Постанова 4824 № 755/16734/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/2797/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., при секретарі Мудрак Р. Р., за участі: представника позивача - адвоката Проніна О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Проніна Олега Анатолійовича, в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Галагана В. І. від 08 вересня 2025 року у цивільній справі № 755/16734/25 Дніпровського районного суду міста Києва за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Десята Київська державна нотаріальна контора про звільнення майна з-під арешту, В С Т А Н О В И В: Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Пронін О. А., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати. Зазначає, що він та ОСОБА_2 позбавлені можливості реалізувати право на спадкування майна після смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Звертає увагу на те, що на спадкову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , накладено три арешти ще у 2005 році (обтяження № 1922198, № 1922340, № 2271631). Наголошує, що згідно з листом Дніпровського ВДВС від 07.08.2025 № 94491, будь-які відомості про відповідні виконавчі провадження в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні. Апелянт підкреслює, що неможливість відновлення матеріалів проваджень 20-річної давнини унеможливлює зняття арешту в порядку судового контролю за виконанням рішення. Стверджує, що в такому разі єдиним ефективним способом захисту є позов про звільнення майна з-під арешту на підставі статті 391 ЦК України. Посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою наявність тривалого арешту за відсутності виконавчого провадження та претензій кредиторів є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (правовий висновок у постанові від 07.07.2021 у справі № 2-356/12). Зауважує, що збереження арешту, який втратив легітимну мету, покладає на спадкоємців надмірний індивідуальний тягар. Наполягає на тому, що відмова у відкритті провадження фактично позбавляє позивачів права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції. Вважає помилковим посилання суду на обов`язковість процедури оскарження дій виконавця, оскільки об`єкт оскарження (матеріали справи) фізично відсутній. Також апелянт акцентує, що відповідач у відповіді на запит сам рекомендував звернутися до суду для вирішення цього питання. Вказує на те, що спір про право існує, оскільки обтяження перешкоджає реєстрації права власності на спадщину. Підсумовуючи, апелянт просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника позивача підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів. Інші учасники у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що подана позовна заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного позовного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Встановивши, що арешт майна боржників проводився державним виконавцем у межах примусового виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що належним способом захисту є звернення зі скаргою в порядку судового контролю згідно з розділом VII ЦПК України. Суд зауважив, що боржник як сторона виконавчого провадження не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом передбачений інший порядок судового захисту, взявши до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16, згідно з якими скарга сторони виконавчого провадження має розглядатися в порядку статті 447 ЦПК України. Суд констатував відсутність спору про право, який мав би вирішуватися у позовному провадженні, оскільки зміст позовної заяви стосується оскарження дій виконавця щодо накладення арешту. Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що «право на суд» не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, проте такі обмеження не повинні нівелювати саму сутність цього права. Предметом спору у цій справі є зняття арешту з нерухомого майна, накладеного у 2005 році в межах примусового виконання судового рішення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до територіального органу державної виконавчої служби, однак отримали відповідь про відсутність будь-яких відомостей щодо виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчих проваджень (АСВП). Зазначена обставина вказує на об`єктивну неможливість ідентифікації виконавчого провадження та витребування його матеріалів для з`ясування підстав накладення та збереження обтяження. Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 756/12092/24 (провадження № 61-6543св25) сформулював правовий висновок, згідно з яким у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, проте на даний час виконавче провадження неможливо ідентифікувати (відсутність даних в АСВП, знищення матеріалів тощо), належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна. Застосування у такому разі процедури судового контролю в порядку розділу VII ЦПК України є процесуально неможливим через відсутність об`єкта контролю - матеріалів виконавчого провадження. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, є різновидом негаторного позову та підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Апелянти у цій справі обґрунтовують позовні вимоги порушенням їхнього права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , адже наявність спірного арешту визначена нотаріусом як перешкода для оформлення спадкових прав апелянтів. Зазначений спір, за умови відсутності актуального виконавчого провадження та неможливості ідентифікації його матеріалів, підлягає вирішенню виключно за правилами позовного провадження, у межах якого підлягає встановленню правова природа обтяження, осіб на користь яких воно вчинено, та підстави для його подальшого збереження чи скасування. Отже, за наявності офіційного підтвердження органу ДВС про відсутність відомостей щодо виконавчого провадження, висновок суду першої інстанції про необхідність оскарження дій виконавця в порядку статті 447 ЦПК України є помилковим, з огляду на, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року перешкоджає подальшому провадженню у справі, прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Проніна Олега Анатолійовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 09 березня 2026 року. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов