Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/9565/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/9565/25 Суддя І інстанції Кисель Р.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулось до суду з вищевказаним позовом, в якому просило: - постанову заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Зюбрицького А.В. від 22.10.2025 ВП №78984253 про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100,00 грн. скасувати. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга фактично обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Вказує на те, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 по справі №280/6340/24 виконане в межах наданих повноважень. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №280/6340/24, серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-ІV на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року №889-VIII з 10 травня 2024 року, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення в адміністративній справі № 280/6340/24. Рішення суду набрало законної сили 03.01.2025 та 07.03.2025 Запорізьким окружним адміністративним судом видано виконавчі листи у зазначеній справі. Постановою заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Зюбрицького А.В. від 11.09.2025 було відкрите виконавче провадження №78984253 щодо примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №280/6340/24, надано боржнику строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів. Листом від 03.10.2025 №0800-0801-5/121881 позивач повідомив державного виконавця, що в мотивувальній частині рішення у справі №280/6340/24 суд зазначив, що оскільки довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця є джерелом інформації про суму заробітку, відсоток від якого становитиме пенсія, що впливає на правильність обчислення пенсії, відомості в довідках, наданих ОСОБА_2 мають бути враховані пенсійним органом. При цьому довідки, видані органами соціального захисту населення про розмір заробітної плати стягувача від 07.05.2024 № 06/3227 та № 06/3226, а також від 11.04.2024 № 02.03-24/16 та № 02.03-24/17 містять некоректні дані. Тобто вказані довідки про заробітну плату стягувача підлягають перевірці. Позивач вважав, що існують обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду. Позивач просив відповідача зупинити виконавче провадження до завершення перевірки підстав та правильності видачі довідок про заробітну плату ОСОБА_2 від 07.05.2024 № 06/3227 та № 06/3226, а також від 11.04.2024 № 02.03-24/16 та № 02.03-24/17. Постановою державного виконавця від 22.10.2025, прийнятою в межах виконавчого провадження №78984253, за невиконання рішення суду було накладено штраф на позивача в розмірі 5 100 грн. Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у розмірі 5100 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21. Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення ) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII). Частинами другою статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (ч. 3 ст. 63 Закону №1404-VIII). Відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (ч. 1 ст. 75 Закону №1404-VIII). З наведеного слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Відтак, для застосування обумовлених заходів відповідальності державний виконавець зобов`язаний перевірити виконання рішення боржником та впевнитися, що рішення суду не виконане без поважних причин. У постанові від 31.03.2021 у справі №360/3573/20 Верховний Суд зазначив, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що Постановою заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Зюбрицького А.В. від 11.09.2025 було відкрите виконавче провадження №78984253 щодо примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №280/6340/24, надано боржнику строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів. Листом від 03.10.2025 №0800-0801-5/121881 позивач повідомив державного виконавця, що в мотивувальній частині рішення у справі №280/6340/24 суд зазначив, що оскільки довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця є джерелом інформації про суму заробітку, відсоток від якого становитиме пенсія, що впливає на правильність обчислення пенсії, відомості в довідках, наданих ОСОБА_2 мають бути враховані пенсійним органом. При цьому довідки, видані органами соціального захисту населення про розмір заробітної плати стягувача від 07.05.2024 № 06/3227 та № 06/3226, а також від 11.04.2024 № 02.03-24/16 та № 02.03-24/17 містять некоректні дані, тобто вказані довідки про заробітну плату стягувача підлягають перевірці. Водночас, як правильно вказав суд першої інстанції, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що в період з 03.01.2025 (дата набрання рішенням суду законної сили) по 11.09.2025 (дата відкриття виконавчого провадження №78984253) позивачем вчинялись будь-які дії щодо перевірки довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця. Також, матеріали справи не містять жодних доказів інформування державного виконавця про повне виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №280/6340/24 до моменту винесення останнім постанови про накладення штрафу. За наведених обставин, оскільки станом на 22.10.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №280/6340/24 не було виконано, поважних причин його виконання не наведено, державним виконавцем правомірно було винесено постанову про накладення штрафу від 22.10.2025 ВП №78984253. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 10 березня 2026 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя В.Є. Чередниченко суддя С.В. Сафронова