Постанова 4803 № 199/61/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/669/26 Справа № 199/61/25 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Гапонова А.В., Космачевської Т.В. за участю секретаря судового засідання Гречишникової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління служба у справах адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Управління служба у справах адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, від якого в них є спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалось та шлюб було розірвано. Відповідач не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості, не цікавиться успіхами сина, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини. Враховуючи зазначене, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Вирішити питання стосовно судових витрат. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління служба у справах адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав районної Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено. Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 09 липня 2025 року доповнено рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 липня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 01 січня 2025 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було укладено шлюб, який зареєстрований 03 березня 2016 року (а.с. 19). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 21). Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується рішенням про розірвання шлюбу від 14 грудня 2020 року Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 48-51). 31 грудня 2021 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на - « ОСОБА_6 ». Після розірвання шлюбу син постійно проживає з матір`ю ОСОБА_1 , де для дитини створені всі необхідні умови для життя, навчання та духовного розвитку. Висновком адміністрації Амур-Нижнодніпровського району Дніпровської міської ради від 21.05.2025 №4/5-314 визначено, що орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради не дійшов остаточного рішення щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просить суд ухвалити рішення на розгляд суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов`язків, а саме відсутність спілкування з сином, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його сина, який не проживає разом із батьком. Недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських (природних) прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено. Разом з тим, позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер. Колегія суддів підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним і суд діяв у межах своєї дискреції. Суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькові щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено. ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав . Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав відносно дитини. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дітей. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на те, що саме вона виховує дитину, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. Орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради при прийнятті рішення щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 поклався на розсуд суду, тобто з огляду на поведінку та надані останнім пояснення не виснував щодо доцільності позбавлення його батьківських прав. Про те, за ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року витребувано у Органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . 18 листопада 2025 року від адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради надійшов висновок від 18.11.2025 року №5/5-658 в якому орган опіки і піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також колегія суддів звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. У справі, що переглядається, суд першої інстанції не встановив будь-якої реальної загрози від відповідача, як батька, благополуччю його сина, водночас лише сам факт вчинення відповідачем кримінального правопорушення та відбування міри покарання, а також емоційного не сприйняття батька дитиною в силу її віку протягом певного часу (зі слів матері) не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. В той же час, це вказує на необхідність налагодження стосунків між сином та батьком, та, за можливості, застосування сімейної медіації. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 08 липня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 05 березня 2026 року. Повний текст постанови складено 06 березня 2026 року. Головуючий: Судді: