Постанова Харківський апеляційний суд № 952/957/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 641/2616/24 Номер провадження 22-ц/818/830/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Зачепилівського районного суду Харківської області від 28 листопада 2024 року в складі судді Яценка Є.І. про забезпечення позову по справі № 952/957/24 за позовом керівника Берестинської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Зачепилівської селищної ради Харківської області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «ЗОРЯ», третя особа: Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою в межах об`єкту природно-заповідного фонду, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2024 року керівник Берестинської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Зачепилівської селищної ради Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «ЗОРЯ», третя особа: Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою в межах об`єкту природно-заповідного фонду. Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову. Заява мотивована тим, рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 562 від 03 грудня 1984 року з метою збереження місця поселення рідкісних та зникаючих видів птахів, створено загально-зоологічний заказник місцевого значення «Орчицький» загальною площею 1 006 га (далі - ЗЗМЗ «Орчицький»). Вказаний заказник є об`єктом природно-заповідного фонду, складається з земель лісового фонду ДП «Красноградський лісгосп» - 413 га, - землі сільськогосподарського призначення МалоОрчицької сільської ради Зачепилівського району - 593 га, тобто вказана територія (земельна ділянка) є об`єктом природно-заповітного фонду а землі під ним - землями природно-заповідного фонду. Проте, наказом № 12361-СГ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 08 листопада 2016 року земельну ділянку з кадастровим номером 6322282000:04:000:0060 площею 1.4 га, розташовану за межами населених пунктів на території Малоорчицької сільської ради Зачепилівського району Харківської області передано у власність ОСОБА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, рілля. Вказана земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_1 з порушенням вимог Земельного Кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України», оскільки вона розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду - ЗЗМЗ «Орчицький» В подальшому ОСОБА_1 цю земельну ділянку передано в оренду ФГ «Зоря». Оскільки предметом позову у даній справі є повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6322282000:04:000:0060 територіальній громаді, то існує досить висока ймовірність того, що ОСОБА_1 може в будь-який момент здійснити її відчуження на користь інших осіб, що може значно ускладнити або зробити взагалі неможливим виконання рішення суду. Відповідачем вже передано спірну земельну ділянку в оренду ФГ «Зоря»» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить її дійсному цільовому призначенню та ставить під загрозу збереження вказаних земель та можливість їх використання в природоохоронних цілях. Посилаючись на вказані обставини керівник Берестинської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Зачепилівської селищної ради Харківської області просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6322282000:04:000:0060, площею 1,4 га, заборонити ОСОБА_1 та ФГ «Зоря» здійснювати будь-які дії з вказаною земельною ділянкою, що можуть призвести до погіршення якості ґрунту та заборонити державним кадастровим реєстраторам Держгеокадастру та державним кадастровим реєстраторам його територіальних органів здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки у тому числі, внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав. Ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 28 листопада 2024 року заяву керівника Берестинської окружної прокуратури Харківської області про забезпечення позову- задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6322282000:04:000:0060, площею 1,4 га, розташовану на території Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області. Заборонено ОСОБА_1 та ФГ «Зоря» здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою з кадастровим номером 6322282000:04:000:0060, площею 1,4 га, розташованою на території Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області, що можуть призвести до погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки. Заборонено державним кадастровим реєстраторам Держгеокадастру та державним кадастровим реєстраторам його територіальних органів здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322282000:04:000:0060, площею 1,4 га, розташованої на території Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області, у тому числі внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав. Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести в майбутньому до труднощів в частині виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 11 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин по справ, порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою залишити заяву про забезпечення позову без задоволення. Апеляційна скарга мотивована відсутністю передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову у визначений заявником спосіб. Заява про забезпечення позову не містить доказів вчинення дії щодо відчуження нерухомого майна, а самі лише припущення позивача не можуть бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Він є власником спірної земельної ділянки ще з 12 січня 2017 року та не вчиняв та не мав наміру відчужувати її іншим особами чи іншим чином змінювати даний об`єкт права власності. 23 лютого 2017 року земельну ділянку передано в оренду ФГ «Зоря», а тому внаслідок вжиття заходів забезпечення позову орендар не матиме можливості використовувати за призначенням та на умовах договору оренди спірну земельну ділянку та сплачувати орендну плату. Вказував, що заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Спірна земельна ділянка має цільове призначення землі сільськогосподарського призначення (угіддя - рілля) ще до початку приватизації спірної земельної ділянки, яким і незмінно залишилось з часу її створення як об`єкту права у 2016 році і використовується відповідно до вимог чинного законодавства. Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 05 березня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: Керівником Берестинської окружної прокуратури Харківської області отримано в електронному кабінеті 11 листопада 2025 року (т. 1, а.с. 177); Зачепилівською селищною радою Харківської області отримано в електронному кабінеті 11 листопада 2025 року (т. 1, а.с. 176); ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с. 181-182), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (т. 1, а.с. 180); Адвокатом Журою Наталією Володимирівною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 11 листопада 2025 року (т. 1, а.с. 179); Фермерським господарством «ЗОРЯ» отримано в електронному кабінеті 11 листопада 2025 року (т. 1, а.с. 175); Департаментом захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації отримано в електронному кабінеті 11 листопада 2025 року (т. 1, а.с. 178). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з такого. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з пунктами 2, 10 частини першої, частини другої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне застосування таких заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14?729цс19), а також Верховним Судом у постановах від 08 травня 2020 року у справі № 755/15345/17-ц, від 21 квітня 2022 року у справі № 592/7729/18, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/23090/21. Матеріали справи свідчать, що між сторонами існує спір щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322282000:04:000:0060 площею 1.4 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоорчицької сільської ради Зачепилівського району Харківської області. Позивач оскаржує правомірність набуття у власність відповідачем зазначеної земельну ділянку. Водночас, справа стосується питання повернення спірної земельної ділянки державі в особі Зачепилівської селищної ради Харківської області. Обґрунтовуючи позов, прокурор вказував, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та її використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва суперечить її дійсному цільовому призначенню та ставить під загрозу збереження вказаних земель та можливість їх використання в природоохоронних цілях. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України). У частині третій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів (стаття 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). У частині першій статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання (частина п`ята статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). У пункті г) частини першої статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Згідно з частиною другої статті 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п`ята статті 122 ЗК України). Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Зважаючи, що землі природно-заповідного фонду мають особливий статус, судова колегія вважає, що застосування вказаного позивачем виду забезпечення позову слід визнати пропорційним заявленим позовним вимогам, такі обмеження спрямовані на забезпечення суспільного інтересу, який превалює над особистим інтересом відповідачів, оскільки здійснення господарської діяльності на спірній землі може вплинути на її якість. Отже, суд першої інстанції інстанцій дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для забезпечення позову, оскільки невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. ОСОБА_1 не позбавлений права, за наявності передбачених законом підстав (глава 10 розділу І ЦПК України), ініціювати перед судом питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, скасування заходів забезпечення позову, відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. Зокрема, частиною першою статті 159 ЦПК України передбачено право осіб, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися. Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що правильне застосовування судами приписів статей 149, 150 ЦПК України не викликає розумних сумнівів. Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Зачепилівського районного суду Харківської області від 28 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 09 березня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук