Постанова 4857 № 260/7341/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/7341/25 пров. № А/857/43832/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року (суддя Гебеш С.А., м.Ужгород), - ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо незарахування з 01.01.2019 ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та нездійснення виплати грошового забезпечення до повного розрахунку позивача, з 01.01.2019 по 17.03.2022; зобов`язати в/ч НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини з 01.01.2019, здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення починаючи з 01.01.2019 по 17.03.2022, з урахуванням раніше проведених виплат та з розрахунком вислуги років на вихідну допомогу за займаною посадою кулеметника 3 відділення 1 стрілецького взводу 8 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону згідно штатного розпису (далі Посада), із внесенням відповідних змін до військової особової справи ОСОБА_1 ; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо незарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини з 17.03.2022 та нездійснення виплати грошового забезпечення до повного розрахунку позивача, з 17.03.2022 до дня виключення зі списків особового складу; зобов`язати в/ч НОМЕР_2 зарахувати ОСОБА_1 з 17.03.2022 до списків особового складу військової частини, здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення починаючи з 17.03.2022 до дня виключення зі списків особового складу, з урахуванням раніше проведених виплат та з розрахунком вислуги років на вихідну допомогу за займаною Посадою, із внесенням відповідних змін до військової особової справи ОСОБА_1 . Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року позовну заяву повернуто позивачеві. Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В доводах апеляційної скарги вказує, що в серпні 2025 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що він після ухвалення судового рішення та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.11.2023 № 325, не був включений ані у списки особового складу в/ч НОМЕР_1 , а після реорганізації останньої не був включений і у списки особового складу в/ч НОМЕР_2 . Також вказує, що право позивача на звернення до суду у цій справі не обмежено будь-яким строком, оскільки на момент виникнення правовідносин частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Відповідачі відзиву на апеляційну скаргу не подали. Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт отримання листа відповідача 20.08.2025 не змінює моменту, з якого позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, а лише свідчить про те, що з лише з 16.07.2025 почав вчиняти дії щодо отримання інформації, яка його цікавить. Разом з тим, суд вказав на те, що позивач вважаючи, що мав бути зарахований у списки військової частини з 01.01.2019 та з 17.03.2022 мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те чи винесені відповідачами накази про його зарахування до списків особового складу військової частини. Отже, позивач пропустив строк звернення до суду, жодних причин, які об`єктивно ускладнювали або унеможливлювали реалізацію прав позивача у встановлений строк, не навів. Такі висновки суду першої інстанції є дещо помилковими з таких міркувань. З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач проходив службу у в/ч НОМЕР_1 на Посаді. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 «По особовому складу» від 29.12.2018 № 69 о/с розірвано контракт про проходження ОСОБА_1 військової служби в Національній гвардії України, на підставі підпункту «ж» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XI). 29.12.2018 згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 «По стройовій частині» №315 солдата ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.12.2018. 16.12.2021 командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ № 276 (далі Наказ № 276), пунктами 9 та 12 якого ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини з 16.01.2020 та знято зі всіх видів забезпечення з 31.12.2018. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі № 260/90/22 (далі Рішення суду), яке набрало законної сили 14.09.2023, визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо виключення солдата ОСОБА_1 Наказом № 276 (по стройовій частині) зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та виключення його з усіх видів забезпечення; визнано протиправним та скасовано пункти 9 та 12 Наказу № 276 в частині виключення зі списків особового складу частини з 16.01.2020 та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 з 31.12.2018. Закон № 2232-XI здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XI закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-XI звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку. Відповідно до частини дев`ятої статті 26 Закону № 2232-XI звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. З аналізу вказаних норм слідує, що днем закінчення проходження військової служби є день виключення особи зі списків особового складу частини. А відтак, від дня виключення зі списків особового складу, серед іншого, залежить час проходження військової служби, який зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Разом з цим, Рішенням суду визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо виключення солдата ОСОБА_1 Наказом № 276 (по стройовій частині) зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та виключення його з усіх видів забезпечення; визнано протиправним та скасовано пункти 9 та 12 Наказу № 276 в частині виключення зі списків особового складу частини з 16.01.2020 та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 з 31.12.2018. На підставі Рішення суду наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.11.2023 № 325, скасовано пункт 12 Наказу № 276 в частині виключення зі списків особового складу частини з 16.01.2020 та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 . Отже, враховуючи, що Наказ № 276, яким позивача було виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , скасовано у судовому порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач вважається таким, що не був виключений зі списків особового складу військової частини з 16.01.2020 та, відповідно, продовжував перебувати на військовій службі. За таких обставин, відсутні правові підстави для розгляду позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання в/ч НОМЕР_1 зарахувати позивача до списків особового складу військової частини, оскільки юридичний факт його виключення зі складу військової частини відсутній у зв`язку зі скасуванням Наказу № 276 в судовому порядку. Оцінюючи висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за період, протягом якого він вважається таким, що продовжував перебувати на військовій службі, апеляційний суд враховує таке. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 122 КАС, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівника. Норми статті 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Тобто Верховний Суд вчергове підтверджує висновок про те, що положення статті 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС. Частинами першою та другою статті 233 КЗпП в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком». Разом із тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Отже, до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року). Так, Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ). Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом спору у цій справі є, зокрема, виплата грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2019 до дня виключення зі списків особового складу. Спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього. Період з січня 2019 року до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, а також підтриманий Верховним Судом у постанові від 30 травня 2025 року у справі №380/19729/24. У постанові від 4 грудня 2025 року у справі № 380/25392/24 Верховний Суд вказав, що чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат. З огляду на обставини цієї справи, апеляційний суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 до дня виключення зі списків особового складу військової частини слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення. Як убачається з матеріалів справи, після ухвалення Рішення суду позивач не отримував від відповідача повідомлень щодо його виконання, у зв`язку з чим звернувся до відповідачів із запитами від 16.07.2025. У відповідь на вказані запити позивач отримав витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.11.2023 № 325, згідно з яким скасовано пункт 12 Наказу № 276 в частині виключення зі списків особового складу частини з 16.01.2020 та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 . Разом з тим позивача повідомлено, що інших наказів у період з 06.11.2023 по 20.08.2025 щодо нього не видавалося, а станом на 15.08.2025 він у списках особового складу в/ч НОМЕР_1 не значиться. Водночас доказів ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду відповідачами не надано, а матеріали справи таких не містять. Таким чином, оскільки саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, а матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача з такими документами, відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом розпочався з моменту отримання позивачем відповідей на запити. Із вказаним позовом позивач звернувся у вересні 2025 року. Отже, наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасним. Разом із тим, з огляду на повідомлення відповідача - в/ч НОМЕР_1 про відсутність будь-яких інших наказів щодо позивача в період з 06.11.2023 до 20.08.2025, а також інформацію про те, що станом на 15.08.2025 позивач не значився у списках особового складу в/ч НОМЕР_1 , обставини та дата його виключення зі списків особового складу, а також питання щодо його можливого зарахування до списків особового складу реорганізованої в/ч НОМЕР_2 , що є ключовими при вирішенні питання нарахування та виплати грошового забезпечення до повного розрахунку позивача, підлягають з`ясуванню судом першої інстанції під час розгляду справи по суті. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є суттєвими та спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини третьої статті 312 КАС у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що є підставою для часткового скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 до повного розрахунку позивача з 01.01.2019 по 17.03.2022; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення починаючи з 01.01.2019 по 17.03.2022, з урахуванням раніше проведених виплат та з розрахунком вислуги років на вихідну допомогу за займаною посадою кулеметника 3 відділення 1 стрілецького взводу 8 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону згідно штатного розпису, із внесенням відповідних змін до військової особової справи ОСОБА_1 ; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо здійснення виплати грошового забезпечення до повного розрахунку позивача, з 17.03.2022 до дня виключення зі списків особового складу; зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення починаючи з 17.03.2022 до дня виключення зі списків особового складу, з урахуванням раніше проведених виплат та з розрахунком вислуги років на вихідну допомогу за займаною посадою кулеметника 3 відділення 1 стрілецького взводу 8 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону згідно штатного розпису, із внесенням відповідних змін до військової особової справи ОСОБА_1 скасувати, а справу направити для продовження розгляду в цій частині до Закарпатського окружного адміністративного суду. В решті ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич