року виникла заборгованість в сумі 49 901.08 доларів США, що еквівалентно 1 151 262.11 грн з яких: 25 322.46 дол.США, що еквівалентно 679 535.08 грн. заборгованість за кредитом; 8 515.64 дол. США, що еквівалентно 228 519.51 грн заборгованість за відсотками; 6 782.20 дол.США, що еквівалентно 182 002.17 грн пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 2 280.78 дол.США, що еквівалентно 31 205.35 грн пеня за несвоєчасне повернення відсотків. Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 травня 2024 року заяву представника АТ «Сенс банк» про заміну сторони її правонаступником по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 жовтня 2018 року у справі №486/339/18 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Залучено до участі у справі замість позивача АТ «Укрсоцбанк» його правонаступника Акціонерне товариство «Сенс банк». Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив заочне рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначав, що між сторонами було укладено кредитний договір для купівлі транспортних засобів для їх використання у підприємницькій діяльності відповідача. 19 січня 2010 року відповідач як фізична особа-підприємець звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою про визнання його банкрутом. Постановою Господарського суду Миколаївської області від 18 лютого 2010 року у справі №18/06/10 відповідача було визнано банкрутом та відрито ліквідаційну процедуру. 16 квітня 2010 АТ Укрсоцбанк заявив у даній справі про банкрутство свої кредиторські вимоги на загальну суму 316603,50 грн. Це підтверджується відзивом ліквідатора у даній справі про банкрутство від 23 квітня 2010 року. Ухвалою суду від 18 травня 2010 затверджено реєстр вимог кредиторів у даній справі про банкрутство. До реєстру вимог включено вимоги АТ Укрсоцбанк у сумі 316603,50, які виникли саме з кредитного договору 640/366-К366 від 06 липня 2007 року. Звертає увагу, що ухвалою суду від 01 березня 2016 року у справі про банкрутство відповідача було ліквідовано підприємницьку діяльність відповідача та припинено його державну реєстрацію. Згідно цієї ухвали, у процесі ліквідаційної процедури за рахунок продажу майна відповідача кредиторські вимоги АТ Укрсоцбанк були частково задоволені у сумі 78617,70 грн. Пунктом 3 резолютивної частини цієї ж ухвали усі вимоги кредиторів, не задоволені за відсутності майна боржника вважаються погашеними. Це вказує на те, що позивач у справі 486/339/18 заявив позовні вимоги, які вважаються погашеними, а тому його позов є безпідставним. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Представник позивача направив до суду додаткові пояснення в яких просила апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін, та розглядати справу за їх відсутності. Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Зважаючи на викладене справу розглянуто за відсутності вказаних учасників справи, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповвадча апеляційну скаргу підтрима, просила про її задоволення. Крім того, заявила про застосування наслідків спливу позовної давності, про що вона мала намір просити у суді першої інстанції. У задоволенні клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи письмових доказів: відзив арбітражного керуючого, заяву ОСОБА_1 про визнання його банкрутом від 13 січня 2010 року, зведений реєстр кредиторів ФОП станом на 18 квітня 2010 року, постанову Господарського суду Миколаївської області від 18 лютого 2010 року у справі №18/06/10, ухвалу Господарського суду Миколаївської області суду від 18 травня 2010 року затверджено реєстр вимог кредиторів у справі №18/06/10 про банкрутство, ухвалу цього ж суду від 01 березня 2016 року у справі №18/06/10 про банкрутство, колегією суддів відмовлено, зважаючи на те, що такі докази є у матеріалах цивільної справи та повернуто їх апелянту. Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 06 липня 2007 року між Акціонернио-комерційнйим банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та громадяником України ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 640/366-К366 на купівлю автотранспортних засобів. За умовами цього договору відповідач отримав кредит у розмірі 33 768.00 доларів США з сплатою 13% процентів річних з натупним порядком погашення основоної заборгованості: з серпня 2007 року по червень 2012 року щомісячно до 10 чисола 536.00 дол.США; у липні 2012 року - 551.00 дал США, з кінцевим термврном повернення основної заборгованості до 05 липня 2012 року. Кредит надано для оплати придбання чотирьох автомобілів марки «Chery Amulet», 2007 року випуску, згідно договору купівлі-продажу №Ч124/200 від 04 липня 2007 року, укладеного з ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод». В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, сторони уклали Договір застави транспортних засобів, загальною заставною вартістю 198 640.00 грн, що за курсом НБУ на день укладення договору (100 дол.США=505.00 грн.) становить 39 334.65 доларів США. Порядок надання кредиту та сплати процентів передбачені статтею 2 Договору, відповідальність сторін встановлена статтею 4 Договору (т.1 а.с. 9-11). Проте відповідач свої вимоги належним чином не виконав, грошові кошти не повернув, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 28 листопада 2017 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 49 901.08 доларів США, що еквівалентно 1 151 262.11 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 25322.46 дол. США, що еквівалентно 679 535.08 грн; заборгованість за відсотками -8515.64 дол. США, що еквівалентно 228 519.51 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту -6782.20 дол.СШа, що еквівалентно 182 002.17 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків -2280.78 дол.США, що еквівалентно 31 205.35 грн. ( т.1 а.с.7-8). Постановою Господарського суду Миколаївської області від 18 лютого 2010 року у справі №18/06/10 фізичну-особу підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру з дня прийняття постанови підприємницьку діяльність банкрута припинено, строк виконання всіх грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і обов`язкових платежів вважати таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов`язаннями банкрута, що виникли під час судового провадження, пред`являються в межах ліквідаційної процедури ( т. 1 а.с.78-79). 16 квітня 2010 року АТ «Укрсоцбанк» заявив у справі про банкрутство свої кредиторські вимоги на загальну суму 316603,50 грн, які виникли з кредитного договору 640/366-К366 від 06 липня 2007 року ( т.1 а.с.74). Ухвалою Господарського суду Миколаївської області суду від 18 травня 2010 року затверджено реєстр вимог кредиторів у справі №18/06/10 про банкрутство. Визнано грошові вимоги кредиторів, зокрема, і акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на сумму 316 603 грн.50 коп.- третя черга кредиторських вимог (т.1 а.с.81-82). Ухвалою суду від 01 березня 2016 року у справі №18/06/10 про банкрутство було припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , вимоги кредиторів, не задоволені за відсутності майна банкрута, вважаються погашеними. Згідно цієї ухвали, у процесі ліквідаційної процедури за рахунок продажу 12 березня 2015 року майна відповідача чотирьох автомобілів марки CHERRY, модель AmuletA15, які були предметом застави за вищевказаним кредитним договором, кредиторські вимоги АТ «Укрсоцбанк» були частково задоволені у сумі 786617,70 грн. Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 10 версеня 2019 року та єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реоаганзацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєнання до АТ «Альфа-Банк» . Згідно рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обовязків АТ «Украсоцбанк» внасліок реорганізації шляхом приєднання, виникають у АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк». 01 грудня 2022 року змінено назву АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» ( т.1 а.с. 112-113). Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Щодо визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, у справі №753/16525/16-ц (Провадження №14-574цс18) визначено співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця та їх правового статусу. Так, відповідно до частини 1 статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин 2, 4 цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа-підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Фізична особа набуває права на зайняття підприємницькою діяльністю з моменту її державної реєстрації. Реєстрація фізичної особи - підприємця здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Відомості про фізичну особу-підприємця, зазначені у реєстраційній картці, включаються до Єдиного державного реєстру і є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних кодів фізичних осіб - платників податків, реєстрація фізичної особи - підприємця не обмежена часом і є безстроковою. За змістом статтей 1 та 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» боржником у справі про банкрутство може бути фізична чи юридична особа, яка в установленому порядку отримала статус суб`єкта підприємницької діяльності, а також юридична особа, яка діє у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Стаття 42 ГК України встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно із статтею 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація. Відповідно, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежовувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як звичайна фізична особа. Стаття 51 ЦК України поширює на фізичних осіб - підприємців правовий режим, аналогічний до режиму юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність. Зокрема, на фізичних осіб - підприємців в тій частині, що стосується здійснення підприємницької діяльності, поширюється Господарський кодекс України. В частині 1 статті 52 ЦК України втілений принцип цивільної дієздатності. Враховуючи, що підприємцем може бути тільки особа з повною цивільною дієздатністю, то при здійсненні підприємницької діяльності фізична особа повинна усвідомлювати, що за свої протиправні дії вона може нести відповідальність. Мова йдеться тільки про цивільну відповідальність фізичної особи - підприємця, яка носить майновий характер. Тому при вчиненні порушень, стягнення може бути звернене зацікавленою особою на все майно фізичної особи-підприємця, незалежно від того, чи використовується це майно для здійснення підприємницької діяльності, чи призначене для задоволення особистих та побутових потреб фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. Так, за визначенням статті 42 ГК України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, підприємницька діяльність характеризується такими ознаками, як самостійність, ініціативність, систематичність, власний ризик, та спрямованість на визначений результат - одержання економічних та соціальних результатів та отримання прибутку. Відповідно до статті 53 ЦК України фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов`язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. Відповідно до часнити 1 статті 128 ГК України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": грошове зобов`язання це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України; неплатоспроможність - неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше як через відновлення платоспроможності; боржник - суб`єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати; суб`єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена господарським судом. Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що боржник зобов`язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. З введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах дійшла висновку, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови ВП ВС від 15 січня 2020 року по справі №607/6254/15-ц, від 28 січня 2020 по справі № 50/311-б). Як вбачається з матеріалів справи АТ «Укрсоцбанк » звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 як до фізичної особи. Доказів про наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця в правовідносинах з позивачем за спірним кредитним договором матеріали справи не містять. Звертаючись до суду із заявою про перегляд заочного рішення апелянт посилався на те, що постановою Господарського суду Миколаївської області від 18 лютого 2010 року у справі №18/06/10 фізичну-особу підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру з дня прийняття постанови підприємницьку діяльність банкрута припинено, строк виконання всіх грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і обов`язкових платежів вважати таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов`язаннями банкрута, що виникли під час судового провадження, пред`являються в межах ліквідаційної процедури ( т. 1 а.с.78-79). Ухвалою Господарського суду Миколаївської області суду від 18 травня 2010 року затверджено реєстр вимог кредиторів у справі №18/06/10 про банкрутство. Визнано грошові вимоги кредиторів, зокрема, і акціонерного комерційного банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» на суму 316 603 грн.50 коп.- третя черга кредиторських вимог затверджено реєстр вимог кредиторів у справі №18/06/10 про банкрутство. У процесі ліквідаційної процедури було реалізовано чотири автомобілі марки CHERRY, модель AmuletA15, які були предметом застави за вищевказаним кредитним договором, кредиторські вимоги АТ «Укрсоцбанк» були частково задоволені у сумі 786617,70 грн. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01 березня 2016 року у справі № 18/06/10 ліквідатором визнані вимоги заставного кредитора акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» у сумі 39368.16 грн. Вказана сума коштів, відповідно до наданого банком розрахунку, надійшла на пошашення заборгованості по відсоткам. Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» громадянин-підприємець звільняється від подальшого виконання усіх вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, але за винятком вимог особистого характеру, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України (у редакції Закону про банкрутство станом на 23 грудня 2009 року). Відповідно до частини сьомої статті 133 КУзПБ вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені або погашені частково у процедурі задоволення вимог кредиторів, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи в порядку, встановленому цивільним законодавством. Частиною другою статті 134 КУзПБ також передбачено, що фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов`язку повернення непогашених боргів, а саме: 1) відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; 2) сплати аліментів; 3) виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом, останній виконав свої зобов`язання перед банком в установленому кредитним договором обсязі (за винятком стягнутих у межах провадження справи про банкрутство сум), які підлягають стягненню у правовідносинах між банком (позивача у справі) та боржником (відповідачки), як фізичної особи. Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , як фізична особа, має борг за кредитним договором, укладеним з банком, а відтак заявлена позивачем сума підлягає до стягнення. Аналогіного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 року у справі №202/18374/13. Відповідно до надано позивачем розрахунку нарахування заборгованості здійснено фактично станом на 05 липня 2012 року, як по тілу кредиту, так і по відсоткам. Доводів щодо неправильності розрахунку апеляційна каргу не містить. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування висновків, викладених у постанові Верховного суду у справі 908/73/22 від 01 червня 2023 року є безпідставними, оскільки у справі, на яку посилається апелянт та справі, яка переглядається, є різними підстави позову, встановлені фактичні обставини. Звертаючись до суду з апеляційноє скаргою представник апелянта необгрунтовувала незаконність рішення суду порушенням вимог процесуального права щодо неповідомлення про дату, час та місце розгляду справи. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що вона мала намір звернутися із такою заявою під час розгляду заяви про скасування заочного рішення, але не встигла. Щодо означених тверджень заявника колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц та від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, сформульований правовий висновок про те, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Відповідно до статті 128 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. З матеріалів справи відомо, що суд першої інстанції з`ясовував питання щодо адреси реєстрації ОСОБА_1 та звертався до Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради (а. с. 22, том 1). Відповідно до відомостей надісланої на адресу суду першої інстанції довідки, зареєстрованим місцем проживання громадянина України ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . (а.с. 23, том1). Така ж адреса відповідача зазначена і у кредитному договорі. За цією адресою місцевий суд здійснював повідомлення відповідача - надсилав судові повістки. За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову особи в отриманні судової повістки. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 309/3879/17. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), а також Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б та від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, зокрема, містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Матеріали справи не містять іншої відомої суду й учасникам справи адреси відповідача, на яку можливо б було здійснювати виклик до суду. Повідомлення позикодавця позичальником про зміну своєї адреси матеріали справи не містять. Як вбачається з матеріалів справи 13 квітня 2018 року відповідачу ОСОБА_1 надсилалась копія позовної заяви, з копіями доданих до неї документів, від отримання якої він відмовився (т.1 а.с. 30). В той же час, у разі якщо повістка направлена судом за належною адресою, і не вручена адресату з посиланням на «адресат відмовився від її отримання», вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. В подальшому судові повістки адресовані ОСОБА_1 було повернуто до суду за закінченням терміну зберігання ( т.1 а.с. 38, 41, 46). Окрім надсилання повісток за зареєстрованим місцем проживання Южноукраїнський міський суд Миколаївської області також здійснював виклик відповідача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України», зокрема й у засідання на 13 вересня 2022 року, у якому і було ухвалене заочне рішення по суті вирішення спору. За таких обставин колегія суддів виснує, що ОСОБА_1 вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у суді першої інстанції відповідно до приписів статті 128 ЦПК України. При цьому суд першої інстанції обгрнутовано не прийняв до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що на час ухвалення рішення відповідач був за кордоном, оскільки, про сам факт звернення банку з позовом до суду знав, однак від отримання судових документів відмовився, тобто повинен був сам з розумним інтервалом цікавитись рухом справи та надавати відповідні докази. За матеріалами справи, із заявою про перегляд заочного рішення у цій справі від 22 жовтня 2018 року представник відповідача звернувся до суду 11 липня 2023 року. Проте вказана заява не містить вимог щодо застосування позовної давності при вирішенні вказаного спору. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін, проте за фактичних обставин цієї справи обставини, які позбавили відповідача зробити таку заяву були відсутні. Колегія суддів аргументи представника позивача, що вона мала намір заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції, але не встигла, відхиляє, з врахуванням того, що розгляд цієї заяви проводився судом першої інстанції більше ніж два роки з 11липня 2023 року по 25 листопада 2025 року, поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу вчинити такі дії протягом тривалого часу не вказано та матеріали справи не містять, З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для прийняття заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, адже відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у суді першої інстанції належним чином. Приймаючи до уваги вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив правову природу заявленого позивачем позову, у достатньому обсязі визначився із характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Кучерявою Тетяною Юріївною, залишити без задоволення, заочне рішення Южноукраїнського (натепер Південноукраїнського) міського суду Миколаївської області від 22 жовтня 2018 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 10 березня 2026 року.