Постанова Київський апеляційний суд № 757/50413/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 757/50413/24-ц Головуючий у суді першої інстанції - Єрмічова В.В. Номер провадження № 22-ц/824/4986/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Єрмічової В.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Уманець Наталія Олегівна про визнання права власності на транспортний засіб і зняття з нього арешту, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на транспортний засіб і зняття з нього арешту, відповідно до якого просила визнати за ОСОБА_1 права власності на рухоме майно: транспортний засіб марки «Land Rover», комерційний опис «Range Rover», особливі відмітки - загальний легковий універсал, 2019 року випуску, синього кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , який має реєстраційний номер НОМЕР_2 ; зняти арешт з транспортного засобу марки «Land Rover» », комерційний опис «Range Rover», особливі відмітки - загальний легковий універсал, 2019 року випуску, синього кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , який має реєстраційний номер НОМЕР_2 та скасувати розшук майна, що накладений на підставі постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Уманець Н.О. від 07 жовтня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_5. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. 22 жовтня 2025 року ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до припинення його перебування на військовій службі, обґрунтовуючи тим, що 17 жовтня 2025 року він був прийнятий на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 298 від 17 жовтня 2025 року. Вважав, що його перебування на військовій службі унеможливлює особисту участь в судових засіданнях і повноцінне здійснення ним процесуальних прав. Вказує, що він особисто бажає брати участь в судових засіданнях при розгляді цієї справи, вважає, що на даний час існують обставини, які відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, унеможливлюють продовження розгляду справи, вказане є підставою для зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача на військовій службі, просив клопотання задовольнити. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року клопотання відповідача ОСОБА_4 про зупинення провадження - задоволено. Зупинено провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Уманець Н.О. про визнання права власності на транспортний засіб і зняття з нього арешту - до припинення перебування відповідача ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що суд постановляючи оскаржувану ухвалу не врахував висновки Верховного Суду, викладені у поставні від 29 березня 2023 року у справі 756/3462/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 466/8799/22 щодо застосування ст. 1 Закону України «Про Збройній Сили України», п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 рок № 115 та висновки Постанови від 11 березня 2025 року у справі № 904/4027/22. При цьому, до свого клопотання відповідач долучив витяг з наказу по стройовій частині не вбачається підтверджень щодо переведення військової частини на воєнний стан, і відповідно підстав у суду першої інстанції для застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та задоволення клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі. Враховуючи викладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 18 лютого 2026 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який сформований в системі «Електронний суду», в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість. Вказує, що зміст апеляційної скарги фактично зводиться до суб`єктивних оцінок поведінки сторони та припущень щодо можливості участі у процесі та не містить правових аргументів, які б спростовували обов`язковість застосування ст. 251 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Так, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про зупинення провадження у даній справі мотивував своє рішення тим, що оскільки відповідач по справі перебуває на військовій службі, а тому існують обставини, які відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України унеможливлюють продовження розгляду цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження до звільнення відповідачки з військової служби. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У статті 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -на касаційне оскарження судового рішення. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України). Судом встановлено, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Станом на сьогоднішній день зазначений правовий режим продовжений, що є обставиною, яка не підлягає доказуванню, оскільки є загальновідомою. Судом встановлено, що 17 жовтня 2025 року ОСОБА_4 прийнятий на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 298 від 17 жовтня 2025 року. Таким чином, станом на день прийняття оскаржуваної ухвали існували підстави для зупинення провадження у справі, оскільки на території України було запроваджено правовий режим воєнного стану і відповідач перебувала на службі в Збройних Силах України. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів про переведення військової частини НОМЕР_4 на воєнний стан або перебування відповідача в зоні бойових дій колегія суддів апеляційного суду відхиляє, враховуючи наступне. Законом України «Про оборону України» визначаються засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони. Так, частиною першою статті 1 цього Закону визначено, що: - оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; - воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Пунктом 20 Конституції України Президента України уповноважено на прийняття рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави вважати, що органи державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органи місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки, за необхідності переводяться з мирного на воєнний стан з метою відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Таким чином, військові частини Збройних Сил України були переведені на воєнний стан в момент прийняття Президентом України Указу від 24 лютого 2022 року № 64/2022 , оскільки згідно із зазначеним Указом військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування наказано запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності. Відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Запровадження на території України правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року є обставиною, що не підлягає доказуванню, оскільки це загальновідомий факт, отже, зважаючи на вищезазначені норми матеріального права, колегія суддів вважає, що не було необхідним надавати відповідачу додаткові документи на підтвердження переведення на воєнний стан військової частини, в якій вона проходила військову службу станом на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали. Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення, Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Встановивши, що ОСОБА_4 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , згідно витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 298, призначений на посаду солдата резерву 3 взводу 54 запасної роти в/ч НОМЕР_3 з присвоєнням первинного військового звання «солдат» з 17 жовтня 2025 року зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення та вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за 1 тарифним розрядом. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, за нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції з дотриманням норм процесуального права вирішив заяву відповідача про зупинення провадження у справі, за наявності достатніх доказів для ухвалення відповідного процесуального рішення, натомість доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального та процесуального права і до незгоди з оцінкою місцевим судом наявних у справі доказів, що не може слугувати підставою для скасування ухвали, прийнятої з дотриманням норм процесуального закону. Разом з тим, у даній справі відповідачем надано належні та допустимі докази виконання ним завдань в складі військової частини по захисту України від військової агресії держави-окупанта, його перебування на відповідній посаді у військовому формуванні, що давало суду першої інстанції обґрунтовані підстави для зупинення провадження. Апеляційний суд вважає необхідним зазначити, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, позивач не позбавлений права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідного клопотання. Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судове рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Текст постанови складено 04 березня 2026 року. _______________ ________________ ______________ М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв