Постанова 4855 № 620/10031/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10031/23 Головуючий у І інстанції - Клопот С.Л. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О., при секретарі: Руденко Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення по зверненню ОСОБА_1 від 24.04.2023 службового розслідування по факту порушення норм статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо не переведення ОСОБА_1 , як особу з інвалідністю в наслідок війни, для подальшого проходження служби за місцем його проживання м. Чернігів; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 24.04.2023 щодо проведення службового розслідування за фактом не переведення ОСОБА_1 , як особу з інвалідністю в наслідок війни, для подальшого проходження служби за місцем його проживання м. Чернігів, що передбачене статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести службове розслідування щодо не переведення ОСОБА_1 , як особу з інвалідністю в наслідок війни, для подальшого проходження служби за місцем проживання м. Чернігів. В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що не проведення по зверненню ОСОБА_1 від 24.04.2023 службового розслідування по факту порушення норм статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо не переведення ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю в наслідок війни, для подальшого проходження служби за місцем його проживання м. Чернігів, є протиправним та порушує його права. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у задоволенні позову відмолено повністю. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Позивачем подано відповідь на відзив, в якому просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 24 лютого 2022 року на посаді Командира 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_2 . 12 жовтня 2022 року дружина Позивача - ОСОБА_2 звернулася до Директора Державного бюро розслідувань із заявою (а.с. 62), в якій зазначила, що 24.02.2022 її чоловік, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пішов добровольцем захищати місто Чернігів. Він став до лав місцевої ТрО ІНФОРМАЦІЯ_8. В той же день він уклав контракт. Вказано, що її чоловік є інвалідом війни III групи і на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він мав нести службу за його згодою і тільки за місцем проживання, а саме в місті Чернігові. Через деякий час з`ясувалося, що її чоловік був мобілізований до лав ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військової частини НОМЕР_2 ) ТрО, але це відбулося без повідомлення та згоди на це переведення її чоловіка, що порушує ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ця військова частина дислокується на постійній основі в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської області. З відповідним рапортом про порушення чинного Законодавства України чоловік (Позивач) звертався до керівництва Військової частини НОМЕР_2 . Рапорт датований 08.06.2022, в якому вказано вимогу терміново усунути недоліки щодо порушення чинного Законодавства. Так як порушення Законодавства не були усунені, чоловік (Позивач) повторно 04.07.2022 звернувся з подібним рапортом особисто до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_7. Проте, вказане питання так і не було вирішене з невідомих причин. Крім III групи інвалідності, яку мав Позивач, також під час проходження служби, чоловік отримав захворювання на цукровий діабет, що підтверджено висновком військово-лікарської комісії (ВЛК). Всі ці доводи були зазначені в поданих рапортах, але з невідомих причин, до цих пір чоловікові (Позивачу) не запропоновано будь-якого рішення з цього питання. У зв`язку з вищевикладеним, дружина Позивача - ОСОБА_2 , на підставі ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку мобілізацію» просила Державне бюро розслідувань організувати роботу щодо перевірки викладених фактів з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_7 та Військової частини НОМЕР_2 та покарати винних. Керівник п`ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві до ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав лист від 03.11.2022 № Н-945/11-17-913/22, яким для організації проведення службового розслідування, направив копію заяви ОСОБА_2 щодо можливого вчинення неправомірних дій службовими особами ТрО ІНФОРМАЦІЯ_8. У вказаному листі просив організувати проведення службового розслідування відповідно до вимог чинного законодавства, та за наявності підстав, у межах компетенції вжити відповідних заходів реагування. Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 , на лист від 03.11.2022 № Н-945/11-17-913/22 щодо проведення службового розслідування з питань можливого вчинення неправомірних дій службовими особами ТрО ІНФОРМАЦІЯ_8, викладених у заяві громадянки ОСОБА_2 , листом від 30.11.2022 № 8026/3076/пср (а.с. 67) повідомив наступне. Відповідно до п. 1 розділу III Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 608 від 21.11.2017, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 не наділені повноваженнями щодо проведення службових розслідувань відносно військовослужбовців інших військових частин, за винятком підстав зазначених в п. 2 розділу III цього Порядку. ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснено перевірку щодо обставин, викладених у заяві громадянки ОСОБА_2 , в ході якої встановлено, що її чоловік Старший лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді Командира 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 та був призваний на військову службу під час мобілізації 24.02.2022. За змістом рапорту Старшого лейтенанта ОСОБА_1 від 08.06.2022 до Командира Військової частини НОМЕР_3 вбачається особиста думка про те, що останній має право на переведення для подальшого проходження служби за місцем його мешкання (м. Чернігів) виходячи з положень ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа з інвалідністю. Дійсно, наведена стаття 23 зазначеного Закону містить частину, відповідно до приписів якої, під час мобілізації особи з інвалідністю можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання. Разом з тим, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» згаданою частиною було доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» від 15.03.2022 (набув чинності 21.03.2022). Таким чином, станом на момент призову на військову службу під час мобілізації (24.02.2022) Старший лейтенант ОСОБА_1 не мав права вимагати проходження служби саме за місцем проживання. Натомість, положенням Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», яким врегульовано подальше (після мобілізації) проходження військової служби, не встановлено обов`язку щодо переведення військовослужбовців з інвалідністю до військових частин, що розташовані саме за їх місцем проживання. Також, відповідно до абз. 7 п. 110 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1152/2008 від 10.12.2008, переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з`єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з`єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. Крім того, відповідно до висновків військово-лікарської комісії (довідка від 01.07.2022 № 747, видана Військовою частиною НОМЕР_4 ) Старший лейтенант ОСОБА_1 визнаний обмежено придатним до військової служби, протипоказана служба у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті та спецспорудах. Що стосується необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір`ю дружини Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , слід зазначити, що у відповідності до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено можливість звільнення останнього з військової служби, з проханням про яке 11.06.2022 Старший лейтенант ОСОБА_1 звернувся рапортом до Командира Військової частини НОМЕР_2 та надав копії підтверджуючих документів. Поряд з цим, відповідно до п. 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення, які Старший лейтенант ОСОБА_1 не надав. Згідно листа Командира Військової частини НОМЕР_1 вих. № 2814/в від 30.11.2022 також відомо, що Старший лейтенант ОСОБА_1 до стройової частини вказаної військової частини документів, рапортів, заяв та скарг не надавав, та із питань подальшого проходження (звільнення) з військової служби до посадових осіб управління не звертався. З урахуванням вищевказаних обставин, в ході перевірки фактів викладених у заяві громадянки ОСОБА_2 , в діях посадових осіб Військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 порушень вимог чинного законодавства України не виявлено. 22 квітня 2023 року Позивач звернувся до Міністра оборони України із заявою (зареєстрована 24.04.2023) (а.с. 68), в якій просив: - скасувати рішення службової перевірки по письмовій заяві ОСОБА_2 від 30.11.2022 року за № 3826/3076/пср; - призначити додаткову перевірку. Листом від 16.06.2023 № 1440/в (а.с. 69), на звернення Позивача від 24.04.2023, Відповідачем повідомлено останнього про наступне. ОСОБА_2 в письмовій заяві просила призначити перевірку щодо відсутності реалізації рапорту від 08.06.2022 на переведення Позивача для подальшого проходження служби за місцем мешкання до м. Чернігів, виходячи з положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особу з інвалідністю. Право на проходження військової служби за місцем проживання визначено в Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» від 15 березня 2022 року (набув чинності 21.03.2022), у зв`язку з чим на момент призову на військову службу під час мобілізації (24.02.2022) у Позивача не було підстав вимагати проходження служби саме за місцем проживання. Натомість, положеннями Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яким врегульовано подальше (після мобілізації) проходження військової служби, не встановлено обов`язку щодо переведення військовослужбовців з інвалідністю до військових частин, що розташовані саме за їх місцем мешкання. Відповідно до висновків військово-лікарської комісії (довідка від 01.07.2022 року № 747 і довідка від 04.04.2023 року № 2388) Позивача визнано обмежено придатним до військової служби. Таким чином, Позивачу протипоказана служба у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті та спецспорудах, а інвалідність не підтверджено. Стосовно реалізації права Позивача на звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами (постійний догляд за хворою матір`ю дружини) на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зауважено наступне: згідно з пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Оригінали таких документів Позивачем не були надані. Про все вищезазначене, Позивачу неодноразово доводилось посадовцями управління та штабу Військової частини НОМЕР_2 . Крім того, на момент написання Позивачем звернення (22.04.2023, зареєстрованого 24.04.2023) останнього вже було звільнено з лав Збройних Сил України за віком (Наказ Командира Військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2023 № 96), тому проведення подальших додаткових перевірок та інших дій з приводу непереведення до іншого місця служби та звільнення з лав ЗСУ вважається невмотивованим та недоцільним. Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо не проведення по зверненню ОСОБА_1 від 24.04.2023 службового розслідування по факту порушення норм статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо не переведення ОСОБА_1 , як особу з інвалідністю в наслідок війни, для подальшого проходження служби за місцем його проживання м. Чернігів, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент написання звернення Позивача на ім`я Командира Військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ від 21.12.2022 року № 591 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із досягненням граничного віку, тому підстави його переміщення для проходження служби за місцем проживання відсутні у зв`язку з тим, що Позивач не є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 ст. 22 Закону № 2232-XII встановлено граничний вік перебування на військовій службі, зокрема для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років. Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Начальника регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 21 грудня 2022 року № 291, зокрема Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Командира Стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_5 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_6 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_4 », звільнено з військової служби у відставку за пп.«а» (за віком) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII. Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що його не було ознайомлено з наказом від 21 грудня 2022 року № 291, тому була порушена процедура звільнення, оскільки останній мав на меті в подальшому продовжувати військову службу. Проте, колегія суддів звертає увагу, що самим Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що 06 січня 2023 року з метою визначення ступеня придатності до військової служби він отримав направлення для проходження військо-лікарської комісії і в той же день йому стало відомо про існування наказу від 21.12.2022 № 291 про звільнення останнього з військової служби. Таким чином, доводи Позивача про необізнаність його з наказом від 21.12.2022 № 291 про звільнення останнього з військової служби є необґрунтованими та спростовуються самим Позивачем. Крім того, згідно Наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05 квітня 2023 року № 96, на підставі рапорту Позивача від 05 квітня 2023 року № 714, Старшого лейтенанта ОСОБА_1 , Командира 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом Начальника регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 21 грудня 2022 року № 291, з 05 квітня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Вказане також спростовує намір Позивача в подальшому продовжувати військову службу. Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки на момент написання звернення Позивача на ім`я Командира Військової частини НОМЕР_1 (22 квітня 2023 року, зареєстрованого 24 квітня 2023 року) було прийнято наказ від 21.12.2022 року № 591 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із досягненням граничного віку, та наказ від 05 квітня 2023 року № 96 про виключення Позивача з 05 квітня 2023 року зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення, тому підстави його переміщення для проходження служби за місцем проживання відсутні. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що долучені Відповідачем до матеріалів справи докази є належними та допустимими в розумінні КАС України, такими що підтверджують правомірність дій Відповідача. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими і правильними. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Я.М. Василенко Л.О. Костюк Повний текст складено 15.08.2024 року.