Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/21695/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/21695/23Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/194/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., за участю секретаря судового засідання Хоміцької С.О., представника апелянта Куцевола Д.В., представника відповідача адвоката Яворського А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/21695/23 за апеляційною скаргою Приватного агропромислового підприємства «Дзвін» на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року, постановлену суддею Черніцькою І.М., про закриття провадження у справі за позовом Приватного агропромислового підприємства «Дзвін» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, ВСТАНОВИв: ПАП «Дзвін» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 731171 грн за договором (розпискою) від 31.01.2021. В обґрунтування вимог позивач вказав, що ПАП «Дзвін» надало відповідачу кошти в сумі 19000 Євро на купівлю та доставку автомобіля. Факт передачі коштів підтверджується договором (розпискою) від 31.01.2021. Позивач вважає, що складений документ є розпискою, який підтверджує укладення договору позики та факт передачі коштів. Посилаючись на наведене та те, що відповідач у добровільному порядку коштів не повернув, просив задовольнити позов. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2025 провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Роз`яснено, що даний спір віднесено до юрисдикції господарського суду. В апеляційній скарзі ПАП «Дзвін», вважаючи, що оскаржувану ухвалу суду прийнято з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області. Вважає, що стороною договору є саме ОСОБА_2 , а не ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» і саме відповідач взяв на себе зобов`язання по доставці автомобіля, в іншому випадку у договорі було б зазначено про зобов`язання ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ`в особі Шамбеля В.В. Вказує, що зазначення ОСОБА_2 своєї посади, накладення реквізитів, тощо, не свідчить, що зобов`язання виникають у юридичної особи, а не у відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу представник Шамбеля В.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, оскільки вважає її законною та обґрунтованою. Вказує, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.01.2020 у селі Гаї-Гречинські, по вул.Львівська, будинок 31, Тернопільського району, Тернопільської області, зареєстровано юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ», код ЄДРПОУ 43470435. Засновником та директором цієї юридичної особи зазначено ОСОБА_2 . Видами економічними діяльності вказано: - 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (основний); - 45.40 Торгівля мотоциклами, деталями та приладдям до них, технічне обслуговування і ремонт мотоциклів; - 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; - 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; - 45.19 Торгівля іншими автотранспортними засобами. Згідно договору №01 від 31.03.2021, укладеного між ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» та ПАП «Дзвін», генеральний директор ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» Шамбель Віталій В`ячеславович отримав кошти в розмірі 19000 Євро під закупку та доставку автомобіля, а саме автобетононасос Mecbo на шасі RENAULT Kerax 420 в ПАП «Дзвін», код ЄДРПОУ 30787900, та зобов`язався привезти даний автомобіль в Україну. Даний договір виконаний на фірмовому бланку ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ», підписаний її посадовою особою - генеральним директором Шамбелем В.В. та скріплений печаткою ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» та ПАП «Дзвін». Вважає, що будь-які некоректності правочину, укладеного директором ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» від імені цієї ж юридичної особи, не можуть свідчити про те, що такий укладено не посадовою особою від імені юридичної особи в межах економічних видів діяльності, а фізичною особою Шамбелем В.В. В судовому засіданні представник апелянта просить задовільнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній. Представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі оскаржувану ухвалу місцевого суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено наступні обставини. 31.03.2021 між ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ», в особі генерального директора Шамбеля В.В., та ПАП «Дзвін» було підписано договір (розписку) №01, згідно умов якого генеральний директор ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» Шамбель В.В. взяв кошти у розмірі 19000 Євро під закупку та достатку автомобіля автобетононасосу в ПАП «Дзвін», ЄДРПОУ 30787900, та зобов`язався привезти даний автомобіль в Україну. Вказаний договір (розписка) складений на бланку юридичної особи ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ», де містяться реквізити товариства, місцезнаходження, код ЄДРПОУ, підписаний генеральним директором ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» Шамбелем В.В., містить печатки ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» та ПАП «Дзвін». Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ» з 2020 року зареєстроване як юридична особа, єдиним засновником та керівником якого є ОСОБА_2 . Види діяльності, у тому числі: торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, торгівля іншими автотранспортними засобами. Закриваючи провадження у справі та роз`яснюючи позивачеві про віднесення даного спору до юрисдикції господарського суду, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні даного договору (розписки) ОСОБА_2 діяв як засновник та керівник ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ», яке зареєстроване як юридична особа та надає послуги з купівлі автотранспортних засобів. З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного. У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 23.11.2021 у справі №641/5523/19 та інші). У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України). Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), від 24.04.2018 у справі №303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18), від 15.05.2019 у справі №904/10132/17 (провадження №12-43гс19), від 21.09.2019 у справі №922/4239/16 (провадження №12-102гс19), від 03.07.2019 у справі №916/1261/18 (провадження №12-37гс19), від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (провадження №14-418цс19), від 14.06.2023 у справі №125/1216/20 (провадження №14-25цс23) тощо. У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.08.2019 у справі №212/3182/16-ц (провадження №61-48592св18) зроблено висновок, що: «ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності». На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно зазначив у оскаржуваній ухвалі, що при укладенні спірного договору ОСОБА_2 діяв як засновник, керівник ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ», яке зареєстроване як юридична особа та надає послуги з купівлі автотранспортних засобів. Даний договір виконаний на бланку ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ», підписаний її посадовою особою - генеральним директором ОСОБА_2 та скріплений печаткою ТОВ «АВТОТРАНСТЕРНОПІЛЬ». Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на час укладення договору №01 від 31.03.2021, директором ТОВ АвтотрнасТернопіль був ОСОБА_2 , і міг укладати від імені товариства, зокрема, договори (правочини), набувати майнові та особисті права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді, а розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_2 становить 100 %. При кваліфікації правовідносин слід виходити із принципу превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. А саме потрібно надати правочину комплексну оцінку за допомогою балансу вірогідностей: ким він укладений; в межах якої економічної діяльності він укладений; повноваження особи, яка його укладає; зміст зобов`язання; форма і реквізити документу. Адже, досліджуючи боргові розписки чи договори, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (Постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі №442/6733/14- ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц). Саме згідно цієї комплексної оцінки договору №01 від 31.03.2021 укладеного між ТОВ АвтотрансТернопіль та ПАП Дзвін вбачається, що: ОСОБА_2 є одночасно засновником і директором ТОВ АвтотрансТернопіль; правочин виконано на фірмовому бланку ТОВ АвтотрансТернопіль; він укладений уповноваженою посадовою особою ТОВ АвтотрансТернопіль від імені юридичної особи та скріплений печаткою юридичної особи; зміст зобов`язання збігається із зареєстрованими видами економічної діяльності саме юридичної особи, а не фізичної особи ОСОБА_2 . Зважаючи на сукупність цих ознак, згідно балансу вірогідностей, цей договір укладений саме від імені ТОВ АвтотрансТернопіль, і обов`язки із виконання якого виникло саме у юридичної особи, а не в її посадової особи. З огляду на зміст спірного договору (розписки) №1 від 31.03.2023, у колегії суддів апеляційного суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 , підписуючи його, діяв саме як фізична особа і доводи апеляційної скарги цього не спростовують. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в цілому зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваної ухвали суду. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Приватного агропромислового підприємства «Дзвін» залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 03 березня 2026 року. Головуючий Судді