Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/47739/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/47739/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Бєлової Л.В., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.09.2023 №5774524024, №5773324024, №5774324024, №5774024024 та №5774424024; визнати протиправними та скасувати рішення від 13.09.2023 №5775024024 та №5778724024; визнати протиправними та скасувати податкові вимоги від 13.09.2023 № Ф-57747 в сумі 469 409,29 грн та від 02.11.2023 № Ф-62613-2615 в сумі 466 549,29 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 №5774524024, №5773324024, №5774324024, №5774024024 та №5774424024. Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 №5775024024 та №5778724024. Визнано протиправними та скасовано податкові вимоги Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 № Ф-57747 та від 02.11.2023 № Ф-62613-2615. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Податковий кодекс України не передбачає заборону посадовим особам контролюючого органу, у разі неможливості проведення виїзної перевірки за місцезнаходження платника, на проведення та оформлення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні контролюючого органу. Також апелянт наголошує, що ОСОБА_1 порушив умови перебування на спрощеній системі оподаткування, встановлені ПКУ, а саме: надавав поворотну фінансову допомогу ТОВ «МАРКАСОН» відповідно до Договору поворотної фінансової допомоги №147/05-16/ФД від 31.05.2016 та зобов`язаний був перейти на сплату інших податків і зборів з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому відбулося таке порушення, тобто з 01.01.2017, однак позивач таких заходів не здійснив. Отже, дохід, отриманий ОСОБА_1 3 01.01.2017 по 22.02.2022 у сумі 11 203 221,83 грн., підлягав оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, а також письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зокрема, позивач зазначає, що документальна планова виїзна перевірка повинна здійснюватися лише за місцезнаходженням платника податків або місцем розташування об`єкта права власності, щодо якого проводиться така перевірка. У Податковому кодексі України відсутня норма, що надає право контролюючому органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку. Аналогічну думку висловлював і Верховний Суд у Постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 820/2993/16. Також апелянт зазначає, що фінансова допомога, надана позивачем, не є фінансовою послугою у розумінні законодавства України, оскільки не передбачала залучення коштів третіх осіб (не здійснювалась за рахунок залучених фінансових активів) та не здійснювалась з метою отримання прибутку (була безвідсотковою). Апелянт наголошує, що Верховний Суд у постанові від 28.07.2025 у справі №320/46646/23 зазначив, що висновок податкового органу про те, що фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку першої-третьої груп не можуть надавати/отримувати безповоротну фінансову допомогу, оскільки такий вид діяльності не дає права застосовувати спрощену систему оподаткування є хибним (п. 45 Постанови). Верховний Суд також встановив, що якщо укладення такого договору (надання безвідсоткової фінансової допомоги) не мало на меті отримання позивачем доходу, то надання безвідсоткової фінансової допомоги не може розцінюватись як надання позивачем фінансових послуг чи послуг з фінансового посередництва (п. 69 Постанови). Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 04 березня 2026 року. У судовому засіданні представник Головного управління ДПС у м. Києві - Ліщук Олександра Віталіївна підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги. Зокрема, представник відповідача повідомила, що спірні рішення прийняті правомірно. Також представник відповідача послалась на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2025 року у справі № 320/3858/24, та зазначила, що згідно з висновками Верховного Суду у вказаній справі оформлення результатів перевірки у приміщенні контролюючого органу може відбуватися з об`єктивних причин, а саме: з підстав фізичної неможливості провести виїзну перевірку за адресою перебування позивача. Представник позивача - Нефедова Катерина Юріївна у судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги. У своїх поясненнях представник позивача підтримала доводи та вимоги викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, врахувавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на податковому обліку в ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві в якості платника податків, який сплачує єдиний внесок від суми доходу, отриманого під здійснення підприємницької діяльності з 27.04.2016. 22.02.2022 позивач припинив свою підприємницьку діяльність, що підтверджується записом № 2000650060001042174. Головне управління ДПС у м. Києві на підставі наказу від 19.07.2023 № 3687-п провело документальну позапланову виїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 22.02.2022, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 27.04.2016 по 22.02.2022. За результатами перевірки складено акт від 04.08.2023 № 51878/Ж5-26-15-24-02-04/2279812870, в якому встановлено порушення: - підпункту 49.18.5 пункту 49.19 статті 49, підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, а саме не подання декларацій про майновий стан і доходи за 2017-2022 роки; - пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 22.02.2022 у сумі 2 016 579,93 грн; - пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме не нараховано та не сплачено військовий збір у розмірі 168 048,33 грн; - підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині подання за невстановленою формою звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску за 2017-2022 роки; - абзацу 3 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме не нараховано єдиний внесок в розмірі 469 409,29 грн; - пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України в частині не надання документів на перевірку; - пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.4 статті 183, статті 187, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, а саме не визначено суму податку на додану вартість у розмірі 2 240 645,00 грн. На підставі зазначених висновків Головне управління ДПС у м. Києві прийняло: податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774524024, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на доходи фізичних осіб на 2 520 724,91 грн, зокрема за податковим зобов`язанням - на 2 016 579,93 грн; за штрафними санкціями - 504 144,98 грн; податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5773324024, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на 2 800 806,25 грн, зокрема за податковим зобов`язанням - на 2 240 645,00 грн; за штрафними санкціями - 560 161,25 грн; податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774324024, яким збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 210 060,41 грн, зокрема за податковим зобов`язанням - на 168 048,33 грн; за штрафними санкціями - 42 012,08 грн; податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774024024, яким накладено штраф у розмірі 1020 грн за не надання на перевірку документів; податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 5774424024, яким накладено штраф у розмірі 1020 грн за не подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017-2019 роки; рішення від 13.09.2023 № 5775024024, яким накладено штрафні санкції у розмірі 203 036,40 грн за донарахування податковим органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску; рішення від 13.09.2023 № 5778724024, яким накладено штрафні санкції у розмірі 510 грн за не подання звітності з єдиного внеску за 2017-2019 роки; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.09.2023 № Ф-57747, якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 469 409,29 грн вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2023 № Ф-62613-2615, якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 466 549,29 грн. Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, звернувся з цим позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки з огляду на те, що для проведення будь-якого виду податкової перевірки необхідно дотримання умов прийняття наказу та повідомлення платника про відповідну перевірку. Разом з тим, контролюючий орган всупереч нормам чинного законодавства України провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача у приміщенні податкового органу. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковою перевіркою не встановлено випадків отримання позивачем доходу за надання поворотної фінансової допомоги позичальникам, так само, як і не виявлено випадків порушення позичальниками строків повернення коштів, отриманих як поворотна фінансова допомога, тому доводи відповідача про порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та необхідність застосування ним з 01.10.2017 загальних умов оподаткування є безпідставними. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). Підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлює, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Абзацами першим, п`ятим підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Відповідно до вимог пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Пунктом 78.5 статті 78 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. У постанові від 14.02.2024 у справі №140/3135/19 Верховний Суд зазначив, що виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. В Податковому кодексу України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку. Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Отже, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки та надіслання рішень за результатами перевірки, а суд зобов`язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу. Щодо посилання відповідача на неврахування пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України щодо ненадання документів під час проведення перевірки, колегія суддів зазначає, що обов`язок платника податків надавати усі первинні документи, пов`язані з предметом перевірки, знаходиться у прямій залежності від факту обізнаності платника податків із призначеною відносно нього перевіркою та її предметом і забезпечення йому можливості взяти участь у її проведенні. За змістом пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Оскільки виїзну документальну перевірку проведено у приміщенні податкового органу, не можна достеменно вважати, що контролюючий орган вчинив дії, направлені на фактичне отримання від позивача первинних документів після початку проведення перевірки. Як зазначалось, документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, в той час як, документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача складено акт від 25.07.2023 № 4008/Ж6/26-15-24-02-04 про неможливість пред`явлення наказу від 19.07.2023 № 3687-п та направлень від 20.07.2023 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платнику податків у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за фактичним місцезнаходженням. В акті перевірки від 04.08.2023 № 51878/Ж5-26-15-24-02-04/2279812870 зазначено, що перевірка проведена у приміщенні Головного управління ДПС у м. Києві: вул. Лєскова, буд. 4, каб.

410. Суд першої інстанції правильно зазначив, що неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки з огляду на те, що для проведення будь-якого виду податкової перевірки необхідно дотримання умов прийняття наказу та повідомлення платника про відповідну перевірку. При цьому, контролюючий орган всупереч нормам чинного законодавства України провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача. Колегія суддів не враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2025 року у справі № 320/3858/24, згідно з якими, на думку представника відповідача - Ліщук Олександри Віталіївни, у контролюючого органу наявна можливість оформити результати виїзної документальної перевірки у приміщенні контролюючого органу з об`єктивних причин, оскільки Верховний Суд за результатами касаційного розгляду вказану справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, зокрема, що порушення процедури проведення та призначення перевірки підлягає додатковому встановленню. Тобто, Верховний Суд не формував висновки щодо порушення порядку проведення призначеної перевірки та її наслідків. Щодо суті встановлених контролюючим органом порушень, колегія суддів зазначає наступне. В Акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивач порушив умови перебування на спрощеній системі оподаткування, встановлені ПК України, а саме: надавав поворотну фінансову допомогу ТОВ "Маркасон" відповідно до договору поворотної фінансової допомоги. За висновком відповідача, відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 "Класифікація видів економічної діяльності", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, надання фінансової допомоги належить до коду 64 "Надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення" та є забороненим для здійснення діяльності на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. На цій підставі відповідач вважав, що першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому відбулося таке порушення, позивач втратив право перебування на спрощеній системі оподаткування, а тому отримані доходи слід оподатковувати на загальних умовах. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Як визначено пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Судом першої інстанції достовірно встановлено, що до припинення підприємницької діяльності, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування. Пунктом 291.4 статті 291 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема, третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Згідно пункту 292.1 статті 292 ПК України доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності. Підпунктом 6 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування", сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього Кодексу. Згідно підпункту 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки - у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми. Спірним питанням у цій справі є, чи відноситься надання позивачем іншій особі поворотної фінансової допомоги до діяльності в сфері фінансового посередництва. У свою чергу, позивач зазначає, що кошти, надані ним за договором про надання поворотної фінансової допомоги, не відноситься до діяльності у сфері фінансового посередництва. Абзацом восьмим підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення. При цьому, Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містить визначення поняття "фінансове посередництво". Відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема частина друга третя статті 1049, позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. За приписами статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, позикодавець має право, а не обов`язок, на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Між тим, поняття "фінансового посередництва" визначено частиною третьою статті 333 Господарського кодексу України (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин), відповідно до якої фінансовим посередництвом є діяльність, пов`язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями. Тож, фінансове посередництво передбачає дії фінансових посередників (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо), які надають різноманітні фінансові послуги, включаючи кредитування, інвестування, зберігання тощо. Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664) (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2664 визначено, що ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, капіталу та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 2664 учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об`єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; клієнти. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг. У матеріалах цієї справи наявна копія договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, який був предметом податкової перевірки. Згідно з умовами вказаного договору ФОП ОСОБА_1 , як позикодавець, надавав позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а позичальник зобов`язувався повернути надані грошові кошти в строки, передбачені договором. У договорі зазначено, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування коштами не стягується. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що укладення такого договору не мало на меті отримання позивачем доходу та, виходячи з наведених вище положень чинного законодавства України, не може розцінюватись як надання позивачем послуг з фінансового посередництва. При цьому, податковою перевіркою не встановлено випадків отримання позивачем плати за надання поворотної фінансової допомоги позичальникам, так само, як і не виявлено випадків порушення позичальниками строків повернення коштів, отриманих як поворотна фінансова допомога. Наявні у матеріалах справи копії виписок про рух коштів на рахунках містять відомості про надходження коштів на рахунки позивача з призначенням платежу: повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору. Отже, доводи відповідача про порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та необхідність застосування ним з 01.10.2017 загальних умов оподаткування є безпідставними. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки вказані обставини слугували підставою для донарахування позивачу грошових зобов`язань із сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору, зобов`язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), то податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.09.2023 №5774524024, №5773324024, №5774324024, №5774024024 та №5774424024, рішення від 13.09.2023 №5775024224 та №5778724024, податкові вимоги від 13.09.2023 № Ф-57747 в сумі 469 409,29 грн та від 02.11.2023 № Ф-62613-2615 в сумі 466 549,29 грн, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 06.03.2026. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна