Постанова Львівський апеляційний суд № 465/238/25

Справа № 465/238/25 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д.І. Провадження № 22-ц/811/2968/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , представника третьої особи Новосельської М.С. розглянувши у відкритом судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 адвоката Цап Оксани Романівни на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2025 року в складі судді Рудакова Д.І. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи органу опіки та піклування в особі Франківської районної адімністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, - встановив: У січні 2025 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 за участю третьої особи органу опіки та піклування в особі Франківської районної адміністрації ЛМР про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових коштів на дітей. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що сторони з 22 листопада 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Франківського районного суду м.Львова від 05 грудня 2016 року розірвано. Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначила, що між нею та відповідачем укладено договір про сплату аліментів на дітей від 16.07.2016, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за №961. Вказує, що з моменту розірвання шлюбу відповідач фактично дітей не бачить, не спілкується з ними, не приймає участі у їх вихованні та оздоровленні, що негативно відображається на їх психологічному стані. Крім оплати аліментів на утримання дітей, відповідач іншої матеріальної допомоги не надає, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток. Фактичним вихованням дітей займається її теперішній чоловік ОСОБА_6 . Разом з тим, вказує, що діти періодично хворіють, проходять обстеження, оскільки діти проживають з нею, то всі додаткові витрати лягають на позивачку. Просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 додаткові кошти на дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 20000,00 грн. Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 за участю третьої особи органу опіки та піклування в особі Франківської районної адміністрації ЛМР про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових коштів на дітей відмовлено. Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_3 , апеляційну скаргу в інтересах якої подала адвокат Цап О.Р., вважає рішення незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обгрунтування доводів скарги покликається на те, що з моменту розірвання шлюбу між сторонами у 2016 році, відповідач повністю самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не проявляє зацікавленості в житті, здоров`ї, емоційному стані та розвитку дітей, що негативно впливає на психологічний стан дітей. Зазначає, що 17.06.2025 складений висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого вбачається доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його дітей. Під час офіційного засідання органу опіки та піклування відповідач продемонстрував повну необізнаність щодо елементарних фактів про власних дітей: він не знав, у якому класі вони навчаються, у якій школі, і навіть неправильно назвав їх вік, що свідчить про хронічну відстороненість від життя дітей. Зауважує, що упродовж 2017-2020 років відповідач не здійснив жодного контакту з дітьми, не вітав їх з днем народження, не з`являвся на першому дзвонику, першому причасті, останніх дзвониках, випусках, тощо, не цікавився їх здоров`ям у період хвороби, не відвідував дітей під час їх перебування у лікарні, не організовував жодного спільного відпочинку, не брав на вихідні чи канікули, не відвідував з ними жодних розважальних чи освітніх закладів. Вказує, що діти заслуговують на стабільність, на любов, на повагу, проте відповідач повністю зняв з себе моральну відповідальність за своїх дітей. На думку апелянта, вищенаведене свідчить про те, що відповідач ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дітей, що полягає у відсутності будь якого спілкування, участі у вихованні, турботі про фізичний та духовний розвиток, забезпечення необхідних умов для життя. Такі дії призвели до повного відчуження від дітей. Щодо стягнення додатквих витрат на дітей зазначає, що діти проживають разом з матір`ю, яка самостійно займається їх вихованням. Діти часто хворіють, іноді доводиться проходити лікування в медичних закладх, проходити обстеження та купляти ліки для дітей. Всі такі додаткові витрати несе позивачка. Зауважує, що небажання відповідача приймати участь у житті та розвитку дітей, не може виключати його участь у додаткових витратах на дітей. Оскільки позивачем самостійно були понесені додаткові витрати на неповнолітніх дітей, відповідач участі у таких витратах не брав, а тому з нього необхідно стягнути половину понесених додаткових витрат, яка складає 20000,00 грн. Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити повністю. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вважає апеляційну скаргу безпідставною, необгрунтованою та такою, що базується лише на формальних, абстрактних та заплутаних міркуваннях, не підтверджених ані доказами, ані законодавством України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на заперечення доводів скарги, а також пояснення представника третьої особи ОСОБА_7 на підтримку таких, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування та пропорційність якого за обставинами цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків або свідомого нехтування ними, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина, позивачкою не надано. Судом також встановлено, що відповідач добровільно та своєчасно сплачує аліменти на утримання дітей, заборгованість зі сплати аліментів, відсутня. Соціальний супровід сім`ї позивачки та дітей сторін не здійснюється. Посилання позивачки на те, що починаючи з 2016 року діти сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом із матір`ю і вітчимом, не бачаться із відповідачем є такими, що не підтверджують пред`явлених позовних вимог. Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається, на думку позивачки, лише вона, не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у їх утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, і як наслідок втратив цікавість до своїх дітей. Щодо вирішення питання про стягнення додаткових коштів на утримання дітей, суд дійшов висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичні витрати на утримання дітей у заявленому розмірі. Перевіряючи законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, судова колегія виходить із такого. Судом встановлено, що сторони по справі з 22 листопада 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2016 року (справа 465/5042/16-ц). Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 22 жовтня 2009 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , а згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 21.08.2013 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_5 , батьком яких є відповідач ОСОБА_1 , матір`ю - позивачка ОСОБА_8 . Судом встановлено та не заперечується сторонами, що починаючи з 2015 року діти проживають разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору про сплату аліментів на дітей від 04.07.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , між сторонами узгоджено суму аліментів на утримання сина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі в розмірі 6 000 грн., починаючи з 04 липня 2016 року до досягнення дітьми повноліття. Допитані судом свідки вказали, що батько у вихованні дітей участі не приймає, уваги дітям не приділяє, діти називають вітчима батьком, класний керівник та тренер жодного разу біологічного батька не бачили. В судовому засіданні суд заслухав думку неповнолітнього сина сторін ОСОБА_4 , який підтримав позов щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, вказуючи, що таке рішення буде відповідати його інтересам. За його словами батько не бере участі у житті, виховує його вітчим. Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради надано суду висновок від 17.06.2025 року № 260001-вих-87649, за яким орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 . Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III «Про охорону дитинства» (далі Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші). Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін. Суд апеляційної інстанції наголошує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. В свою чергу, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що позивачка не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням сина, його вихованням і розвитком займається виключно матір, не є безумовним свідченням небажання батька приймати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням батьком його батьківськими обов`язками. Колегія суддів враховує, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка не довела та не надала суду доказів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до його дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків. Судом надано належну правову оцінки ставленню батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них та іншим обставинам, що підтверджується встановленими судом першої інстанції обставинами у справі, яким надана належна правова оцінка. Зокрема, сторони не оспорюють, що у шлюбі між собою не перебувають з 2016 року, вихованням дитини займається позивачка, з позовом про стягнення аліментів не зверталася, оскільки між сторонами укладено Договір про сплату аліментів, який виконується відповідачем повністю, заборгованість зі сплати аліментів відсутня. У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача не забезпечуватиме інтересів самих дітей, оскільки позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дітей. Доводи апелянта, що суд при ухваленні рішення безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не заслуговують на увагу. Зокрема, частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно із частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18). Як вбачається з висновку органу опіки та піклування, такий наданий на виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06.05.2025 у справі №465/238/25, на підставі усних пояснень ОСОБА_3 , яка не заперечувала про сплату ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей та водночас про його неучасть у вихованні та спілкуванні дітей; пояснень дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які також повідомили, що з батьком не спілкуються, від отримання коштів ОСОБА_4 в сумі 20000,00 грн. відмовився, їх вихованням займається вітчим ОСОБА_9 , прізвище якого мають намір взяти, тому хочуть щоб їх батька було позбавлено відносно них батьківських прав, також повідомили, що батько за останній місяць пробував з ними зв`язатися, проте діти не захотіли з ним спілкуватись та зустрічатись, мотивуючи це тим, що батько був відсутній фактично все їх свідоме життя, з ними вже не потрібно налагоджувати відносини, оскільки вважають своїм батьком ОСОБА_10 ; поясненнях батька ОСОБА_1 , який повідомив, що до дітей не приїжджає, щоб їх не стресувати, проте сплачує аліменти на їх утримання. Також повідомив, що вдруге одружений та має у цьому шлюбі двох дітей. Надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої правильно вважав, що зазначений висновок не може бути взятий судом до уваги, оскільки не містить тих обставин, які б слугували підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Колегія суддів вважає, що зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про винну поведінку батька та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Як органом опіки та піклування, так і судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, що батько дітей не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, і як наслідок втратив цікавість до своїх дітей. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції не встановив. Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду в частині щодо стягнення додаткових витрат на дітей, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до положень статті 185 Сімейного кодексу України, батьки дитини, незалежно від того, чи стягуються з них аліменти, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, якщо такі витрати зумовлені особливими обставинами, зокрема розвитком здібностей дитини, станом її здоров`я, хворобою або каліцтвом. У разі виникнення спору між батьками розмір участі кожного з них у таких витратах визначається судом з урахуванням обставин, що мають істотне значення. При цьому додаткові витрати можуть компенсуватися як авансом, так і після їх фактичного понесення одноразово, періодично або на постійній основі. У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року надано роз`яснення, що відповідно до ст.185 СК України до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати на утримання дитини мають бути викликані особливими обставинами. У зв`язку із особливими обставинами (розвиток здібностей дитини, тяжка хвороба, каліцтво дитини, тощо) потрібні значні додаткові витрати, тому розмір додаткових витрат, що стягується, повинен визначатися залежно від дійсно понесених або передбачуваних витрат. Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору. У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №183/1679/17, від 12 грудня 2019 року у справі №756/4947/17-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №521/16268/18, від 08 грудня 2021 року у справі №607/12170/20 викладено правові висновки про те, що особливі обставини, яких стосується стаття 185 СК України, можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, наприклад, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявляючи про стягнення 20000,00 грн. додаткових витрат на дітей, позивачка свої вимоги обгрунтовувала тим, що діти часто хворіють, іноді доводиться проходити лікування в медичних закладах, проходити обстеження та купляти ліки, а всі понесені витрати лягають на плечі позивачки, оскільки відповідач кошти на такі витрати не надає, хоча в силу положень ст. 185 СК України обов`язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину покаладється на обох батьків. Разом з тим, на підтвердження вказаних обставин, позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичні витрати на утримання дітей у заявленому розмірі; не надано жодних медичних документів, які б підтверджували, що діти хворіли, у зв`язку з цим позивачка зверталась до медичних установ та за призначенням лікаря потребувала придбання ліків чи за скеруванням проходили лікування в медичній установі, відтак купляла медичні препарати необхідні для лікування дітей. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування такого відсутні. При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2025 року залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Цап Оксани Романівни залишити без задоволення. Рішеня Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 05 березня 2026 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк