Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/7268/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/7268/25 пров. № А/857/28500/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року в справі № 460/7268/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя в 1-й інстанції Максимчук О.О., час ухвалення рішення 17 червня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Рівне, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , в якому просив: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 23.04.2020 по 22.10.2020 та з 24.02.2022 по 01.02.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 23.04.2020 по 22.10.2020 та з 24.02.2022 по 01.02.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 03.02.2023 по 07.06.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704. зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 03.02.2023 по 07.06.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 23.04.2020 по 22.10.2020 та з 24.02.2022 по 01.02.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №

704. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 23.04.2020 по 22.10.2020 та з 24.02.2022 по 01.02.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 03.02.2023 по 19.05.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №

704. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 03.02.2023 по 19.05.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що мінімальна заробітна плата чи її частина, тобто п.4 постанови №704 в первинні редакції не застосовується. Звертає увагу на те, що при обчисленні грошового забезпечення слід застосовувати п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 N 704 в наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Водночас позивач не погодився з рішенням судом першої інстанції, в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, відтак подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення адміністративного позову повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що п. 2 Постанови КМ України № 481 від 12.05.2023 (після , яким викладено в новій редакції п. 4 Постанови КМУ №704, зокрема замість «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) визначено фіксовану суму в розмірі 1762 грн (прожитковий мінімум 2018 року): не відповідає актам вищої юридичної сили, а саме ст. 1, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 6, 7, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»; звужує існуючі права військовослужбовців чим порушується ст. 22 Конституції України. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін), якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №

481. Сума коштів у вигляді 1762 гривні ні відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ні відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні відповідно до жодного іншого нормативно-правового акту, не є ні державною соціальною гарантією, ні державним соціальним стандартом. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 23.04.2020 по 22.10.2020 та з 24.02.22 по 01.02.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією військового квитка № НОМЕР_3 від 07.05.2002. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2023 №32 позивача з 01.02.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку з призначенням на посаду інструктора навчального взводу навчальної роти навчального батальйону ВЧ НОМЕР_2 . Відповідно до записів військового квитка № НОМЕР_3 від 07.05.2002 позивач в період з 03.02.2023 по 07.06.2024 перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 . Представник позивача 11.11.2024 звернувся до відповідача-1 та відповідача-2 із адвокатськими запитами, в яких зокрема просив надати інформацію про виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт в період служби. Матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачами адвокатських запитів представника позивача від 11.11.2024 та відповідачами не надано доказів такого розгляду і вирішення поставлених в запиті питань. Не погодившись з такою бездіяльністю відповідачів, зокрема щодо обрахунку грошового забезпечення позивача за період перебування його на військовій службі без урахування розмірів посадових окладів із використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлених законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 позивач звернувся до суду з цим позовом. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, а в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, з таких підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами першою-третьою статті 9 Закону N 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову N 704, якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову N 103, якою внесено зміни до Постанови N 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови N 103). Постанова N 103 набула чинності 24 лютого 2018 року. На момент набрання чинності Постановою N 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови N 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови N 704 у зв`язку з прийняттям Постанови N 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови N 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови N

103. Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року N 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року N 1644 і від 30 серпня 2017 року N 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови N 704 в новій редакції: "

1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N

704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови N

704. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі N 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови N 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України N

704. Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі N 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови N 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови N

103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови N 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови N 704, а надто на розмірі розрахункової величини прожитковому мінімумі для працездатних осіб. З огляду на межі перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача, спірним є правомірність нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення за період з 23.04.2020 по 19.05.2023. Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі N 440/6017/21, у якій написано, з-поміж іншого, таке: " на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови N 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом N 2262-XII. Колегія суддів в означеній справі дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: (1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови N 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою N 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;. (3) встановлене положеннями пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону N 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою N 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням". Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі N 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі N 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі N 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі N 440/1185/21. Більш того, правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі N 440/6017/21 відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі N 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 06 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови N 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі N 826/6453/18. У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою N 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. Враховуючи вимоги позивача, а саме період, за який він просив перерахувати і доплатити йому грошове забезпечення, та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, обчислених із розміром посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови N 704), колегія суддів вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 серпня 2022 року у справі N 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі N 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі N 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови N 704 при вирішенні також і цієї справи. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі N 240/16735/21, в якій сформовано висновок щодо застосування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України N 704 у редакції від 29 січня 2020 року у правовідносинах, які, зокрема, стосувались нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 29 січня 2020 року по 07 квітня 2021 року. За обставинами цієї справи, підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли у зв`язку із набранням чинності судовим рішенням у справі N 826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року. Отже, на переконання колегії судді, посадовий оклад позивача за період з 23.04.2020 по 19.05.2023, його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не "на 1 січня 2018 року"). Аналогічний підхід до правозастосування висловлений Верховним Судом у постанові від 15 березня 2024 року в справі N 420/6572/22. З огляду на наведене колегія апеляційного суду відхиляє доводи відповідача про правильний розрахунок грошового забезпечення позивачки та відсутності підстав для його перерахунку. Водночас 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову N 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. N 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704". Кабінет Міністрів України постановив:

1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року N 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

3. Установити, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Постанова N 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. При цьому, Постанова N 481 чи її окремі пункти нечинними (в тому числі в судовому порядку) у спірний період не визнавалися, а тому підлягали застосуванню відповідачем. Таким чином, Постановою N 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється, виходячи з розміру 1762 грн. а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі N 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі N 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю). Ураховуючи наведене колегії суддів дійшла висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 07 червня 2024 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови N 704, а відтак висновок суду першої інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині є правильними, оскільки, здійснюючи позивачу відповідний розрахунок та виплату грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 07 червня 2024 року, військові частини діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Постановою N 481, яка у вказаний період була чинною, а тому підстав застосування попередньої редакції Постанови N 704 у військової частини не було. Такий правовий підхід щодо того, що внесені Постановою N 481 зміни до пункту 4 Постанови N 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови N 704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 червня 2025 року у справі N 480/7154/24 (провадження N К/990/15215/25), і колегія суддів не вбачає підстав для не застосування такої. Більше того, аналогійний підхід підтриманий Верховним Судом в постановах від 27.11.2025 у справі N 440/2947/24, від 16.10.2025 у справі N 620/10526/24, від 25.09.2025 у справі N 440/8616/24, від 25.09.2025 у справі N 140/11638/24, від 25.09.2025 у справі N 380/19882/24, від 25.09.2025 у справі N 620/16204/24, від 25.09.2025 у справі N 620/13023/24, від 25.09.2025 у справі N 380/4982/24, від 25.09.2025 у справі N 420/25165/23, від 25.09.2025 у справі N 420/32801/24, від 09.09.2025 у справі N 420/6924/24, від 09.09.2025 у справі N 120/14179/23, від 08.09.2025 у справі N 200/4426/24, від 21.08.2025 у справі N 520/22317/23, отже така позиція є усталеною та послідовною. Таким чином, із дня набрання чинності Постанови N 481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень були відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови N

704. Щодо доводів позивача про не застосування пункту 2 Постанови N 481, в силу частин третьої та четвертої статті 7 КАС України, а саме через його невідповідність актам вищої юридичної сили, а саме статей 1, 9 Закону N 2011-XII, статей 6, 7, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року N 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та суперечність із абзацом 5 статті 17, статті 22 Конституції України, то колегія суддів вказує, що такі не були заявлені в суді першої інстанції, як підстави позову. Суд апеляційної інстанції не може розглядати підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі N 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі N 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі N 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі N 300/3779/23 та інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі N 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі N 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У постанові від 22 лютого 2024 року у справі N 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі N 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі N 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі N 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі N 520/27906/21 та інші). Зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що цей суд оцінював оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у період виникнення спірних відносин. Суд зазначає, що Постанова N 481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях N 320/29450/24, N 320/41449/23, N 320/35573/23. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі N 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови N 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови N

704. Верховний Суд в постанові від 22 жовтня 2025 року в справі N 420/3824/25, враховуючи положення частини другої статті 265 КАС України й те, що предметом оскарження у справі є, зокрема, дії відповідача, які зумовлені застосуванням чинної на той час редакції Постанови N 704, вказав, що подальше скасування судом цієї норми не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними. Така позиція Верховного Суду узгоджується з раніше викладеною у численних його постановах, зокрема у постановах від 15 червня 2023 року у справі N 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі N 620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою N 103, зокрема, до пункту 4 Постанови N 704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов`язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції. Внесені Постановою N 481 зміни до пункту 4 Постанови N 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови N 704, як на тому наполягає позивач. За висновками Верховного Суду висловленими в постанові від 25.09.2025 року в справі N 420/25165/23, такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту. Тобто, відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Це означає, що рішення про визнання нечинним пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 N 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", має лише перспективну дію і не змінить ретроактивно правової оцінки дій відповідача, вчинених у період, коли постанова була чинною. Однак щодо можливості розрахунку грошового забезпечення та інших виплат, які розраховуються з такого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року в справі N 440/6017/21 вказав, що положеннями пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону N 1774-VIII встановлено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою N 704 Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів. Розмір мінімальної заробітної плати застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 квітня 2024 року в справі N 240/19227/21 вказала, що 06.12.2016 був прийнятий Закон N 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017. Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 N 410-IX). До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 N 2415-VIII). Згідно з пунктом 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Як свідчить зміст Закону N 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до наведених вище положень Закону N 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року. Отже, зобов`язавши відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 23.04.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд першої інстанції зазначених висновків не врахував, чим допустив порушення норм матеріального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З врахуванням усіх вищенаведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за відповідні період, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року дійшов помилкового висновку, про застосування розміру мінімальної заробітної плати в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст. 316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року в справі № 460/7268/25 змінити, виключивши з резолютивної частини судового рішення формулювання «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року в справі № 460/7268/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 06 березня 2026 року.