Постанова Київський апеляційний суд № 759/24089/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/24089/24 Головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М. Провадження № 22-ц/824/2669/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, який обґрунтував тим, що відповідач, як повірений позивача на підставі виданої довіреності від 31 березня 2021 року, укладав від імені останнього попередні договори купівлі-продажу квартир та отримував від покупців авансові платежі, які не передав довірителю. Оскільки відповідач не передав грошові кошти позивачу та утримує їх, то позивач нарахував і також заявив до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних за період з 28 травня 2021 року по 07 листопада 2024 року. З наведених вище підстав ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у розмірі 3 371 240,00 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 1 630 976,62 грн та 354 666,77 грн штрафних санкцій у вигляді 3 % річних за весь час прострочення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 371 240,00 грн, 1 630 976,62 грн інфляційних втрат та 354 666,77 грн 3 % річних, а також судовий збір у розмірі 15 140,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 31 березня 2021 року, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. за реєстровим № 679, укладено дев`ять попередніх договорів купівлі-продажу, а саме: 27 травня 2021 року з ОСОБА_3 , 27 травня 2021 року з ОСОБА_4 , 07 квітня 2021 року з ОСОБА_5 , 09 квітня 2021 року з ОСОБА_6 , 13 травня 2021 року з ОСОБА_7 , 28 квітня 2021 року з ОСОБА_8 , 13 квітня 2021 року з ОСОБА_9 , 27 травня 2021 року з ОСОБА_10 , 08 травня 2021 року з ОСОБА_11 , відповідно до пункту 4 яких, відповідач прийняв від третіх осіб передоплату у вигляді авансу, що у загальному розмірі становить 3 371 240,00 грн. Отже, отримання ОСОБА_1 грошових коштів за укладеним правочином обумовило виникнення у нього обов`язку передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Відхиляючи доводи відповідача щодо неотримання ним від третіх осіб, тобто покупців, коштів за попереднім договором, суд першої інстанції входив з того, що довіреністю від 31 березня 2021 року передбачено право повіреного отримувати авансові платежі та належні довірителю гроші від продажу майна. Оскільки ОСОБА_1 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та покупці у спірних попередніх договорах дійшли усіх істотних умов договору, підписавши його, суд вважав, що цим доводиться отримання відповідачем коштів від покупців при укладення попередніх договорів. До того ж, доказів передачі коштів отриманих під час укладення попередніх договорів купівлі-продажу квартир саме позивачу, відповідач суду не надав. Окрім цього, треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 у своїх поясненнях, наданих до суду, вказали, що саме відповідачем було отримано від останніх кошти у вигляді авансу. Стосовно наведеної судової практики відповідачем у справах № 369/11520 та № 369/12955/23 суд зазначив, що правові відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вказаних справах не досліджувались судами, а тому вони не є тотожними із справою, яка розглядається. Враховуючи, що відповідач не надав доказів повного виконання ним свого обов`язку, передбаченого статтею 1006 ЦК України, та порушив свій законодавчо визначений обов`язок передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано відсутність у позивача права на звернення із цим позовом та неправильно і не в повному обсязі досліджені обставини справи. Зазначає, що він був представником декількох осіб ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_2 . Головним забудовником по низці квартир є саме ОСОБА_12 і саме він відповідальний за ключові процеси, залучення покупців та здійснював загальне керівництво усіма вищезазначеними особами. Протягом деякого часу ОСОБА_1 працював на вказаних осіб, виконуючи покладені на нього завдання, за що отримував невелику оплату, тобто був найманим працівником, незважаючи на відсутність офіційного працевлаштування. Так, 17 та 19 лютого 2021 року, 31 березня 2021 року від ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_2 йому були надані довіреності на укладання договорів купівлі-продажу належного їм нерухомого майна. Відповідно до домовленості з цими людьми, уповноважені ними особи (відділ продажів) здійснювали пошук покупців, визначали з ними ціну та технічні характеристики квартир, отримували грошові кошти, а ОСОБА_1 мав лише їздити до нотаріуса, підписувати договори купівлі-продажу належного їм нерухомого майна та попередні договори, після чого одразу передавав їх вказаним особам. Після завершення роботи на забудовника усі довіреності ним були повернуті в офіс забудовника. ОСОБА_1 стверджує, що грошові кошти за вказаними попередніми договорами ОСОБА_2 отримував самостійно. Тобто фактично відповідач лише засвідчував факт домовленості між сторонами і те, що позивач вже отримав від них грошові кошти. Виключно це входило в його обов`язки. В подальшому, отримавши від покупців значні суми грошових коштів, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , на думку відповідача, вирішили зробити фіктивне банкрутство, подавши до Господарського суду м. Києва та Господарського суду Київської області відповідні заяви. ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , в межах провадження у господарському суді про їх неплатоспроможність, подали позови до ОСОБА_1 про стягнення коштів, отриманих ним за попередніми договорами купівлі-продажу квартир, а ОСОБА_2 подав позов до відповідача в Святошинський районний м. Києва аналогічний тим, як і вказані особи в господарських судах. Справа ОСОБА_13 була розглянута в Господарському суді Київської області (справа № 911/2308/23 (911/518/24)), їй було відмовлено в задоволенні аналогічного позову у зв`язку із безпідставністю, а рішення суду залишено в силі судом апеляційної інстанції. Даний позов повністю стосується одних і тих же правовідносин. Відповідач вказує, що позивач ОСОБА_2 діяв разом із ОСОБА_13 за вказівками ОСОБА_12 і обидві позовні заяви є взаємопов`язаними і стосуються однієї і тієї ж діяльності цих трьох осіб. В рамках справи № 911/2308/23 (911/518/24) також було встановлено ряд важливих фактів, в тому числі й згідно інформації від третіх осіб. Звертає увагу, що довіреність і попередні договори купівлі-продажу є абсолютно однаковими в обох справах, стосувались квартир в одному будинку, написані слово в слово, єдиною різницею є різні продавці, які проте діяли спільно, через що висновки господарського суду у справі 911/2308/23 (911/518/24) є важливими і у даній справі. Крім цього, відповідачем до матеріалів цієї справи було додано і рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, яким в аналогічній ситуації було стягнено кошти саме із ОСОБА_12 , так як суд послався на обставини справи № 369/11520/23, остаточним рішенням по якій було встановлено те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем по справі і він не отримував грошових коштів, а належним відповідачем є лише ОСОБА_12 . Вважає, що висновки суду у справі № 369/11520/23 мають значення і для даної справи, так як рішення набрало законної сили та ним було чітко встановлено, що усі зобов`язання за аналогічними договорами несе виключно продавець, а не ОСОБА_1 . На даний момент наявні як мінімум два кримінальних провадження щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , в яких активно провадяться слідчі дії, а саме кримінальне провадження № 12022116410000309 від 10 липня 2022 року в Бориспільському ВП ГУ НП у Київській області, яке стосується лише ОСОБА_2 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і у потерпілих немає жодних претензій до відповідача, що підтверджує те, що він не має жодного відношення до отримання будь-яких коштів. Також наголошує на тому, що жодна із сторін попередніх договорів не зверталась до відповідача з будь-якими претензіями і в порядку інших видів судочинства. Натомість до ОСОБА_2 були подані цивільні позови та проводиться ряд кримінальних проваджень. Будь-які посилання на дії відповідача, з яким начебто укладались попередні договори, є надуманими та голослівними і заздалегідь неправдивими, так як кошти отримував лише позивач, а відповідач тільки підписував договори. Крім того, відповідач зазначає, що у зв`язку із переуступкою ОСОБА_2 повернув кошти ряду інвесторів за долученими договорами. Так, були повернуті кошти згідно договору від 09 квітня 2021 року та згідно трьох договорів від 27 травня 2021 року, укладених з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . Дана інформація була віднайденою відповідачем в переписці із працівником офісу забудовника ОСОБА_15 , скріншоти були додані та чомусь не враховані судом. В її повідомленнях чітко вказано про суми коштів, які були повернені інвестору, що доводить те, що позивач вводив в оману суд та вчиняв дії, які містять ознаки шахрайства. Загалом при підписанні таких договорів було декілька варіантів передачі коштів зі сторони інвесторів. Враховуючи десятки таких договорів, відповідач не може пам`ятати деталі кожного з них відповідно до прізвища інвестора, так як його функцією було лише підписання договору. Проте в будь-якому із них виключно продавці завжди отримували кошти. В деяких випадках вони (чи їх працівники) отримували їх одразу від інвесторів, після чого останні відправлялись до нотаріуса підписувати договори. Деколи такі кошти передавались і відповідачу, після чого одразу давалась вказівка їх передачі в офіс забудовника чи іншим особам, чи іншому з «продавців». У цьому випадку кошти не покидали приміщення нотаріуса, а переходили іншим особам, тобто відбувалась фактична переуступка. Тобто, у всіх випадках позивач або його уповноважені особи отримували кошти або до або одразу після підписання договору. Факт такої передачі згідно довіреності не повинен був засвідчуватись жодним документом, а договору доручення не існувало. В попередніх договорах чітко вказано про те, що саме «продавець», а не «представник продавця» отримував кошти. Отже, згідно даних обставин немає жодної підстави для стягнення заборгованості із відповідача. Зауважує, що цілком зрозумілим є те, що ОСОБА_2 не відправляв би ОСОБА_1 на підписання від його імені договорів, якби той хоч одного разу не передав кошти або якби позивач не отримав їх раніше. Також існують рішення районних судів у цивільних справах за позовами інших осіб, в яких із ОСОБА_2 було стягнуто суми авансів за укладеними попередніми договорами купівлі-продажу, і там було встановлено про те, що саме ОСОБА_2 повинен віддати грошові кошти, які він і отримав, а не надумані представники, зокрема такі, як відповідач. Позивач завжди користувався представниками для укладення договорів, які від його імені підписували договори, проте самостійно отримував кошти та несе будь-які зобов`язання перед інвесторами. Такі обставини були встановлені у низці судових справ. 18 січня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 759/1038/22, де представником позивача укладався аналогічний договір і з позовом звернувся інвестор саме до ОСОБА_2 , з якого були стягнуті кошти. Аналогічне рішення було прийняте і по справі № 369/8278/23 від 05 грудня 2023 року, по справі № 759/2584/22 від 23 червня 2023 року та по справі № 759/9812/23 від 08 квітня 2024 року та в інших справах. В усіх рішеннях підтверджено отримання коштів саме позивачем, а не представниками позивача. Звертає увагу на відсутність претензій у позивача до відповідача протягом майже чотирьох років з моменту коли відповідач нібито отримував кошти за попередніми договорами, що ще раз доводить про відсутність будь-яких заборгованостей, а позов подано за завідомо неправдивою інформацію у зв`язку із обставинами, вказаними вище. Крім того, позивачем було пропущено і строк позовної давності для звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові. Причиною подання даного позову стала лише наявність ряду позовів до продавців, в тому числі і ОСОБА_2 , внаслідок яких вони вирішили штучно перекласти відповідальність на інших осіб і зазначити, що нібито вони не отримували кошти. Аргументи інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення -без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування своїх заперечень вказує, що відповідач наводить припущення щодо нібито незаконної діяльності позивача, що вочевидь не відповідає дійсності, адже останнім за власний кошт було побудовано будинок АДРЕСА_1 і після введення його в експлуатацію відбувався продаж квартир із залученням фізичних осіб-повірених, які допомагали укладати договори купівлі-продажу квартир. Твердження відповідача, що насправді на дату укладення попередніх договорів купівлі-продажу квартир не було в наявності і відповідач жодних коштів не отримував спростовуються поясненнями третіх осіб, які були покупцями квартир, про те, що передавали грошові кошти у якості авансу особисто ОСОБА_1 після укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири. Відповідач, заперечуючи цей факт передачі коштів йому покупцями, не надав жодних доказів протилежного, натомість маніпулює фактами для уникнення відповідальності, наводячи неправдиві твердження про те, що треті особи перед укладенням попередніх договорів купівлі-продажу передавали грошові кошті особисто ОСОБА_2 , а потім їхали до нотаріуса з відповідачем для укладення договору. На думку позивача, вказане твердження взагалі є абсурдним, адже жодна людина не сплатить грошові кошти невідомій особі без укладення будь-якого договору. Крім того, усі дії представника відповідача у процесі розгляду справи в суді першої інстанції здійснювались з метою введення суду та учасників справи в оману для того, щоб відвести підозри від відповідача щодо його незаконної діяльності. Наголошує на тому, що відповідач, укладаючи у 2021 році попередні договори купівлі-продажу квартир у будинку АДРЕСА_1 , вводив покупців в оману, стверджуючи, що будинок недобудований, не зданий у експлуатацію, тому необхідно зачекати і у подальшому після нібито «завершення будівництва» з покупцями буде укладено основні договори купівлі-продажу. Після чого отримані грошові кошти залишав у себе і нічого з цього приводу не повідомляв позивачу (довірителю). Зазначає, що станом на дату видачі довіреності від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 від 31 березня 2021 року усі 9 квартир, які були предметом попередніх договорів купівлі-продажу, укладених відповідачем із третіми особами (покупцями), належали позивачу на праві приватної власності з листопада 2020 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 січня 2022 року № 296414987. Тобто усі ці квартири були прийняті у експлуатацію та добудовані, а тому не було необхідності у 2021 році укладати попередні договори купівлі-продажу, оскільки була можливість ці квартири продати одразу. Така схема продажу була впроваджена відповідачем лише з єдиною метою - введення в оману покупців та привласнення грошових коштів, які мали бути передані позивачу. Треті особи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Позиції представників сторін та третіх осіб, висловлені у судовому засіданні Представник відповідача - адвокат Осадчий С.С. підтримав аргументи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Зазначив, що ОСОБА_1 ніколи не бачив ОСОБА_2 , особисто з ним не знайомий, всі стосунки у нього були із ОСОБА_12 , який був забудовником багатоквартирного будинку. Саме ОСОБА_12 передавав ОСОБА_1 довіреність, а тому не можна вести мову про укладення між сторонами договору доручення в усній формі. Відповідач не підшукував покупців, не показував їм квартири, не мав технічної документації на квартири, не домовлявся із нотаріусом щодо умов договору, тобто не вчиняв дій щодо продажу квартир. В його обов`язки входило лише з`явитись до нотаріуса і підписати договір. Наголошував на тому, що в договорах вказано, що кошти отримував продавець, тобто ОСОБА_2 . При цьому в договорах в п. 15 вказані окремо повноваження представника продавця, тобто ОСОБА_1 , що підтверджує той факт, що продавець і представник продавця мають різні повноваження і ОСОБА_1 лише підписував договори і виконував п.15. Суд першої інстанції визнавав явку ОСОБА_2 в судове засідання обов`язковою, проте останній не з`явився. Щодо явки ОСОБА_1 зазначив, що останній виїхав за межі України у зв`язку із військовими діями, оскільки має трьох дітей, а тому в судове засідання не з`являється. Представник позивача- адвокат Козир С.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, що наведені у відзиві, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі. Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та представник третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - адвокат Шевченко Т.М. також заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що вони звертались до відділу продажу, їм показували квартири, надавали всю інформацію, сказали до якого нотаріуса під`їхати для підписання договору купівлі-продажу. У нотаріуса вони зустріли ОСОБА_1 , він підписував договір і йому передавали кошти. Чому підписали попередній договір, якщо квартири були на той час збудовані і вони їх оглядали, пояснити не змогли. Основні договори з ними так і не були укладені. Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Позиція Київського апеляційного суду За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 липня 2018 року № 130837632 ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка із кадастровим номером 222486200:03:007:0304, площею 0,1118 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 липня 2018 року за № 2316. На вищевказаній земельній ділянці позивачем побудований багатоквартирний будинок, а земельна ділянка на якій він знаходиться, передана позивачем Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Оазіс 51», що підтверджується протоколом 1 загальних зборів ОСББ «Оазіс 51» від 13 березня 2024 та витягом з Державного реєстру речових прав від 12 липня 2024 року № 386596163. 31 березня 2021 року ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. за реєстровим № 679, за якою уповноважив ОСОБА_1 бути його представником у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та організаційної форми (у тому числі в органах державної влади і місцевого самоврядування, у виконавчих органах будь-якого рівня та їх структурних підрозділах, зокрема - у житлово-комунальних органах, в землевпорядних органах, у відповідному Управлінні Держеокадастру, реєстраційних органах, центрі надання адміністративних послуг, в санепідемстанції, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідній інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, у відповідних органах енергозабезпечення, в органах Держархіву, в органах зв`язку, водоканалу, охорони праці, в відповідному бюро технічної інвентаризації, в органах нотаріату тощо, а також у взаємовідносинах із фізичними особами (у тому числі із тими, хто проживає по сусідству) з усіх питань, пов`язаних з: - замовленням та отриманням усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних йому для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних йому квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, гаражів, тощо, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; - продажем вищевказаного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для чого представнику надається право: подавати необхідні заяви, в тому числі заяви про його сімейний стан, про належність майна на праві особистої приватної власності, отримувати довідки та документи, технічні паспорти та/або іншу технічну документацію, рішення, розпорядження, дозволи, акти, отримувати будь-які рішення державних реєстраторів, отримувати дублікати документів, зареєструвати на його ім`я право власності на вищевказане нерухоме майно, отримати інформаційні довідки та витяги про реєстрацію права власності, розписуватися за нього, підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, а у разі необхідності попередні договори, підписувати договори про внесення змін і доповнень до таких договорів, договори про розірвання договорів, будь-які інші договори, бути його представником у всіх установах та організаціях з зазначених питань, сплачувати всі необхідні платежі, отримувати авансові платежі та належні йому гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов`язані з даною довіреністю. Довіреність видана з правом передоручення повноважень іншим особам строком на п`ять років та дійсна до 31 березня 2026 року. Відповідач, діючи на підставі цієї довіреності від імені позивача, уклав із третіми особами 9 попередніх договорів про укладення договору купівлі-продажу квартир в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1118 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:0304, що знаходяться по АДРЕСА_1 . За умовами попередніх договорів продавцем є ОСОБА_2 , а покупцями треті особи, а саме: ОСОБА_3 (квартира № 34 ); ОСОБА_4 (квартира № 53 ); ОСОБА_5 (квартира № 15 ); ОСОБА_6 (квартира № 46 ); ОСОБА_7 (квартира № 17 ); ОСОБА_8 (квартира № 49 ); ОСОБА_9 (квартира № 59 ); ОСОБА_10 (квартира № 1 ); ОСОБА_11 (квартира № 45 ). За умовами пункту 4 попереднього договору від 27 травня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_3 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 370 880,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 496,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 27 травня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_4 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 369 066,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 430,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 07 квітня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_5 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 335 283,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 12 004,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 09 квітня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_6 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 371 452,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 352,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 13 травня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_7 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 600 656,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 700,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 28 квітня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_8 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 268 128,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 600,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 13 квітня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_16 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 251 730,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 000,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 27 травня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_10 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 363 571,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 13 230,00 доларів США. За умовами пункту 4 попереднього договору від 08 травня 2021 року, укладеного відповідачем на підставі довіреності від 31 березня 2021 року за реєстровим № 679 від імені позивача з ОСОБА_11 , при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 440 474,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 15 844,00 доларів США. 24 жовтня 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення грошових коштів, в якій ОСОБА_2 просить ОСОБА_1 кошти в сумі 3 371 240,00 грн, отримані ним від фізичних осіб за попередніми договорами, передати йому, а також повернути довіреність від 31 березня 2021 року за реєстровим №

679. Рішенням Господарського суду Київської області від 05 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 липня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_13 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовлено (справа № 911/2308/23 (911/654/24)). Вказаними судовими рішеннями в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_13 встановлено, що оскільки відсутні докази на підтвердження отримання ОСОБА_1 грошових коштів, відсутні підстави для зобов`язання його як повіреного передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення на підставі пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України. Із відповіді слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві від 20 лютого 2025 року вбачається, що за заявою ОСОБА_1 від 11 листопада 2024 року та виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року у справі № 761/45054/24 слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025100100000709, розпочатому 19 лютого 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство). Також стороною відповідача на підтвердження шахрайських дій з боку позивача надано скріншоти із месенджеру зі змістом про повернення коштів інвесторам по договорам від 09 квітня 2021 року та трьом договорам від 27 травня 2021 року у зв`язку із переуступкою. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 369/4785/23, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_17 280 686,00 грн основного боргу, три відсотки річних в розмірі 20 729,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 100 263,83 грн. Відповідно до інформації, отриманої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 22 квітня 2025 року № 5005159700176, за третьою особою ОСОБА_3 02 квітня 2024 року зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_11 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 343, виданого 02 квітня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. Відповідно до інформації, отриманої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 22 квітня 2025 року № 5005159661553, за третьою особою ОСОБА_7 06 квітня 2024 року зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_12 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 387, виданого 06 квітня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. Відповідно до інформації, отриманої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 22 квітня 2025 року № 5005159428313, за третьою особою ОСОБА_8 09 квітня 2024 року зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 901, виданого 09 квітня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26 січня 2022 року за № 296414987 дев`ять квартир за спірними попередніми договорами купівлі-продажу на праві приватної власності з листопада 2020 року належали ОСОБА_2 . Правове обґрунтування та мотиви суду апеляційної інстанції Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19). У цій справі предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача коштів, які останній отримав від третіх осіб, укладаючи від імені та в інтересах позивача правочини, а саме попередні договори купівлі-продажу квартир. Позивач стверджував, що відповідач не передавав йому отримані від третіх осіб кошти. Натомість відповідач заперечував обставини утримання (збереження) ним будь-яких коштів, переданих третіми особами на виконання укладених із позивачем правочинів. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України). Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (частина перша статті 1000 ЦК України). У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України). Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України). Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України). Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина перша статті 1007 ЦК України). Отже, правовідносини з представництва мають складну структуру. У ній наявні внутрішні і зовнішні правові зв`язки. Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють, та її представником. Ці відносини мають фідуціарний (особистий, довірчий) характер. Особа, яку представляють, має бути впевненою, що під час здійснення представницьких повноважень представник не порушить її законних інтересів. Зовнішні відносини представництва складаються із двох видів: відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою. Останні є результатом діяльності представника. Вони виникають на підставі правочину, укладеного представником від імені та в інтересах особи, яку він представляв, з третьою особою. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 (провадження № 11-1459апп18) вказано, що: «101. У представництві розрізняють внутрішні і зовнішні правовідносини.

102. Внутрішні правовідносини виникають між представником і особою, яку представник представляє. Так, діючи від імені особи, яку він представляє, представник повинен діяти добросовісно та розумно (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо між особою та її представником відсутні договірні правовідносини щодо представництва, то в разі порушення представником обов`язків діяти добросовісно та розумно, особа, яку представляє представник, вправі вимагати від нього відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України. Якщо представник діє на виконання договору доручення, між представником і особою, яку він представляє, виникають договірні правовідносини. Водночас особа, щодо якої представник вчиняє правочин від імені того, кого він представляє, не є учасником внутрішніх правовідносин.

103. Зовнішні правовідносини виникають між особою, яку представник представляє, та особою, щодо якої вчиняється правочин. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Отже, представник не є ані стороною правочину, який він вчинив від імені особи, яку він представляє, ані учасником зовнішніх правовідносин». У постанові від 25 березня 2024 року в справі № 458/229/18 (провадження № 61-5932сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував такі висновки, на які послався суд першої інстанції при ухвалення рішення: - традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення (глава 68 ЦК України); - довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (стаття 1003 ЦК України), при чому це робиться обов`язково (частина перша статті 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво; - глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в статті 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов`язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання; - з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва; - видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив та визнається сторонами, що 31 березня 2021 року позивач видав на ім`я відповідача нотаріально посвідчену довіреність. Цією довіреністю Самойленко В.О. уповноважив ОСОБА_1 на: - замовлення та отримання усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних позивачу для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних йому квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, гаражів, тощо, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; - продаж вищевказаного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд. Для чого відповідачу як представнику надається право, зокрема: підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, а у разі необхідності - попередні договори, підписувати договори про внесення змін і доповнень до таких договорів, договори про розірвання договорів, будь-які інші договори, бути представником позивача у всіх установах та організаціях з зазначених питань, сплачувати всі необхідні платежі, отримувати авансові платежі та належні йому гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов`язані з даною довіреністю. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20). Суд першої інстанції зазначив про те, що між сторонами укладений договір доручення в усній формі та на його виконання ОСОБА_2 , як довірителем, видана Мельниченку Д.В., як повіреному, довіреність від 31 березня 2021 року, посвідчена приватним нотаріусом Михальченко М.М.. та за реєстровим №

670. Усі зазначені у позові попередні договори купівлі-продажу квартир відповідач уклав від імені позивача протягом квітня-травня 2021 року. У позовній заяві зазначалося, що 24 жовтня 2024 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення довіреності та грошових коштів. Тобто протягом більше як трьох років після видачі довіреності та підписання договорів позивач не вчиняв жодних дій, спрямованих на оспорювання дій повіреного чи стягнення коштів, не звертався з вимогою про надання звіту щодо вчинених за довіреністю дій. При цьому вказаною довіреністю було передбачено вчинення повіреним конкретних дій: підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна, а у разі необхідності попередніх договорів та отримання грошових коштів. Варто зауважити, що у позовній заяві ОСОБА_2 не оспорює правомірності дій відповідача щодо укладення попередніх договорів купівлі-продажу. У позові він взагалі не зазначав, що він вже був власником квартир у новозбудованому багатоквартирному будинку, а лише посилався на те, що був власником земельної ділянки, на якій ним був збудований такий будинок. Натомість, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вже вказує, що йому не було відомо про підписання ОСОБА_18 вказаних договорів, попередні договори купівлі-продажу квартир були укладені відповідачем з метою введення в оману покупців і привласнення сплачених ними коштів, оскільки квартири вже належали йому на праві власності і причини для укладення цих договорів були відсутні, оскільки мали бути укладені договори купівлі-продажу. Як вбачається із матеріалів справи та судових рішень, на які посилався відповідач, довіреності ОСОБА_18 видавав не лише ОСОБА_2 , а й інші забудовники - власники квартир ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , і відповідач на підставі цих довіреностей укладав попередні договори купівлі-продажу квартир протягом 2021 року. Цими обставинами відповідач доводив, що він був найманим працівником у забудовників і його роль полягала лише у підписанні договорів у нотаріуса. Тобто, видаючи довіреності відповідачу, на підставі яких він мав право продати належні їм квартири, власники квартир розраховували на отримання прибутку від їх реалізації. У подальшому, ОСОБА_13 пред`явила до ОСОБА_1 позов про стягнення отриманих за тринадцятьма попередніми договорами купівлі-продажу коштів і 05 лютого 2025 року рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/518/24 (в межах справи № 911/2308/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_13 ), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 липня 2025 року, у задоволенні її позову було відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_13 залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 липня 2025 року та рішення Господарського суду Київської області від 05 лютого 2025 року у справі № 911/2308/23 (911/518/24) залишено без змін. ОСОБА_14 також пред`явив позов до ОСОБА_1 про стягнення коштів, отриманих від покупців за укладеними чотирма попередніми договорами купівлі-продажу квартир (справа № 910/10936/23 (910/16040/23)). Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2025 року у задоволенні позову також відмовлено. Таким чином, усі власники новозбудованих квартир, які мали на меті отримання прибутку від їх продажу, видали довіреності на представлення їх інтересів на ім`я відповідача у 2021 році. При цьому ОСОБА_14 до 2023 року, а ОСОБА_2 і ОСОБА_13 до 2024 року, не цікавились чи виконав відповідач їх доручення, чи продав квартири, чи отримав за них кошти. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач, як представник позивача на продаж квартир, самостійно підшукував покупців, визначав ціну та умови договору, тобто у повному обсязі вчиняв дії продавця. Суд апеляційної інстанції враховує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних правовідносин повинні діяти послідовно і не вправі посилатися на власну суперечливу поведінку для одержання вигоди чи уникнення наслідків ухвалених рішень та вчинених дій. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Отже, у світлі тривалої пасивної поведінки та власне суперечливої позиції позивача викладеної у позові та у відзиві на апеляційну скаргу щодо охоплення його волею укладення спірних правочинів, а також щодо причин, з яких він не цікавився майже протягом трьох з половиною років ходом виконання його доручення відповідачем, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи позивача про збереження (не передання) відповідачем коштів, враховуючи, що такі доводи позивач обґрунтовує самим лише фактом видачі довіреності та підписанням з третіми особами попередніх договорів. Колегія суддів не може погодитись із твердженнями суду першої інстанції щодо того, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження виконання договору доручення, відповідно до якого позивач надав відповідачу довіреність, і передачі отриманих від покупців коштів позивачу. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається саме на позивача. Проте позивач не надав суду доказів того, що укладеним між ним та відповідачем договором доручення був встановлений порядок виконання доручення, строки, порядок звітування, а також того, що в розумні строки для виконання доручення він вимагав від відповідача звіту. Відсутність письмового договору доручення, в якому обумовлювались би дії повіреного щодо передачі отриманого за попередніми договорами купівлі-продажу, покладає на довірителя обов`язок довести, що усна домовленість між ними повіреним не була виконана. Позивач заперечує отримання від відповідача коштів за укладеними попередніми договорами, у відзиві на апеляційну скаргу наголошує на тому, що укладення не основних, а попередніх договорів було ініціативою відповідача з метою привласнення коштів покупців. Як вбачається із вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення коштів, яку він направив 24 жовтня 2024 року, йому стало відомо лише 23 жовтня 2024 року про те, що ОСОБА_1 було укладено дев`ять попередніх договорів, оскільки покупці за цими договорами звернулись до ОСОБА_2 з вимогою про повернення коштів, отриманих за цими договорами. Проте, як встановлено судом першої інстанції, ще у квітні 2024 року з трьома покупцями ОСОБА_19 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були укладені договори купівлі-продажу квартир. При цьому з ОСОБА_7 щодо тієї ж самої квартири № 17 , що і в попередньому договорі, а з ОСОБА_19 та ОСОБА_8 на інші квартири, а саме № 1 та № 50 відповідно. Тобто у вимозі позивача вже були зазначені неправдиві відомості щодо необізнаності ОСОБА_2 до 23 жовтня 2024 року про факт укладення ОСОБА_1 у квітні-травні 2021 року попередніх договорів купівлі-продажу квартир. Уклавши з ОСОБА_19 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 основні договори купівлі-продажу у березні 2024 року, ОСОБА_2 не міг не знати, що з вказаними особами в 2021 році були укладені попередні договори. І не уклав би основні договори, якщо б не отримав передані ними за попередніми договорами кошти. Посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що вказані особи сплатили повторно кошти за квартири є голослівними і не підтверджені доказами. У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обираючи стандарт доказування, який має використовуватися, слід віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей». Це означає, що в достовірності факту не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що у його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними. Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у параграфі 55 рішення ЄСПЛ від 15 лютого 2012 року у справі «Гриненко проти України» зазначається, що при оцінці доказів Європейський суд зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом». Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи вищевикладене, за сукупності встановлених у цій справі обставин та позицій сторін, з врахуванням такого стандарту доказування як «вірогідність доказів», суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апеляційної скарги в тому, що позивач не довів факту збереження (не передання) повіреним коштів за підписаними ним від імені позивача попередніми договорами купівлі-продажу, а тому висновки суду першої інстанції про доведеність позовних вимог є помилковими. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази в сукупності та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення грошових коштів. Щодо судових витрат Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17). Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем у межах цієї справи, а саме 18 168,00 грнсплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовити. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 18 168,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 березня 2026 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: С.О. Журба Д.О. Таргоній