Постанова Житомирський апеляційний суд № 285/5904/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/5904/23 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О. Категорія 30 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М., за участю секретаря Лугини О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/5904/23 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенько Василь Михайлович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання недійсним договору купівлі-продажу, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року,-, ухвалене під головуванням судді Літвин О. О.,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року представник позивачки звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 6 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб, який рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 2 серпня 2023 року було розірвано. 16 лютого 2019 року, в період перебування у шлюбі та сумісного проживання, ними придбано легковий автомобіль VOLKSWAGEN, модель CADDY, сірого кольору, 2009 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстровано на ОСОБА_2 23 лютого 2023 року без згоди та відома ОСОБА_1 відповідач зняв з обліку вказаний транспортний засіб та продав його своєму троюрідному брату ОСОБА_3 . Вважає укладений договір купівлі-продажу автомобіля фіктивним, який не передбачав настання правових наслідків, оскільки ОСОБА_2 продовжує користуватись транспортним засобом. Окрім того, автомобіль набутий за спільні кошти подружжя ОСОБА_4 та є їх спільною сумісною вартістю, тому його відчуження без згоди ОСОБА_1 свідчить про порушення вимог ст.ст.60, 61, 63 СК України та є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України. Зазначив, що на підставі ст.71 СК України суд має присудити неподільну річ відповідачу, а позивачці на підставі ст.364 ЦК України грошову компенсацію вартості її частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Таким чином, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля VOLKSWAGEN, модель CADDY, сірого кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладений у Територіальному сервісному центрі №1844 РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області 23 лютого 2023 року. Також представник позивачки просив визнати вказаний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й припинити право спільної сумісної власності на цей транспортний засіб, виділивши його ОСОБА_2 , та стягнути з останнього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частин вказаного автомобіля. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , автомобіль марки VOLKSWAGEN, реєстраційний номер НОМЕР_2 , модель CADDY, 2009 року випуску, дизельний двигун об`ємом 1,9 см. куб. Виділено вказаний автомобіль ОСОБА_2 та стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля марки VOLKSWAGEN, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в сумі 139242,73 грн, а також 4831,2 грн сплаченого судового збору, а всього 144073,93 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , а також про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль і визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд відмовив у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля. При цьому суд послався на те, що позивачем не доведено порушення її прав саме відповідачем ОСОБА_3 . Крім того, суд вказав на відсутність доказів недобросовісності поведінки ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля від 23лютого 2023 року. Відтак, оскільки право власності на автомобіль Volkswagen, модель Caddy, сірого кольору, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 , тому незрозуміло, з яких саме правових підстав суд визнав вказаний автомобіль об`єктом спільної власності подружжя. Наголошує на тому, що правова підстава набуття ОСОБА_3 права власності на цей автомобіль договір купівлі-продажу від 23 лютого 2023 року - не був визнаний недійсним. Отже, цей договір є чинним та законним. Відтак і право власності на спірний автомобіль було перереєстровано на відповідача ОСОБА_3 на законних підставах. Позивачем у позовній заяві взагалі не ставилося жодних вимог в частині застосування наслідків недійсності вказаного договору-купівлі продажу. Відтак, позивач не заявляв, а суд не вирішував питання в частині скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на цей транспортний засіб. Відтак, на даний час ОСОБА_3 є законним власником цього автомобіля. Будь-яких доказів протилежного суду не надано та не наведено обгрунтованих доводів того, що власником цього автомобіля є будь-яка інша особа. Наразі титульним власником автомобіля залишається ОСОБА_3 , але за рішенням суду спірний автомобіль визнано як об`єкт спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_4 та здійснено його поділ між ними. При цьому самого відповідача ОСОБА_3 права власності на даний автомобіль суд не позбавляв. Більш того, суд незаконно поклав на нього обов`язок виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля в сумі 139242,73 грн., адже власником спірного автомобіля є відповідач ОСОБА_3 , а не він. Однак, і сума компенсації, встановлена судом, також не має під собою правового підґрунтя, оскільки не була встановлена висновком судової експертизи, проведення якої призначено відповідною ухвалою суду від 26 березня 2024 року, а є припущенням представника позивача. Звертає увагу на те, що його представник адвокат Купець Б.Л., в судовому засіданні заперечував проти вартості спірного автомобіля, яка була визначена позивачкою. До того ж незрозуміло, чому не була проведена призначена судом експертиза, адже і його представник, і представник ОСОБА_3 не заперечували проти її призначення та проведення на умовах, визначених у клопотанні представника ОСОБА_1 . Однак, суд вийшов за межі заявленого представником позивача клопотання та призначив судову автотоварознавчу експертизу із зобов`язанням відповідача ОСОБА_3 надати експерту автомобіль для проведення експертного дослідження, хоча такої представник позивачки у своєму клопотанні не ставив, і таке питання навіть не ставилося судом на обговорення сторін. Крім того, суд надав експерту право коригувати питання відповідно до призначеної експертизи. У підготовчому судовому засіданні 26 березня 2024 року його представником було заявлено клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , за кошти якої й був придбаний спірний автомобіль. До цього клопотання були долучені копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок та житлового будинку, які підтверджують факт набуття ОСОБА_5 грошових коштів за цими договорами як продавця. Зауважує, що позивач в поданій до суду позовній заяві зобов`язалася довести перед судом той факт, що спірний договір купівлі-продажу є недійсним, що він укладений про «людське око», і спірний автомобіль насправді перебуває у його володінні, а не відповідача ОСОБА_3 .. Відтак, суд безпідставно зобов`язав саме ОСОБА_3 надати експерту автомобіль та, не дочекавшись надання пояснення сторін з цього приводу, фактично визнав встановленою ту обставину, що автомобіль перебуває у володінні відповідача ОСОБА_3 , що свідчить про явну упередженість суду. Вже під час судового розгляду справи, 20 лютого 2025 року, адвокат Семенька В.М. підтвердив, що вважає, що спірний автомобіль перебуває саме у володінні ОСОБА_3 . На його переконання, це доводить факт безпідставного надання судом стороні позивача переваг перед відповідачами, чого суд при розгляді справи має уникати, зберігаючи об`єктивність та неупередженість. Крім того, ОСОБА_2 вказує, що наразі проходить військову службу у ЗСУ, але хотів би особисто приймати участь у судових засіданнях. Саме тому його представником- адвокатом Купцем Б.Л., було заявлене клопотання про зупинення провадження в справі на час його перебування в ЗСУ. Однак судом абсолютно безпідставно відмовлено у задоволенні цього клопотання. Також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірний автомобіль був придбаний за спільні кошти подружжя. Таким чином, вважає, що суд дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції також була подана ОСОБА_3 , в якій він, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове,- про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що суд відмовляв в задоволенні будь-якого клопотання, заявленого представником ОСОБА_2 , а також не реагував на відвід судді, що позбавило іншого з подружжя довести, що автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя. Окрім того, склалося враження, що суд діяв в інтересах позивача. Навіть якщо представник позивача не заявляв клопотання, суд з власної ініціативи вирішував ті чи інші питання, пов`язані з розглядом даного спору. Так, представник позивача заявив клопотання про визначення вартості автомобіля, виходячи із ринкової вартості автомобілів даного класу, а суд вийшов за межі заявленого клопотання, поставивши вимогу перед ним надати автомобіль для проведення експертизи. Заяви про відвід судді не призвели до належного розгляду справи. Йому як відповідачу стало відомо про те, що ОСОБА_2 продає свій автомобіль, він поцікавився вартістю автомобіля, оскільки бачив його у ОСОБА_2 , йому він сподобався, влаштовувала ціна і він придбав автомобіль. Особистим життям ОСОБА_2 він не цікавився, йому не було відомо, що він розлучається з дружиною, а також те, що автомобіль міг бути придбаний за спільні кошти подружжя, так як знав, що ОСОБА_2 пізно одружився, до одруження і під час одруження їздив на заробітки за кордон, де заробляв пристойні кошти. Також йому не було відомо, що ОСОБА_2 продає автомобіль без дозволу дружини, так як ніколи не цікавився його сімейним життям. Вважає себе добросовісним набувачем відповідно до ст. 388 ЦК України. Але оскаржуваним рішенням його незаконно позбавлено права власності на автомобіль. Встановлений статус добросовісного набувача сам по собі вже є підтвердженням того, що він є законним власником майна. При цьому не визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_3 , не скасовано державну реєстрацію прав власності на автомобіль та не визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, видане сервісним центром Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області. Судом прийнято рішення про виділення вищевказаного автомобіля ОСОБА_2 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки ринкової вартості автомобіля. Однак, та обставина, що він є добросовісним набувачем цього майна, повністю виключає можливість витребування у нього спірного автомобіля. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 6 січня 2016 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 2 серпня 2023 року шлюб між ними розірвано. Судом також встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 16 лютого 2019 року за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2009 року випуску. 23 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_3 набув у власність вказаний транспортний засіб. При вирішенні даного спору суд, врахувавши принцип презумпції спільності права власності на майно, яке набуте ними в період шлюбу, дійшов висновку про те, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з таким висновком. Так, відповідно до положень частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту ( частина перша статті 61 СК України). Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частин першої та четвертої статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого з подружжя (постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20, від 11 червня 2025 року у справі № 686/29950/23). У частині першій статті 69 СК України закріплене правило про те, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором ( частина перша статті 70 СК України). Отже, положення сімейного законодавства України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 стверджував про те, що вказаний автомобіль придбаний за кошти його матері ОСОБА_5 , які вона отримала від продажу земельних ділянок та житлового будинку. На підтвердження цієї обставини він надав суду копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, площею 0,2635 га та 0,2500, а також житлового будинку, розташовані в с. Таращанка Звягельського району Житомирської області, які були укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 21 травня 2016 року. Однак, та обставина, що мати відповідача здійснила у травні 2016 року відчуження нерухомого майна на загальну суму 45309 грн., не є беззаперечним доказом того, що вказані кошти були використані для придбання спірного автомобіля. Таким чином, суд дійшов вірного висновку про те, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Колегія суддів також погоджується з висновком суду про необхідність стягнення на користь позивачки грошової компенсації вартості частини вказаного автомобіля у розмірі 139242 грн. 73 коп. При цьому, суд взяв до уваги вартість автомобіля, яка була визначена у позовній заяві ( 278485 грн. 45 коп.), враховуючи інформацію щодо цін на аналогічні автомобілі. Доказів на спростування такої вартості суду не надано. Колегія суддів також враховує ту обставину, що з метою встановлення дійсної ринкової вартості спірного автомобіля за клопотанням позивача ухвалою суду від 26 березня 2024 року призначено судову автотоварознавчу експертизу, проте ця експертиза не була проведена внаслідок того, що транспортний засіб не надано експерту для проведення огляду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 зазначено, що якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого. Зважаючи на відчуження відповідачем спірного автомобіля, суд першої інстанції правильно відхилив доводи представника ОСОБА_2 щодо незгоди з оцінкою вартості цього майна, оскільки у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку із цим - неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно ( постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц). За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, спірний автомобіль набутий сторонами у шлюбі за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя, відповідач розпорядився ним на власний розсуд без письмової згоди позивачки, а тому остання має право на компенсацію вартості належної їй частини зазначеного автомобіля. У постанові від 9 червня 2021 року у справі №638/3852/17 Верховний Суд зазначив, що визнання майна спільною сумісною власністю не є самостійною (окремою) позовною вимогою, а такі доводи є правовою підставою для задоволення позовних вимог про поділ спільного майна. На переконання Верховного Суду, зазначення висновку про визнання спірного майна спільною сумісною власністю у резолютивній частині рішення є недоречним. Це може призвести до утруднення виконання рішення суду за одночасного наведення у резолютивній частині висновків про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації вартості частини цього майна, коли правовою метою позову є саме здійснення поділу спільного майна подружжя. Таким чином, зазначення у резолютивній частині рішення висновку про те, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, є зайвим. Також суд дійшов до помилкового висновку про виділення спірного автомобіля ОСОБА_2 , оскільки на даний час власником цього транспортного засобу є ОСОБА_3 й задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивачки грошової компенсації вартості частини цього транспортного засобу не є підставою для позбавлення останнього права власності на вказаний автомобіль. За таких обставин, рішення в частині задоволення позовних вимог про виділення автомобіля VOLKSWAGEN CADDY, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2009 року випуску, у власність ОСОБА_2 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення,- про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Рішення в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частини вказаного автомобіля підлягає залишенню без змін. Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля не оскаржується, отже не є предметом апеляційного перегляду. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року в частині задоволення позовних вимог про визнання автомобіля VOLKSWAGEN CADDY, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2009 року випуску, спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також виділення вказаного автомобіля ОСОБА_2 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення,- про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частини автомобіля VOLKSWAGEN CADDY, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2009 року випуску, у розмірі 139242,73 грн.,- залишити без змін. Рішення в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 4831 грн 20 коп до 1392 грн 42 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: