Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/4988/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6746/21 Справа № 182/4988/17 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 182/4988/17 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2021 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у місті Нікополі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), - В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що з 24 липня 2009 року вона перебуває з відповідачем в зареєстрованому шлюбі та станом на подання даного позову до суду позовна заява про розірвання шлюбу перебувала на розгляді в Малиновському районному суді м.Одеса. Від шлюбу дітей не мають. За період перебування в шлюбі вони з відповідачем по справі за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , та автомобіль Volkswagen Caddy. При цьому, в обґрунтування своїх вимог посилається на ст.60 СК України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на підставі спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. На підставі викладеного, просила суд, у порядку поділу майна подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину автомобіля Volkswagen Caddy. У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в травні 2006 року він познайомився з відповідачкою по справі, з якою у нього склалися особисті стосунки. Спочатку вони зустрічались не часто, приблизно 2-4 рази на місць, почергово їздили один до одного в гості та спільно проводили час. Взимку з 2006 року на 2007 рік у відповідачки захворіла мати, у зв`язку з чим він з відповідачкою почали разом їздити в село, де жили її батьки, та допомагати по господарству. Ця обставина їх зблизила і в березні 2007 року вони почали спільно проживати, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Вели спільне господарство, мали спільний бюджет та побут, тобто з 2007 року вони перебували у так званих шлюбних відносинах. Вони неодноразово обговорювали питання офіційної реєстрації їхніх стосунків та мали бажання зареєструвати шлюб, однак, не зробили цього, оскільки батьки відповідачки хворіли, а згодом померли, що з об`єктивних причин та моральних принципів унеможливлювало реєстрацію їхнього шлюбу. 24 липня 2009 року вони вирішили офіційно зареєструвати свої відносини. Протягом 2015-2016 років їхнє спільне проживання почало псуватися з причини, що кожен мав різні погляди на життя, сімейні відносини. Шлюбні відносини вони припинили в січні 2017 року. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 28 вересня 2017 року шлюб між ними було розірвано. За час спільного проживання в період з 2007 року по грудень 2016 року вони придбали наступне майно: 1.двоповерховий будинок для відпочинку, збудований на території громадської організації «Товариство любителів спортивного риболовства «Сонячний» - причал № 79»; 2.автомобіль марки Volkswagen Caddy, вартістю 220 000 грн. 00 коп.; 3.бетонозмішувач, вартістю 4 700 грн. 00 коп.; 4.обігрівач «Електролюкс» (Швеція) 4 одиниці 7 600 грн. 00 коп.; 5.холодильник Snaige 2 одиниці - 11 000 грн. 00 коп.; 6.диван 2 одиниці 15 000 грн. 00 коп.; 7.комплект супутникового телебачення 3 500 грн. 00 коп.; 8.кофемашина 20 000 грн. 00 коп.; 9.швейна машина 5 000 грн. 00 коп.; 10.посуд, пилосос 2 одинці 5 000 грн. 00 коп. Тобто майно, яке зазначено в п.1,3-10 було придбане за їхні спільні кошти, а майно, зазначене у п.2, було придбане за його власні кошти. Майно, вказане в п.п.1, 4-10, на даний час знаходиться в користуванні відповідачки, а майно, зазначене в пунктах №2 та №3, на даний час знаходиться у його користуванні. Крім того, майно, яке вказане в п.1, будівництво якого почалось в квітні 2007 року, не є об`єктом права спільної власності, оскільки є самочинно збудованим, внаслідок чого вважається об`єктом незавершеного будівництва, тому це майно при поділі повинно розглядатися, як сукупність будівельних матеріалів, тобто речей, як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і підлягати поділу між ними. У зв`язку з чим, поділу між ними підлягає наступне майно: 1.дошка обрізна 25 мм для опалубки фундамента 4 500 грн. 00 коп.; 2.цвяхи, 100, 150 мм 10 кг. 250 грн. 00 коп.; 3.арматура 10, 12 мм 1,0 т 18 000 грн. 00 коп.; 4.швелер 10- 150 м 30 000 грн. 00 коп.; 5.бетон 40 000 грн. 00 коп.; 6.газобетонний блок 120 000 грн. 00 коп.; 7.цегла - 8 000 грн. 00 коп.; 8.куточок 50х50 1 350 грн. 00 коп.; 9.куточок 40х40 1 200 грн. 00 коп.; 10.коробочка 20х40 1 000 грн. 00 коп.; 11.коробочка 100х100 750 грн. 00 коп.; 12.керамзит 3 000 грн. 00 коп.; 13.цемент - 14 420 грн. 00 коп. 14.пісок 3 200 грн. 00 коп. 15.глина 1 800 грн. 00 коп.; 16.щебінь 3 200 грн. 00 коп.; 17.дошка і брус 12 000 грн. 00 коп.; 18.профнастил 8 800 грн. 00 коп.; 19.шурупи саморізи 2 950 грн. 00 коп.; 20.пластик 7 200 грн. 00 коп.; 21.пластик 2 000 грн. 00 коп.; 22.електропроводка і комплект 3 300 грн. 00 коп.; 23.електролічильник 1 000 грн. 00 коп.; 24.шпаклівка 3 500 грн. 00 коп.; 25.штукатурка 600 грн. 00 коп.; 26.фарба 3 750 грн. 00 коп.; 27.фарба водоемульсійна 4 200 грн. 00 коп.; 28.вікна 10 000 грн. 00 коп.; 29.двері 7 500 грн. 00 коп.; 30.кватирки 2 000 грн. 00 коп.; 31.двері вхідні 3 000 грн. 00 коп.; 32.піна монтажна 1 500 грн. 00 коп.; 33.лінолеум 9 000 грн. 00 коп.; 34.камін 30 000 грн. 00 коп.; 35.сантехніка 4 000 грн. 00 коп.; 36.унітаз 1 400 грн. 00 коп.; 37.душовий піддон 1 500 грн. 00 коп.; 38.бойлер 4 500 грн. 00 коп.; 39.ємність для води 4 000 грн. 00 коп. Крім того, на самочинне будівництво були витрачені спільні кошти на будівельні та монтажні роботи, а також транспортні послуги, вартість яких становить 264 859 грн. 00 коп., з яких: -будівельні та монтажні роботи 50 % від вартості майна, використаного для будівництва 189 185 грн. 00 коп.; -транспортні послуги 20 % від вартості майна, використаного для будівництва 75 674 грн. 00 коп. При цьому, зазначає, що з метою збереження цілісності самочинно збудованого будинку, а також збереження можливості його подальшого використання для відпочинку, позивач надає згоду на отримання грошової компенсації від відповідачки за будівельні матеріали, конструктивні елементи та інженерні обладнання, які використовувались для його будівництва, а також грошової компенсації за сплачені будівельні, монтажні роботи та транспортні послуги, які надавалися їм для будівництва вказаного об`єкту, за умови попереднього внесення відповідачкою відповідної суми на депозитний рахунок суду. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, просить суд: 1. встановити факт його проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з березня 2007 року по 23 липня 2009 року; 2. визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно (загальна вартість якого становить 378 370 грн. 00 коп.): - дошка обрізна 25 мм для опалубки фундамента 4 500 грн. 00 коп.; - цвяхи, 100, 150 мм 10 кг. 250 грн. 00 коп.; - арматура 10, 12 мм 1,0 т 18 000 грн. 00 коп.; - швелер 10- 150 м 30 000 грн. 00 коп.; - бетон 40 000 грн. 00 коп.; - газобетонний блок 120 000 грн. 00 коп.; - цегла - 8 000 грн. 00 коп.; - куточок 50х50 1 350 грн. 00 коп.; - куточок 40х40 1 200 грн. 00 коп.; - коробочка 20х40 1 000 грн. 00 коп.; - коробочка 100х100 750 грн. 00 коп.; - керамзит 3 000 грн. 00 коп.; - цемент - 14 420 грн. 00 коп. - пісок 3 200 грн. 00 коп. - глина 1 800 грн. 00 коп.; - щебінь 3 200 грн. 00 коп.; - дошка і брус 12 000 грн. 00 коп.; - профнастил 8 800 грн. 00 коп.; - шурупи саморізи 2 950 грн. 00 коп.; - пластик 7 200 грн. 00 коп.; - пластик 2 000 грн. 00 коп.; - електропроводка і комплект 3 300 грн. 00 коп.; - електролічильник 1 000 грн. 00 коп.; - шпаклівка 3 500 грн. 00 коп.; - штукатурка 600 грн. 00 коп.; - фарба 3 750 грн. 00 коп.; - фарба водоемульсійна 4 200 грн. 00 коп.; - вікна 10 000 грн. 00 коп.; - двері 7500 грн. 00 коп.; - кватирки 2 000 грн. 00 коп.; - двері вхідні 3 000 грн. 00 коп.; - піна монтажна 1 500 грн. 00 коп.; - лінолеум 9 000 грн. 00 коп.; - камін 30 000 грн. 00 коп.; - сантехніка 4 000 грн. 00 коп.; - унітаз 1 400 грн. 00 коп.; - душовий піддон 1 500 грн. 00 коп.; - бойлер 4 500 грн. 00 коп.; - ємність для води 4 000 грн. 00 коп. У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачем наступне майно (загальна вартість якого складає 67 100 грн. 00 коп.): - обігрівач «Електролюкс» (Швеція) 4 одиниці 7 600 грн. 00 коп.; - холодильник Snaige 2 одиниці - 11 000 грн. 00 коп.; - диван 2 одиниці 15 000 грн. 00 коп.; - комплект супутникового телебачення 3 500 грн. 00 коп.; - кофемашина 20 000 грн. 00 коп.; - швейна машина 5 000 грн. 00 коп.; - посуд, пилосос 2 одинці 5 000 грн. 00 коп. У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним наступне майно (вартість спільної частки якого, з урахуванням внеску особистих коштів одного з подружжя, складає 32 200 грн. 00 коп.): -автомобіля Volkswagen Caddy (вартість спільної частки якого, з урахуванням внеску на придбання особистих коштів одного з подружжя складає 27 500 грн. 00 коп.); -бетонозмішувач 4 700 грн. 00 коп. У порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за відповідачем наступне майно (включаючи суму спільно витрачених коштів на будівельні та монтажні роботи), а також транспортні послуги, вартість яких становить 378 370 грн. 00 коп. + 264 859 грн. 00 коп. = 649 грн. 229 коп., стягнувши половину їх вартості 321 614 грн. 50 коп. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2021 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Припинено право особистої власності ОСОБА_2 на легковий автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2011 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки Volkswagen Caddy, 2011 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки Volkswagen Caddy, 2011 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . В іншій частині позову - відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову у задоволенні зустрічного позову, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та задоволення його зустрічного позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки доказам у справі та показам свідків, які підтверджують факт постійного проживання сторін, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу. Суд дійшов помилкового висновку щодо визнання ОСОБА_2 позовних вимог в частині поділу автомобіля марки Volkswagen Caddy, 2011 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , адже він заперечував проти задоволення цих вимог та просив поділити автомобіль з урахуванням його особистих внесків, як зазначено у зустрічному позові, тобто шляхом виділу автомобіля ОСОБА_2 . Зазначає, що судом не було враховано правові висновки Верховного Суду у справах №6-2710цс15, 6-47цс16, 6-843цс17 та №525/511/16-ц про те, що у разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за сторонами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, з урахуванням конкретних обставин справи, залишивши його одній стороні, а іншій присудити грошову компенсацій, й ним було заявлено саме такі позовні вимоги. Відзив на апеляційну не подано. Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 , та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і задоволення його зустрічного позову, й доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині визнання автомобіля марки Volkswagen Caddy, 2011 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя та його поділу між сторонами, а також з висновками суду щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині та не перевіряє рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Шашликова Д.Г., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 24 липня 2009 року сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, про що свідчить актовий запис № 485, складений 24 липня 2009 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (т. 1 а.с.11), який розірвано рішенням Малинівського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2017 року. Відповідно до Довідки № 31/4-3617, виданої Регіональним сервісним центром в Дніпропетровській області 29 вересня 2017 року, автомобіль Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 , синього кольору, 2011 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 від 26 квітня 2011 року (т. 1 1 а.с.19). Встановивши, що спірний автомобіль Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 , синього кольору, 2011 року випуску, сторонами придбаний під час шлюбу за спільні кошти, суд першої інстанції дійшов виснвоку, що цей автомобіль є спільним сумісним майном подружжя, частки яких у вказаному майні рівні, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поділу вказаного спільного рухомого майна подружжя, шляхом визнання за кожним із них права власності по Ѕ частині автомобіля Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 , відмовивши в задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо виділення йому цього автомобіля. До таких висновків суд дійшов належним чином встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дотримуючись вимог норм матеріального та процесуального права. Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено. Таким чином, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання. При цьому, за приписами ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що автомобіль Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1 , синього кольору, 2011 року випуску, придбано сторонами у період шлюбу й доказів на підтвердження того, що зазначене майно придбано за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 суду не надано. Отже, врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, та відсутність достатніх належних та допустимих доказів зі сторони ОСОБА_2 стосовно її спростування, а також застосування передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України підстав для відступу від засади рівності часток, суд дійшов правильного висновку про рівність часток подружжя та визнання за сторонами права власності по Ѕ частині спірного майна. Відмовляючи в задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що абсолютно переконливих доказів спільного проживання сторін по справі в період часу з березня 2007 року по 23 липня 2009 року без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 до суду надано не було, а їх спільний відпочинок, поїздки в гості один до одного, присутність на родинних святах та поминках, допомога один одному при будівництві та інших сімейних питаннях, не можуть свідчити про сумісне проживання сторін по справі як подружжя, що проживає без реєстрації шлюбу. Крім цього, суд вказав й на те, що збудований в с.Затока будиночок є об`єктом самочинного будівництва і не введений в експлуатацію, тобто він не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу), згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. До таких висновків суд дійшов належним чином встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дотримуючись вимог норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За положеннями частин 1, 2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка. зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини 1 ст.36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Разом з тим, відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Тобто, при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно. В контексті ст.74 СК України закладається як правовий наслідок виникнення майнових прав чоловіка та/або жінки на майно, яке вони спільно набули, проживаючи однією сім`єю та не перебуваючи при цьому у шлюбі між собою або у будь-якому іншому. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них ряду прав та обов`язків, а саме права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Згідно із ч.4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Для вирішення питання щодо правового режиму такого майна, суду необхідно встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, показами свідків підтверджено, що у спірний період сторони у справі проводили спільно свій відпочинок, їздили в гості один до одного, були присутніми на родинних святах та поминках, допомогали один одному при будівництві та в інших сімейних питаннях, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не надав суду доказів того, що на момент придбання спірного майна сторони перебували у відносинах, притаманних подружжю, чого вимагає ст. 74 СК України, а саме: мали єдиний бюджет, вели спільне господарство, планували своє спільне життя, обговорювали питання фінансового забезпечення, як не було надано ним й доказів його особистої участі у придбанні цього майна. При цьому, судом першої інстанції було вірно враховано й те, що збудований в с.Затока будиночок є об`єктом самочинного будівництва і не введений в експлуатацію, тобто він не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу), згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Доводи ж апеляційної скарги про те, що судом не було враховано правові висновки Верховного Суду у справах №6-2710цс15, 6-47цс16, 6-843цс17 та №525/511/16-ц про те, що у разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за сторонами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, з урахуванням конкретних обставин справи, залишивши його одній стороні, а іншій присудити грошову компенсацій, й ним було заявлено саме такі позовні вимоги, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне. У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), проте, прямого визначення цих понять не міститься. Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства. Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 та Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 61-44133св18. За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року №

146. При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість зустрічних позовних вимог щодо поділу між сторонами будівельних матеріалів, використаних під час будівництва у с.Затоці, оскільки спірний будинок є самочинним будівництвом. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги на те, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю із дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки правило про те, що у разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже будинок у с.Зотоці є самочинним будівництвом. При цьому, право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути визнано за особою, що здійснила це будівництво, на підставі рішення суду у випадку, якщо будівництво зведено на відведеній для цієї мети земельній ділянці, за відсутності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості (дотримання вимог ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»; ДБН В.22-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»; Державних санітарних правил планування і забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства здоров`я України, тощо) та відмови органів державної влади у прийнятті об`єкта будівництва до експлуатації. Самочинне будівництво має інший, аніж незавершене будівництво, правовий статус, у зв`язку з чим, вимоги ОСОБА_2 у цій частині є безпідставними. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 11 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: